Допомога мала різноманітні форми: від пожежного обладнання та систем водопостачання до сучасних сміттєвозів та громадського транспорту. Вся вона сприяла відновленню надання базових послуг та поліпшенню повсякденного життя. Однак, попри здобутки, на шляху до відновлення залишається чимало викликів.Управління відходами не терпить паузПротягом перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну Миколаїв фактично був прифронтовим містом, яке регулярно піддавалося артилерійським обстрілам і повітряним атакам. Російські війська відступили від міста наприкінці 2022 року, проте безпілотники та ракети досі залишаються щоденною загрозою для місцевих громад. Незважаючи на це, життя тут здебільшого повернулося до нормального стану. Затори на дорогах, переповнені ресторани та сім'ї, що прогулюються у парках, свідчать про те, що мешканці повернулися до міста.«Миколаївкомунтранс», головне підприємство із вивезення твердих відходів у Миколаєві, обслуговує три з чотирьох районів міста. Попри бойові дії, компанія не припиняла роботу. З перших днів повномасштабного вторгнення вона швидко адаптувалася, аби підтримувати місто у чистоті та забезпечувати його функціонування. «[...] кількість відходів, які ми вивозимо, повернулася до рівня 2021 року. Зараз у нас більше роботи, ніж будь-коли, тому що до нас прибули люди з Херсона, з районів, близьких до лінії фронту, або з сіл, що перебувають під окупацією [Росії]». Юлія Слободенюк, начальниця відділу охорони навколишнього середовища «Миколаївкомунтрансу».Більшість старих транспортних засобів підприємства були виготовлені у Білорусі, і знайти для них запасні частини стало практично неможливо. Аби підтримати роботу критичних міських служб, Данія об'єднала зусилля з ЮНОПС, аби передати місту нові сміттєвози, самоскиди, бензовози і екскаватори.«Зараз місто навіть чистіше, ніж було до вторгнення», — додає Юлія. «Завдяки сучасному транспорту наша робота стала набагато ефективнішою. Ми можемо швидше прибирати несанкціоновані звалища та без турбот обслуговувати наш автопарк». Хоча ця допомога мала значний вплив, місту досі необхідні довгострокові поліпшення. На майбутнє заплановано будівництво сміттєсортувального заводу.Місто продовжує рухатисьЩе одне комунальне підприємство, «Миколаївпастранс», завдяки підтримці уряду Данії та ЮНОПС отримало нове обладнання. Компанія обслуговує чотири автобусні маршрути у Миколаєві. Хоча число може здатися невеликим, ці маршрути відіграють важливу роль у сполученні віддалених районів міста, зокрема тих, які раніше не мали доступу до громадського транспорту. Одним із таких районів є Варварівка, розташована на протилежному березі річки Південний Буг. Завдяки новому транспорту мешканці Варварівки вперше отримали надійний і безпечний доступ до решти міста. Це важливий крок у відновленні мобільності та інклюзивності у процесі відбудови.«Завдяки автобусам від ЮНОПС нам вдалося збільшити кількість транспортних засобів на наших маршрутах на 40 відсотків», - Павло Островський – заступник директора «Миколаївпастрансу». «Ми готові запустити нові маршрути, як тільки отримаємо більше транспортних засобів. Вищі зарплати та надійні програми стажування вирішили наші кадрові потреби. Нам просто потрібно більше автобусів, щоб обслуговувати більше людей».Кожен автобус тепер оснащений системою GPS-стеження, що допомагає пасажирам планувати свої поїздки. Кондиціонери забезпечують безпечнішу та комфортнішу поїздку як для водіїв, так і для пасажирів протягом усього року. Захист полів і лісівЛісові пожежі є постійною загрозою в Україні, особливо під час посушливих весняних та осінніх місяців, коли поля та ліси є особливо вразливими. В одній лише Миколаївській області Державне підприємство «Ліси України» відповідає за безпеку 84 000 гектарів лісів (це площа близько 120 000 футбольних полів). Навантаження на місцеві пожежні команди є дуже суттєвим.Аби підтримати їхню роботу, ЮНОПС за фінансування Данії придбало та передало спеціалізовані пожежні модулі, призначені для підвищення мобільності та ефективності. Ці компактні пристрої можна встановлювати на пікапи або причепи. Таким чином пожежні команди, які працюють у важкодоступних районах, можуть бути більш гнучкими у реагуванні на займання.