Високопосадовці ООН попередили про посилення російських атак безпілотниками та ракетами, від яких дедалі більше потерпає цивільне населення. Вони закликали до повного, негайного й безумовного припинення вогню відповідно до Статуту ООН.Моніторингова місія ООН з прав людини повідомила, що липень став найбільш смертоносним місяцем для цивільного населення за останні понад чотири роки: щонайменше 437 людей загинули, а понад 2 600 зазнали поранень. У першій половині цього року кількість жертв серед цивільного населення зросла на 37 відсотків порівняно з аналогічним періодом минулого року. У серпні Київ і багато інших міст зазнали десятків нічних атак із застосуванням балістичних ракет, унаслідок яких були зруйновані та пошкоджені склади із запасами продовольства, торговельні центри, житлові будинки та інші об’єкти цивільної інфраструктури.Атака дронів Заступник Генерального секретаря ООН з гуманітарних питань і Координатор надзвичайної допомоги Том Флетчер, який минулого тижня перебував в Україні, розповів, як на власні очі бачив, що війна із застосуванням безпілотників «руйнує цивільне життя». У 2026 році кількість атак із застосуванням FPV-дронів зросла на 60 відсотків. Він описав Херсон як антиутопічний ландшафт із зонами ураження та дронами-камікадзе, де дороги й будівлі вкриті антидроновими сітками. Найпростіші повсякденні справи для людей, які досі там живуть, як-от похід за продуктами або прогулянка із собакою, перетворилися на перегони зі смертю.«Я зустрів чоловіка, який відновлювався після атаки FPV-дрона, що сталася, коли він продавав фрукти. Інший чоловік втратив обидві кінцівки, переніс три операції та отримав 17 переливань крові», – розповів Флетчер.У лікарні поблизу лінії фронту 70 відсотків цивільних пацієнтів проходили лікування від вибухових травм, переважно спричинених такими безпілотниками. Цивільне населення живе під постійною загрозою атак безпілотників. Від них не захищений ніхто. Люди стежать за сигналами повітряної тривоги та змінюють свої маршрути, але через близькість до лінії фронту вони часто мають у кращому разі лише хвилину, щоб дістатися укриття. Наслідки війни продовжують поширюватисяЧерез чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну кількість жертв серед цивільного населення продовжує зростати, заявила Раді Безпеки заступниця Генерального секретаря ООН з політичних питань і питань миробудування Розмарі ДіКарло.Мільйони українців і далі потерпають від постійного насильства, порушення звичного життя та неможливості повернутися додому. Водночас наслідки війни відчувають не лише українці, і вони поширюються далеко за межі України. «Наслідки війни продовжують відчуватися в усьому регіоні. Випадки порушення повітряного простору сусідніх країн стають дедалі частішими. Нещодавно вони торкнулися Латвії, Молдови та Румунії. Я також хочу висловити наше глибоке занепокоєння через безперервні масштабні атаки в Чорному та Азовському морях», – наголосила Розмарі ДіКарло.У день 35-ї річниці незалежності України вона знову заявила про повну солідарність із народом України, а також підтвердила незмінну підтримку з боку ООН та її непохитну відданість суверенітету, незалежності й територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів і повагу до них.Вона назвала безперервні смерті та ескалацію «нестерпними» й закликала докласти всіх дипломатичних зусиль для повного, негайного й безумовного припинення вогню. Це має стати кроком до справедливого, тривалого та всеосяжного миру відповідно до міжнародного права і Статуту ООН.Дотримання міжнародного гуманітарного права є обов’язковимГуманітарні працівники також наражаються на дедалі більшу небезпеку. У період із січня по липень десять гуманітарних працівників загинули й майже 40 зазнали поранень, а щонайменше 20 складів були зруйновані. Попри небезпеку, у першій половині 2026 року гуманітарні організації надали допомогу понад 3 мільйонам людей. Том Флетчер закликав Раду Безпеки захищати міжнародне гуманітарне право, забезпечувати захист гуманітарної діяльності та готуватися до складної зими. Він також закликав підтримати підготовку до важкого зимового періоду. Якщо атаки на енергетичну інфраструктуру триватимуть, люди можуть знову пережити зиму без надійного доступу до таких життєво необхідних послуг, як опалення, водопостачання та електроенергія.«Ми не можемо змиритися з майбутнім, у якому від цивільних людей просто очікують, що вони навчаться краще виживати попри страждання, яких завдає їм війна. Людям, яких я зустрів в Україні, не потрібні нові слова захоплення їхньою стійкістю. Їм потрібен захист. Їм потрібна допомога. І понад усе їм потрібно, щоб ця війна закінчилася».

