Віталій Захарчук, старший координатор з протидії сексуальної експлуатації та наруги (PSEA) Офісу Координатора системи ООН в Україні, розповів про те, як ізоляція робить людей більш вразливими до кривдників, чому відкритість таких організацій, як «Лікарі без кордонів» (MSF), є ознакою сили, а також що потрібно змінити, щоб люди, які пережили сексуальну експлуатацію чи насильство, могли говорити про це без страху.«Якщо система не бачить людину, вона не може її захистити».Ізоляція як шлях до насильстваСексуальна експлуатація та насильство, пояснює Віталій, ніколи не пов’язані із сексуальністю чи бажанням. У 100% випадків ідеться про зловживання владою. Гуманітарна криза сама по собі створює величезний розрив між тими, хто має доступ до ресурсів і допомоги, та людьми, які втратили майже все. Вразливість — це не вроджена риса людини. Її формують обставини, у які людей ставить суспільство або криза.Щоб пояснити внутрішній бар’єр, який змушує людей мовчати, він наводить знайомий багатьом українцям приклад — те, як раніше викладали англійську мову, коли увагу зосереджували на помилках і засудженні, а не на практиці. Те саме почуття сорому, перенесене у сферу безпеки та прав людини, може мати руйнівні наслідки. Страх стигматизації або відторгнення власною спільнотою — наприклад, страх людини з ЛГБТКІ+ спільноти, що рідні відвернуться від неї, — за словами Віталія, є «найкращим паливом для кривдника».Якщо ж до цього додається інтерсекційність, ризики не просто підсумовуються — вони багаторазово зростають. Внутрішньо переміщена людина з інвалідністю, яка також належить до ЛГБТКІ+ спільноти, стикається зі значно глибшою ізоляцією. Якщо така людина зіштовхується з натяками на сексуальну експлуатацію в обмін на базову допомогу, куди їй звернутися? Чи доступні гарячі лінії для людей із порушеннями слуху або зору? Саме тому, наголошує Віталій, запобігання сексуальній експлуатації та насильству без справжньої інклюзії є лише ілюзією.Запобігання має бути закладене в основу, а не додане згодомОднією з найбільших проблем гуманітарного сектору Віталій називає «силосний підхід», коли різні напрями роботи — житло, освіта, захист — функціонують окремо, майже не взаємодіючи між собою. Запобігання сексуальній експлуатації та насильству, наголошує він, не можна додавати до програми розвитку в останній момент лише для того, щоб виконати вимоги донора. Воно має бути закладене в архітектуру проєкту ще на етапі його розробки.Скрізь, де з'являються ресурси та нові позиції влади, виникають і нові форми залежності. Якщо програми грантів для мікробізнесу або перекваліфікації мають непрозорі критерії відбору, одна людина може фактично одноосібно вирішувати, хто отримає допомогу. Це створює прямий ризик примусу та зловживання владою. Інший приклад — проєктування громадських чи адміністративних будівель без участі фахівців з інклюзії. У результаті туалети або душові можуть виявитися недоступними для людей, які користуються кріслом колісним, змушуючи їх залежати від сторонньої допомоги навіть у задоволенні базових потреб. Будь-яка вимушена й неконтрольована залежність під час кризи, наголошує Віталій, створює потенційні умови для сексуальної експлуатації та насильства.Мета полягає в тому, щоб оцінка ризиків сексуальної експлуатації та насильства стала такою ж невід'ємною частиною кожного проєкту, як фінансовий аудит. Це означає перехід від підходу «захист під час кризи» до підходу «безпечний розвиток», коли кожна людина знає, що робота, соціальна допомога чи інші послуги — це її право, а не послуга, за яку вона має бути вдячною тому, хто ухвалює рішення.Випадок MSF: відкритість як ознака силиКоли організація «Лікарі без кордонів» (MSF) повідомила, що провела внутрішнє розслідування випадків сексуальної експлуатації та насильства у своїй діяльності й звільнила 18 співробітників, багато хто сприйняв це як удар по її репутації. Проте, на думку Віталія, усе навпаки.«Коли ви відкриваєте річний звіт великої організації, яка працює з мільйонами людей в умовах масштабної гуманітарної кризи, і бачите цифру “нуль порушень”, — це не привід для святкування. Це привід замислитися».