Нове
Пресреліз
16 березня 2026
Звіт ФАО: сільське господарство залишається життєво важливою опорою для сільських родин у постраждалій від війни Україні
Дізнатися більше
Історія
16 березня 2026
Поза руйнуваннями: інвестиції в майбутнє людей
Дізнатися більше
Пресреліз
12 березня 2026
Комісія ООН: депортація та примусове переміщення українських дітей російською владою, а також їхні насильницькі зникнення є злочинами проти людяності
Дізнатися більше
Нове
Пресреліз
23 лютого 2026
Опубліковано оновлену оцінку потреб України на відновлення та відбудову
КИЇВ, Україна, 23 лютого 2026 року — Через чотири роки з моменту вторгнення Росії в Україну за даними оновленої спільної Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA5), оприлюдненої сьогодні Урядом України, Групою Світового банку, Європейською Комісією та Організацією Об’єднаних Націй, станом на 31 грудня 2025 року загальна вартість відбудови та відновлення в Україні становить майже 588 мільярдів доларів США (понад 500 мільярдів євро) впродовж наступного десятиліття. Це майже втричі перевищує прогнозований номінальний ВВП України за 2025 рік.За підтримки партнерів із розвитку Уряд України вживає значних заходів для виконання пріоритетних завдань із відновлення та відбудови на 2026 рік, включаючи публічні інвестиційні проєкти та основні програми з підтримки відновлення, такі як програми підтримки фінансування за зруйноване житло, розмінування та багатосекторальні програми економічної підтримки загальною вартістю понад 15 мільярдів доларів США. До того ж, за наявною інформацією, зібраною у рамках оцінки RDNA, з лютого 2022 року вже було задоволено потреби на суму у щонайменше 20 мільярдів доларів США шляхом проведення невідкладних ремонтних робіт та заходів із раннього відновлення у житловому, енергетичному, освітньому, транспортному та інших критично важливих секторах. «Через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії загальна вартість відновлення та відбудови України наразі оцінюється у майже 588 мільярдів доларів США впродовж наступного десятиліття, що майже втричі перевищує прогнозований номінальний ВВП України за 2025 рік», – зазначила Прем’єр-міністр України Юлія Свириденко. «На тлі безпрецедентних російських атак на енергетичну інфраструктуру та житлові будівлі по всій Україні цієї зими наш народ демонструє стійкість, а наші підприємці продовжують працювати. Нам все ще вдається швидко відновлюватися та розвиватися далі. Я вдячна командам Світового банку, ЄС та ООН за підтримку наших зусиль у протистоянні викликам. Ця допомога дозволяє нам здійснювати невідкладний ремонт об’єктів критичної інфраструктури, щоб країна продовжувала жити, а також реалізовувалися систематичні заходи з відновлення, приділяючи особливу увагу проєктам у секторі енергетики та відновленню житла для наших людей». Оновлена оцінка, яка охоплює завдану шкоду за майже чотири роки, зокрема, 46 місяців у період із лютого 2022 року по грудень 2025 року, демонструє, що пряма завдана шкода Україні наразі сягнула понад 195 мільярдів доларів США (166 мільярдів євро), порівняно зі 176 мільярдами доларів США (150 мільярдів євро) в оцінці RDNA4 у лютому 2025 року. Найбільш постраждалими секторами є житловий, транспортний та енергетичний сектори. Завдана шкода, збитки та потреби і надалі лишаються зосередженими у прифронтових областях та великих мегаполісах. В енергетичному секторі, який зазнав посилених атак тоді, як Україна переживає рекордно сувору зиму, з моменту оцінки RDNA4 спостерігається зростання кількості пошкоджених або зруйнованих об’єктів на приблизно 21%, включаючи об’єкти генерації, передачі та розподілу електроенергії, а також системи централізованого теплопостачання. У транспортному секторі потреби зросли приблизно на 24% порівняно з оцінкою RDNA4, що є результатом посилення атак на залізницю та порти протягом 2025 року. Станом на 31 грудня 2025 року 14% житла було пошкоджено або зруйновано, що вплинуло на понад три мільйони домогосподарств. «Попри масштабні пошкодження, які постійно збільшуються та завдають шкоди людям, економіці та інфраструктурі України, вся країна продовжує рухатися вперед із надзвичайною силою і рішучістю», – зазначила Анна Б’єрде, Керівний директор Світового банку з питань операційної діяльності. «Група Світового банку твердо налаштована підтримувати відновлення та реконструкцію України, а також допомагати народу України створювати робочі місця, можливості та надію для стійкої, сучасної та конкурентоспроможної економіки».Приватний сектор України продемонстрував надзвичайну стійкість в умовах безпрецедентних потрясінь і відіграватиме критично важливу роль у відновленні та відбудові. Оцінка RDNA5 наголошує на тому, що розкриття повного потенціалу приватних інвестицій – як внутрішніх, так і міжнародних – залежатиме від сталих реформ, спрямованих на поліпшення бізнес-середовища, посилення конкуренції, розширення доступу до фінансування, усунення обмежень у сфері праці та приведення виробництва у відповідність із екологічними і цифровими стандартами ЄС. Важливу роль також будуть відігравати сприяння сталому та інклюзивному розвитку і створення робочих місць, а також інтегровані підходи до стійкого відновлення на місцевому рівні, наприклад, через пілотну урядову програму комплексного відновлення. Результати оцінки RDNA5 доповнюють порядок денний реформ та інвестицій на наступні два роки Програми Ukraine Facility, що ґрунтується на процесі вступу до ЄС.«Агресивна війна Росії принесла руйнування, небачені поколіннями», – сказала комісарка ЄС з питань розширення Марта Кос. «Ця оцінка показує масштаб виклику та можливості, що стоять перед нами. Наша відповідь чітка: ми відбудуємо Україну як сильну, сучасну країну ЄС. Завдяки сміливим реформам та Інвестиційній рамковій програмі для України як нашим інструментам для мобілізації інвестицій у великих масштабах, ми перетворимо спустошення на процвітання та просунемо Україну на шляху до ЄС».*Від загальної суми потреб у довгостроковій перспективі потреби на відбудову та відновлення є найвищими у транспортному секторі (понад 96 мільярдів доларів США (82 мільярди євро)).Наступними є сектор енергетики (майже 91 мільярд доларів США (77 мільярдів євро)), житловий сектор (майже 90 мільярдів доларів США (77 мільярдів євро)), торгівля і промисловість (понад 63 мільярдів доларів США (54 мільярди євро)) та сільське господарство (понад 55 мільярдів доларів США (47 мільярдів євро)). Вартість управління вибухонебезпечними предметами та витрати на розчищення залишків руйнувань становлять майже 28 мільярдів доларів США (24 мільярди євро), незважаючи на певний прогрес у проведенні обстежень та розмінуванні, що допомогло обмежити збитки в цьому секторі.«Люди є центральним елементом у відновленні», – зазначив Матіас Шмале, Координатор системи ООН в Україні та Гуманітарний координатор. «Найважливішим активом України є її народ. Повернення біженців, реінтеграція ветеранів та участь жінок на ринку праці будуть визначати економічне відновлення так само, як і приплив капіталу та відновлення інфраструктури. Відновлення має бути орієнтованим на людей та базуватися на потребах громад».В оцінці RDNA5 відзначаються зусилля Уряду України з побудови передової, інклюзивної та стійкої економічної моделі, заснованої на плануванні повоєнного відновлення та довгострокового зростання, і підкреслюється ключова роль, яку відіграватимуть вступ до ЄС та реформи у межах Ukraine Plan і програм за підтримки Міжнародного Валютного Фонду та Групи Світового Банку. Нова післявоєнна економічна стратегія Уряду – Ukraine Economy of the Future (UEF) — фокусується на макрофіскальній стабільності, реформах у сфері врядування та забезпечення верховенства права, динамічному приватному секторі, відновленні інфраструктури, а також інвестиціях у людський капітал і соціальну стійкість. Ці зусилля допоможуть зміцнити довіру громадян, інвесторів та партнерів, а також забезпечити прискорене наближення України до ЄС та довгострокове процвітання. Примітка редактора: У всіх обчисленнях в євро використовується курс обміну долара США до євро станом на 31 грудня 2025 року.*Цю цитату було оновлено після публікації.Контакти: У Вашингтоні: Еймі Стіллвел, Старший спеціаліст із зовнішніх зв’язків, Світовий банк, (202) 294-5321, astilwell@worldbankgroup.org У Києві: Віктор Заблоцький, Спеціаліст із зовнішніх зв’язків, Світовий банк, +380 (67) 466-7690, vzablotskyi@worldbank.orgУ Києві: Марія Шапошникова, Спеціаліст із комунікацій, Представництво ООН в Україні, +38050 4578443, mariia.shaposhnikova@un.orgПовний текст звіту доступний за посиланням.