Станом на 1 серпня 2026 року їх накопичилося понад 202,9 тисячі тонн – орієнтовно стільки матеріалу, скільки міститься у двадцяти багатоповерхових будинках.Ще рік тому Іванна Назаренко не працювала у сфері управління відходами. Сьогодні вона бачить у цій горі не лише наслідок війни, а сировину.Іванна очолює відділ управління проєктами розвитку, комунікацій та міжнародного співробітництва комунального підприємства «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради. Підхід, який змінив її погляд на цю гору матеріалу, називається urban mining – міський видобуток. Єдиний майданчикЗа оцінкою міського голови Ігоря Терехова, серед великих українських міст Харків має найвищий ступінь руйнувань. У липні 2026 року він повідомив, що в місті пошкоджено близько 13 тисяч об’єктів, з них близько 10 тисяч – житлові будинки. Близько 4 тисяч будинків уже відновлено. Обстріли тривають і обсяг відходів від руйнувань зростає щомісяця.Комплекс, яким управляє підприємство Іванни – єдиний у Харкові майданчик, офіційно визначений міською владою для приймання та обробки таких відходів. Саме сюди звозять те, що залишається після влучань.«Понад 200 тисяч тонн – це не просто цифра. Це величезний виклик, який водночас відкрив можливості», – говорить Іванна. «Ми почали ставити собі питання: як зробити так, щоб ці відходи не накопичувалися, а ставали цінним ресурсом, який працюватиме на відновлення міста та не завдаватиме шкоди довкіллю?» Побачити ресурс там, де раніше бачили сміттяВідповідь Іванна почала шукати у пілотній ініціативі ЮНІДО з міського видобутку, що тривала з липня 2025 до липня 2026 року в межах проєкту «Зелене відновлення промисловості шляхом розвитку на рівні громад в Україні». Ініціатива охопила 50 громад Сумської, Чернігівської та Харківської областей, і мета в неї була одна – змінити ставлення до відходів від руйнувань: від сприйняття їх як сміття до розуміння як ресурсу для відновлення.Сам підхід ґрунтується на простій ідеї: матеріали, що вже перебувають у міському середовищі – у будівлях, інфраструктурі, покриттях, – після належного сортування та обробки можуть повертатися в економічний обіг замість того, щоб ставати відходами. Місто в цій логіці – не звалище, а родовище.«Спочатку це була абсолютно нова для мене сфера», – згадує Іванна. «Але що більше я занурювалася в навчання, знайомилася з міжнародним і національним досвідом та бачила, як такі підходи працюють в інших муніципалітетах, то більше розуміла: це не просто цікава концепція, а реальний інструмент для відновлення українських міст».Гайдельберг, Штутгарт, БородянкаІніціатива не обмежувалася вебінарами. Іванна пройшла відбір і стала однією з п’ятьох представників й представниць громад Сумщини, Чернігівщини та Харківщини, які поїхали на навчальний візит до Німеччини.У листопаді 2025 року вони працювали в Гайдельберзі, Геппінгені та Штутгарті. Дивилися, як колишні військові містечка та промислові зони перетворюють на нові житлові квартали за принципами циркулярності. Як будівлі отримують «матеріальні паспорти» – опис того, з чого будинок складається і що з нього можна буде дістати, коли його розбиратимуть. Як працюють дробарки й сортувальні лінії.Найсильніше враження справило не окреме рішення, а те, що всі вони складалися в один ланцюг – від демонтажу та сортування до переробки й повернення матеріалу в будівництво. Міський видобуток перестав бути концепцією і став послідовністю операцій, кожну з яких можна побачити на власні очі.У лютому 2026 року Іванна з колегами поїхали до Бородянки на Київщині – подивитися, як подібні підходи працюють уже в українських умовах: із українським законодавством, українськими бюджетами та досвідом відбудови після руйнувань.«Ми знайомилися з людьми, які вже реалізували подібні рішення, вивчали реальні кейси, спілкувалися з експертами та будували партнерства», – каже Іванна. «Багато з цих знайомств продовжуються й сьогодні та вже переросли у професійну співпрацю, яка допомагає розвивати тему міського видобутку в Харкові». Дев’ять тисяч тоннНа майданчику матеріал спершу сортують – вилучають метал, деревину та пластик. Мінеральну частину подрібнюють. Приблизно половину того, що виходить, становить подрібнений бетон, ще близько 15 відсотків – метал.Станом на 1 серпня 2026 року підприємство переробило понад 9,1 тисячі тонн. Ще близько 193,8 тисячі тонн чекають своєї черги: за нинішньої потужності – близько 3 780 тонн на місяць – на це знадобилося б понад чотири роки безперервної роботи.Перші вторинні матеріали вже працюють: ними облаштовують під’їзні шляхи та елементи благоустрою. Наступне завдання – довести їх до будівництва.