Серед мільйонів людей, які отримують допомогу в надзвичайно складних умовах, абсолютний нуль випадків статистично майже неможливий. Це може означати лише одне з двох: або вдалося створити ідеальний світ, або ж було збудовано стіну мовчання, яка не дозволяє голосам постраждалих бути почутими.На думку Віталія, випадок MSF — це не репутаційна криза, а свідчення інституційної зрілості. Він демонструє, що механізми повідомлення про порушення дійсно працюють, а політика нульової толерантності означає не відсутність інцидентів, а безкомпромісне реагування на кожен із них.Вигорання та нормалізація насильстваОдним із найскладніших викликів в Україні Віталій називає вигорання всієї гуманітарної системи після років повномасштабної війни. Постійні обстріли змушують людей адаптуватися до небезпеки, а увага звужується до виживання. У результаті гуманітарні працівники часто опиняються в режимі «гасіння пожеж»: доставити допомогу й одразу вирушати туди, де вже виникла нова криза.Розслідування кожного випадку є надзвичайно важливим. Проте коли воно розпочинається, шкода вже завдана. Саме тому, наголошує він, ключове значення має профілактика. Це довготривала, системна, часто непомітна робота зі створення культури, у якій кожен гуманітарний працівник розуміє: допомога, яку він надає, не є його особистою послугою чи проявом доброї волі, а ресурсом, на який люди мають право.Не менш важливо постійно доносити це й до громад. Будь-яка гуманітарна допомога є безоплатною. Ніхто не має права вимагати за неї нічого у відповідь — ні послуг, ні натяків на інтимні стосунки, ні особливого ставлення, ні навіть мовчання про проблеми.Національна мережа замість розрізнених ініціативСьогодні ця робота виходить на новий системний рівень. Мережа PSEA вже працює по всій Україні та налічує понад 200 учасників. Це не просто координаційна платформа, а екосистема, що ґрунтується на співпраці на місцевому рівні. Її співголовами є Український фонд громадського здоров’я та World Vision International, які поєднують міжнародні ресурси з експертизою фахівців, що добре знають потреби своїх громад.За словами Віталія, коли понад 200 організацій працюють за єдиними стандартами безпеки, формується «щільна мережа запобігання, реагування та підтримки». Це вже не окремі спроби захисту, а повноцінна національна система підзвітності.Ефективний захист від сексуальної експлуатації та насильства потребує реальної інклюзії людей з інвалідністю, представників меншин та ЛГБТКІ+ спільнот; програм розвитку, які враховують ці ризики ще на етапі планування; готовності інституцій відкрито розслідувати випадки порушень, як це зробила MSF; а також безкомпромісного підходу, в центрі якого перебувають постраждалі, а не репутація чи фінансування організацій.Питання, яке потрібно перестати ставитиЩоб система працювала ефективно, необхідно кардинально змінити підхід, переконаний Віталій. Основним принципом має стати підхід, орієнтований на постраждалих: їхні інтереси, безпека та конфіденційність повинні бути важливішими за інтереси будь-якої організації. Ніхто не повинен боротися за те, щоб йому повірили.«У нашому суспільстві досі надто часто звучить запитання: “Чому він, вона чи вони так довго мовчали?” Наше спільне завдання — зробити так, щоб це запитання зникло назавжди. Натомість ті з нас, хто працює координаторами PSEA, мають щодня запитувати себе: що ми повинні змінити в системі сьогодні, щоб люди могли відкрито й чесно говорити про пережите без найменшого страху?»Що потрібно зробити вже заразМережа PSEA в Україні залишається відкритою для гуманітарних організацій, організацій розвитку, донорів і громадських об'єднань, які готові впроваджувати ці принципи на практиці.Це означає інтегрувати оцінку ризиків сексуальної експлуатації та насильства в кожен проєкт ще на етапі його розробки, а не після запуску; забезпечити справді доступні механізми повідомлення про порушення для людей з інвалідністю та представників меншин; а також розглядати відкритість щодо виявлених порушень, а не замовчування, як справжній показник доброчесності організації.Вибір стоїть не між захистом репутації організації та захистом постраждалих. Вибір — між системою, яка лише виглядає безпечною на папері, і системою, яка дійсно забезпечує безпеку. Кожна організація, що працює в Україні, має свою роль у побудові саме такої системи.