«Я особисто використовував модулі, надані ЮНОПС, 15 разів у 2024 році. Вони вміщаються у кузов вантажівки. Їх доволі просто використовувати, і з цим може впоратися одна людина», Валентин Каширець, керівник відділу охорони навколишнього середовища у ДП «Ліси України»Окрім захисту лісових масивів, ДП «Ліси України» також реагує на сільськогосподарські пожежі та почала розширювати свою діяльність на частини Одеської та Херсонської областей. Пожежні модулі, надані ЮНОПС, не лише рятують життя і зберігають майно, а й запобігають шкоді навколишньому середовищу.Забезпечення надійного водопостачанняДоступ до чистої питної води досі є актуальною проблемою в Миколаєві та прилеглих районах. З квітня 2022 року, коли було пошкоджено трубопровід, що постачав воду з Дніпра до Миколаєва, містяни змушені користуватися солоною водопровідною водою, що береться з лиману Південного Бугу. У багатьох прилеглих селах є свердловини з підземною водою, але без робочих водонапірних башт тиск у системі є недостатнім для ефективного розподілу води. Аби поліпшити ситуацію, уряд Данії уклав партнерську угоду з ЮНОПС із метою закупівлі нових водонапірних башт для постраждалих сіл. Так, у селі Лимани Галицинівської громади, існуюча водонапірна башта була пошкоджена у 2022 році і не підлягала ремонту. Нова установка тепер забезпечує постійний доступ до води для місцевих жителів.«Наша громада отримала різні водонапірні башти від різних донорів, але водонапірна башта від ЮНОПС і Данії відповідає всім вимогам. Вона ідеальна на 99,9%», - Іванна Звоник, головна інженерка комунального підприємства у селі Галицинове. Галицинівська сільська громада має 33 свердловини і 12 робочих водонапірних башт.«Такі водонапірні башти є дуже ефективними, – пояснює Іванна. – Вони підтримують необхідний тиск навіть під час відключень електроенергії, тобто люди мають доступ до води протягом деякого часу після відключення електроенергії».Однак багато башт, які вказані як «робочі», насправді сильно пошкоджені, і їх дуже важко або неможливо відремонтувати. У Лиманах доступ до чистої питної води значно покращився. Ця підтримка від уряду Данії та ЮНОПС допомагає відновити повсякденне життя та повернути сім'ї до домівок.«Люди продовжують повертатися до своїх домівок, зокрема сім'ї з дітьми та молодь», — каже Іванна. «Ми маємо можливість самостійно встановлювати водонапірні башти. Будь-які додаткові башти можуть суттєво покращити ситуацію в громаді»., filtered_html

Каховська гребля в Україні була зруйнована рівно два роки тому, що стало найбільшою екологічною катастрофою на сьогоднішній день, яка є наслідком триваючого вторгнення Росії в Україну. Ця катастрофа безпосередньо вплинула на понад 100 000 людей та призвела до затоплення понад 620 квадратних кілометрів.Окрім масового переміщення населення, катастрофа створила гуманітарну та екологічну кризу, загрожуючи спалахами захворювань та спричиняючи руйнування екосистем. Втрати та збитки від цієї події оцінюються в 14 мільярдів доларів.Євгенія Клещева з UN News цього тижня зустрілася з Романом Шахматенком, головою проєктів у сфері енергетики та довкілля Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні, щоб обговорити довгострокові наслідки руйнування дамби.Служба новин ООН: Минуло два роки з моменту руйнування Каховської дамби. Як би ви оцінили нинішню ситуацію і як сьогодні живуть люди в постраждалих регіонах?Роман Шахматенко: Це дуже важлива тема, тому що ми не повинні забувати про наслідки катастрофи - а це дійсно катастрофа.Першочергово всіх, звісно, турбували масштабні повені. Ці повені завдали колосальної шкоди - не тільки житловим будинкам та інфраструктурі, а й стали причиною втрати біорізноманіття, загибелі тварин і удару по цілих екосистемах. Це завдало серйозної шкоди навколишньому середовищу і тій екосистемі, яку створювала Каховка. Хоча Каховське водосховище - це штучний об'єкт, воно стало повноцінною екосистемою. Воно забезпечувало середовище існування для безлічі видів, зокрема для занесених до Червоної книги, що перебувають на межі зникнення.