Щоб це стало можливим, підприємство звернулося до лабораторій українських університетів і разом із ними перевірило, як поводиться відсів – дрібна фракція, що лишається після дроблення, – у складі нових будівельних матеріалів. Робили це фактично на тому, що було: мінімальна матеріально-технічна база, власне обладнання і команда, готова пробувати.Паралельно в Харкові з’явилося бачення того, як має працювати управління не лише відходами від руйнувань, а й відходами будівництва та знесення, – з дорожньою картою та зрозумілим порядком взаємодії між усіма, кого це стосується.Що стримуєПопри перші результати, масштабувати переробку заважає те, чого підприємство не може вирішити самотужки. В Україні досі немає технічних регламентів і стандартів для вторинної сировини, а її сертифікація не врегульована – тобто матеріал можна подрібнити, але важко офіційно підтвердити його придатність для будівництва. Щоб забрати матеріал із пошкодженого об’єкта, потрібна згода власника. А стимулів застосовувати вторинні матеріали у будівництві майже немає.Окремий виклик – сама війна. Сортувати матеріал безпосередньо на місцях демонтажу заважають повітряні тривоги та ризик повторних ударів. А частину техніки регулярно доводиться відволікати на розбір завалів після нових атак на Харків – тих самих завалів, які згодом приїдуть на цей майданчик. Як ідея потрапила у плани містаОдним із результатів ініціативи став план дій із міського видобутку для Харкова – з конкретними кроками щодо переробки та повторного використання відходів від руйнувань. Усього таких планів розробили п’ять, для громад трьох областей.Напрацьоване не залишилося в межах плану. У березні 2026 року міський видобуток увійшов до проєкту Стратегії розвитку Харківської міської територіальної громади – документа, за яким місто планує своє майбутнє. Стратегія ще готується, її ухвалення очікують у 2027 році. Тему також враховано у стратегічній екологічній оцінці громади, а наступний крок – місцевий план управління відходами.Для Іванни це найвагоміший результат: поняття, з яким вона познайомилася рік тому, стало частиною того, як місто планує своє відновлення.Тим часом команда веде переговори з європейськими компаніями про технології та спільні проєкти. Погляд у майбутнєІванна переконана, що потенціал підходу значно ширший за роботу з наслідками війни.«Urban Mining – це не лише про відходи від руйнувань. У перспективі цей підхід має охопити й аварійний та застарілий житловий фонд. Це дасть можливість зберігати природні ресурси, повторно використовувати матеріали та будувати сучасну модель циркулярної економіки, яка стане важливою складовою відновлення наших міст після війни».Такий погляд змінює саме визначення відбудови. Ідеться не про заміну зруйнованого новим, а про збереження цінності матеріалів, які вже існують у місті, скорочення видобутку первинної сировини та зменшення навантаження на довкілля. «Участь у цьому проєкті стала не просто новим професійним досвідом. Вона змінила моє бачення того, як навіть найбільші виклики можна перетворювати на можливості для розвитку, якщо поруч є команда однодумців, готовність навчатися та бажання впроваджувати нові рішення».На харківському майданчику досі лежить 193,8 тисячі тонн. Але це вже не лише наслідок руйнувань – це матеріал, у якому місто вчиться бачити власний ресурс.Довідково:Пілотна ініціатива «Міський видобуток для сталого відновлення: нарощування спроможності у Сумській, Чернігівській та Харківській областях» тривала з липня 2025 до липня 2026 року та охопила 50 громад. У межах ініціативи було розроблено п’ять муніципальних планів дій із міського видобутку – для Попівки та Глухова в Сумській області, Прилук у Чернігівській області, а також Мерефи та Харкова в Харківській області.У межах проєкту було визначено та розроблено 34 потенційні пілотні ініціативи як зелені рішення на рівні громад. Сім із них було відібрано для реалізації, зокрема ініціативу з міського видобутку. Разом ці сім пілотних ініціатив, що реалізуються в межах проєкту «Зелене відновлення промисловості шляхом розвитку на рівні громад в Україні», охоплюють широкий спектр пріоритетів відновлення громад, зокрема енергоефективне муніципальне планування, рішення циркулярної економіки для промислових відходів, міський видобуток, очищення стічних вод, інтегроване управління водними та енергетичними ресурсами, міжмуніципальні рішення у сфері біогазу та відновлюваної енергетики, а також стале управління водними ресурсами.Проєкт є частиною Програми ЮНІДО із зеленого відновлення промисловості України (2024-2028) та реалізується Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) та у партнерстві з Міністерством економіки та довкілля України.