Для багатьох мікро-, малих і середніх підприємств в Україні відновлення починається з практичних рішень, які вони ухвалюють щодня: підтримувати виробництво, зберігати команду, знаходити клієнтів, налагоджувати роботу в умовах порушених ланцюгів постачання, вдосконалювати продукт, виходити на нові ринки або випробовувати нову бізнес-модель.Разом ці щоденні рішення складаються в ширшу історію стійкості. За даними Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, на мікро-, малі та середні підприємства припадає понад 80 відсотків робочих місць і дві третини ВВП країни. Тому їхня здатність адаптуватися, інвестувати й зростати важлива не лише для добробуту окремих людей, а й для економічного відновлення України та її довгострокової конкурентоспроможності.Вагу цього сектору також відображено у Стратегії розвитку малого і середнього підприємництва в Україні до 2027 року, затвердженій Кабінетом Міністрів у серпні 2024 року. У Стратегії зазначено, що мікро-, малі та середні підприємства становлять 99,98% усіх суб’єктів господарювання в країні. Водночас їхнє відновлення, зокрема зелений перехід, цифрова трансформація та інтеграція на європейські ринки, визначено як один із ключових напрямів економічного майбутнього України.У Міжнародний день мікро-, малих і середніх підприємств, який відзначають 27 червня, ЮНІДО підкреслює роль українських підприємців, підприємиць та підприємств не лише як отримувачів підтримки в процесі відновлення, а і як активних партнерів зеленого відновлення промисловості.У глобальному вимірі мікро-, малі та середні підприємства є важливим рушієм інклюзивного зростання, інновацій, створення робочих місць та економічної стійкості. Водночас багато з них стикаються з перешкодами, які стримують розвиток: обмеженим доступом до фінансування, труднощами з інтеграцією до регіональних і глобальних ланцюгів доданої вартості, браком ресурсів для впровадження інновацій і технологій, а також тим, що вони часто особливо гостро відчувають наслідки криз, перебоїв у постачанні, коливань попиту та інших зовнішніх викликів. В Україні ці виклики стали ще гострішими, адже війна й надалі впливає на виробництво, логістику, енергопостачання, ринок праці та доступ до інвестицій.Робота ЮНІДО в Україні поєднує глобальну експертизу Організації у сфері інклюзивного та сталого промислового розвитку з нагальними потребами країни у відновленні. Програма ЮНІДО із зеленого відновлення промисловості України (2024-2028), розроблена спільно з Урядом України, спрямована на підтримку громад, посилення бізнесу, залучення інвестицій і розвиток зеленої економіки. Для мікро-, малих і середніх підприємств така підтримка має різні форми залежно від етапу розвитку та конкретних потреб бізнесу. Одним потрібне навчання з підприємництва, менторство або допомога з розробленням бізнес-плану. Іншим – підтримка у приведенні діяльності у відповідність до міжнародних стандартів, залученні інвестицій або пошуку шляхів виходу на експортні ринки. Окрема програма ЮНІДО, що фінансується Австрією та Болгарією, нині допомагає 300 підприємствам агропродовольчого, текстильного, меблевого та деревообробного секторів упроваджувати практичні цифрові інструменти – від планування виробництва й застосування штучного інтелекту до простежуваності та управління якістю. Усі вони потребують не одноразової допомоги, а взаємопов’язаної підтримки: навичок, фінансування, стандартів, технологій, професійних зв’язків і доступу до ринків, що мають бути частиною сильніших місцевих екосистем. Інновації – одна зі сфер, у яких українські мікро-, малі та середні підприємства і стартапи вже роблять внесок у зелене відновлення промисловості. У межах GCIP Ukraine 2.0, що фінансується Глобальним екологічним фондом (GEF) і впроваджується громадською організацією Greencubator як частина Глобальної програми інновацій у сфері чистих технологій (GCIP), ЮНІДО підтримує стартапи у сфері чистих технологій на етапі зростання через поглиблену акселерацію, менторство та налагодження професійних зв’язків. Програма допомагає підприємцям доопрацьовувати, перевіряти життєздатність і масштабувати рішення, що відповідають як потребам бізнесу, так і екологічним викликам.