Підліток починає фізичне й психологічне відновлення після підриву на боєприпасі

Свій тринадцятий день народження Назар святкував не вдома серед рідних і друзів, а в лікарняній палаті, що за останні кілька місяців стала для нього другим домом.  

Назар згадує, що ранок 4 листопада 2024 року був звичайним собі ранком понеділка. Шкільні онлайн-уроки закінчилися, і він пішов погуляти з товаришем неподалік від дому. «Це було за трасою. Я навіть не пам'ятаю, куди саме ми йшли», — розповідає хлопець. Друг Назара помітив на землі якийсь предмет і пожбурив його вбік. Це був нерозірваний снаряд. 

Боєприпас вибухнув, спричинивши поранення ніг у Назара і пошкодження тулуба в ​​​​​​його друга. Телефони хлопців відкинуло вибуховою хвилею, але Назар зумів проповзти багнюкою з травмованими ногами, дістатися телефона й покликати на допомогу. 

«Нам подзвонили і сказали, що він дзвонив у швидку, що в нього відірвані ноги, але швидка спершу не повірила», — розповідає мама Назара Євгенія.  

Хлопця повезли до міста Барвінкове, де розташована найближча лікарня. Там Назару надали невідкладну допомогу й одразу відправили у спеціалізовану лікарню в Харків, до якої довелося добиратися ще три години.  

«Перший місяць було тяжко, бо нам не давали прогнозів. Сказали, що треба дивитися на стан м'яких тканин: якщо буде все добре, то значить, все добре, а якщо почнеться відмирання, будуть частково ампутувати», — згадує Євгенія.  

Загалом відтоді Назар пережив 14 операцій: він мав переломи, глибокі осколкові поранення та геморагічний шок. Довелося частково ампутувати праву стопу. За весь час із того жахливого дня наприкінці листопада Назара лише двічі відпускали додому між курсами лікування. 

«Реабілітація в нас тільки зараз починається. Перша операція була, коли ми приїхали до лікарні, потім було ще дві операції з пересадки шкіри. Буквально два тижні тому йому зняли пластини. І от уже почався етап реабілітації», — розповідає мати хлопця.  

В останній раз Назар приїхав додому з милицями та ходунками. Після поранення йому можна було лише сидіти чи лежати. Нині за допомогою ходунків хлопець вчиться ходити заново.  

Його фізичне відновлення триває. Однак зцілити душевні рани здатні значна підтримка та час. 

«Коли ми вперше приїхали до Назара, він не дуже йшов на контакт. Напевно, це була така реакція дитини на те, що сталося, — розповідає соціальна працівниця  Міжнародного комітету порятунку Олена Гунченко. — Під час наступних візитів Назар уже більше контактував, розповідав про навчання, про свої хобі й навіть ділився спогадами про деякі моменти події, яка сталася».  

Олена розповідає, що про поранення Назара дізналася з новин. У той же день розшукала контакти мами й зателефонувала, щоб запропонувати підтримку. Грошова допомога, психосоціальна підтримка та допоміжні засоби реабілітації, зокрема милиці та ходунки, були надані в межах програми допомоги постраждалим дітям, що підтримується ЮНІСЕФ та Міжнародним комітетом порятунку та фінансується Європейським Союзом. Ця підтримка сприятиме одужанню Назара та допоможе родині краще забезпечувати додаткові потреби, які хлопчик має після нещасного випадку. 

Назар каже, що до травмування відвідував уроки з мінної безпеки у школі, однак навіть не думав, що його рідний населений пункт може бути замінованим. Проте село Нікополь на Ізюмщині розташоване близько до лінії фронту й часто обстрілювалося. Тому тут лишаються нерозірвані боєприпаси в місцях, де вони становлять високу загрозу для людей, особливо дітей. 

«Загроза від нерозірваних залишків війни може ховатися де завгодно — навіть у місцях, які здаються знайомими і безпечними. Саме тому наші просвітницькі зусилля спрямовані на те, щоб донести до дітей і молодих людей чіткі й практичні правила безпеки: ніколи не підходь і не чіпай незнайомі предмети, одразу розкажи про знахідку дорослому, якому ти довіряєш, і повідом про небезпеку за номером 101», — пояснює  фахівчиня ЮНІСЕФ із соціальних і поведінкових змін Світлана Кісільова.  

Нині хлопець продовжує навчатися онлайн у школі, а також читає книги на новому планшеті, який отримав у межах програми підтримки, орієнтованої на потреби дітей. Каже, що найкраще йому дається алгебра, а до поранення він любив грати у футбол з друзями.  

За кілька тижнів Євгенія та Назар знову вирушать до Харкова на реабілітацію.  

Соціальна працівниця Олена говорить, що, на жаль, Назар — не єдина дитина на Харківщині, якій вона надавала підтримку після поранення. «Дуже багато в мене таких випадків із пораненими дітьми, понад 30. Це різні вибухові травми, в тому числі й від обстрілів саме в Харкові», — ділиться вона із сумом. 

Для підтримки дітей, які були травмовані внаслідок вибуху мін та інших вибухонебезпечних предметів, у 2024 році ЮНІСЕФ розпочав комплексну програму допомоги в партнерстві з Міжнародним комітетом порятунку за підтримки Генерального директорату Європейського Союзу з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO). Назар — один із понад 570 дітей, які отримали критично важливу допомогу в межах цієї програми, адаптовану до індивідуальних потреб для їхнього якомога повнішого відновлення.