Протягом цих років українці, за підтримки партнерів, продовжують розвиватися, підтримувати одне одного та адаптуватися до нових умов.Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні разом з партнерами підтримує розвиток і стійкість країни, допомагаючи громадам, бізнесам і державним інституціям долати виклики війни та будувати майбутнє. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році діяльність організації значно розширилася.ПРООН надає комплексну підтримку Україні, зокрема допомагає реагувати на надзвичайні ситуації та підтримує довгострокові ініціативи з розвитку. Серед ключових сфер: посилення демократичного врядування та соціальної згуртованості, підтримка інклюзивного економічного розвитку, протимінної діяльності, розбору завалів, переходу до зеленої енергетики, відновлення інфраструктури, посилення верховенства права та доступу до правосуддя, а також стійкості до зміни клімату.Саме такі історії — про стійкість, взаємодопомогу, розвиток і нові ідеї — ми розповідаємо в цьому фотопроєкті.Втілити мрію та знайти нову справу Іван Батрак усе життя жив у Покровську, що на Донеччині, де працював шахтарем. У 2023 році внаслідок ракетного обстрілу чоловік отримав важку травму хребта. Так Іван потрапив до львівського реабілітаційного центру UNBROKEN.«Я кілька місяців був у лікарні. Під час терапевтичної прогулянки містом, коли мене вперше вивели на вулицю, я сказав, що мені треба в якийсь барбершоп, аби привести себе до ладу, бо я вже трішки підзаріс», — згадує він.Майстер, який його стриг, саме набирав групу для навчання. Це було наче доля: Іван мріяв стати барбером ще у Покровську, але тоді на опанування нового фаху бракувало часу.  Після навчання він тепер працює в барбершопі, що обслуговує тих, хто проходить реабілітацію в UNBROKEN. Облаштувати барбершоп центру, а також організувати навчання, вдалося за сприяння ПРООН та фінансової підтримки урядів Німеччини й Республіки Корея. Тут відремонтували приміщення площею понад 30 квадратних метрів, отримали професійне обладнання, меблі для навчання та розхідні матеріали. Для багатьох його клієнтів стрижка — як ковток свіжого повітря (як колись і для самого Івана). Завдяки підтримці реабілітаційного центру і можливості працевлаштування Іван переконаний, що зможе подолати труднощі.«Важливо давати робочі місця людям, які отримали поранення, які потребують адаптації до нового життя. Бо це — соціалізація, спілкування. Замість того, щоб лежати вдома, я встав, зібрався і їду туди, де зможу бути корисним», — каже Іван.Навчати чемпіонів за будь-яких умов Всі навчальні заклади пишаються своїми випускниками, та для Миколаївського фахового коледжу фізичної культури особлива втіха — рахувати, скільки їхніх учнів виступали на Олімпійських іграх. Понад 30 спортсменів, що представляли Україну на міжнародних змаганнях (наприклад, багаторазова медалістка Ольга Харлан), вчились саме тут, у Миколаєві. Коледж не припиняв своєї роботи навіть після початку повномасштабного вторгнення. Але ракетні обстріли пошкодили будівлі гуртожитку та навчального корпусу. «Після першого влучання у дах гуртожитку тут усе було дуже пошкоджене. Ми трошки привели до ладу навчальний корпус, вікна закрили фанерою. Але потім відбулося друге попадання вже в будинок, який стояв поряд з навчальним корпусом. І знову вибуховою хвилею було пошкоджено нашу будівлю», — розповідає директорка коледжу Олена Петрухіна.  Олена понад 20 років пропрацювала в цьому коледжі і виховала не одне покоління видатних українських спортсменів. У коледжі до вибору студентів та учнів є 18 видів спорту. Зараз тут навчається 235 дітей, з яких 140 залишаються в Миколаєві і відвідують навчальний корпус. Це стало можливо завдяки підтримці Європейського Союзу та ПРООН, які допомогли відновити пошкоджену будівлю. Ремонт в гуртожитку триває, тому студенти з інших міст продовжують навчання онлайн. Але Олена вірить, що скоро до стін коледжу повернуться всі учні.