Йдеться, зокрема, про ринково орієнтовані рішення у сфері низьковуглецевого будівництва, циркулярних матеріалів, сталого паковання та чистішої логістики. Наприклад, Geodesic.Life виробляє збірні екокуполи з циркулярних біоматеріалів, а PowerDrive надає електроскутери для служб доставки, допомагаючи бізнесу зменшувати споживання пального, операційні витрати та викиди вуглецю, забруднювальних речовин та шуму на фінальному етапі доставки товарів, від місцевого складу до дверей клієнта, у межах населених пунктів. Такі приклади показують, що зелене відновлення – це не лише зменшення впливу на довкілля. Це також створення продуктів, послуг і бізнес-моделей, здатних конкурувати на ринках майбутнього. Для інших підприємств конкурентоспроможність починається з якості, стандартів і доступу до ринків. У межах Глобальної програми якості та стандартів в Україні, що фінансується Швейцарією, ЮНІДО підтримує українських виробників ягід і горіхів у посиленні відповідності міжнародним вимогам, удосконаленні практик маркування, підготовці до експорту та взаємодії з глобальними покупцями. Участь у провідних міжнародних виставках, зокрема Anuga, Fruit Logistica, Gulfood і BIOFACH, допомогла компаніям перетворити технічні знання на практичну присутність на міжнародних ринках.Досвід Nuts’N’Garden і Food for Thoughts демонструє, як цільовий розвиток спроможності, індивідуальні консультації та участь у торговельних виставках можуть допомогти місцевим виробникам посилити позиціонування продукції, узгодити її з вимогами експортних ринків і рухатися до виробництва з вищою доданою вартістю та глобальних ланцюгів доданої вартості. Для мікро-, малих і середніх підприємств така підтримка може скоротити відстань між місцевим виробництвом і міжнародними ринками. Робота ЮНІДО з мікро-, малими та середніми підприємствами в Україні також охоплює регіональні та місцеві екосистеми відновлення, зокрема через співпрацю з агенціями регіонального розвитку. У межах проєкту «Зелене відновлення промисловості шляхом розвитку на рівні громад в Україні», що фінансується Німеччиною, ЮНІДО підтримує співпрацю між українськими громадами, мікро-, малими і середніми підприємствами, регіональними інституціями розвитку, німецькими партнерами та іншими зацікавленими сторонами. Проєкт поєднує налагодження інвестиційних зв’язків, обмін знаннями та ознайомлення з екологічними технологіями, допомагаючи пов’язати місцеве відновлення з конкурентоспроможністю бізнесу, промисловими інноваціями та інтеграцією до європейських ланцюгів доданої вартості.Цей місцевий вимір особливо важливий, адже багато малих і середніх підприємств глибоко вкорінені у своїх громадах. Їхнє зростання залежить не лише від спроможності самого бізнесу, а й від інфраструктури, місцевих партнерств, інвестиційних можливостей і здатності громад створювати сприятливі умови для сталого економічного розвитку.Передача технологій є ще однією важливою складовою цієї ширшої картини. У межах «Проєкту із зеленого промислового відновлення України шляхом передачі технологій та створення нових підприємств спільно з приватними компаніями Японії», що фінансується Урядом Японії, ЮНІДО підтримує тестування та впровадження передових технологій і нових бізнес-моделей в Україні. Ініціатива охоплює кілька напрямів, зокрема агробізнес, циркулярну економіку, інформаційно-комунікаційні технології, енергетику, підвищення продуктивності мікро-, малих і середніх підприємств, допоміжне обладнання та телемедицину. Очікується, що проєкт допоможе понад 30,000 людей в Україні здобути нові навички та дасть змогу протестувати, упровадити або застосувати 47 передових технологій у пріоритетних секторах. Із 47 технологій, відібраних ЮНІДО з Японії, 46 запропонували японські малі та середні підприємства і стартапи. Це підкреслює, що менші підприємства можуть робити внесок у відновлення не лише як отримувачі підтримки, а і як джерела інновацій, практичних бізнес-моделей і міжнародних партнерств.Підприємництво також відіграє важливу роль у соціальній реінтеграції, економічній інклюзії та стійкості громад. Через ініціативи, що впроваджуються за підтримки урядів Австрії та Болгарії, ЮНІДО підтримала жінок, молодь, майбутніх підприємців, ветеранів і членів їхніх сімей навчанням, менторством, підтримкою розвитку бізнесу та доступом до експертних консультацій. Ці зусилля допомагають зміцнювати бізнес, покращувати добробут людей і сприяти місцевому економічному відновленню. Такий підхід також було відображено під час нещодавнього заходу «Розвиток підприємництва задля зеленого відновлення промисловості України: Львів», де окремий ярмарок ветеранського бізнесу представив підприємства, засновані ветеранами та членами їхніх сімей, продемонструвавши, як підприємництво може підтримувати створення робочих місць та інклюзивний економічний розвиток. Відзначення цьогорічного Міжнародного дня мікро-, малих і середніх підприємств є особливо промовистим. Конференція з відновлення України 2026 (URC 2026), що відбулася в Ґданську 25-26 червня, лише за день до цієї міжнародної дати, об’єднала уряди, міжнародні та фінансові інституції, бізнес, місцеву владу й громадянське суспільство для мобілізації підтримки відбудови та відновлення України. Для мікро-, малих і середніх підприємств цей порядок денний має безпосереднє значення: відновлення залежить від доступу до фінансування, інвестиційно готових проєктів, сильніших місцевих економік, зеленої відбудови, інновацій та узгодження з європейськими ринками.