За фінансової підтримки Центру порятунку та гуманітарної допомоги імені Короля Салмана (KSrelief) ЮНОПС постачає спеціалізоване обладнання, яке допомагає медичним закладам забезпечувати свою роботу та відповідати на зростання потреб. Зазирнімо за лаштунки процесів, завдяки яким хірургічні інструменти проходять належну стерилізацію та стають готовими до використання. Це один із критично важливих процесів у роботі лікарні.В операційному блоці Харківської обласної лікарні щойно завершилася операція. Хірургічна команда завершує роботу, але для сталевих затискачів, ретракторів і скальпелів, завдяки яким вдалося провести втручання, шлях лише починається.Перш ніж ці інструменти зможуть знову використовуватися під час надання медичної допомоги пацієнтам і пацієнткам, вони мають пройти багатоступеневий цикл очищення та знезараження. Це невидимий, але надзвичайно важливий ланцюг послідовних процесів, який забезпечують медичні сестри, фахівці й фахівчині зі стерилізаціїУсе починається в спеціально відведеній зоні обробки хірургічного відділення. Одразу після операції персонал вручну очищує інструменти, видаляючи органічні залишки та частинки тканин. Після попереднього очищення інструменти поміщають в автоматичну мийно-дезінфекційну машину. Вона проводить інтенсивний цикл миття під комп’ютерним контролем і термічну дезінфекцію. Завдяки цьому інструменти виходять із машини очищеними, знезараженими та сухими.Після цього інструменти завантажують у спеціальні контейнери та транспортують до центрального стерилізаційного відділення лікарні.Це приміщення розташоване під землею. Уздовж нього стоїть ряд масивних автоклавів, схожих на промислові печі. Відділення забезпечує потреби в стерилізації всіх хірургічних підрозділів лікарняного комплексу.«Ми стерилізуємо інструменти для всієї лікарні. Різні хірургічні відділення передають їх сюди для повторної обробки, — розповідає пані Ірина, старша медична сестра центрального стерилізаційного відділення. — Цей процес є необхідною умовою належного функціонування лікарні». Через постійний потік пацієнтів і пацієнток із травмами та невідкладними станами внаслідок бойових дій навантаження на хірургічні команди залишається високим. Тому стерилізаційному відділенню було вкрай необхідно збільшити обсяги обробки інструментів.Щоб розширити ці критично важливі можливості лікарні, ЮНОПС за фінансової підтримки KSrelief закупило та доставило до закладу новий автоклав великої місткості — на 550 літрів. Наразі це найбільший автоклав, що працює в лікарні.Усередині камери автоклава насичена пара циркулює під високим тиском і за надзвичайно високої температури. Апарат автоматично регулює тривалість циклу стерилізації залежно від ваги та об'єму завантаження, знищуючи бактеріальні спори, віруси та інші патогенні мікроорганізми.Після завершення циклу стерилізації контейнери обережно охолоджують до кімнатної температури, а потім повертають до хірургічних відділень і команд невідкладної допомоги. Там інструменти знову готові до використання під час наступної операції. Посилення стійкості системи охорони здоров’я на ХарківщиніПостачання автоклава є частиною ширшого проєкту, що фінансується KSrelief та реалізується ЮНОПС. Його мета — посилити спроможність чотирьох медичних закладів Харківської області забезпечувати свою роботу завдяки постачанню якісного медичного обладнання.«Медичні працівники Харківщини допомагають людям, які опинилися в надзвичайно складних обставинах, — зазначає проєктна менеджерка Олена Клименко. — Належне функціонування системи охорони здоров’я навіть в умовах війни є основою стійкості та збереження людської гідності». Інвестуючи в базову інфраструктуру та процеси, що залишаються поза увагою широкого загалу, гуманітарна допомога забезпечує хірургів чистими та надійними інструментами, необхідними для порятунку життів.

