ІНТЕРВ’Ю | Як гуманітарна підтримка ООН та її партнерів допомагає мирним мешканцям

В умовах повномасштабної війни, що триває вже понад три роки, населення України майже постійно живе під обстрілами. Дрони, артилерійські удари, зруйновані будинки й школи, нестача води та тепла — це повсякденна реальність для мільйонів людей. Про найгостріші гуманітарні проблеми та надану допомогу жителям України в інтерв’ю Службі новин ООН розповів голова українського офісу Управління ООН з координації гуманітарних справ (УКГС) Андреа Де Доменіко. Інтерв’ю приурочене до Тижня захисту цивільного населення. 

Андреа Де Доменіко: Основні гуманітарні виклики в Україні пов’язані насамперед із загибеллю та пораненнями мирного населення і руйнуванням цивільної інфраструктури — житлових будинків, лікарень та інших критично важливих об’єктів. Лише у квітні було вбито 209 людей і понад 1100 отримали поранення — це найвищий показник з вересня 2024 року. Особливо тривожна ситуація склалася на лінії фронту, де мирні жителі постійно зазнають авіаударів, обстрілів та ударів дронів. Це призводить не лише до загибелі й поранень, але й до глибоких психологічних травм — адже повномасштабна війна триває вже понад три роки. 

Серйозною проблемою залишається доступ до базових послуг — медичної допомоги, води, електрики, опалення. Особливо складно в зимовий період, і це стосується як прифронтових, так і інших регіонів — через характер сучасної війни та використовувані технології. 

Особливу стурбованість викликають уразливі категорії — діти, літні люди та особи з інвалідністю. Наприклад, минулого тижня в Сумській області дрон влучив в автобус, який евакуював людей із зони бойових дій поблизу села Білопілля — загинуло дев’ятеро осіб, зокрема вся родина: мати, батько і донька. Більшість загиблих були літніми людьми. Загроза для цивільного населення зберігається, попри дипломатичні зусилля та переговори. 

Андреа Де Доменіко: 
Уряд змушений розширювати зони обов’язкової евакуації, оскільки лінія фронту зміщується. У сфері захисту населення працюють сотні партнерів, координує цю діяльність кластер захисту під керівництвом УВКБ ООН [Управління Верховного комісара ООН у справах біженців]. У центрі уваги — безпека, право на життя, захист літніх людей та осіб з інвалідністю, соціальна підтримка, захист дітей, житлові питання, а також наявність документів. Багато хто з евакуйованих не встигає взяти з собою документи — а без них неможливо отримати соціальну допомогу. Я зустрічав таких людей і на передовій, і в центрах тимчасового розміщення. 

Однією з особливостей цієї війни стало масове використання дронів — таких технологій ми не бачили в попередніх війнах. Особливо страждають Донецька, Сумська, Харківська, Херсонська, Запорізька та Миколаївська області — там люди живуть у постійній загрозі й змушені залишати свої домівки. 

Нещодавно я зустрів родину, яка евакуювалася з лінії фронту — вони жили лише за 15 кілометрів від кордону в Сумській області. Батько сказав: «Навряд чи ми зможемо повернутися». Люди втрачають надію. Особливо важко дітям: у них накопичилися не лише психологічні травми, але й серйозні прогалини в освіті. Багато з них не відвідують школу вже п’ять-шість років — через пандемію та війну. 

Всесвітня організація охорони здоров’я нещодавно повідомила, що 46% українців мають психологічні проблеми, а у 41% діагностовано психічні розлади — це дуже високий і тривожний показник. 

Служба новин ООН: Як змінилася гуманітарна ситуація з початку повномасштабного вторгнення? Чи можна сказати, що населення сьогодні краще підготовлене до криз? 

Андреа Де Доменіко: Люди навчилися виживати у війні. Гуманітарні організації значно посилили свою присутність, відпрацювали механізми — евакуація, грошова допомога, психологічна підтримка. Особливо важливу роль відіграють місцеві НУО — вони пройшли шлях від звичайних організацій громадянського суспільства до професійних гуманітарних структур. Вони — основа нашої роботи на передовій. Водночас, важливу роль відіграє й уряд — його служби першими прибувають на місце після авіаударів, а ми їх підтримуємо. 

Однак масштаб і непередбачуваність ударів не дають людям почуватися в безпеці. Так, вони краще поінформовані, але поєднання руйнувань, переміщень і нестабільності підриває здатність реагувати. 

Додаткову складність цього року становить нестача фінансування. Ми визначили, що майже 13 мільйонів людей в Україні потребують допомоги — це 36% населення, але через обмежені ресурси ми можемо допомогти лише 4,8 мільйонам. 

Служба новин ООН: Як обмеження доступу впливає на вашу здатність захищати цивільне населення? 

Андреа Де Доменіко: Якщо немає доступу — немає й допомоги. На жаль, усе просто. Це прямо впливає на безпеку та захист цивільних, особливо у прифронтових районах. Ми стикаємося з атаками на гуманітарні місії: з січня зафіксовано 109 інцидентів — напади на персонал, обмеження пересування, логістичні проблеми. За останні два місяці двоє гуманітарних працівників загинули, ще 16 поранено. Було 14 ударів по густонаселених районах — постраждали офіси, склади та житлові приміщення гуманітарних організацій. Використання дронів з великим радіусом дії розширило зону ризику — тепер страждають навіть віддалені райони. 

До цього додаються адміністративні труднощі. Наприклад, мобілізація ускладнює роботу, адже багато співробітників, особливо місцевих, можуть бути призвані до війська — ми втрачаємо підготовлений персонал. 

На окупованих територіях доступ вкрай обмежений — ми отримуємо лише фрагментарну інформацію, але знаємо, що ситуація там дуже складна. 

Ми продовжуємо наполягати на безперешкодному доступі, як цього вимагає міжнародне гуманітарне право. Це не питання вибору — це зобов’язання. Але, на жаль, у багатьох конфліктах воно ігнорується. Ми ведемо гуманітарну дипломатію, щоби домогтися дотримання цих норм. 

Служба новин ООН: Ви багато подорожуєте Україною, буваєте у прифронтових районах. Можете поділитися історіями людей, з якими зустрічаєтесь? 

Андреа Де Доменіко: Найбільше вражає кількість літніх людей, які постраждали від війни. Молодь поїхала ще на початку — у них були сили та ресурси. А літні люди залишилися. Наприклад, я зустрів жінку на ім’я Надія. Вона живе в транзитному центрі, умови там складні, але вона не хоче їхати далі — хоче залишитися якомога ближче до рідного села. Родина намагається вивезти її за кордон, але вона відмовляється. І таких історій багато. 

Є й ті, хто до останнього залишаються у своїх домівках — навіть без електрики, води, їжі, медичної допомоги — бо не можуть покинути рідне місце. Їхні корені надто глибоко пов’язані з цією землею. Саме їм ми намагаємося допомогти в першу чергу. 

Служба новин ООН: Яке послання ви хочете передати міжнародній спільноті під час Тижня захисту цивільного населення? 

Андреа Де Доменіко: У мене три головні послання. Перше — дотримання міжнародного гуманітарного права є обов’язковим: це єдиний шлях зберегти людяність і захистити мирних жителів. Друге — атаки на цивільну інфраструктуру, зокрема житлові будинки, лікарні, школи та енергосистеми, мають припинитися. І третє — потрібна міжнародна солідарність. Фінансова та політична підтримка гуманітарної допомоги має залишатися стабільною — від цього залежать мільйони життів.