1 of 5
Пресреліз
24 лютого 2026
Після чотирьох років невпинних атак український народ залишається рішучим будувати краще майбутнє і не здаватися
Сьогодні минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Українці й надалі стикаються з руйнуваннями, смертю, пораненнями та вимушеним переміщенням. На початку лютого я відвідав родину в Циркунах, селі в Харківській області, що знаходиться менш ніж за двадцять кілометрів від лінії фронту. Громада живе під постійними обстрілами, з нестабільним доступом до електроенергії та опалення. Ця родина вирішила залишитися, попри небезпеку, щоб піклуватися про трьох дітей, зокрема про сина з інвалідністю. Один момент із цього візиту особливо закарбувався в моїй пам’яті. Вони розповіли, що отримали насіння, але не були впевнені, чи варто висівати його цієї весни, адже бойові дії наближалися до їхнього дому. Ця невизначеність відображає становище України сьогодні після років невпинної війни: на роздоріжжі. Поранена, невпевнена, виснажена, але все ж сповнена рішучості будувати краще майбутнє. Для багатьох жах війни розпочався не чотири, а дванадцять років тому. Щодня родини постають перед неможливими рішеннями: чи безпечно моїй дитині йти до школи? Чи переживемо ми зиму без опалення? Чи є мій дім безпечним місцем, чи його можуть обстріляти? Завтра буде краще чи гірше? Масштаби страждань залишаються приголомшливими. За оцінками, 10,8 мільйона людей по всій Україні й досі терміново потребують гуманітарної допомоги. Ще мільйон людей у частинах Донецької, Херсонської, Луганської та Запорізької областей України, що перебувають під окупацією Російської Федерації, також потребують підтримки. Близько 3,7 мільйона людей залишаються внутрішньо переміщеними, а майже 6 мільйонів знайшли притулок за кордоном. Родини, які колись мали стабільні домівки, роботу та бізнес, тепер ледве зводять кінці з кінцями. Невпинні атаки на енергетичну інфраструктуру, за температури до –20°C, залишили сім’ї у багатоповерхівках без опалення, електрики, а часто й води. Ці труднощі торкаються майже кожного домогосподарства та кожної громади. Хочу ще раз наголосити, що атаки на цивільне населення та цивільну інфраструктуру є порушенням міжнародного гуманітарного права. Використання енергетики як зброї проти цивільних є неприпустимим. У міру того як війна триває, потреби змінюються. Ті, хто втратив свої домівки, тепер потребують більш довгострокових рішень щодо житла та працевлаштування. Потрібно відбудовувати лікарні та школи для їхніх дітей. І безліч людей потребують підтримки у сфері психічного здоров’я: кожен українець переживає приховану кризу –наслідки війни для ментального здоров’я. Для частини людей це руйнівний досвід: пережите сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, вимушене переселення, втрата друзів і рідних або зв’язку з ними. Подорожуючи країною, я бачу зростаючу втому. Люди втомлюються, і це зрозуміло, але вони не здаються. Це більше, ніж стійкість. Це – свідомий вибір витримати, рухатися вперед і вистояти попри високу ціну. Вшануймо цю силу, яку український народ продовжує демонструвати, прагнучи кращого життя всупереч усьому: Якщо нічого не посіяти, нічого не виросте! Ми маємо запитати себе: яке насіння ми можемо посіяти сьогодні? Що ми можемо зробити краще? Чи можемо ми відремонтувати або збудувати школи, щоб діти не втратили своє майбутнє разом із дитинством? Чи можемо забезпечити гідне житло для переміщених родин? Чи можемо підтримати жінок у здобутті нових навичок, започаткуванні бізнесу, відновленні засобів до існування та посиленні їхньої змістовної участі в ухваленні рішень? Чи можемо інвестувати в «зелені» та стійкі енергетичні рішення навіть в умовах триваючої енергетичної кризи? Чи можемо розширити допомогу з подолання травм для ветеранів і постраждалих від воєнних злочинів та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом? Я вірю, що можемо, і що вже робимо це, працюючи разом із Урядом України, нашими партнерами та донорами не лише задля вирішення сьогоднішніх викликів, а й для підготовки сильнішого та сповненого надії завтра. Я закликаю держави-члени, організації, приватний сектор і всіх людей продовжувати підтримку України. Кожен акт солідарності має значення. Кожен внесок змінює життя. І я сподіваюся, що цей рік принесе тривалий і справедливий мир відповідно до Статуту ООН та міжнародного права. Мир, який дозволить нам побачити високі врожаї з насіння, посіяного родиною в Циркунах.
1 of 5
Публікація
13 лютого 2026
Захист цивільних осіб під час збройного конфлікту — січень 2026 року
РезюмеСистематичні та повторні атаки російських збройних сил на енергетичну інфраструктуру України спричинили масштабні перебої з електро-, тепло- та водопостачанням по всій країні, що вплинуло на мільйони людей на тлі стабільно мінусових температур.
Внаслідок насильства, пов'язаного з конфліктом, загинула щонайменше 161 особа і 757 отримали поранення. Кількість жертв була приблизно такою ж, як у січні 2025 року.
Удари із застосуванням далекобійної зброї (ракет і безпілотників), здійснені російськими збройними силами, спричинили 39 відсотків усіх жертв серед цивільних осіб (54 загиблих; 305 поранених), переважно в міських центрах далеко від лінії фронту. Решта жертв була зафіксована поблизу лінії фронту (97 загиблих; 444 поранених), при цьому безпілотники малої дальності спричинили найбільшу кількість жертв (54 загиблих; 207 поранених), далі – артилерія та реактивні системи залпового вогню (26 загиблих; 156 поранених), а також авіаційні бомбардування (17 загиблих; 81 поранений); ще 18 цивільних осіб загинули або були поранені внаслідок інцидентів, пов’язаних із вибухонебезпечними пережитками війни або мінами.
Переважна більшість жертв серед цивільних осіб (99 відсотків) була зафіксована на підконтрольній Уряду України території. Жертви серед цивільних осіб були задокументовані в 12 областях України та місті Києві.
Внаслідок насильства, пов'язаного з конфліктом, загинула щонайменше 161 особа і 757 отримали поранення. Кількість жертв була приблизно такою ж, як у січні 2025 року.
Удари із застосуванням далекобійної зброї (ракет і безпілотників), здійснені російськими збройними силами, спричинили 39 відсотків усіх жертв серед цивільних осіб (54 загиблих; 305 поранених), переважно в міських центрах далеко від лінії фронту. Решта жертв була зафіксована поблизу лінії фронту (97 загиблих; 444 поранених), при цьому безпілотники малої дальності спричинили найбільшу кількість жертв (54 загиблих; 207 поранених), далі – артилерія та реактивні системи залпового вогню (26 загиблих; 156 поранених), а також авіаційні бомбардування (17 загиблих; 81 поранений); ще 18 цивільних осіб загинули або були поранені внаслідок інцидентів, пов’язаних із вибухонебезпечними пережитками війни або мінами.
Переважна більшість жертв серед цивільних осіб (99 відсотків) була зафіксована на підконтрольній Уряду України території. Жертви серед цивільних осіб були задокументовані в 12 областях України та місті Києві.
1 of 5
Історія
26 лютого 2026
Коли школа стає символом стійкості: історія ліцею у Вишгороді
Це місто, яке в перші дні повномасштабного вторгнення Росії опинилося серед ключових напрямків наступу на столицю. З 24 лютого 2022 року громада жила під загрозою оточення, а північні населені пункти району зазнали часткової окупації.Сьогодні місто продовжує жити й працювати попри регулярні обстріли та пошкоджені об’єкти критичної інфраструктури. Перебої з електропостачанням і повітряні тривоги стали частиною повсякдення. Та навіть у цих умовах Вишгород не зупинився. Разом із громадою відновив роботу і місцевий ліцей.Повернення до очного навчанняЛіцей у Вишгороді уже відновив повноцінне очне навчання. Це стало можливим завдяки роботам, які виконало ЮНОПС за підтримки Європейського Союзу.Спершу в будівлі провели першочергові ремонтні роботи: замінили вікна та виконали ремонт приміщень. Згодом команда ЮНОПС повернулася, щоб відремонтувати підвал, який раніше був непридатний для перебування учнів.Тепер це сучасне та безпечне укриття: із належною вентиляцією, системами оповіщення, комунікаціями, санвузлами та навчальними зонами. Під час повітряних тривог уроки не перериваються — вони продовжуються в комфортному та безпечному просторі. У ліцеї навчається близько 540 учнів, серед яких є внутрішньо переміщені діти та діти з особливими освітніми потребами. Для багатьох школа стала не лише місцем навчання, а й опорою у складні часи. Мілана, учениця 7 класу, навчається тут із шести років. Вона добре пам’ятає перші дні вторгнення:«У перші дні було дуже страшно. Я прокидалася і думала: чи треба йти до школи? Навколо були вибухи. Я просто хотіла вижити».Попри війну, сьогодні вона знову може насолоджуватися простими радощами шкільного життя:«Коли я повернулася до школи, я була така щаслива знову побачити однокласників і друзів. Мені дуже цього бракувало — бігати коридорами, гратися, нормально навчатися». Для одинадцятикласниці Дарини шлях повернення до стін рідного ліцею був довшим. На початку повномасштабної війни її родина виїхала спочатку до сусіднього міста, а згодом — за кордон. Але школа в іншій країні не змогла замінити їй рідний навчальний заклад.«Ми не знали, що робити. Коли стало небезпечно, виїхали. Але місцева школа не могла замінити мій рідний ліцей. Як тільки відновилося очне навчання, ми повернулися, і я знову змогла ходити до своєї школи».Зараз Дарина навчається у випускному класі та активно готується до іспитів — і все це на тлі повітряних тривог та перебоїв зі світлом. «Через тривоги та відключення світла спочатку було дуже важко вчитися. Але з часом звикаєш. Попри все, я намагаюся готуватися до іспитів якнайкраще».Під час сигналу повітряної тривоги учні ліцею швидко спускаються до облаштованого укриття та продовжують уроки там. «Там просторо і комфортно. Я почуваюся в безпеці», — каже Ліза, учениця 11 класу. Відновлення ліцею у Вишгороді та облаштування укриття дали змогу сотням дітей повернутися до звичного ритму життя. У місті, яке продовжує жити під обстрілами, школа стала символом стійкості громади. Про проєктПроєкт «Відновлення шкіл в Україні», який фінансується Європейським Союзом та реалізується ЮНОПС, має на меті відремонтувати заклади освіти, пошкоджені під час триваючої війни в Україні. Бюджет проєкту становить 30 мільйонів доларів США, і він охоплює Чернігівську, Київську, Сумську та Харківську області, зосереджуючись на школах, що потребують легкого або середнього ремонту. Головна мета проєкту — забезпечити доступ до відремонтованих навчальних закладів, що збільшить частку дітей, які отримують очне навчання. Відновлюючи понад 70 шкіл, проєкт допомагає повернути закладам безпечне середовище, де діти зможуть продовжувати освіту без перерв.