3–4 листопада 2026 року в Києві близько 300 представників органів державної влади, місцевого самоврядування, донорів, міжнародних фінансових установ, гуманітарних організацій, наукової спільноти, громадянського суспільства та приватного сектору зберуться на першій щорічній Житловій конференції України. Захід під назвою «Відбудова домівок, відновлення громад: масштабування житлових рішень для відновлення та зростання України» покликаний об’єднати зусилля всіх учасників житлового сектору, який сьогодні стикається з безпрецедентними викликами.Конференцію організовує Міністерство розвитку громад та територій України спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства, Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України та Міністерством у справах ветеранів України. Фінансову підтримку заходу надають Група Світового банку через Цільовий фонд підтримки, відновлення, відбудови та реформування України (URTF), а також Уряд Австрії.«Підтримка у житловій сфері є важливою складовою як нашої гуманітарної роботи, так і зусиль із відновлення. Ремонт даху допомагає родині пережити зиму, але водночас може стати першим кроком до відновлення цілої громади. Ця конференція - нагода обговорити, як об’єднати всі ініціативи з підтримки житлового сектору в межах єдиної національної стратегії та забезпечити її реалізацію», - зазначив Матіас Шмале, Координатор системи ООН та Гуманітарний координатор в Україні.Житловий сектор на порозі змінПовномасштабне вторгнення Росії спричинило масштабні руйнування житла та вимушене переміщення мільйонів людей, а також створило значне навантаження на систему фінансування та забезпечення житлом. Водночас чимало проблем у житловому секторі існували ще до 2022 року: застарілий та енергонеефективний житловий фонд, хронічна нестача інвестицій в утримання й ремонт будівель, обмежена пропозиція доступного за ціною житла та недостатньо розвинений ринок житлового фінансування.У міру того як Україна переходить від екстреного реагування до системного відновлення, житловий сектор відіграє дедалі важливішу роль у зміцненні стійкості країни, економічному відновленні та забезпеченні соціальної стабільності. Оскільки в цій сфері одночасно працює багато організацій та установ, конференція покликана стати загальнонаціональним майданчиком для узгодження пріоритетів, координації інвестиційних проєктів та обміну практичним досвідом задля реалізації житлової стратегії України. Захід продовжує співпрацю, започатковану підписанням у червні 2024 року Меморандуму про взаєморозуміння щодо реформування житлового сектору між Урядом України та Групою Світового банку.Перший день конференції буде присвячений пленарним засіданням високого рівня, до яких учасники зможуть долучитися як особисто, так і онлайн. Другого дня відбудуться тематичні сесії виключно в очному форматі, під час яких представники державних установ, донорських і гуманітарних організацій, міст та громадських організацій представлять свої програми, інструменти й практичні приклади реалізації житлових проєктів.Допомагаємо родинам залишатися у своїх домівкахВід початку повномасштабного вторгнення агентства ООН співпрацюють із державними органами влади та місцевими громадами, щоб відновлювати пошкоджене війною житло та допомагати родинам залишатися у своїх домівках або повертатися до рідних громад.Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) забезпечило довгострокове відновлення понад 61 тисячі житлових об’єктів. Основна увага приділяється ефективному використанню наявного житлового фонду та доповненню державної програми компенсацій. Допомога враховує індивідуальні потреби кожної родини: ремонтні роботи можуть виконувати місцеві підрядники, власники житла можуть отримати будівельні матеріали для самостійного ремонту або грошову допомогу. Відновлення місць загального користування у пошкоджених багатоквартирних будинках також дає мешканцям можливість скористатися державною програмою компенсацій для ремонту власних квартир. На тлі посилення повітряних атак у 2026 році УВКБ ООН залишається найбільшою гуманітарною організацією, яка надає екстрену допомогу постраждалим від обстрілів. Від початку повномасштабної війни організація допомогла понад 680 тисячам людей провести невідкладні ремонтні роботи та захистити свої домівки від несприятливих погодних умов.Із 2022 року Міжнародна організація з міграції (МОМ) відремонтувала понад 5 тисяч квартир і 21 тисячу приватних будинків, а також місця загального користування, зокрема дахи, сходові клітки та під’їзди, якими користуються понад 18 тисяч домогосподарств. Завдяки цим роботам родини можуть залишатися у своїх домівках і громадах, що особливо важливо в умовах зимових холодів.Управління ООН з обслуговування проєктів (ЮНОПС) відремонтувало понад 780 квартир у Харкові за фінансової підтримки Уряду Японії та понад 1 300 квартир у Миколаєві за підтримки Уряду Данії. Роботи переважно охоплювали нескладні внутрішні ремонти, заміну пошкоджених вікон і балконів. Завдяки цьому житлові умови покращилися для понад 7 тисяч мешканців.Житло як основа відновленняДля агентств ООН житло - це значно більше, ніж просто будівля. Важливе значення мають його розташування, доступ до роботи, інфраструктури, державних послуг та можливостей для розвитку.