Водії Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП) розповідають, що означає підтримувати рух гуманітарних конвоїв уздовж 1200-кілометрової лінії фронту в Україні, де за останній рік різко зросла кількість ударів по гуманітарному транспорту.Робочий рейс розпочався як завжди. Василь, водій Всесвітньої продовольчої програми, сидів за кермом вантажівки, що була частиною гуманітарного конвою. Він прямував до Білозерки, невеликого міста у Херсонській області, приблизно за 10 кілометрів від лінії фронту.У складі чотирьох вантажівок конвой віз гуманітарну допомогу: ліки, засоби гігієни та засоби для відновлення житла, для 1400 мешканців, що залишилися в містечку, де раніше проживало 9000 людей. На під’їзді до Білозерки на дорозі вибухнув невеликий дрон. За мить ще один, ближче. «Ми застрибнули в броньований автомобіль і швидко поїхали», — згадує Василь (прізвища у цій статті не вказуються з міркувань безпеки). Поки вони віддалялися, почули кілька влучань поспіль. За якийсь час вони повернулися, але машина вже вигоріла дотла.Дрони влучили саме в кабіну, де ще кілька хвилин тому сидів Василь. «Якби я був усередині, навряд чи вижив би», — каже він.Ніхто з конвою не постраждав. Але гуманітарний вантаж, який вони везли, згорів дощенту.Такі історії стають дедалі звичнішими для Василя та інших водіїв гуманітарних конвоїв в Україні. Вони щодня у дорозі, щоб доставити продукти та іншу життєво важливу допомогу людям, які живуть найближче до лінії фронту; там, де магазини часто зачинені, або ціни вкрай високі. Тільки ВПП, як міжнародна гуманітарна організація, що працює в Україні, щомісяця забезпечує продовольчою та грошовою допомогою понад 600 тисяч українців у прифронтових громадах. Також, спираючись на свій досвід у галузі логістики, ВПП щотижня відправляє свої вантажівки у конвої, перевозячи не лише продукти, а й вантажі інших агенцій ООН та неурядових організацій: медикаменти, засоби для відновлення житла. Доставка вантажу стала можлива за підтримки Європейського Союзу. За останній рік кількість атак дронів зросла, що суттєво ускладнило пересування та доставку допомоги: під удар дедалі частіше потрапляють вантажівки, легкові автомобілі та автозаправні станції. Антидронові сітки, які влада встановила над сотнями кілометрів головних автошляхів у прифронтових регіонах, знижують загрозу лише частково.Власна система моніторингу безпеки ВПП зафіксувала в Україні 120 інцидентів, що торкнулися роботи організації та її партнерів, починаючи з 2023 року. Тільки цього року зафіксовано 43 інциденти, що утричі більше, ніж загальна кількість, зареєстрована за весь 2023 рік. «Емоційно було важко, — згадує Василь. — Усвідомлення того, що мої діти могли залишитися без батька, прийшло пізніше. Мабуть, це найважче.Раніше ми були обережними, — додає він. — Тепер ми втричі обережніші».Василь народився в невеликому містечку Рівненської області і вже двадцять років за кермом: керував мікроавтобусами й автобусами задовго до війни. Навіть сьогодні, проїжджаючи в спокійніші дні повз соняшникові поля, він іноді зупиняється, щоб купити пиріжків та свіжих овочів у придорожніх продавців, та згодом привезти додому дружині та двом донькам.Дружина щоразу хвилюється, коли він вирушає у робочу подорож. Він рідко розповідає їй усі подробиці, щоб зайвий раз не тривожити, водночас його доньки розуміють, який це ризик, і підтримують його рішення продовжувати. «У цю мить нічого не відчуваєш»Андрій (ім'я змінено з міркувань безпеки) працює у гуманітарній сфері з 2012 року. За чотирнадцять років роботи він не переживав нічого подібного до того, що сталося лише за останній рік — адже двічі конвої, у яких він брав участь, потрапляли під удар.