1 of 5
Історія
26 лютого 2026
Долі з України: “це не можна назвати життям”
Ми зустрілися з Оленою на початку цього місяця в гуманітарному центрі в Херсоні, куди вона прийшла, щоб отримати хліб і засоби гігієни, які гуманітарні працівники доставили того ранку. Крихку тишу порушували звуки віддалених обстрілів.«Це не життя, коли кожен день, кожну мить стріляють. Стріляють — ти лякаєшся, трясешся. Це як полювання на людей дронами, сафарі на людей. Це життя? — питає вона. — ̶ Ні».Проте щоранку Олена прокидається, готує сніданок собі і дочці та чекає новин від родини. Це її щоденний ритуал, який допомагає їй триматися.Для сімей у Херсоні та інших прифронтових громадах таке звичне терпіння – єдина можливість вижити. Перший рік повномасштабної війниДо повномасштабного вторгнення Російської Федерації у лютому 2022 року Олена та її чоловік жили спокійним тихим життям у Херсоні. Вони багато працювали, виховували трьох дітей і нарешті побудували поряд з собою для них будинки. Діти залишалися поруч. Росли онуки — все у декількох хвилинах ходьби. У неділю збиралася вся велика родина. Будували плани на майбутнє.Цей світ зруйнували у березні 2022 року, коли російські війська окупували частину Херсона, включаючи їхній район. Електрика, водопостачання, мобільний зв'язок — все зникло. Але з'явилися блокпости. Озброєні чоловіки патрулювали вулиці. Люди не виходили з дому, говорили пошепки, зважували кожен рух.Коли українські війська знову зайшли у місто в листопаді 2022 року, люди вийшли на вулиці. Сльози, обійми, спочатку не вірилося, що нарешті полегшення. Здавалося, що повернулася надія.Але Херсон так і залишився на лінії фронту.На західному березі Дніпра одразу за річкою починається територія, яку контролює Росія. У деяких районах міста сторони розділяє лише один-три кілометри — ширина річки. Артилерія і дрони можуть дістатися за лічені хвилини.Другий рікОлена розповідає, що на початку 2023 року Збройні сили Російської Федерації почали обстрілювати місто боєприпасами з білим фосфором. У липні один із снарядів влучив у будинок на вулиці, де вона мешкала. Її старший син Володимир, який жив неподалік, зумів загасити полум’я в її будинку, а також у своїй та в трьох сусідських домівках, власники яких виїхали після повномасштабного вторгнення.У червні руйнування греблі Каховської ГЕС стало потрясінням для всієї Херсонщини. Хоча їхній будинок не був затоплений, унаслідок цієї катастрофи були спустошені цілі громади в області та сусідніх районах. Багато сімей були змушені покинути свої домівки. Через перебої водопостачання постраждало сільське господарство та ускладнилося повсякденне життя.
Третій рікУ 2024 році знову посилилися бойові дії. Обстріли відновилися з новою силою. Знову були пошкоджені численні будинки. А звуки повітряної тривоги стали звичними. Після неодноразових масованих обстрілів були зруйновані газопроводи та знищені лінії електропередач. Не було газу, не було електроенергії. Їм доводилося готувати їжу на відкритому вогні у дворі.«Життя перетворилося на пекло», — згадує Олена.Того ж року сталася ще одна трагедія. Її старший син, який уже втратив дружину, помер у віці 55 років від серцевого нападу. Швидка допомога так і не приїхала: медикам було занадто небезпечно в’їжджати в цей район. Навіть у день похорону родині не дозволили поїхати на кладовище через постійну активність дронів.Незабаром після цього донька Олени та її онука потрапили до лікарні. Коли вони поверталися додому на початку грудня, був знову удар з дрона. Боєприпас потрапив у їхню автівку лише за 100 метрів від воріт дому. Вони залишилися живі, але після пережитого вирішили виїхати. Четвертий рікЗавдяки волонтерам Олена та її донька знайшли домівку в іншому районі Херсона. Але на початку лютого прорвало труби теплопостачання, і з того часу вони живуть без опалення. Шибки розбиті та забиті дошками. Цієї зими температура опускалася до мінус 20 °C. Чоловік Олени залишається в їхньому пошкодженому будинку, де зараз немає опалення, електрики та зв'язку. Через неодноразові удари пошкоджені вікна, двері, дах і стіни. Будь-якого ремонту вистачало лише до наступного обстрілу, і вже немає можливості доставити будівельні матеріали. У хаті температура нижче нуля. Проте він каже: «Я будував цей будинок своїми руками. Як я можу його просто кинути?» П’ятий рікОлена з дочкою зараз живе в орендованій квартирі в Херсоні. Їхня пенсія ледь покриває витрати. «Мені не шкода речей, — розповідає дочка Олени. — Я оплакую людей, яких забрала війна. Все інше можна відбудувати. А життя не повернути». Вона каже, що залишилася, щоб доглядати за батьками, і продовжує державну службу попри ризики.«Все, що ми будували протягом життя, знищено, — каже Олена. — Це важко, дуже важко».Вижити завдяки підтримці«Якби не гуманітарна допомога, ми б не вижили», — буденно каже Олена.У прифронтових районах гуманітарні організації надають продовольчу, грошову допомогу, ліки, психосоціальну підтримку та ремонтують пошкоджені будинки. Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення і майже 12 років після початку бойових дій на сході України майже 10,8 мільйона людей все ще потребують гуманітарної підтримки.За Планом гуманітарних потреб та реагування (ПГПР) на 2026 рік гуманітарні організації мають на меті надати життєво необхідну допомогу та послуги соціально-правового захисту мільйонам найуразливіших людей по всій Україні. Для сімей, які живуть у зоні артилерійських обстрілів та ударів дронів, війна вимірюється безсонними ночами та зруйнованими домівками. «Це не життя», — повторює Олена, ніби сама до себе.Проте щоранку вона прокидається, щоб зустріти новий день.