«Дім - це більше, ніж чотири стіни. Власна домівка відкриває людям доступ до освіти, роботи, медичної допомоги та життя в громаді. Саме тому ми підтримуємо громади у створенні житлових рішень, які враховують доступ до основних послуг і можливостей для заробітку. Адже важливо, щоб люди могли не просто пережити війну, а й відбудувати своє життя», - зазначив Матіас Шмале.Саме на цьому принципі ґрунтується підхід Програми ООН з населених пунктів (ООН-Хабітат) «Житло в центрі уваги» (Housing at the Centre), який розглядає житлові питання як невіддільну частину міського розвитку, просторового планування та сталого відновлення. ООН-Хабітат надає технічну підтримку у плануванні відновлення та розробці державної політики, зокрема сприяє підготовці Національної житлової стратегії та реформуванню містобудівної сфери. У співпраці з українськими установами, органами місцевого самоврядування, науковою спільнотою, громадськими організаціями та надавачами послуг ООН-Хабітат підтримала 11 громад у питаннях планування міського відновлення, розвитку місцевого потенціалу, вдосконалення управління водними ресурсами, підготовки проєктів та впровадження цифрових інструментів для ухвалення рішень на основі даних.Підрозділ Міжнародної організації з міграції (МОМ) із житлових питань реалізує проєкти зі створення постійного житла на 19 об’єктах у Київській, Львівській, Полтавській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях. На п’яти об’єктах передбачено встановлення збірних житлових конструкцій, на дев’яти - реконструкцію або ремонт наявних будівель. Ще для п’яти об’єктів МОМ готує повний комплект проєктної документації, щоб громади могли самостійно реалізувати житлові проєкти.Ця модель поєднує створення соціального та доступного за ціною житла для внутрішньо переміщених людей із розвитком місцевої економіки. В її основі лежить механізм оборотного фонду: внутрішньо переміщені люди отримують можливість орендувати житло за доступною ціною, а громади - невеликий, але стабільний дохід від оренди, який спрямовується виключно на подальший розвиток житлового фонду.Довгострокові рішення для внутрішньо переміщених людейДля мільйонів внутрішньо переміщених людей безпечне та доступне за ціною житло є необхідною умовою для відновлення звичного життя. 10 червня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив Державну стратегію щодо внутрішнього переміщення на 2026–2030 роки та Операційний план її реалізації на 2026–2028 роки. Ці документи покликані забезпечити комплексний підхід держави до вирішення питань внутрішнього переміщення - від евакуації до впровадження довгострокових рішень.Під керівництвом Координатора системи ООН в Україні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), Міжнародна організація з міграції (МОМ) та Програма розвитку ООН (ПРООН) об’єднують свої зусилля для підтримки реалізації Стратегії. Забезпечення житлом є одним із ключових напрямів цієї роботи - від комплексних програм житлової допомоги та захисту найбільш вразливих внутрішньо переміщених людей до підтримки місцевої влади у створенні та розширенні фонду доступного житла під управлінням громад.УВКБ ООН співпрацює з державними органами влади та місцевими громадами, щоб розширити доступ до довгострокових житлових рішень. Зокрема, організація допомагає відновлювати будівлі, які не використовуються, пристосовувати громадські приміщення для проживання та створювати правові й адміністративні механізми управління соціальним житлом для переміщених родин. Спільно з партнерськими громадськими організаціями УВКБ ООН також відновило понад 2 700 будинків у сільських громадах, які внутрішньо переміщені люди орендували або придбали, а також допомогло майже 3 тисячам переміщених родин отримати підтримку для оплати оренди житла протягом шести місяців.Водночас окремі групи населення стикаються з додатковими перешкодами в доступі до житла. В Одесі структура «ООН Жінки» за підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) допомагає ромській громадській організації «Романі Збора» забезпечувати роботу Центру тимчасового перебування «Внесок у майбутнє» для внутрішньо переміщених жінок і ромок. Центр надає тимчасове житло, гігієнічні набори, харчування, психологічні консультації, правову допомогу та індивідуальний супровід.Від успішного досвіду до масштабних рішеньПротягом двох днів учасники конференції працюватимуть над тим, щоб перетворити стратегічні пріоритети на практичні рішення, поєднавши найкращий міжнародний досвід з українськими реаліями: масштабними руйнуваннями, вимушеним переміщенням населення та обмеженими бюджетними ресурсами.Досвід роботи системи ООН в Україні свідчить: відновлення житла є найбільш ефективним тоді, коли цей процес очолюють державні та місцеві органи влади, у центрі уваги перебувають потреби й вибір людей, а житлові рішення враховують доступ до основних послуг, робочих місць і повноцінного життя в громаді.«Жодна організація чи установа не здатна самостійно задовольнити всі житлові потреби України. Коли Уряд, місцева влада, донори та ООН об’єднують зусилля заради спільної мети, житло стає чимось більшим, ніж просто дахом над головою. Воно стає основою для відновлення», - додав Матіас Шмале.