«Наші діти продовжують вчитися, розвиватися. Спорт — це життя. Коли дивишся на дітей, які тренуються, які прагнуть досягати своїх цілей, ти й сам надихаєшся. Ти бачиш результат усіх докладених зусиль. Ми навчаємо їх, а вони — нас».Нове покликання — звільняти землю від мін Олександр Тарасовський після поранення пройшов курс із протимінної діяльності та готується звільняти українські землі від мін.До війни він змінював професії: був актором, барменом, працював в автомайстерні. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році пішов добровольцем на фронт, де отримав мінно-вибухову травму руки. Після звільнення з війська шукав себе в цивільному житті: займався джиу-джитсу в клубі для ветеранів, намагався повернутися до колишньої роботи.«Спробував знову працювати барменом, але не відчував себе на місці. Хотілося бути корисним країні», — розповідає Олександр.У грудні 2023 року він дізнався про курс із гуманітарного розмінування для ветеранів з інвалідністю, організований Мінекономіки та ПРООН за підтримки Швеції і Нідерландів. Додатково закінчив курси з тактичної медицини та зараз готується до роботи в міжнародній компанії Global Clearance Solutions Ukraine.«Земля — чи не найбільший ресурс, який можна задіяти для майбутнього країни, але зараз там — міни. Що може бути важливішим, ніж звільнити землю від мін?» — переконаний Олександр. Світло для Чернігівщини  Марія і Олег Буреніни, відколи одружились іще студентами, завжди працювали разом. Спочатку мали сімейний бізнес з установлення опалювальних систем, а після повномасштабного вторгнення зайнялись монтажем сонячних електростанцій у Чернігові й області, де навесні 2022-го бракувало світла і комунікацій. «Спочатку ти довго займаєшся розрахунками, тоді — завозиш обладнання на обʼєкт і встановлюєш його на даху, покрівлі чи на землі, потім — підʼєднуєш усе всередині будівлі. Інвертори й акумулятори збираються в єдину систему. А тоді натискаєш на кнопку — хоп, і усе працює, а клієнт задоволений. Це мій улюблений момент в роботі» , — усміхається Марія.Тривалий час у спільній справі вона займалася офісною роботою. Викладачка математики й інформатики за фахом, Марія робила розрахунки, тримала зв'язок з постачальниками, відповідала за оплату обладнання і продажі користувачам. Що довше занурювалась у роботу, то сильніше хотіла вміти та робити більше. Так дізналася про навчання для жінок встановленню сонячних електростанцій. Його організували GEF, ПРООН та компанія «Атмосфера» (один з найбільших імпортерів обладнання для сонячних електростанцій). Десятеро жінок учились спочатку теорії — робити розрахунки, розбиратись у видах обладнання. Тоді поїхали до Києва — вчитись у фахівців практичних навичок. Зокрема, на макетах дахів із різними покрівлями учились працювати «в полі» та верхолазних робіт.«Я навчалась із величезним задоволенням. Тепер ми маємо амбіції робити більше. Зараз люди навіть не питають, за скільки та станція окупиться. Вони кажуть: “я купую собі комфорт, не хочу страждати від того, що не працює техніка і опалення”. Наша робота ніколи не буде непотрібною», — каже Марія.Показати молоді справжню Одесу 21-річна Марія Чілей та 34-річний Євген Попєско — молодіжні лідери, які допомагають відновлювати простори та людей. Їх познайомила «ВідНОВА:UA» — програма, що залучає молодь до відновлення України, яку підтримує ПРООН за фінансування Данії та Японії. Спершу Євген та Марія відновлювали приміщення, що ставали молодіжними просторами, надихалися містами, людьми та справами.