Третій рікУ 2024 році знову посилилися бойові дії. Обстріли відновилися з новою силою. Знову були пошкоджені численні будинки. А звуки повітряної тривоги стали звичними. Після неодноразових масованих обстрілів були зруйновані газопроводи та знищені лінії електропередач. Не було газу, не було електроенергії. Їм доводилося готувати їжу на відкритому вогні у дворі.«Життя перетворилося на пекло», — згадує Олена.Того ж року сталася ще одна трагедія. Її старший син, який уже втратив дружину, помер у віці 55 років від серцевого нападу. Швидка допомога так і не приїхала: медикам було занадто небезпечно в’їжджати в цей район. Навіть у день похорону родині не дозволили поїхати на кладовище через постійну активність дронів.Незабаром після цього донька Олени та її онука потрапили до лікарні. Коли вони поверталися додому на початку грудня, був знову удар з дрона. Боєприпас потрапив у їхню автівку лише за 100 метрів від воріт дому. Вони залишилися живі, але після пережитого вирішили виїхати. Четвертий рікЗавдяки волонтерам Олена та її донька знайшли домівку в іншому районі Херсона. Але на початку лютого прорвало труби теплопостачання, і з того часу вони живуть без опалення. Шибки розбиті та забиті дошками. Цієї зими температура опускалася до мінус 20 °C. Чоловік Олени залишається в їхньому пошкодженому будинку, де зараз немає опалення, електрики та зв'язку. Через неодноразові удари пошкоджені вікна, двері, дах і стіни. Будь-якого ремонту вистачало лише до наступного обстрілу, і вже немає можливості доставити будівельні матеріали. У хаті температура нижче нуля. Проте він каже: «Я будував цей будинок своїми руками. Як я можу його просто кинути?» П’ятий рікОлена з дочкою зараз живе в орендованій квартирі в Херсоні. Їхня пенсія ледь покриває витрати. «Мені не шкода речей, — розповідає дочка Олени. — Я оплакую людей, яких забрала війна. Все інше можна відбудувати. А життя не повернути». Вона каже, що залишилася, щоб доглядати за батьками, і продовжує державну службу попри ризики.«Все, що ми будували протягом життя, знищено, — каже Олена. — Це важко, дуже важко».Вижити завдяки підтримці«Якби не гуманітарна допомога, ми б не вижили», — буденно каже Олена.У прифронтових районах гуманітарні організації надають продовольчу, грошову допомогу, ліки, психосоціальну підтримку та ремонтують пошкоджені будинки. Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення і майже 12 років після початку бойових дій на сході України майже 10,8 мільйона людей все ще потребують гуманітарної підтримки.За Планом гуманітарних потреб та реагування (ПГПР) на 2026 рік гуманітарні організації мають на меті надати життєво необхідну допомогу та послуги соціально-правового захисту мільйонам найуразливіших людей по всій Україні. Для сімей, які живуть у зоні артилерійських обстрілів та ударів дронів, війна вимірюється безсонними ночами та зруйнованими домівками. «Це не життя», — повторює Олена, ніби сама до себе.Проте щоранку вона прокидається, щоб зустріти новий день.
1 of 5
Історія
16 березня 2026
Поза руйнуваннями: інвестиції в майбутнє людей
Війна продовжує приносити руйнування і людські страждання: знищені будинки, пошкоджені школи та лікарні. За оцінками останньої Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA5), протягом наступних десяти років Україні знадобиться майже 588 мільярдів доларів, щоб відбудувати інфраструктуру і, що не менш важливо, допомогти людям відновити своє життя та облаштувати добробут.Звіт, оприлюднений 23 лютого 2026 року Урядом України разом зі Світовим банком, Європейською комісією та Організацією Об’єднаних Націй, показує, що найбільших втрат зазнали житловий сектор, енергетика та транспорт. Особливо постраждала енергетична система. Через постійні атаки на електростанції потреби у відновленні цього сектору зросли на 33,7%. І навіть ці цифри можуть бути заниженими, адже звіт враховує пошкодження лише до кінця грудня 2025 року.«Швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA5) вкотре чітко фіксує масштаби руйнування інфраструктури та обсяг потреб для сталого відновлення», - зазначає Маттіас Шмале, Координатор системи ООН в Україні. «Та справжню ціну війни вимірюють людські життя і втрачені засоби до існування.»Там, де починається відновлення: навчальний простір у ВишгородіУ Вишгороді, лише за 20 кілометрів від Києва, відновлення можна спостерігати у відремонтованому ліцеї. На початку повномасштабного вторгнення місто стало одним із напрямків російського наступу на столицю. Сьогодні, попри постійні атаки, громада поступово відбудовується. Завдяки ремонтним роботам, які провела ЮНОПС за підтримки Європейського Союзу, ліцей знову працює офлайн. У підвалі облаштоване укриття, де навчання може продовжуватися під час повітряних тривог. Для одинадцятикласниці Дарини повернення до школи стало можливим лише після того, як її родина на початку війни була змушена виїхати за кордон. «Ми не знали, що робити. Коли стало небезпечно, ми виїхали. Але школа там не могла замінити мій ліцей. Щойно відновили очне навчання, ми повернулися, і я знову змогла ходити до своєї школи».Зараз Дарина готується до випускних іспитів і навчається попри сирени та відключення електроенергії. Це демонструє, що відновлення - це не лише державні програми чи політичні рішення, а щоденна стійкість людей.Матіас Шмале наголосив, що тривалі перебої в освіті можуть позначитися на навчанні та майбутніх можливостях цілого покоління: «Перерви в освіті впливають на результати навчання і майбутні можливості молоді. Інвестиції в школи - це не лише ремонт будівель. Йдеться про збереження людського потенціалу України та її довгострокового розвитку».Підтримка відновлення критичної та соціальної інфраструктури сьогодні - це теж не лише інвестиція в майбутнє, а й питання виживання. Найближчі місяці будуть вирішальними: ремонти мають бути завершені до наступної зими, а системи водопостачання та енергетики потрібно зміцнити, щоб вони могли витримувати подальші атаки.Комплексне відновлення громад, включно з житлом, теплопостачанням, базовими послугами та робочими місцями стане ключем до того, щоб люди, які були змушені виїхати, могли повернутися і відновити своє життя.У центрі відновлення - люди Поза цифрами вплив війни на людей залишається майже невимірним. За оцінками RDNA5, соціально-економічні втрати вже сягнули 666,7 млрд доларів США. Значною мірою вони спричинені порушенням роботи бізнесу, промисловості, державних послуг і засобів до існування. Водночас неможливо повністю виміряти те, що стоїть за цими цифрами, а саме травми, втрати та навантаження на психічне здоров’я людей.«Найцінніший ресурс України - це її люди», - наголошує Матіас Шмале. «Повернення біженців, інтеграція ветеранів та участь жінок у ринку праці матимуть не менше значення для економічного відновлення, ніж інвестиції та відбудова інфраструктури. Відновлення має бути зосередженим на людях і громадах».Саме тому відновлення насамперед має бути про людей: допомогти родинам повернутися до безпечних домівок, дати дітям можливість знову навчатися у відновлених школах, забезпечити громади доступом до якісної медичної допомоги, створити гідні робочі місця та підтримати найуразливіших, щоб у процесі відбудови ніхто не залишився осторонь.Насіння відновлення Відновлення поступово охоплює і аграрне серце України. На Харківщині ферма Любові колись забезпечувала її родину та місцеву громаду. До лютого 2022 року вона утримувала понад 220 голів великої рогатої худоби, а також свиней і овець. Повномасштабне вторгнення майже знищило її господарство: худоба була втрачена, фермерські будівлі зруйновані, а десятки гектарів землі стали непридатними для використання.«Я втратила майже все. Але землю і віру в те, що зможу піднятися знову, я нікому не віддам», - каже вона.У межах спільної ініціативи ФАО та Всесвітньої продовольчої програми з підтримки розмінування та відновлення сільського господарства Любов отримала 12 тисяч доларів грошової та ваучерної допомоги. За ці кошти вона змогла придбати насіння, добрива, будівельні матеріали та породистих телят, щоб відновити виробництво.«Ця підтримка була дуже важливою і своєчасною. Вона допомогла нам не здатися».За оцінками RDNA5, потреби у відновленні аграрного сектору перевищують 55 мільярдів доларів. Але за цими цифрами стоять реальні історії - такі, як ферма Любові, де відновлення означає повернення до роботи, стабільності та віри в майбутнє.Спільна відповідальність Уряд України демонструє значну стійкість і винахідливість у подоланні безпрецедентних викликів, спричинених війною. Попри складні умови, продовжують надаватися базові послуги, відкриваються школи, функціонують лікарні, впроваджуються нові рішення та інновації.Утім, масштаби відбудови та відновлення, про які йдеться в Швидкій оцінці RDNA5, створюють величезне навантаження як для держави, так і для українського суспільства. Жоден учасник не здатен впоратися з цими викликами самостійно, тому ключову роль відіграють партнерство та скоординовані дії. Водночас відбудова - це не лише про інфраструктуру. Це інвестиція в людей: дітей, жінок, ветеранів, людей з інвалідністю та тих, хто був змушений залишити свої домівки.Саме завдяки цьому школярі, як Дарина, можуть завершити навчання, фермери, як Любов, знову збирати врожаї, а громади переходити від боротьби за виживання до сталого розвитку.«Стійке відновлення України залежить від співпраці між національною та місцевою владою, громадянським суспільством, міжнародними фінансовими інституціями, Організацією Об’єднаних Націй, приватним сектором, партнерами з розвитку і, що особливо важливо, самими українськими громадами», - наголошує Матіас Шмале. «Разом ми можемо реально змінити життя людей в Україні на краще».