Міжнародні стандарти щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги (ЗСЕН) чітко визначені на папері. Вони передбачають політику нульової толерантності, кодекси поведінки та механізми повідомлення про порушення, в основі яких лежить повага до людської гідності. Однак ці стандарти можуть захищати людей лише тоді, коли вони стають невіддільною частиною життя громад, для яких були створені.Я вкотре переконався в цьому під час зустрічі, присвяченої питанням безпеки, інклюзії та гуманітарного реагування. Під час обговорення один з учасників цілком серйозно зауважив, що жінки, які зазнають насильства, частково самі винні в тому, що з ними сталося, через надмірну кількість макіяжу.На мить у залі запанувала тиша. Звісно, одна репліка не може характеризувати все суспільство. Проте вона яскраво продемонструвала те, з чим ми, фахівці у сфері ЗСЕН, регулярно стикаємося: схильність, притаманну багатьом країнам, шукати провину в людині, яка постраждала від насильства, а не в тій, яка зловжила своєю владою.Саме в цьому й полягає розрив між нашими політиками та реальним життєвим досвідом людей. Щоб подолати його, недостатньо просто поширювати посібники та кодекси поведінки серед партнерських організацій. Потрібно розуміти, чому люди бояться говорити про пережите, і створювати механізми захисту, які враховують ці причини.Коли допомога сприймається як боргЗвинувачення постраждалих у насильстві - явище, притаманне не лише Україні. Де б воно не виникало, воно створює в людей хибне відчуття безпеки: якщо жінка постраждала через те, як була одягнена або як поводилася, значить, зі мною такого не станеться. А страх перед тим, «що скажуть люди», лише посилює таке мислення.В Україні ці переконання можуть мати й історичне підґрунтя. Цілі покоління пережили Голодомор і десятиліття репресій, коли залишатися непомітним часто було найбезпечнішою стратегією виживання, а доступ до найнеобхіднішого міг залежати від тих, хто мав владу. Одним із наслідків такого досвіду могло стати глибоко вкорінене відчуття, що за все отримане потрібно віддячити, а ставити під сумнів дії тих, хто має владу, - небезпечно.У контексті гуманітарної допомоги таке відчуття зобов'язання може становити серйозну загрозу. Людина, яка була змушена залишити свій дім поблизу лінії фронту, очікує на евакуацію або залежить від гуманітарної підтримки, може сприймати допомогу, грошові виплати чи роботу в організації не як те, на що вона має право, а як особисту послугу. І тоді уявною ціною цієї послуги можуть стати лояльність, мовчання або готовність терпіти поведінку, яка за жодних обставин не повинна бути прийнятною.Саме на такому дисбалансі влади ґрунтуються сексуальна експлуатація та наруга. І саме тому відповідальність так часто перекладають на постраждалу: вона усміхалася, користувалася косметикою, прийняла допомогу. За такою логікою люди втрачають право самостійно вирішувати, що робити зі своїм тілом і як виглядати, тоді як дії того, хто зловжив своїм становищем, залишаються поза увагою.Три перешкоди, які заважають говорити про порушенняУ межах міжагенційної координації з питань запобігання сексуальній експлуатації та нарузі (ЗСЕН) ми ретельно розробляємо політики, процедури та механізми подання скарг. Однак на практиці я знову і знову бачу, як вони стикаються з трьома основними перешкодами.Авторитет тих, хто допомагає. Волонтери та гуманітарні працівники в Україні здобули величезну повагу, і здебільшого цілком заслужено. Проте саме ця повага може ускладнювати повідомлення про домагання чи зловживання владою з боку авторитетної людини. Тим, хто наважується говорити про порушення, можуть дорікати, що під час війни вони підривають спільну справу. У таких випадках репутацію однієї людини захищають ціною безпеки та добробуту іншої.