До цього Марія тільки чула про тренінги і проєкти, але випадково побачила рекламу «ВідНОВА:UA» у фейсбуці. Зрештою їх обох відібрали: Марія поїхала до Мукачева, Євген — у Рокитне та Маневичі. «Досвід, який ми пройшли, ні на що не проміняти. Після цього здається, що ти можеш зробити все», — розповідає Марія. Обоє повернулися натхненні. Й у серпні 2024 року організували «ВідНОВА:UA» у рідній Одесі. Учасники з 11 областей реанімували занедбані напівпідвальні кімнати у міському комунальному молодіжному центрі: демонтували, тинькували, шпаклювали, фарбували. На той час Марія, уже засновниця громадської організації «Український національний простір», та Євген, проєктний менеджер і тренер, прагнули відкрити учасникам іншу Одесу, справжню.  «Утім, це було навіть не про відновлення приміщень, це про відновлення людей. Вони приїжджають в якесь одне місце і в цей тривожний час мають змогу перезавантажитись, по-новому відчути себе завдяки волонтерству, спільноті, культурній програмі і дотичності до розвитку країни, її трансформації в майбутньому. Бо кожен простір — це внесок у майбутнє. Щоб повернутися додому з бажанням робити більше, ніж до цього», — каже Євген.Простір, який спільно повертали до життя, став комфортним і доступним. Сьогодні там проводять гуртки і збирається молодь. А вікна, які не відчинялися, та обдерті стіни лишились у минулому. Вивести український бізнес на світовий рівень У 2017-му Сергій Штефан займався створенням меблів, коли друзі-підприємці запропонували йому спільно заснувати меблеву фабрику — відчували, що на ринку бракує бізнесів, які б займалися складними меблевими проєктами.Спочатку на фабриці Bassa працювало четверо людей — Сергій, його партнер і двоє монтажників. Сьогодні, через сім із половиною років, компанія має пʼятьох співзасновників і понад сотню працівників. Bassa спеціалізується на виготовленні корпусних меблів преміумкласу на замовлення переважно співпрацюючи з дизайнерськими студіями.«Перші три роки ми працювали нон-стоп. Зараз у нас великий конструкторський відділ, що дозволяє надавати повний спектр послуг. Аби замовнику було комфортно і цікаво працювати з однією компанією, ми закриваємо майже всі його потреби. Таким чином мінімально залежимо від підрядників», — пояснює Сергій.За останні шість років Bassa не протермінувала жодного замовлення, що у меблевій галузі є радше винятком із правил. Фабрика реалізовує проєкти різного масштабу: від меблів для будиночка на колесах площею 40 м² до комплексних рішень для приміщень на 700 м². Так українці зрозуміли, що готові працювати на експорт. Bassa вже виконала проєкти для двох квартир в Дубаї та співпрацювала із замовниками у Чехії, Великій Британії, Грузії та Нідерландах.  Щоб розвиватися разом із галуззю та ділитися набутим досвідом Bassa уже пʼять років співпрацює з Українською асоціацією меблевиків за підтримки ПРООН та Швейцарії. «Це чудова можливість для обміну досвідом з нашими колегами. Заходи, на яких ми зустрічаємось і спілкуємось, дають змогу перезавантажити мізки, почути досвід колег, а з цього — зробити висновки й удосконалюватись», — говорить Сергій. Також Bassa є партнером асоціації у проєкті «Школа мебляра», спрямованому на вирішення головної проблеми галузі — нестачі кваліфікованих кадрів. Програма дає змогу фабриці та колегам навчати і залучати нові кадри.«Наш головний актив — це потужна команда, без якої нічого б не вдалося. Я вірю в нашу справу і сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і ми зможемо майже щотижня літати за кордон, відкриємо шоуруми в Дубаї і Європі та, можливо, навіть відкриємо за межами України ще одну меблеву фабрику», — ділиться Сергій. , filtered_html