Саме тут робота ЮНІДО з мікро-, малими та середніми підприємствами поєднується з ширшим порядком денним відновлення. Зелене відновлення промисловості – це не лише відбудова інфраструктури або заміна втраченого. Це також допомога підприємствам у модернізації виробництва, підвищенні ресурсоефективності, упровадженні нових технологій, дотриманні вищих стандартів і виході на нові ринки.У сферах інновацій у чистих технологіях, інфраструктури якості, експортної готовності, муніципальних партнерств, передачі технологій і підтримки підприємництва очевидним є один спільний висновок: саме мікро-, малі та середні підприємства значною мірою перетворюють зелене відновлення промисловості України на практичну реальність.Це компанії, які випробовують нові ідеї, вдосконалюють продукти, упроваджують стандарти, створюють робочі місця, пов’язують громади з ринками та допомагають відновлювати впевненість у майбутньому. Їхні потреби є нагальними, але їхній внесок – стратегічним.У Міжнародний день мікро-, малих і середніх підприємств ЮНІДО підтверджує свою відданість підтримці українських підприємців, підприємиць та підприємств як партнерів у відновленні – від місцевих бізнес-ідей до сильніших ланцюгів доданої вартості, від якості й стандартів до глобальних ринків, від передачі технологій та інвестиційних партнерств до стійкості сьогодні й зеленішого промислового майбутнього України.

“Дивилася, чи є тривога”, — каже вона. Якщо повітряної тривоги немає, Марія відкривала ноутбук і чекала на посилання на онлайн-конференцію для уроку. Якщо лунав сигнал повітряної тривоги, заняття скасовувалось, а матеріал надсилався учням на самостійне опрацювання. Так живуть і навчаються сотні тисяч українських дітей під час війни.Марія та Кирило вчаться у Калинівському ліцеї на Миколаївщині. Майже половину свого шкільного життя вони провели не за партами, а перед екранами ноутбуків і телефонів. Спочатку дистанційне навчання принесла пандемія COVID-19. Коли діти тільки-но почали повертатися у класи, в лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії. Перші тижні після вторгнення навчання фактично зупинилося. “Ми були повністю відключені від друзів, від вчителів, взагалі від усього,” — згадує Марія. — “Два-три тижні взагалі не було ніяких уроків”.Пізніше школи поступово відновили роботу онлайн. Але дистанційне навчання під час війни виявилося зовсім не таким, як під час пандемії. У середньому навчальний день Марії складався із шести-семи онлайн-уроків. Розклад постійно змінювався через перебої зі світлом і повітряні тривоги.Для Кирила війна принесла ще одне випробування: його родина евакуювалася до Чехії. Там він одночасно відвідував місцеву школу і залишався учнем рідного ліцею. “Виконував домашні завдання і контрольні, які задавали і в чеській, і в українській школі. Було важко,” — зізнається Кирило. Кирило і Марія визнають: дистанційне навчання має свої переваги. Можна вчитися з будь-якого місця у світі, легше знайти інформацію в інтернеті або скористатися штучним інтелектом для пояснення складних тем. Однак за цією зручністю приховуються серйозні ризики. Багато учнів звикли до умов, де легше уникнути активної участі в уроці, скористатися інтернетом або штучним інтелектом для виконання завдань. Після кількох років такого формату діти побоюються, що повернення до класу може виявити прогалини у знаннях і негативно позначитися на успішності. Тим не менш, Кирило зізнається: “Очне навчання буде набагато краще. Коли я навчався очно, то отримував більше знань, ніж на дистанційці”.  Онлайн-формат змінив не лише якість освіти, а й дитинство як таке: замість біганини в шкільних коридорах — ігри в телефонах, замість спільних перерв – відеодзвінки.  “Я тримаю зв’язок з друзями, як можу,” — каже Марія, — “але такого близького спілкування немає”. Кирило до війни займався футболом, та після вторгнення секцію закрили, і тренування припинилися. “Так я закинув футбол”, — зітхає він.