Цю тендітну екосистему було зруйновано. І це було тільки початком. Далі - перерозподіл водних потоків, що вплинуло на водопостачання значної частини сходу і південного сходу України. Це напряму вплинуло на домогосподарства і, звісно, сільське господарство.Хоча природа відновлюється доволі швидко, і ми вже бачимо певні ознаки відновлення - попри забруднення та наноси - перерозподіл водних ресурсів залишається серйозною загрозою для людей у регіоні: у Кривому Розі, Марганці, Нікополі та інших населених пунктах, які раніше отримували воду з Каховки.Навіть зараз, попри екстрені заходи уряду і міжнародних організацій, людям все ще важко справлятися з ситуацією. Системи зрошення значною мірою пошкоджені або знищені. Це ставить під загрозу сільськогосподарське виробництво, а отже - і продовольчу безпеку в країні. Багато громад досі стикаються з нестачею прісної води. Служба новин ООН: Розкажіть про роботу ПРООН. Як ви підтримували місцеві громади та відновлення інфраструктури?Роман Шахматенко: Коли сталася катастрофа на Каховській дамбі, ми одразу зрозуміли: повінь - це тільки початок. Ми, звісно, допомагали громадам - надавали генератори для насосів, обладнання для розчищення завалів та утилізації сміття. Але стало зрозуміло, що проблема водопостачання, особливо в Дніпропетровській області, потребує більш стійких рішень.Багато громад у цьому регіоні і до руйнування дамби зазнавали труднощів із доступом до води, а тепер втратили його повністю. Ми розуміли, що гуманітарної допомоги буде недостатньо - потрібні були рішення хоча б на середньострокову перспективу. Тому ми почали зі встановлення станцій водоочищення. Це обладнання дало змогу людям використовувати забруднену воду з доступних джерел - наприклад, з річок Інгулець і Саксагань - і очищати її. Але однією лише фільтрацією було не обійтися. Громади розкидані на великій відстані одна від одної. Тому ми також надали автоцистерни для розвезення води. Ці станції водоочищення та автомобілі досі працюють, забезпечуючи людей водою навіть через два роки.Крім того, ми провели важливе дослідження забруднення ґрунту. Разом із державними екологічними інспекціями ми направили місію в район Каховської дамби для аналізу наявності важких металів та інших забруднювальних речовин. Ми взяли 40 проб і провели аналіз більш ніж за 300 показниками. Це була небезпечна місія - регіон обстрілюють і ризик для життя фахівців був високий. Проте ми зібрали первинні надійні дані. У той момент у публічному просторі було багато оцінок, але дуже мало з них ґрунтувалися на реальних зразках. Ми вважаємо, що це був важливий внесок у загальну роботу держави та українського народу з подолання наслідків катастрофи.У Нікополі ми разом із місцевою владою встановили насос, який дозволив відновити водопостачання. Місто щодня піддається обстрілам, але завдяки цьому насосу більша частина населення знову отримала доступ до води. Це був по-справжньому героїчний крок місцевих фахівців.Звичайно, ми також проводили оцінки руйнувань, аналіз стану населених пунктів, масштабів пошкоджень будівель. Але, на мій погляд, саме згадані заходи дали найбільший ефект.Служба новин ООН: А які довгострокові екологічні наслідки цієї катастрофи і як ПРООН планує боротися з ними?Роман Шахматенко: Довгострокові наслідки поки що ми побачимо ще в майбутньому. Втрата біорізноманіття, загибель водних організмів та інших видів, які вже не вдасться відновити - це вже зафіксовано. Щонайменше шість видів ссавців опинилися під загрозою зникнення через війну та руйнування дамби.Відновлення підземних вод і мікроклімату займе, за оцінками, щонайменше три десятиліття. Це завдання на десятиліття вперед, і Україні доведеться ним займатися довго після закінчення війни.Інфраструктурні наслідки також величезні. Системи зрошення, які не працюють або були зруйновані, впливають і на екологічну ситуацію, і на сільське господарство. Тому я вважаю, що Україна зіткнулася з унікальним викликом, який необхідно буде пріоритизувати в післявоєнний період. Служба новин ООН: Можете розповісти про те, що ви бачили в постраждалих районах?