Перша атака сталася у березні 2026 року в Донецькій області, менш як за 20 кілометрів від лінії фронту. Андрій їхав останньою машиною в колоні, коли дрон ударив по вантажівці попереду.«Я подумав, що це просто гілка впала. А потім вантажівка раптом спалахнула, — згадує він. — Дотримуючись протоколу, я швидко здав назад».Його команда витягла пораненого водія з кабіни й відвезла до найближчої лікарні, де йому зробили операцію. Усі вижили.«У цю мить нічого не відчуваєш, — каже Андрій. — Просто робиш свою справу. Страшно до і після. Під час — робиш те, що потрібно. А страх приходить пізніше, коли починаєш усвідомлювати те, що сталося».Другий удар стався цього липня, за 20 хвилин їзди від фронту у Дніпропетровській області, коли конвой Андрія повертався після відвантаження допомоги.«У наш броньований автомобіль влучили, і машину підкинуло, — розповідає Андрій. — Але, на щастя, усі залишилися неушкодженими. Машина ще їхала, тож ми продовжили шлях до Дніпра». Він описує пильність, яка ніколи не полишає його. «Ми весь час озираємось у дорозі. Звісно, страшно, завжди страшно, — каже він, — бо ці удари прилітають наче блискавка. Ніколи не знаєш, коли почнеться і коли скінчиться».Водій розповідає, ще після першого удару у його пам’яті залишився образ: ночами накривають спогади, і картина розірваної вантажівки зринає в найнесподіваніші миті. «Їздити стає дедалі важче», — визнає він.Але його рішучість не змінилася.«Наша робота — допомагати людям вижити, — каже Андрій. — Тому ми продовжуємо. Для нас мета будь-якого виїзду залишається незмінною — повернутися живими».Для людей, які чекають на цю допомогу, продуктові набори ВПП — це чи не єдина опора. Мешканці населених пунктів поблизу зони бойових дій розповідають про щоденну боротьбу за доступ до найнеобхіднішого: оскільки магазини зачинені, а можливостей для заробітку майже немає. Багато з тих, хто залишився — люди старшого віку або люди з інвалідністю, а дорога до найближчого магазину стала вкрай небезпечною.«Нам нелегко дістатися до магазинів, бо дрони літають постійно, — каже Тетяна, яка живе в прифронтовому селі Херсонської області. — Ми не знаємо, коли вони пролетять над нами». Там, де дорога веде додому«Робочі рейси повертають мене додому, навіть якщо лише на годину. Я знаю кожну стежку, кожен поворот, — каже водій Олександр. — Кожен раз я там наче вдома».Його рідне містечко всього за кілька кілометрів від маршрутів, якими він тепер їздить на роботі, настільки близько, що, здається, можна його побачити. Каже, іноді дім знаходиться лише за два поля, але водночас цілком недосяжний: по той бік лінії фронту, на окупованій території Донецької області.«Це важка туга, — каже він. — Знати, що твоя земля зовсім поруч, і не мати змоги туди потрапити».Земля дає про себе знати щойно наближаєшся, каже він. Особливий запах Донбасу: димний, металевий дух териконів (прим. конусоподібних пагорбів шахтної породи, що стали символом донбаського краєвиду), упереміш зі запахом випаленого степового різнотрав'я і солодким ароматом літніх садів, що саме дозрівають. Це важкий аграрний край, просякнутий запахом землі, яка завжди годувала людей.«Тут навіть тиск повітря відчувається інакше, — каже він. — Просто знаєш, що ти вдома».Попри всі ризики, Олександр, Андрій і Василь продовжують щотижня допомагати доставляти продукти й гуманітарну допомогу сотням тисяч співвітчизників, які досі живуть у прифронтових районах. Утім, від початку року ВПП втратила доступ до 354 населених пунктів через погіршення безпекової ситуації, через що понад 15 000 людей, які раніше покладались на доставку гуманітарної допомоги, опинилися відрізаними від цієї підтримки.Логістичний кластер ВПП, який координує щотижневі гуманітарні конвої до прифронтових районів України, щедро фінансується Європейським Союзом.