1 of 5
Історія
06 березня 2026
Міжнародний жіночий день: вісім дій для більш рівноправного світу
За майже десятиліття на посаді очільника Організації Об’єднаних Націй я неодноразово бачив, як наш світ проходить через випробування – кліматичні потрясіння, зростання бідності, збройні конфлікти та звуження громадянського простору.Але я також бачив, як проростають численні рішення, і всі вони мали спільний знаменник: жінок.Коли світ відзначає Міжнародний жіночий день, настав час визнати, що гендерна нерівність є найбільшим викликом у сфері прав людини нашого часу, а просування рівності – одним із найпотужніших чинників сталого розвитку та миру.Ось вісім дій, заснованих на моєму власному досвіді та натхненних роботою системи ООН і рухів громадянського суспільства по всьому світу, які допоможуть просунути права жінок і досягти реальних результатів.1. Усунути розрив у владіГендерна рівність – це питання влади. Проте інституції, у яких домінують чоловіки, досі формують наш світ. Зростання авторитаризму поглиблює ці нерівності, скасовує здобуті зусиллями права – від справедливих умов праці до репродуктивних прав – і закріплює расові та гендерні упередження, що стримують жінок. Гендерна рівність зміцнює суспільства. Коли влада розподілена, свобода розширюється.2. Зробити паритет пріоритетомЖінки значно недопредставлені в урядах і вищому керівництві компаній по всьому світу. В Організації Об’єднаних Націй ми визначили досягнення гендерного паритету одним із пріоритетів, починаючи з вищого керівництва. Ми розширили пошук кваліфікованих кандидатів, а не знижували стандарти. ООН стала сильнішою завдяки цьому – із покращеною культурою праці та більш інклюзивним ухваленням рішень. Урок очевидний: коли інституції обирають рівність, з’являються результати. 3. Інвестувати в найефективнішеІнвестиції в жінок приносять надзвичайно високі дивіденди. Кожен долар, вкладений в освіту дівчат, забезпечує майже потрійний ефект, тоді як інвестиції в охорону материнського здоров’я та планування сім’ї приносять вигоди, що перевищують вкладення більш ніж у вісім разів. Політики підтримки сімей, зокрема догляд за дітьми та людьми похилого віку, зміцнюють громади й відкривають додаткові можливості для зростання. У сукупності такі кроки створюють основу для подолання гендерних розривів, що може збільшити національний дохід до 20%.4. Дати жінкам місце за столом переговорів про мирМирні угоди є більш стійкими, коли жінки беруть участь у їхніх переговорах і реалізації. Проте в надто багатьох конфліктах, зокрема в Газі, Україні та Судані, жінок здебільшого усунено від переговорів, хоча саме вони несуть найтяжчий тягар війни. У час зростаючої нестабільності інклюзивність – це не символічний жест, а короткий шлях до стабілізації нашого розділеного світу. 5. Покласти край правовій дискримінаціїУ світі жінки мають лише 64% юридичних прав, якими користуються чоловіки. У багатьох країнах вони не можуть володіти майном, вільно працювати чи ініціювати розлучення. Навіть там, де правові гарантії існують, жінки стикаються з більшими перешкодами у доступі до правової допомоги та судів. Кожна країна повинна зобов’язатися демонтувати дискримінаційні закони й забезпечити реальне виконання прав на практиці. 6. Нульова толерантність до гендерно зумовленого насильства і жодних виправданьНасильство проти жінок – це глобальна надзвичайна ситуація, що коріниться в нерівності та підтримується мовчанням. Кожна жінка і кожна дівчина має право жити без страху. Проте гендерно зумовлене насильство, включно із сексуальною експлуатацією та насильством, залишається жахливим порушенням довіри й людяності. Ми повинні протидіяти йому всюди: з нульовою толерантністю, повною підзвітністю та непохитною підтримкою постраждалих.7. Усунути упередження Жінки становлять лише одну з чотирьох працівників у сфері технологій, тому упередження «вбудовуються» у системи, що формують наше повсякденне життя. Тим часом онлайн-мізогінія стрімко зростає. Технологічні компанії та уряди мають діяти разом, щоб створювати безпечні та інклюзивні цифрові простори, і світ повинен зробити більше, щоб усунути бар’єри для дівчат у науці й технологіях.8. Інтегрувати гендерний підхід у кліматичні планиКліматична криза має гендерний вимір. Під час продовольчих криз жінки часто їдять останніми й зазнають більшої небезпеки під час надзвичайних ситуацій. Дівчата мають вищий ризик ранніх шлюбів, коли руйнуються джерела доходу. Водночас жінки очолюють кліматичні рішення: просувають «зелене» законодавство, надихають глобальні рухи та впроваджують зміни на місцях. Придатна для життя планета потребує кліматичної політики з урахуванням гендерного підходу, включно з рівним доступом до «зелених» робочих місць, кращим захистом у надзвичайних ситуаціях і повноцінною участю в ухваленні екологічних рішень.У різних куточках світу я бачив, як ці вісім рішень працюють – у зонах бойових дій та під час відновлення, у парламентах і класах, в організаціях і громадах.Якщо лідери серйозно поставляться до гендерної рівності й зобов’яжуться впровадити ці кроки вже зараз, ми змінимо світ для жінок і дівчат, і для всіх нас.
1 of 5
Історія
06 березня 2026
«Вони ці “процедури” [тортури] називали “попити кави”, - так Валерій описує пережите.
До того як війна прийшла на Донеччину, Валерій жив звичайним життям: мав родину та працював на одній із шахт у Донецьку, був головним механіком, головним енергетиком і гірничим майстром. Здавалося, життя складається добре. Але в листопаді 2016 року все різко змінилося.«Мене заарештували, схопили невідомі люди, тому що вони були в масках. Біля мого дому. Жодних звинувачень вони мені не назвали. Мене били, розсікли губу, били в груди, серце, надягнули наручники й відправили до в’язниці “Ізоляція”». Того дня почалися майже два роки полону та нестерпних випробувань.Переломний моментФізичне насильство було лише початком тривалих тортур і знущань.«Я бачив, як сексуальне насильство застосовували до інших. Мене катували електричним струмом, а за міжнародними визначеннями це також вважається формою сексуального насильства. Я можу показати травми, які теж можна розцінювати як сексуальне насильство», - розповідає він.За словами Валерія, його змушували давати свідчення і звинувачували у злочинах, яких він не скоював. «Мене звинуватили в участі в замаху, хоча я не мав до цього жодного стосунку. Також мене звинувачували в тому, що я проукраїнський».З 2016 до 2019 року Валерій перебував у полоні. За цей час, каже він, загроза насильства була постійною, і жінки також ставали жертвами. «Жінок регулярно використовували для сексуальної експлуатації. Адміністрація в’язниці змушувала їх до проституції. Люди були голодні і вони цим користувалися». Тортури електрикою і «кав’ярня»Валерій детально описує тортури електричним струмом:«Вони застосовували електричні розряди до геніталій і ніг. Через сонну артерію вводили катетер, щоб подавати струм до геніталій. Таку процедуру проводили кілька разів, іноді до чотирьох, через це серйозні внутрішні й зовнішні травми».«Побиття були жорстокими, але електричні тортури були найстрашнішими. Чуєш кроки охоронців, тебе зв’язують, ведуть у підвал і починаються тортури».Валерій згадує підвал, який називали «кав’ярнею». Саме там і відбувалося насильство. «Вони ці “процедури” [тортури] називали “попити кави”. Використовували електричний струм, старі телефонні дроти і били струмом по артеріях та геніталіях. Це повторювали знову і знову». Невидимі шрами«Після звільнення у 2019 році почалося відновлення. Я провів два місяці в Києві, ніби в шоковому стані від нормального життя. Американський благодійний фонд надав мені однокімнатну квартиру в Києві», - розповідає він.«Моє фізичне відновлення триває й досі».Попри все пережите, його історія досі не отримала офіційного визнання з боку держави. «Мені потрібна формальна медична експертиза, щоб задокументувати сексуальне насильство та інші тортури й мати можливість домагатися відшкодування від винних. Але ця процедура затягується».Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з агресією Російської Федерації проти України» (№ 4067-IX, 2024) передбачає офіційне визнання таких постраждалих і надання їм невідкладної допомоги: фінансової підтримки, медичних і психологічних послуг, а також правової допомоги. Однак на практиці постраждалі поки що не відчули повною мірою дії цього закону. Попри те, що він набув чинності у червні 2025 року, механізм виплати репарацій досі не запроваджений, що залишає багатьох людей без необхідної підтримки для відновлення свого життя.Від виживання до боротьби за справедливість і визнанняВалерій наголошує на необхідності міжнародної відповідальності за скоєні злочини:«Покарання для винних має бути на міжнародному рівні, як це було під час Нюрнберзького процесу. Я зазнав тяжких фізичних ушкоджень, зокрема розриву серцевого м’яза через електричні тортури. У мене набрякають ноги, я постійно відчуваю біль. Я пам’ятаю все до найменших деталей».Його свідчення вкотре показують, наскільки важливими є визнання, реабілітація та довготривала підтримка для постраждалих. «Я пройшов через повний цикл тортур і знущань під час ув’язнення. У межах розслідування щодо адміністрації в’язниці нас визнали жертвами катувань», - каже він. Водночас його досі не визнано постраждалим від сексуального насильства, попри пережите.Організація Об’єднаних Націй підтримує людей, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною в Україні, надаючи не лише медичну та психосоціальну допомогу, а й можливість бути почутими. Через адвокацію, документування злочинів і програми, орієнтовані на потреби постраждалих, ООН допомагає створювати безпечні простори для відновлення, повертає людям відчуття гідності та закликає до відповідальності за скоєні злочини.Історії, як у Валерія, показують, що шлях до справедливості часто виявляється довгим і непростим. Вони нагадують про прогалини в системі правосуддя і водночас підкреслюють, наскільки важливою є довготривала підтримка для людей, які пережили насильство. Адже відновлення - це не лише про те, щоб вижити, а й про можливість знову повернутися до життя, надії та відчуття людської гідності.