Роман Шахматенко: Нещодавно ми відвідали одну з громад, якій передали установку очищення води. Ці станції автономні - вони працюють від сонячної енергії та забезпечують чисту воду. На місці також є водовоз.Станцію встановили в місцевій школі. Щодня в певний час люди приходять по воду, а водовоз об'їжджає довколишні села. Це стало важливою частиною повсякденного життя громади.І це стало можливим завдяки підтримці Європейського Союзу. Люди, які живуть у надзвичайно важких умовах, отримали доступ до базових благ. Це, на мій погляд, важливий приклад того, як міжнародні партнерства реально допомагають на місцях.Аудіоверсія інтерв'ю доступна тут.Джерело: Служба новин ООН., filtered_html

Війна змінює життя миттєво. В Україні щодня з’являються нові поранення та випробування для цивільних і ветеранів. Багато хто переживає травми, які змінюють життя назавжди, зокрема, втрата кінцівок, що залишає не лише фізичні шрами, а й глибокі емоційні та економічні виклики.Від початку повномасштабної війни тисячі українців проходять складний і тривалий шлях відновлення. Це підкреслює гостру потребу у доступній реабілітації, допоміжних технологіях і підтримці економічної інтеграції. Організація Об’єднаних Націй працює над тим, щоб допомогти постраждалим – повернути не лише рухливість, а й незалежність, гідність та надію.Одним із тих, чиє життя докорінно змінилося, є 23-річний Олег Бручковський – ветеран зі Львова, який втратив ногу під час служби поблизу Бахмута. «Я сів перепочити й у той момент поруч із моєю ногою стався вибух», - згадує Олег. «Побратими одразу надали першу допомогу. Евакуація тривала близько десяти хвилин, мене швидко доправили до найближчого шпиталю, а звідти – до Дніпра».Олег зростав, як і багато інших дітей, захоплювався комп’ютерами, згодом здобув освіту електрика. На початку 2022 року, за два місяці до повномасштабного вторгнення, підписав контракт на службу в Збройних силах України. «Мені було лише 20», – підкреслює він. «Мрія кожного пораненого військового – така ампутація, як у мене», – жартує Олег. «Безпечна», нижче коліна. З такою ампутацією ще багато чого можна робити. Мені пощастило».Олег – один із ветеранів, які отримали 3D-друкований протез у реабілітаційному центрі «Галичина» у межах проєкту Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) «Надання екстреної допомоги у вигляді 3D-друкованих протезів та створення робочих місць в Україні», що фінансується Урядом та народом Японії.Цією ініціативою ЮНІДО допомагає українським виробникам протезів виготовляти якісні, індивідуально адаптовані протези за допомогою передових технологій 3D-друку. Це значно знижує вартість, скорочує терміни виготовлення і зменшує вагу протезів, роблячи їх більш доступними та ефективними.«Усе відбулося дуже швидко – я отримав свій протез за два-три місяці», – пригадує Олег. «А деякі хлопці й дівчата, на жаль, чекають по шість-вісім місяців через ручну працю і нестачу протезистів».У співпраці з японським стартапом, який спеціалізується на 3D-друкованих протезах, ЮНІДО впроваджує цифрове моделювання та проєктування з використанням штучного інтелекту. Це підвищує точність, прискорює виготовлення і знижує витрати.На сьогодні десять українських протезистів пройшли спеціалізоване навчання з цифрового виготовлення протезів, а тридцять ветеранів, зокрема й Олег, вже отримали 3D-друковані протези, що повертають їм мобільність і незалежність. «Коли я повернувся з лікарні, ходив на милицях. А зараз із протезом іноді взагалі забуваю, що втратив частину ноги», – ділиться Олег.Нещодавно він зробив важливий крок у своєму житті – піднявся сходами Львівської ратуші, щоб зробити пропозицію своїй дівчині. «Я не знав, що там такі круті сходи», – сміється він. «Але мама вже чекала з камерою, а побратим, який рятував мене під час поранення, приніс 101 троянду. Дівчина сказала «Так!» і далі з гучномовців Ратуші нас привітали».Попри невизначене майбутнє, Олег не втрачає надії й рішучості. «Які мої плани? Ще не знаю. Більшість із нас провели на війні два-три роки. Ми й не жили по-справжньому. Але мені досі хочеться жити», – наголошує він. «Завдяки цьому протезу і вашій роботі я можу рухатися вперед і жити на повну».Людська ціна війни – величезна. Але історії на кшталт Олегової свідчать не лише про страждання, а й про надію – на одужання і нове життя після травми. Підтримка міжнародних організацій і співпраця з партнерськими країнами є критично важливими для реабілітації та соціальної інтеграції ветеранів.Ця ініціатива є частиною Програми зеленого відновлення промисловості України на 2024-2028 роки, яку впроваджує ЮНІДО, забезпечуючи сталі підходи до відновлення і підтримуючи тих, хто найбільше постраждав внаслідок війни., filtered_html