Лікарня поблизу лінії фронту має визначити, які послуги є найбільш необхідними. Громада може розчистити лише частину завалів зруйнованих будівель і мін. Школа повинна вирішити, чи можуть діти безпечно повернутися до навчання, тоді як інша школа потребує відбудови. Переміщеній родині потрібне житло, але його потребують і багато інших. Ветерану потрібна робота, як і жінці з двома дітьми.Організація Об’єднаних Націй використовує дані, щоб надавати точну й надійну інформацію, планувати та координувати гуманітарне реагування, управляти програмами, звітувати про результати, розподіляти ресурси та комунікувати з громадськістю. Водночас ООН використовує дані не лише у власній роботі. Вона також ділиться міжнародним досвідом із національними органами влади та установами, щоб в умовах обмежених ресурсів і складних обставин вони могли спиратися на надійну інформацію для підтримки людей і громад. Це особливо важливо для України під час війни, адже дані допомагають відповісти на три ключові запитання: Де потрібна підтримка? Коли необхідно діяти? Що потрібно зробити для максимальної ефективності? Незалежно від того, чи є дані публічними або призначеними для внутрішнього використання, вони необхідні для ухвалення обґрунтованих рішень у надзвичайних ситуаціях, а також для планування відновлення та відбудови.Медичні послуги життєво необхідніПід час війни медичний заклад може залишатися неушкодженим, але не в змозі надавати необхідні послуги через пошкоджене обладнання, нестачу персоналу, перебої зі зв’язком або відключення електроенергії. Тому недостатньо просто порахувати будівлі. Місцева влада повинна розуміти, яких медичних послуг потребують люди та які заклади можуть їх надати.Дослідження, проведені ВООЗ, документують вплив війни на населення України. Вони мають вирішальне значення для розуміння того, яких медичних послуг люди потребують найбільше як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Водночас Система моніторингу доступності ресурсів і послуг у сфері охорони здоров’я (HeRAMS) допомагає місцевим органам влади в режимі реального часу відстежувати роботу медичних закладів у прифронтових і постраждалих від війни районах. У межах цієї роботи ВООЗ у партнерстві з Міністерством охорони здоров’я запровадила єдину національну систему екстреної звітності в усіх 24 областях. Система зареєструвала понад 8 500 надзвичайних подій і попереджень та забезпечила аналітику в режимі реального часу. Це дає командам змогу реагувати швидше, особливо коли через відключення електроенергії та перебої зі зв’язком кожна хвилина важлива.Завдяки даним команди бачать не лише місце розташування медичного закладу, а й те, чи працює він, які послуги залишаються доступними та де потрібні мобільні медичні бригади.Крім того, розуміння довгострокового впливу війни на здоров’я українців допомагає планувати реформування системи охорони здоров’я загалом. Наприклад, психічному здоров’ю та психологічним послугам традиційно приділяли недостатньо уваги. Нині вони стають дедалі важливішими, оскільки все більше людей повідомляють про психологічні наслідки війни. Розуміння демографічних змін, переміщення та житлових потребВід початку повномасштабного вторгнення населення України зазнало безпрецедентних змін унаслідок людських втрат, переміщення та складних життєвих обставин. Щоб допомогти Україні краще зрозуміти ці зміни, Фонд ООН у галузі народонаселення співпрацював із Державною службою статистики України над модернізацією збору даних. Одним із важливих кроків став перехід від паперових опитувань до телефонних інтерв’ю з комп’ютерною підтримкою, а також створення власного контакт-центру Держстату. За оцінками, 3,9 мільйона людей в Україні є внутрішньо переміщеними особами, а майже 5,8 мільйона українців залишаються біженцями за кордоном. Переміщення не є статичним процесом: люди виїжджають, повертаються, а потім можуть знову залишити свої домівки.Щоб посилити спроможність України збирати дані про переміщення, УВКБ ООН підтримало включення відповідних запитань до офіційних опитувань домогосподарств. Водночас МОМ продовжує підтримувати Матрицю відстеження переміщень (Displacement Tracking Matrix (DTM). УВКБ ООН також долучилося до розвитку Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, платформи «Шлях ВПО», опитувань щодо намірів населення та з питань захисту в Україні, проведеного у співпраці з Офісом Омбудсмана.