1 of 5
Історія
05 березня 2026
Коли громади беруть на себе лідерство у часи кризи
ЮНОПС встановило нові вікна та балконні блоки в 43 будинках (це понад 1 000 квартир), оновило спортивні майданчики та відремонтувало місця загального користування, пошкоджені вибуховими хвилями. Завдяки заощадженням ЮНОПС вдалося розширити програму в 2025-2026 році та провести аналогічні роботи ще в семи житлових будинках міста.71-річна Ольга та 40-річна Анна прожили в Миколаєві майже все життя. Вони мешкали в одному будинку, але близько познайомилися лише після початку повномасштабного вторгнення Росії.«Тієї ночі, 17 червня 2022 року, я прокинулася від вибуху, і в ту ж мить на мене впало щось важке. Це була віконна рама. Мій чоловік, який тоді був на кухні, кинувся мені на допомогу. Я отримала контузію і не могла поворухнутися», — згадує пані Ольга. «У квартирі був жахливий безлад, усюди уламки скла. Замість вхідних дверей — зяюча порожнеча. Ми жили так кілька днів. Син хотів, щоб ми переїхали до нього, але як ми могли залишити квартиру і весь будинок без нагляду?» Для багатьох мешканців “хрущовки” в центрі Миколаєва їхні квартири — це єдине майно. Попри це, коли на початку 2022 року російські війська наблизилися до міста, чимало людей були змушені кинути все і поїхати.«З двадцяти чотирьох квартир у моєму під'їзді лише у п’яти залишилися люди», — каже Ольга. Анна зі своєю маленькою донькою також була серед тих, хто тимчасово залишив місто. «Коли я повернулася, то ледь впізнала будинок. Все забито фанерою, балконів немає, плити звисають... Зайшовши у двір, я відчула лише сум і страх. Потім поступово почали з’являтися люди, хтось повертався», — ділиться Анна. Анна почала звертатися до міської влади та гуманітарних організацій з проханням хоча б відновити світло в під’їзді, адже через забиті вікна там панувала суцільна темрява. Водночас Ольга з чоловіком згуртували сусідів, щоб підлатати дах, який протікав. Коли міська влада включила їхній будинок до проєкту ЮНОПС «Відновлення громад та соціальної інфраструктури», Ольга та Анна стали ключовими контактними особами для інженерів. Як старожили, жінки знали кожного в будинку: хто виїхав, хто залишився, мали всі контакти. «Багато мешканців ще не повернулися на момент початку ремонту, але хотіли, щоби їм теж встановили нові вікна та балкони. Щоб весь будинок став енергоефективним, жодна квартира не мала стояти з вибитими вікнами. Я була на зв’язку з власниками, які довірили мені ключі. Вранці я видавала їх підрядникам ЮНОПС, а в обід збирала назад», — розповідає Ольга. ЮНОПС уже завершило ремонтні роботи, проте місія жінок триває. Попри роботу в аптеці та материнські обов’язки, Анна продовжує шукати можливості для покращення умов проживання у своєму будинку: залишається на зв’язку з міською владою, бере участь в громадських обговореннях, готує документи для муніципальних програм і міжнародних ініціатив. Ольга, яка має обмежену мобільність, допомагає їй чим може: збирає підписи мешканців і організовує їх на роботи біля дому, наприклад, прибирання або висаджування квітів біля під’їздів. «Завдяки нашій роботі ми не лише відновлюємо будівлі, а й повертаємо громаді віру та впевненість у майбутньому», — зазначає Олександр Маковєй, інженер ЮНОПС. «Жінки-лідерки громад, як Ольга та Анна, відіграють вирішальну роль у цьому процесі. Їхня відданість справі та енергія справді надихають».Відновлення житла — це лише частина проєкту «Відновлення громад та соціальної інфраструктури», який також охоплює стабілізацію та реставрацію Миколаївського ліцею імені Миколи Аркаса, історичної пам'ятки міста, та будівництво укриттів у школах Миколаєва та області. До виконання робіт ЮНОПС залучає виключно українських підрядників, підтримуючи таким чином місцеву економіку.
1 of 5
Історія
02 березня 2026
«Перенесла таку депресію, що, звичайно, це залишиться на все життя. Ті спогади. Про це навіть боляче боляче згадувати».
«Я ніколи не думала, що буде війна. Я заспокоювала всіх, говорила що, можливо, будуть якісь провокації, але війни не буде», — розповідає Марина (ім’я змінено з міркувань безпеки).До повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році її життя було сповнене радості, особливо в той час, коли вона працювала вчителькою. Проходячи коридорами школи, наполовину зруйнованої й частково відновленої, вона ніби повертається в ті дні, коли простір був наповнений дитячим сміхом. Але, дивлячись на руйнування, вона знову усвідомлює реальність: колись неможливо було навіть уявити, що її рідне село стане полем бою.«Я ніколи не думала, що Росія, отакий велетень, може напасти на нашу красну Україну. Я просто не уявляла цього ». Коли відбулося насильствоМарина згадує, як стрімко все змінилося. Перші зустрічі з російськими військовими були сповнені страху.«Ми із острахом спостерігали за їхніми вчинками, за їхніми діями, як вони ходили по хатах, як вони забирали людські речі, як вони жорстоко поводилися».Коли Марина залишилася сама, страх став ще сильнішим.«Я на все життя, до кінця свого життя запам'ятаю свято Петра і Павла, яке було 12 липня, бо якраз 12 липня я постраждала сама».Того вечора до її дому увірвалася група озброєних чоловіків. Сховатися було ніде. « І тільки я відчинила двері, один одразу мене не вдарив прикладом автомата в обличчя. Посипалися мої зуби. Я умилася кров'ю».Але це був лише початок. Далі були години побиття, залякування та сексуального насильства - те, що, за словами жінки, залишило глибокий слід у душі.«Кинув він мене на диван і почав душити. І так придавив чотирма пальцями, що я протягом двох тижнів не могла тверду їжу їсти».«Він продовжував це катування. А потім він почав здирати із мене одяг. Я, як могла, я пручалася. А сили в нас в мене були нерівні», — розповідає вона. «Перенесла таку депресію, що, звичайно, це залишиться на все життя. Ті спогади. Про це навіть боляче боляче згадувати». Життя під постійною загрозоюМарина тижнями переховувалася у підвалах і літніх кухнях покинутих будинків, намагаючись вижити. Не було ні світла, ні води, ні газу. Вона готувала потайки, намагалася не привертати до себе уваги й здригалася від кожного стуку у двері чи навіть від тіні за вікном.«Тоді в нас не було ні електрики, ні води, ні газу… Я не казала, де беру воду чи їжу, бо боялася, що вони прийдуть і туди».Присутність російських військових вона описує як «постійну, гнітючу й таку, що позбавляє гідності».«Вони всюди ходили з автоматами… було дуже важко відчути себе в безпеці навіть у власному домі».Втеча і довгий шлях у пошуках безпекиПісля незліченної кількості днів страху й невизначеності Марині вдалося виїхати з Херсона разом із гуманітарним конвоєм. Вона була побита, травмована й виснажена. Дорога до безпечнішого місця тривала кілька днів через численні блокпости, пошкоджені дороги та небезпечні ділянки. «Потім ми під'їхали до Запорізької області. Там стояв українських прапор. І ми вийшли з машини і цілували землю».Після обстеження лікарі виявили переломи ребер, травми, отримані під час нападу, а також проблеми зі здоров’ям, що виникли через тривале перебування в підвалах. Завдяки підтримці ООН і громадських організацій Марина змогла поступово почати шлях до відновлення. Від пережитого до підтримки іншихСьогодні Марина робить усе можливе, щоб голоси людей, які пережили сексуальне насильство під час війни, були почуті, а допомога реально доступною для кожного, хто її потребує. Вона говорить про те, наскільки важливо не замовчувати цей досвід, визнавати пережите, забезпечувати підтримку та створювати умови для відновлення й захисту постраждалих. «Це страшний злочин, це злочин проти людяності. Не можна цього робити. Хочеться миру, спокою, щоб ніколи ні в якому куточку земної кулі не було такого страхіття»Історія Марини - це нагадування про біль, який не зникає одразу. Водночас це заклик до дій: забезпечити конфіденційну, чутливу до травми допомогу, розвивати сильні мережі підтримки й пам’ятати, що найглибші рани війни часто невидимі та можуть гоїтися роками, а іноді все життя. Поруч із тими, хто переживЛюди, які пережили сексуальне насильство під час війни, часто залишаються сам на сам із болем, стигмою та страхом. Багатьом складно звернутися по допомогу або навіть просто говорити про пережите. Марина підкреслює: підтримка має бути безпечною, професійною та чутливою, такою, що не завдає додаткової травми.Саме тому важливу роль відіграють ініціативи мереж постраждалих і організацій, створених самими людьми з таким досвідом, за підтримки ООН, Уряду України та місцевих громадських організацій. Вони допомагають повернути відчуття гідності й крок за кроком відновлювати життя не лише окремих людей, а й цілих громад.