Війна впливає на цілі родини: раніше діти йшли до школи, а батьки мали змогу працювати чи займатись іншими справами. Тепер багато дорослих, переважно матерів, залишаються вдома, щоб контролювати навчання дітей і реагувати на постійні зміни розкладу.Попри все, підлітки продовжують будувати плани на майбутнє. Марія мріє стати журналісткою: “Хочу їздити по різних куточках України, слухати і брати інтерв’ю у людей”, — каже вона. Кирило планує вступити до коледжу та вивчати електротехніку та електромеханіку, продовжуючи справу свого батька.У травні цього року в ліцеї Марії та Кирила ЮНОПС за фінансування Данії побудувало нове протирадіаційне укриття. Воно дозволить дітям повернутися до повноцінного очного навчання вже у вересні. Тепер, якщо під час уроків лунатиме тривога, діти та персонал спускатимуться в безпечний простір, а навчальний процес не перериватиметься.“Нам буде легше, тому що ми зможемо бачити клас і вчителя наживо, а не просто дивитися в екран”, — каже Марія.Будівництво укриття в Калинівському ліцеї завершилося саме напередодні літа. Серед перших подій, які воно прийняло, — це останні дзвоники і випускні. Вперше за 4 роки з початку повномасштабного вторгнення, випускні вечори пройшли у традиційному форматі — з танцями, частуванням і живим спілкуванням.  Для цілого покоління українських школярів, чиє дитинство минуло між пандемією та війною, повернення у класи означає більше, ніж повернення до навчання. Це повернення до друзів, до спільних спогадів, — врешті решт, до звичайного життя.Про проєктПобудова укриттів — це лише частина проєкту «Відновлення громад та соціальної інфраструктури», що його впроваджує ЮНОПС за фінансування Уряду Данії. Після оцінки потреб та збитків, проведеної у тісній співпраці з місцевими органами влади міста Миколаїв та прилеглої області, проєкт працює над задоволенням нагальних потреб і створенням умов для відновлення місцевих громад.Діяльність проєкту включає ремонт багатоквартирних житлових будинків та відновлення їхніх околиць, реконструкцію та будівництво підземних укриттів у школах, а також стабілізацію будівлі ліцею ім. Аркаса у центрі Миколаєва, відомого навчального закладу та об’єкта культурної спадщини, пошкодженого ракетним ударом.
 

Війна та вимушене переміщення в Україні по-різному вплинули на жінок і чоловіків. Для жінок наслідки особливо відчутні через зростання економічної незахищеності, збільшення обсягу неоплачуваної роботи з догляду, розширення ролі у підтримці громад та зменшення можливостей для участі у процесах ухвалення рішень і мирних переговорах. Хоча війна впливає на всіх, вона створює гендерно зумовлені структурні бар’єри, які змінюють економічні, політичні та соціальні норми. Водночас жінки взяли на себе ширші ролі у громадському лідерстві, гуманітарному реагуванні та місцевому самоврядуванні, демонструючи як нерівномірний тягар війни, так і свою ключову роль у забезпеченні стійкості та відновлення громад.Жінки та діти становлять близько 76% із 5,9 мільйона біженців, які були змушені залишити Україну. Серед майже 4 мільйонів внутрішньо переміщених осіб близько 56% також є жінками.Участь жінок у Збройних силах України суттєво зросла за останні роки. За даними Міністерства оборони України, сьогодні в лавах ЗСУ служать понад 70 000 жінок, з яких понад 5 500 виконують завдання на передовій. Попри це, заходи з реінтеграції, чутливі до гендерних потреб, залишаються недостатніми. Жінки-ветеранки продовжують стикатися з труднощами у доступі до догляду за дітьми після демобілізації, психосоціальної підтримки та працевлаштування. Водночас гендерно орієнтовані підходи поки що недостатньо інтегровані в національні програми реінтеграції.Жінки допомагають утримувати суспільство в умовах війни.Жінки завжди відігравали важливу роль у політичному та громадському житті України, а з початком повномасштабної війни стали одними з ключових рушіїв волонтерського руху та стійкості громад.Вони роблять внесок у безпеку, гуманітарне реагування, економіку та відновлення громад, часто очолюючи місцеві ініціативи, громадські організації та волонтерські мережі.Водночас участь жінок у стратегічному ухваленні рішень залишається обмеженою. Створення військових адміністрацій змінило систему управління, однак серед 24 областей України лише дві жінки очолюють обласні військові адміністрації — в Івано-Франківській та Вінницькій областях. Централізація управління звузила простір для збалансованого та гендерно чутливого лідерства.Досягнення у сфері представництва жінок можуть опинитися під загрозою через війну.