Ці зусилля допомагають перетворювати зібрані свідчення на практичну підтримку людей, які повернулися додому, та внутрішньо переміщених осіб, зокрема у сферах житла, працевлаштування та доступу до державних і муніципальних послуг.Зробити вразливі групи видимими Керуючись принципом «Не залишити нікого осторонь», ООН продовжує підтримувати вразливі групи населення. Діти, жінки, переміщені люди, люди з інвалідністю та інші групи можуть стикатися з особливими викликами, які залишаються непомітними, якщо дані не є достатньо деталізованими.У 2025 році ЮНІСЕФ співпрацював із Державною службою статистики України, щоб включити показники, пов’язані з дітьми, до Мультиіндикаторного кластерного обстеження (MICS) та бази даних TransMonEE. Це дало змогу краще зрозуміти складні реалії життя дітей, які постраждали від війни в Україні, та сформувати відповідну доказову базу. Цільова вибірка дослідження охопила 24 000 домогосподарств у 1 000 кластерах у всіх підконтрольних уряду регіонах.ООН Жінки підготувала доказову базу для формування гендерно-відповідальної енергетичної політики, тоді як МОП і ЮНІСЕФ досліджували питання догляду за дітьми, розширення економічних можливостей жінок і впливу війни на зайнятість. Результати цих досліджень допомагають планувати регіональне відновлення та економічну реінтеграцію переміщених і вразливих працівників. Дослідження УНЗ ООН щодо ризиків торгівлі людьми та незаконного переправлення мігрантів серед переміщеного населення також використовуються під час розроблення національної стратегії України з протидії торгівлі людьми.Крім того, ЮНЕСКО підтримала низку досліджень для оцінювання впливу війни на молодь, дітей з особливими потребами у навчанні, жінок-журналісток тощо.Усі ці ініціативи мають спільну мету: деталізовані дані допомагають забезпечити, щоб групи з особливими потребами не залишалися непомітними за загальними національними показниками.Від потреб громад до рішень з відновленняМісцева влада розуміє потреби своїх громад і жителів так, як часто не можуть зрозуміти люди ззовні. Вона відіграє ключову роль в ухваленні рішень щодо відновлення, але для цього потребує детальної інформації про пошкоджену інфраструктуру, завали, державні та муніципальні послуги, житло і тенденції переміщення населення у своїх громадах. На місцевому та регіональному рівнях ПРООН посилила спроможність органів влади управляти даними та інформацією, зокрема у сфері оцінювання пошкоджень і поводження з будівельними відходами. У межах проєкту "Посилення відновлення в Україні на основі фактичних даних" загальнонаціональна діагностика більш ніж 950 громад дала змогу сформувати базові дані, які стали основою для цільової підтримки п’яти пілотних громад у використанні геоінформаційних систем.Міжнародна організація з міграції, зі свого боку, співпрацювала з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, щоб запустити єдину геоінформаційну систему моніторингу розвитку регіонів і територіальних громад. Цей інструмент підтримує процес децентралізації в Україні та дає місцевим громадам змогу збирати й аналізувати дані, необхідні для ухвалення рішень щодо відновлення та розвитку.Крім того, ООН-Хабітат співпрацювала з партнерами для вдосконалення національної бази даних містобудування України. Водночас ЮНЕСКО оцінила та підтвердила пошкодження 514 культурних пам'яток. Попри свою технічність, ці ініціативи допомагають відповідати на цілком практичні запитання: Які ризики загрожують безпеці громади? У яких районах немає основних послуг? Куди насамперед слід спрямувати обмежене фінансування на відновлення? І як відбудувати краще, ніж було? Від даних до дійДані самі по собі не можуть відремонтувати лікарню, надати житло чи відбудувати об’єкт культурної спадщини. Однак вони поєднують потреби з рішеннями, а рішення з ресурсами. Дані також посилюють підзвітність, даючи установам і громадськості змогу запитувати не лише про те, який обсяг підтримки було надано, а й куди її спрямували та що змінилося завдяки їй.Робота з даними часто залишається невидимою: додано новий набір даних, об’єднано бази, проведено опитування, модернізовано систему звітності або оновлено карту. Проте за кожною цифрою стоять будинок, громада, родина або послуга. Надійні дані роблять їх видимими для Організації Об’єднаних Націй, державних органів, донорів і партнерів. Тож зробімо так, щоб кожен підрахунок мав значення.Більше інформації про роботу ООН в Україні у сфері даних доступно за посиланням.