Людмила та Валерій навіть не думали, що у віці понад 70 років житимуть далеко від дому. Десятиліттями вони жили в Лисичанську Луганської області на сході України – у своїй квартирі, сповненій спогадів. Однак 24 лютого 2022 року добре знайомий їм світ розколовся на друзки.Безпілотники та ракети щодня невпинно кружляли над містом, змушуючи будинок хитатися, а вікна тремтіти. Подружжю доводилося щодня ховатися в підвалі свого будинку. «Не було ні світла, ні води, ні газу. Абсолютно нічого. Не було можливості зв'язатися з нашими родичами. Ми стояли в довжелезних чергах, щоб отримати хліб, а над нашими головами пролітали ракети і звуки стрілянини здригали місто», – згадує Людмила.Вона виїхала першою. Через виснаження і постійний стрес, сил бігти до підвалу щоразу, коли лунав сигнал повітряної тривоги, більше не було. Тож жінка приєдналася до своїх сусідів, у яких було місце в машині, щоб знайти безпечний прихисток в іншому місці країни. Валерій залишився з котом, сподіваючись, що зможе захистити їхній дім. Обоє вірили, що за два-три тижні бої закінчаться, і Людмила скоро зможе повернутися. Але лише через кілька днів війна буквально постукала в їхні двері. Вибух міни повністю розніс стіну, сильно поранивши Валерію руку. «Я не знаю, як вижив. Пам'ятаю дим. Усе літало навколо мене, всюди пил, скло. Я падав. Якимось чином я прокинувся», – згадує він.  За кілька годин його евакуювали до Краматорська Донецької області для термінової операції, а через кілька днів – перевезли на лікування до Дніпра. За збігом обставин, а може, за покликом долі, Людмила раніше евакуювалася саме в це місто, і коли дізналась, що її чоловік також тут, помчала до лікарні. Подружжя знову було разом. Втеча від війни часто означає залишити все позаду — не лише домівку, а й документи, необхідні для доступу до прав і отримання підтримки. Внутрішньо переміщені особи, як Людмила та Валерій, під час поспішної евакуації втрачають документи, що посвідчують особу, документи на майно та медичні записи. Іншим потрібна допомога, щоб подати заяву на компенсацію за зруйноване житло, отримати довідку про інвалідність або отримати доступ до інших послуг чи підтримки. Без юридичної допомоги орієнтуватися в цих складних процесах може бути надзвичайно важко під час стресу. За підтримки таких донорів, як народ Японії, УВКБ ООН та його НУО-партнери надають юридичну допомогу внутрішньо переміщеним та постраждалим від війни особам в Україні. Валерію допомогли отримати довідку особи з інвалідністю та підтвердити статус постраждалого від війни, а також отримати соціальні виплати. Сім'я також отримала грошову допомогу від УВКБ ООН, яка дозволила придбати ліки, теплий одяг і взуття.«Завдяки допомозі, яку ми отримали, до пенсії Валерія додалось ще 30%. Це дозволяє нам оплачувати комунальні послуги в центрі тимчасового проживання, де ми перебуваємо. Нам потрібні ліки, і тепер у нас є гроші, щоб їх купити. Для нас це дійсно важливо», – сказала Людмила.З початку повномасштабного вторгнення УВКБ ООН разом зі своїми партнерами надало понад півмільйона юридичних консультацій для людей, допомагаючи їм відновити втрачені або пошкоджені документи та отримати підтвердження власності на майно, щоб полегшити доступ до адміністративних і соціальних послуг і пільг, включаючи компенсацію за пошкоджене та зруйноване житло.Війна забрала в них усе — дім, стабільність, колишнє життя. Але натомість допомогла побачити доброту людей, яких вони зустрічали. «Ми хочемо миру», – каже Людмила. «Ми хочемо додому. Ми хочемо, щоб усі були живі та в безпеці. Це найголовніше». , filtered_html