До повномасштабного вторгнення Україна досягла суттєвого прогресу у розширенні політичного представництва жінок.Запровадження обов’язкових гендерних квот сприяло значному зростанню частки жінок в органах місцевого самоврядування. Після місцевих виборів 2020 року жінки становили близько 36% депутатів місцевих рад порівняно з приблизно 15% депутатів обласних рад у 2015 році. Частка жінок досягла 28,4% в обласних радах та 33,8% у районних радах, а в громадах жінки становили від третини до двох п’ятих депутатського корпусу.Водночас жінки залишалися суттєво недопредставленими на керівних посадах: менше 10% обраних міських голів були жінками.Сьогодні на національному рівні:21% народних депутатів України — жінки;25% посад в органах виконавчої влади займають жінки;лише 4 з 16 міністрів є жінками, включно з Прем’єр-міністеркою України.Від початку повномасштабного вторгнення багато з цих досягнень опинилися під загрозою або їхній подальший розвиток сповільнився. Серед причин — зростання обсягу неоплачуваної роботи з догляду, нові ролі жінок як волонтерок і тих, хто першими реагують на потреби громад, вимушена міграція за кордон та переміщення з тимчасово окупованих територій.Невидимі бар’єри для участі жінок у політичному життіУчасть жінок у політичному житті України обмежується поєднанням викликів, спричинених війною, та глибоко вкоріненої гендерної нерівності.Лідерство жінок у воєнний час потребує повного визнання та підтримки. Сьогодні жінки відіграють важливу роль у волонтерстві, відновленні громад та наданні соціальної допомоги. Водночас вони залишаються недостатньо представленими на ключових посадах, пов’язаних з ухваленням рішень, особливо на регіональному рівні та серед вищого керівництва.Війна також посилила традиційні гендерні ролі та сприяла формуванню більш маскулінізованого середовища прийняття рішень. У таких умовах жінкам складніше розширювати свою політичну представленість без цілеспрямованих заходів підтримки та створення сприятливих умов для їхньої повноцінної участі в суспільному й політичному житті.Тягар турботи та психологічне виснаженняЗростання обсягу неоплачуваної роботи з догляду, вимушене переміщення, міграція та психологічні наслідки війни суттєво впливають на участь жінок у політичному житті.Під час війни багато жінок взяли на себе додаткову відповідальність за догляд за дітьми, літніми родичами та підтримку своїх громад. Водночас саме жінки часто залишаються у своїх містах і громадах, зокрема в прифронтових районах, продовжуючи забезпечувати роботу місцевих служб, підтримувати відновлення та реагувати на потреби населення попри постійні безпекові ризики.Досвід і лідерство, які жінки демонструють на рівні громад під час війни, мають знаходити відображення і в їхній ширшій участі у політичному житті та процесах ухвалення рішень.Забезпечення рівної участі жінок-біженок у прийнятті рішень під час повоєнних виборівОскільки жінки та діти становлять більшість українських біженців, їхня політична участь матиме вирішальне значення для повоєнного відновлення та демократичного розвитку України.Одним із ключових ризиків майбутніх повоєнних виборів є можливе зниження політичної участі жінок, особливо тих, хто був змушений залишити свої домівки через війну, є внутрішньо переміщеними особами або належить до вразливих груп, зокрема людей, які пережили воєнні злочини. Попри те, що жінки становлять більшість українців, які виїхали за кордон через війну, вимоги щодо місця проживання, недостатньо розвинені механізми голосування за межами країни та обмежене застосування гендерних квот можуть суттєво ускладнити їхню можливість голосувати, балотуватися та впливати на політичні процеси.Водночас посилення мілітаризації політичного середовища та домінування безпекових структур, у яких переважають чоловіки, можуть ще більше звузити простір для участі жінок у процесах ухвалення рішень, відновлення країни та демократичного врядування.Забезпечення політичних прав жінок-біженок є важливим не лише для дотримання принципів демократії, рівності та інклюзивності. Воно також має ключове значення для сталого повернення людей, відновлення людського потенціалу країни та зміцнення довгострокової стійкості України.Виборів під час війни не будеВажливим кроком на шляху до розширення політичної участі жінок стало ухвалення Виборчого кодексу України у 2019 році, який запровадив обов’язкові гендерні квоти у виборчих списках політичних партій. Згідно з новими правилами, серед кожних п’яти кандидатів у списку щонайменше двоє мають бути представниками кожної статі. Це сприяло більш збалансованому представництву жінок і чоловіків у виборних органах влади.