Страх публічного розголосу. У громадах, які переживають складні часи, людей, від яких залежить доступ до ресурсів, можуть ідеалізувати та пробачати їм надто багато. Коли інформація про неналежну поведінку стає відомою, суспільна реакція може різко змінитися від захоплення до публічного осуду. Водночас організації можуть намагатися вирішити проблему без зайвого розголосу, щоб захистити власну репутацію. Для постраждалих сама перспектива опинитися в центрі такого скандалу може бути достатньою причиною, щоб мовчати.Мова, незрозуміла людям. Для людини, яка постраждала від війни та залежить від гуманітарної допомоги, політика, написана складною інституційною мовою, може зовсім не сприйматися як інструмент захисту. Якщо люди не розуміють, як працює механізм повідомлення про порушення, або побоюються, що його можуть використати проти них, вони просто не звертатимуться по допомогу.Від дотримання правил до довіриУ Секретаріаті Мережі із запобігання сексуальній експлуатації та нарузі (ЗСЕН) в Україні ми працюємо над тим, щоб вийти за межі формального дотримання правил і налагодити справжню взаємодію з людьми, для захисту яких створено ці механізми. У цій роботі ми керуємося трьома основними принципами.Гуманітарна допомога надається без жодних умов. Кожен гуманітарний працівник і кожна людина, яка отримує допомогу, мають знати головне правило: гуманітарна допомога ніколи не може бути предметом обміну на сексуальні послуги, мовчання чи будь-які інші особисті послуги. Основні принципи Міжвідомчого постійного комітету (IASC) щодо ЗСЕН забороняють обмін грошей, працевлаштування, товарів або послуг на сексуальні послуги. Це стосується й гуманітарної допомоги, на яку люди мають право. Ті, хто надає допомогу, не мають жодної влади над особистим життям людей, які її отримують.Навчання на основі реальних ситуацій. Замість того щоб вимагати від учасників тренінгів заучувати визначення «нульової толерантності», ми розглядаємо реалістичні ситуації. Наприклад, коли людина, яка контролює доступ до ресурсів, натякає на необхідність «особливих стосунків» в обмін на допомогу; коли керівник користується залежним становищем працівника; або коли громада виправдовує насильство через зовнішній вигляд постраждалої людини. Наша мета — навчити людей розпізнавати такі ситуації, відкрито називати порушення своїми іменами та не відчувати за це сорому.Механізми повідомлення про порушення, яким люди довіряють. Системи зворотного зв'язку та подання скарг працюють лише тоді, коли люди почуваються в безпеці, користуючись ними. Ми співпрацюємо з лідерами громад і фахівцями з психосоціальної підтримки, щоб забезпечити конфіденційність повідомлень, підхід, орієнтований на потреби постраждалих, та відсутність осуду. Фундамент, а не готовий будинокМіжнародні стандарти щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги (ЗСЕН) чітко визначені на папері. Вони передбачають політику нульової толерантності, кодекси поведінки та механізми повідомлення про порушення, в основі яких лежить повага до людської гідності. Однак ці стандарти можуть захищати людей лише тоді, коли вони стають невіддільною частиною життя громад, для яких були створені.Водночас профілактика - системні, завчасні та проактивні заходи - завжди ефективніша за будь-яке подальше реагування. Адже значно краще запобігти шкоді, ніж потім долати її наслідки.Щоб політики не залишалися лише на папері, надзвичайно важливо впроваджувати дієві заходи запобігання порушенням у повсякденну практику:Впроваджувати дієві політики запобігання порушенням. Вони мають не просто формально існувати на інформаційних стендах організацій, а бути зрозумілими для працівників і партнерів, регулярно роз'яснюватися та чітко визначати правила створення безпечного середовища.