23 січня 65-річний пан Артем прокинувся від гучного вибуху, що порушив ранкову тишу Краматорська на Донеччині. Від вибухової хвилі здригнулись стіни його дому. Пан Артем отримав поранення, а його будинок було зруйновано. "Я живу сам. Допомогти нікому".Попри поранення, Артем не міг чекати. Він поступово, крок за кроком, почав ремонтувати будинок, використовуючи все, що вдалося врятувати. Пан Артем відчув полегшення, коли співробітники БФ "Янголи Спасіння" забезпечили його будівельними матеріалами."З цими матеріалами, я зможу відбудувати принаймні частину будинку, щоб було, де перезимувати," — каже він. Для тисяч людей, які залишаються поблизу лінії фронту, обстріли — це частина щоденного життя, якої неможливо уникнути. У пошкоджених будинках під постійними обстрілами енергетичної інфраструктури мешканці України переживають холодні зимові місяці з тим небагатьом, що в них залишилось.Для України починається четвертий рік повномасштабного російського вторгнення, і, як очікується, 36 % населення країни потребуватимуть гуманітарної допомоги у 2025 році. Війна далека від завершення: щодня уздовж 2 000 кілометрів лінії фронту тривають бойові дії, і мирні мешканці постійно наражаються на небезпеку.За останні три роки не було жодного дня без обстрілів. У 2024 році бої посилилися: і лінія фронту збільшилась на 15 %, зокрема на Харківщині. У Донецькій та Сумській областях загострилися бойові дії, унаслідок чого ще більше зросли гуманітарні потреби людей. Коли немає іншого виходу, крім як виїхати"Я до останнього не хотіла виїжджати. Адже місто живе, поки в ньому хтось залишається, і руйнується, коли всі його покинули. Але мій будинок зруйнували", — розповідає 67-річна пані Наталя, показуючи світлини її зруйнованої домівки у Рубіжному на Луганщині. "Місто живе, поки в ньому хтось залишається, і руйнується, коли всі його покинули". Як і мільйони інших українців за останні три роки, пані Наталя не мала іншого вибору, як виїхати й розпочати все з початку. Зараз вона живе у місці тимчасового проживання в Одесі, що отримує підтримку від Гуманітарного фонду для України (UHF).Повномасштабна війна, яка розпочалась у лютому 2022 року, спричинила найбільшу кризу переміщення  людей в Європі з часів Другої світової війни. Станом на січень 2025 року 3,7 мільйона людей були вимушеними переселенцями в Україні, і 6,9 мільйона виїхали за кордон, не маючи змоги повернутися додому, де зруйноване їхнє звичне життя.Через продовження обстрілів у прифронтових громадах мешканці змушені евакуюватися, залишаючи рідні домівки та все, що в них було.Через війну зросло навантаження на систему охорони здоров’яЧерез війну неймовірно зросло навантаження на систему охорони здоров'я України та збільшилась потреба в травматологах і психологах.За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з лютого 2022 року було зареєстровано понад 2 200 випадків, коли постраждали медичні заклади та персонал, що наражає на небезпеку лікарів та пацієнтів."Я побачив сумні наслідки, коли був у повністю зруйнованій унаслідок удару клініці в Запоріжжі, знаючи, що там загинуло 11 людей, включаючи 4 медичні працівниці, лише кілька тижнів тому," — сказав Координатор з надзвичайної допомоги Том Флетчер під час нещодавнього відвідання України. В Одесі Юлія, фармацевтка громадської організації "Ваше місто", надає допомогу вразливим людям у пункті видачі ліків. Вона та її сім'я були змушені виїхати з Херсона під час інтенсивних бойових дій."