1 of 5
Пресреліз
16 березня 2026
Звіт ФАО: сільське господарство залишається життєво важливою опорою для сільських родин у постраждалій від війни Україні
Звіт про продовольчу безпеку та сільськогосподарські засоби до існування в Україні, що ґрунтується на інтерв’ю з понад 2 800 домогосподарствами у дев’яти прифронтових областях, дає детальне уявлення про те, як сільські родини справляються з тривалими наслідками війни.Звіт показує, що попри виклики сільське господарство залишається життєво важливою «подушкою безпеки». Чотири з десяти домогосподарств займаються агровиробництвом, і для багатьох родин це безпосереднє джерело харчів, яке також допомагає зменшити вплив ринкових збоїв і зростання цін. Водночас у звіті наголошується, що ситуація із засобами до існування в селах погіршується: кожне третє домогосподарство повідомило про зниження доходів за останній рік.Фінансовий тиск змушує родини вдаватися до кроків, які допомагають пережити короткострокові труднощі, але підривають їхню стійкість у майбутньому. Понад 75% опитаних домогосподарств повідомили, що витрачають заощадження, позичають гроші або скорочують базові витрати, зокрема на медицину та освіту.«Для багатьох сільських родин в Україні сільське господарство – це не лише джерело доходу, а життєва опора, яка допомагає прогодувати сім’ю та зберегти відчуття стабільності попри війну», – зазначила голова офісу ФАО в Україні Шахноза Мумінова. «Підтримка фермерів і сільських домогосподарств необхідна не лише для забезпечення продовольчої безпеки сьогодні, а й для відновлення та зміцнення стійкості громад у майбутньому».Висновки також підкреслюють складне становище найбільш вразливих груп. Внутрішньо переміщені особи, домогосподарства, очолювані жінками, а також родини, що проживають поблизу лінії фронту, частіше зазнають потрясінь і мають значно вищі ризики продовольчої нестачі.«Дослідження показує, що багато сільських домогосподарств і надалі покладаються на фермерство як на ключовий спосіб подолання труднощів», – зазначив керівник підрозділу оцінки, досліджень і MEAL ФАО в Україні та один з авторів звіту Азіз Карімов. «Однак зниження доходів, постійні потрясіння та обмежений доступ до ресурсів поступово послаблюють цю “подушку безпеки”, роблячи вразливі домогосподарства ще більш незахищеними».Дані для підтримки агросектору та сільських громадЗвіт дає важливе розуміння того, як війна впливає на продовольчу безпеку та засоби до існування на рівні домогосподарств. Він поєднує економічні чинники, труднощі виробництва та вплив потрясінь, пояснюючи, чому багато сільських родин стають дедалі вразливішими, навіть продовжуючи займатися фермерством.Отримані результати лягли в основу Плану реагування ФАО на надзвичайні ситуації та раннє відновлення в Україні на 2026–2028 роки, а також використовуються партнерами Кластера продовольчої безпеки та засобів до існування для планування заходів зі зміцнення стійкості агросектору. Завдяки цим даним підтримка фермерів і сільських громад може бути більш адресною та ефективною.У той час як Україна продовжує долати наслідки війни, скоординовані зусилля держави, гуманітарних організацій і міжнародних партнерів залишаються критично важливими. Підтримка фермерів і сільських родин є ключовою для стабілізації продовольчих систем, збереження засобів до існування та недопущення подальшого погіршення ситуації з продовольчою безпекою в селах.Основні висновкиСільське господарство залишається ключовим джерелом засобів до існування: 40% опитаних домогосподарств займаються агровиробництвом, з яких 86% виробляють продукцію переважно для власного споживання.Домогосподарства, що займаються сільським господарством, рідше стикаються з нестачею їжі та мають більш різноманітний раціон.Сільські родини зазнають зростаючого фінансового тиску: кожне третє домогосподарство повідомило про зниження доходів, а 48% тих, хто залежить від аграрних доходів, відзначили їх скорочення.У прифронтових районах економічна вразливість особливо висока: 42% домогосподарств живуть за рахунок пенсій, 36% – соціальних виплат, а 3% не мають жодного доходу.Виробництво скорочується: 30% рослинників повідомили про зменшення врожаю (до 45% у Херсонській області), а 20% тваринників втратили худобу через війну.Понад 75% домогосподарств використовують стратегії виживання: витрачають заощадження, позичають кошти або скорочують базові витрати, зокрема на медицину та освіту.Переміщення населення суттєво вдарило по тваринництву: 70% евакуйованих були змушені залишити худобу.Найбільш вразливими залишаються внутрішньо переміщені особи, домогосподарства, очолювані жінками, та родини поблизу фронту – вони частіше стикаються з нестачею їжі та змушені вдаватися до негативних стратегій виживання.
1 of 5
Пресреліз
12 березня 2026
Комісія ООН: депортація та примусове переміщення українських дітей російською владою, а також їхні насильницькі зникнення є злочинами проти людяності
За даними Комісії, російська влада депортувала тисячі дітей до Російської Федерації або перемістила їх до окупованих районів України. Наразі Комісія підтвердила депортацію або переміщення понад 1200 дітей із п’яти областей України.Незадовго до повномасштабного вторгнення російська влада здійснила масштабні переміщення дітей, які вона обґрунтовувала як “евакуацію” через ризики, пов’язані зі збройним конфліктом. Однак Комісія встановила, що через чотири роки 80 відсотків дітей у задокументованих випадках досі не повернулися. Це суперечить міжнародному гуманітарному праву, відповідно до якого евакуації можуть бути лише тимчасовими і здійснюватися виключно з нагальних міркувань, пов’язаних зі здоров’ям, медичним лікуванням або безпекою.“Депортація та примусове переміщення дітей є грубим порушенням міжнародного права,” - зазначив голова Комісії Ерік Мьосе. “Дітей ніколи не можна примусово розлучати з їхніми сім’ями.”Російська влада координувала законодавчі, адміністративні та практичні заходи з метою створення умов для депортації, переміщення та подальшого влаштування дітей у сім’ї та установи на території Російської Федерації. Деякі з цих заходів були ухвалені в дні напередодні повномасштабного вторгнення Російської Федерації.Зібрані докази свідчать, що російська влада діяла відповідно до політики, розробленої та реалізованої на найвищому рівні керівництва Російської Федерації. Участь президента Володимира Путіна та уповноваженої при президентові з прав дитини Марії Львової-Бєлової була очевидною від самого початку. Цю політику реалізовували органи влади та установи різних гілок влади на центральному і регіональному рівнях у Російській Федерації, а також на окупованих територіях України.Російська влада систематично не повідомляла батькам та законним опікунам про місцезнаходження дітей і утримувала їх в середовищі примусу, що робило повернення до родин майже неможливим.Замість створення системи, яка б сприяла поверненню дітей, російська влада розміщувала їх на довгостроковій основі у сім’ях або установах у 21 регіоні Російської Федерації та на окупованих територіях. Дітям, яких було депортовано або переміщено, систематично надавали російське громадянство, а їхні дані також вносили до баз усиновлення.Сім’ї та самі діти були змушені самостійно шукати одне одного. Повернення, які все ж вдалося організувати, відбувалися після численних перешкод, затримок і безпекових ризиків. Через чотири роки більшість родин досі розшукують своїх дітей, що призводить до тривалого розлучення, страждань і душевного болю. Це становить воєнний злочин у вигляді невиправданої затримки репатріації цивільних осіб.Комісія також розслідувала судові процеси, які проводилися судами Російської Федерації та судами на окупованих Росією територіях України. Під час цих процесів російська влада систематично представляла сфабриковані докази, отримані шляхом катувань. Цивільних осіб і військовополонених позбавляли основоположного права на справедливий суд, оскільки їхню провину передбачали з самого початку, що свідчить про відсутність незалежності та неупередженості судів. Комісія дійшла висновку, що російська влада вчинила серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, які становлять воєнні злочини. Комісія також продовжує документувати випадки сексуального насильства, російськими збройними силами. В одному випадку жертвою зґвалтування стала дівчина, якій було лише 13 років. В іншому випадку жінка, яка завагітніла внаслідок зґвалтування, народила дитину.Крім того, Комісія розслідувала обставини вербування громадян із 17 країн для участі у бойових діях на боці російських збройних сил в Україні. Було встановлено, що багатьох із них ввели в оману та заманили з-за кордону обіцянками цивільної роботи або іншими привабливими умовами. Їх змушували підписувати контракти російською мовою, якої вони не розуміли, і відправляли на передову без необхідної підготовки.