Наразі проведення виборів в Україні залишається неможливим через дію воєнного стану. Громадська думка також свідчить про широку підтримку такого підходу: за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) за 2026 рік, 69% українців вважають, що вибори мають відбутися лише після досягнення остаточної мирної угоди та повного завершення війни.Представники громадянського суспільства неодноразово наголошували, що проведення виборів під час війни може становити серйозну загрозу для демократичних процесів та безпеки громадян.Серед ключових викликів залишаються забезпечення безпеки виборців, організація голосування на тимчасово окупованих територіях після їхнього звільнення, участь українців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб та військовослужбовців у виборчому процесі. Ці питання потребуватимуть комплексних рішень для забезпечення інклюзивних, безпечних і демократичних виборів після завершення війни.Виклики для збереження та розширення політичної участі жінокОстанніми роками в Україні зростає суспільна підтримка участі жінок у політичному та громадському житті. Цьому також сприяли важливі реформи, спрямовані на посилення представництва жінок у виборних органах влади та процесах ухвалення рішень. Водночас значні виклики залишаються. Серед них — стійкі гендерні стереотипи, бар’єри на шляху до політичного лідерства, нерівний доступ до керівних посад та непропорційний вплив війни на можливості жінок брати участь у суспільному житті.Попри досягнутий прогрес, забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків вимагатиме довгострокової відданості з боку державних інституцій, політичних партій та суспільства загалом.Міжнародний досвід свідчить, що після завершення конфліктів участь жінок у політичному житті часто зменшується, оскільки увага зміщується від питань інклюзії до відбудови та безпеки.Для України серед основних ризиків залишаються:посилення маскулінізації політичного життя, зокрема політичних програм, кампаній та публічного дискурсу;поширені гендерні стереотипи та соціальні норми, які перешкоджають рівній і повноцінній участі жінок у політиці та представницьких органах;недостатнє залучення жінок до процесів відновлення країни та перехідного врядування;обмежена участь жінок у переговорних групах і миротворчих процесах.Забезпечення рівної участі жінок у прийнятті рішень має бути невід’ємною складовою відновлення України, адже інклюзивне врядування сприяє більш стійким, справедливим і демократичним результатам для всього суспільства.Розбудова гендерно чутливого врядуванняЩоб забезпечити інклюзивність демократичних процесів, уже сьогодні необхідно вжити низку важливих заходів:розширювати можливості для жіночого лідерства через програми навчання, наставництва та професійного розвитку;забезпечити повне виконання гендерних квот на всіх рівнях влади;посилити інституційну та фінансову підтримку жінок у політиці;протидіяти сексизму, дискримінації, домаганням та онлайн-насильству щодо жінок у політичному житті та всередині політичних партій;впроваджувати гендерно орієнтоване бюджетування;забезпечити інклюзивну виборчу реформу, зокрема створити умови для участі жінок-біженок як виборців і кандидаток;гарантувати повноцінну участь жінок у процесах відновлення, врядування, миробудування та прийняття рішень.Висновок: інклюзія не може чекати до завершення війниЖінки стали одними з ключових рушіїв стійкості України та продемонстрували лідерство в умовах війни. Водночас саме зараз простір для їхньої участі в політичному житті звужується.Без цілеспрямованих заходів, спеціальних механізмів підтримки та підходу, який охоплює все суспільство, існує реальний ризик того, що повоєнне відновлення поглибить наявні гендерні нерівності та відсуне на другий план тих, хто допомагав утримувати суспільство в найскладніші часи війни та вимушеного переміщення.Тому забезпечення повної та рівної участі жінок є не просто питанням представництва. Це одна з ключових передумов демократичного врядування, майбутніх повоєнних виборів, успішного відновлення країни та побудови сталого миру.Для цього вже сьогодні потрібна спільна й послідовна відданість державних інституцій, політичних партій, медіа, громадянського суспільства та міжнародних партнерів принципам гендерної рівності та недискримінації. Ці принципи мають бути інтегровані в усі процеси відновлення, врядування та підготовки до майбутніх виборів — не після завершення війни, а вже зараз.