Підвищувати обізнаність людей. Кожна людина має знати свої права, вміти розпізнавати тривожні сигнали та не відчувати провини чи сорому, опинившись у ситуації ризику.Розвивати надійні механізми зворотного зв'язку та реагування, яким люди справді довіряють. Вкрай важливо, щоб постраждалі та свідки порушень чітко розуміли: звернувшись по допомогу, вони не зіткнуться з осудом чи приховуванням фактів, а отримають професійну, безпечну та конфіденційну підтримку.Для досягнення цієї мети ми маємо послідовно долати шкідливі стереотипи: хибне переконання, що постраждалі самі винні в тому, що з ними сталося, звичку мовчати й пристосовуватися до неприйнятної поведінки, а також страх публічного розголосу. Міжнародні стандарти встановлюють правила. Проте саме практична робота на місцях, обізнаність людей і справжня довіра перетворюють ці правила на дієвий механізм захисту.

По всій Україні відповіді на ці запитання залежать від рішень, які муніципалітети ухвалюють просто зараз щодо відбудови, а також від того, чи мають жителі можливість впливати на ці рішення.Саме цьому присвячена Ціль сталого розвитку 11: зробити міста й села інклюзивними, безпечними, стійкими та сталими. Її завдання нагадують перелік повсякденних потреб: належне житло, доступний транспорт, безпечні зелені та громадські простори. Вона також охоплює дещо менш помітне, але не менш важливе: реальну участь людей у плануванні розвитку своєї громади.Ірпінь демонструє, як це виглядає на практиці. Місто з населенням близько 102 тисяч людей, розташоване за 7 км від Києва, у 2022 році перебувало під окупацією протягом 30 днів. Понад 2 850 житлових будинків було пошкоджено або зруйновано. Коли наприкінці 2024 року готували план відновлення міста, Ірпінь також приймав понад 23 тисячі внутрішньо переміщених осіб, які становили майже чверть його населення. «Ми маємо унікальний досвід: наша країна не лише відбудовується під час війни, а й продовжує розвиватися», - зазначає Анжела Макеєва, виконувачка обов’язків Ірпінського міського голови - Секретар міської ради. «Саме тому сьогодні для нас так важливо не просто відновити зруйноване, а вже зараз замислитися над тим, яким буде Ірпінь через 10, 20 чи 30 років». Щоб визначити, що слід відбудовувати насамперед, міська влада звернулася до людей, які там живуть. За підтримки Лабораторії міського розвитку України ООН-Хабітат було опитано понад 700 домогосподарств; жителі могли подавати свої проєктні пропозиції, та оприлюднено проєкт плану для громадського обговорення, перш ніж затвердити його в серпні 2025 року. Відповіді допомогли з’ясувати, де саме бракує послуг. Наприклад, у віддалених селах четверо з п’яти жителів не мають доступу до спортивної інфраструктури. Так, нова мережа громадських просторів тепер об’єднує школи, парки та заклади надання послуг по всьому місту. «Відновлення — це не лише те, що ми відбудовуємо, а й те, хто ухвалює рішення», — говорить Александр Коклейда, виконувач обов’язків керівника ООН-Хабітат в Україні. «Коли жителі беруть участь у формуванні плану та бачать, як враховуються їхні пропозиції, відновлення зміцнює довіру й місцеву демократію, а також дає громадам можливість самим визначати власне майбутнє», – підкреслює Александр Коклейда, виконувач обов’язків керівника ООН-Хабітат в Україні.Головна мета ООН-Хабітат полягає у зміцненні спроможності самих муніципалітетів планувати та очолювати процес відновлення. Завдяки практичній технічній підтримці та навчанню місцеві команди вчаться аналізувати потреби своєї громади, залучати жителів, визначати пріоритетність проєктів і готувати їх до залучення фінансування.