До того ж, Комісія опитала 85 військовослужбовців, які служили у збройних силах Російської Федерації, брали участь у бойових діях в Україні, а згодом дезертирували. Більшість із них свідчили про насильницькі практики, які командири наказували застосовувати або допускали щодо солдатів, зокрема страти, побиття, утримання солдатів у ямах або прив’язування їх до дерев. Ці свідчення вказують на повну зневагу до людського життя і гідності.Щодо України Комісія нагадала про значну правову невизначеність, пов’язану з надто широким визначенням злочину «колабораційна діяльність» у кримінальному законодавстві України. Комісія підкреслила, що під його визначення можуть підпадати дії, які не становлять загрози національній безпеці. Аналізуючи рішення Верховного Суду України з цього питання, Комісія встановила, що, визначаючи законність певних дій, Суд не врахував положення міжнародного гуманітарного права, яке зобов’язує державу-окупанта забезпечувати надання основних послуг цивільному населенню на територіях, що перебувають під її контролем.Насамкінець Комісія задокументувала порушення, про які повідомлялося під час мобілізації до Збройних сил України, зокрема, неправомірні адміністративні затримання, відсутність доступу до адвоката та поспішні огляди військово-лікарськими комісіями, під час яких не враховувалися можливі медичні проблеми. Також було зафіксовано випадки застосування насильства щодо осіб, які відмовляються від військової служби з мотивів совісті. Їх силоміць доставляли до центрів комплектування та на військові бази, навіть попри висловлену готовність проходити альтернативну цивільну службу.Довідкова інформація: Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України була створена Радою з прав людини ООН для розслідування всіх імовірних порушень та утисків прав людини та порушень міжнародного гуманітарного права, а також пов'язаних із ними злочинів у контексті агресії Російської Федерації проти України. До складу Комісії входять Ерік Мьосе (голова), Пабло де Грейф та Врінда Ґровер.Комісарів було призначино Головою Ради ООН з прав людини; вони не є співробітниками ООН і не отримують заробітної плати за свою роботу. Хоча Управління ООН з прав людини надає Комісії підтримку, комісари виконують свої повноваження в особистій якості та є незалежними від будь-якого уряду чи організації, включно з ООН. Будь-які погляди або думки, викладені в цьому документі, відображають виключно позицію уповноважених комісарів.Для запитів від ЗМІ та додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся до: Саулє Мухаметрахімової, радниці зі зв’язків із ЗМІ при Комісії з розслідування щодо України, saule.mukhametrakhimova@un.org або (+43-1) 26060-83450 або (+43-676) 3493464; Тода Пітмана, радника зі зв’язків із засобами масової інформації відділу підтримки розслідувань Ради ООН з прав людини, todd.pitman@un.org або (+41) 76 691 1761; або Паскаля Сіма, пресофіцера Ради з прав людини, simp@un.org.
1 of 5
Пресреліз
10 березня 2026
Щоб подолати кібербулінг, уся онлайн-екосистема повинна діяти швидше і спільно, забезпечуючи захист дітей за принципом “захист за дизайном”
У цьогорічній доповіді підкреслюються тривожні тенденції кібербулінгу, однієї з головних проблем, про яку говорять самі діти. Нещодавнє опитування, проведене її Офісом серед понад 30 000 дітей у всіх регіонах світу, показало, що 66% вважають, що кібербулінг посилився, а 1 із 2 дітей не знає, куди і як повідомити про нього та отримати підтримку.Штучний інтелект докорінно змінює характер загрози. Швидкий розвиток і доступність генеративного штучного інтелекту змінюють кібербулінг, роблячи його швидшим, більш цілеспрямованим, складнішим для виявлення та здатним поширюватися на багатьох платформах у величезних масштабах.Він дозволяє створювати діпфейки, автоматизоване націлювання, а також маніпулювати дітьми через чат-боти та інші інструменти, яким вони часто надмірно довіряють і не можуть відрізнити від справжньої людської взаємодії.Фотографії та відео-діпфейки, створені за допомогою ШІ, зокрема через застосунки для так званого «роздягання» (nudification), дедалі частіше використовуються для приниження, залякування та експлуатації дітей в інтернеті.Діти неохоче повідомляють про кібербулінг, оскільки стикаються зі стигматизацією, не знають, куди звернутися, бояться бути відкинутими однолітками або засудженими дорослими.Його наслідки можуть бути миттєвими та руйнівними, спричиняючи психологічні страждання і тривалу шкоду репутації буквально за секунди. У найтрагічніших випадках це може штовхнути дітей до самогубства.Для боротьби з кібербулінгом здійснюється багато заходів - на глобальному, регіональному та національному рівнях, однак вони залишаються фрагментарними та недостатньо узгодженими.Д-р Маалла М’джид наголосила на необхідності залучення всіх учасників екосистеми захисту дітей в інтернеті, включно з урядами, індустрією, освітянами, сім’ями, дітьми та молоддю. Це єдиний шлях до створення багатосторонньої рамки співпраці, спрямованої на захист дітей від онлайн-шкоди та водночас на забезпечення безпечної цифрової участі.Вона підкреслила нагальну потребу забезпечити, щоб безпека дітей і захист їхньої приватності були закладені за принципом “by design” на всіх платформах і в усьому ланцюгу створення цінності штучного інтелекту.Д-р Маалла М’джид також відзначила важливу роль дітей і молоді, яких потрібно наділити навичками критичного мислення та цифрового громадянства і залучати до розробки відповідей на ці виклики. Як зазначила одна дитина, опитана її Офісом:
«Цифрові простори не повинні ставати місцями, де про шкоду повідомляють, але її ніколи не усувають. Вони мають бути місцями, де допомога приходить швидко, безпечно і по-людськи. Не створюйте цифрове майбутнє для дітей. Створюйте його разом із нами».Доповідь про насильство щодо дітей можна переглянути тут. Інформаційні матеріали для дітей також доступні за посиланням.
«Цифрові простори не повинні ставати місцями, де про шкоду повідомляють, але її ніколи не усувають. Вони мають бути місцями, де допомога приходить швидко, безпечно і по-людськи. Не створюйте цифрове майбутнє для дітей. Створюйте його разом із нами».Доповідь про насильство щодо дітей можна переглянути тут. Інформаційні матеріали для дітей також доступні за посиланням.
1 of 5
Пресреліз
10 березня 2026
ВООЗ в Україні та ASEF підтримують лікарні у прифронтових областях
Заклади охорони здоров’я, в які були здійснені доставки обладнання, разом щороку обслуговують приблизно 500 000 пацієнтів. Цієї зими енергетична криза в Україні, спричинена атаками на критичну інфраструктуру, створила серйозне навантаження на безперервне функціонування лікарень у прифронтових областях. Нове обладнання посилить стійкість закладів охорони здоров’я, забезпечить дотримання стандартів гігієни, стерилізації інструментів, профілактику інфекцій та проведення медичних процедур, а також дозволить лікарням продовжувати роботу навіть під час тривалих перебоїв у роботі комунальних систем. «Ця підтримка відображає нашу відданість зміцненню стійкості життєво важливих державних послуг у часи криз. Безпечний доступ до води, санітарії та гігієни є основою безпеки у сфері охорони здоров’я та безперебійної роботи лікарень, особливо у прифронтових регіонах. Ми раді підтримувати Офіс ВООЗ в Україні, щоб медичні заклади могли продовжувати безпечно працювати та захищати як пацієнтів, так і медичних працівників у надзвичайно складних умовах», — зазначила виконавча директорка ASEF, Посол Беата Сточинська.Лікарні, які не можуть зупинитисяЛікарня у місті Жовті Води на Дніпропетровщині - серед тих медичних закладів, які пережили тривалі відключення електро- та водопостачання. Нещодавно вона отримала обладнання, необхідне для підтримки роботи. «Був період, коли лікарня працювала понад дві доби без електроенергії та централізованого водопостачання. Навіть попри наш статус об’єкта критичної інфраструктури, ми не захищені від відключень. Саме тому резервуари для води та водонагрівачі є для нас критично важливими», — говорить Наталія Візер, медична директорка лікарні у м. Жовті Води Дніпропетровської області. Критично важливо для пологових відділеньНадійне водопостачання особливо важливе для пологового відділення лікарні у Жовтих Водах, де щороку відбувається понад 250 пологів. Постійний доступ до гарячої води забезпечує гігієну та безпеку матерів і новонароджених, особливо в умовах війни. «Завдяки запасам води та водонагрівачам ми можемо підтримувати інфекційний контроль, забезпечувати роботу дитячої кухні та підтримувати чистоту приміщень навіть під час тривалих відключень електроенергії», — зазначає Тетяна, старша медична сестра педіатричного відділення лікарні у Жовтих Водах.Отримане обладнання також значно підвищує готовність лікарні до надзвичайних ситуацій.
1 of 5
Нові публікації
1 / 11
Матеріали
19 січня 2026
1 / 11