Через війну багато людей, у тому числі літніх людей, сімей з маленькими дітьми та людей з інвалідністю, втратили засоби до існування, — пояснює Юлія. — Щодня вони мають робити складний вибір: купити продукти, ліки або заплатити за комунальні послуги". Найбільше від обстрілів та переміщення страждають діти"Все, про що я могла думати, залишаючи рідне місто, — це безпека моїх дітей, — розповідає Анастасія, мати трьох дітей, яка була змушена рятуватися від інтенсивних бойових дій на Донеччині, на сході країни. — Їм було дуже важко залишити дім, школу та друзів. Вони не могли навчатися, поки ми шукали нове місце проживання".За даними ЮНІСЕФ, що щотижня в Україні гинуть або отримують поранення в середньому щонайменше 16 дітей. Було пошкоджено понад 3 600 закладів освіти. І 600 000 дітей все ще змушені навчатися дистанційно: їхні школи зруйновано, або до них надто небезпечно дістатися.Анастасія та її сім'я врешті-решт знайшли вільний будинок у селі та переїхали туди. Маючи обмежені ресурси, вони покладаються на гуманітарну допомогу. "Тепер, коли у нас є дрова для опалення будинку взимку, ми можемо зосередитися на навчанні та починати відбудовувати наше життя", - каже Анастасія.По всій Україні гуманітарні співробітники допомагають таким сім'ям, як родина Анастасії, щоб діти мали захист та підтримку під час війни. Світ не може відвернутися від України"У 2022 році мій друг Женя Санін евакуював сотні містян, які потрапили під обстріли у Харкові, — розповідає Євген Коляда, керівник громадської організації "Координаційний гуманітарний центр". — Через рік він загинув, доставляючи допомогу у прифронтові громади поблизу лінії фронту". Ім'я Жені тепер зазначене на дошці пам’яті на Алеї волонтерів у Харкові. Євген каже, що на дошці постійно з’являються нові імена: "Ці люди —  герої, які пожертвували всім, навіть власним життям, щоб врятувати тих, хто поряд".За останні три роки в Україні загинуло щонайменше 32 гуманітарних працівники, 85 отримали поранення. Через удари з дронів, ракетні обстріли та удари керованими авіабомбами зросли ризики як для мирних жителів, так і для тих, хто намагається їм допомогти. Проте, попри небезпеку, гуманітарні працівники продовжують надавати підтримку людям.Лише у 2024 році українські неурядові організацій, місцеві волонтери, міжнародні організації та агенції ООН надали життєво необхідну допомогу понад 8 мільйонам постраждалих від війни в Україні людей, у першу чергу підтримуючи мешканців прифронтових районів. Понад 50 гуманітарних автоколон у складних умовах доставили 580 тонн продуктів, води, медикаментів та зимових речей у прифронтові громади, де люди намагаються вижити, попри небезпеку.

Щоденна робота 600 організацій, більшість з яких складають українські неурядові організації, є доказом стійкості та сили місцевих громад. Їхня провідна роль у реагуванні на кризу є проявом солідарності та самовідданості. Саме завдяки їм навіть у найскладніші часи ті, хто її найбільше потребує підтримки, можуть отримати допомогу.

У 2025 році гуманітарні організації працюватимуть, щоб надати гуманітарну допомогу, у тому числі продовольчу, медичну, грошову допомогу та підтримку у сфері житла, освіти, соціально-правового захисту та іншу життєво необхідну допомогу, 6 мільйонам найбільш вразливих людей. У першу чергу тим людям, які мають найбільші потреби у прифронтових громадах або інших небезпечних районах. "Ми повинні подвоїти зусилля, щоб покласти край цій війні, щоб народ України міг будувати своє майбутнє, де є безпека, справедливість та можливості," — зазначив Координатор надзвичайної допомоги ООН Том Флетчер під час представлення Плану гуманітарних потреб та реагування на 2025 рік. "Як гуманітарні працівники, ми зобов'язуємося бути з народом України стільки, скільки буде потрібно" 
Координатор надзвичайної допомоги ООН Том Флетчер   , filtered_html