Комісія ООН: депортація та примусове переміщення українських дітей російською владою, а також їхні насильницькі зникнення є злочинами проти людяності

За даними Комісії, російська влада депортувала тисячі дітей до Російської Федерації або перемістила їх до окупованих районів України. Наразі Комісія підтвердила депортацію або переміщення понад 1200 дітей із п’яти областей України.

Незадовго до повномасштабного вторгнення російська влада здійснила масштабні переміщення дітей, які вона обґрунтовувала як “евакуацію” через ризики, пов’язані зі збройним конфліктом. Однак Комісія встановила, що через чотири роки 80 відсотків дітей у задокументованих випадках досі не повернулися. Це суперечить міжнародному гуманітарному праву, відповідно до якого евакуації можуть бути лише тимчасовими і здійснюватися виключно з нагальних міркувань, пов’язаних зі здоров’ям, медичним лікуванням або безпекою.

“Депортація та примусове переміщення дітей є грубим порушенням міжнародного права,” - зазначив голова Комісії Ерік Мьосе. “Дітей ніколи не можна примусово розлучати з їхніми сім’ями.”

Російська влада координувала законодавчі, адміністративні та практичні заходи з метою створення умов для депортації, переміщення та подальшого влаштування дітей у сім’ї та установи на території Російської Федерації. Деякі з цих заходів були ухвалені в дні напередодні повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Зібрані докази свідчать, що російська влада діяла відповідно до політики, розробленої та реалізованої на найвищому рівні керівництва Російської Федерації. Участь президента Володимира Путіна та уповноваженої при президентові з прав дитини Марії Львової-Бєлової була очевидною від самого початку. Цю політику реалізовували органи влади та установи різних гілок влади на центральному і регіональному рівнях у Російській Федерації, а також на окупованих територіях України.

Російська влада систематично не повідомляла батькам та законним опікунам про місцезнаходження дітей і утримувала їх в середовищі примусу, що робило повернення до родин майже неможливим.

Замість створення системи, яка б сприяла поверненню дітей, російська влада розміщувала їх на довгостроковій основі у сім’ях або установах у 21 регіоні Російської Федерації та на окупованих територіях. Дітям, яких було депортовано або переміщено, систематично надавали російське громадянство, а їхні дані також вносили до баз усиновлення.

Сім’ї та самі діти були змушені самостійно шукати одне одного. Повернення, які все ж вдалося організувати, відбувалися після численних перешкод, затримок і безпекових ризиків. Через чотири роки більшість родин досі розшукують своїх дітей, що призводить до тривалого розлучення, страждань і душевного болю. Це становить воєнний злочин у вигляді невиправданої затримки репатріації цивільних осіб.

Комісія також розслідувала судові процеси, які проводилися судами Російської Федерації та судами на окупованих Росією територіях України. Під час цих процесів російська влада систематично представляла сфабриковані докази, отримані шляхом катувань. Цивільних осіб і військовополонених позбавляли основоположного права на справедливий суд, оскільки їхню провину передбачали з самого початку, що свідчить про відсутність незалежності та неупередженості судів. Комісія дійшла висновку, що російська влада вчинила серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, які становлять воєнні злочини. 

Комісія також продовжує документувати випадки сексуального насильства, російськими збройними силами. В одному випадку жертвою зґвалтування стала дівчина, якій було лише 13 років. В іншому випадку жінка, яка завагітніла внаслідок зґвалтування, народила дитину.

Крім того, Комісія розслідувала обставини вербування громадян із 17 країн для участі у бойових діях на боці російських збройних сил в Україні. Було встановлено, що багатьох із них ввели в оману та заманили з-за кордону обіцянками цивільної роботи або іншими привабливими умовами. Їх змушували підписувати контракти російською мовою, якої вони не розуміли, і відправляли на передову без необхідної підготовки.

До того ж, Комісія опитала 85 військовослужбовців, які служили у збройних силах Російської Федерації, брали участь у бойових діях в Україні, а згодом дезертирували. Більшість із них свідчили про насильницькі практики, які командири наказували застосовувати або допускали щодо солдатів, зокрема страти, побиття, утримання солдатів у ямах або прив’язування їх до дерев. Ці свідчення вказують на повну зневагу до людського життя і гідності.

Щодо України Комісія нагадала про значну правову невизначеність, пов’язану з надто широким визначенням злочину «колабораційна діяльність» у кримінальному законодавстві України. Комісія підкреслила, що під його визначення можуть підпадати дії, які не становлять загрози національній безпеці. Аналізуючи рішення Верховного Суду України з цього питання, Комісія встановила, що, визначаючи законність певних дій, Суд не врахував положення міжнародного гуманітарного права, яке зобов’язує державу-окупанта забезпечувати надання основних послуг цивільному населенню на територіях, що перебувають під її контролем.

Насамкінець Комісія задокументувала порушення, про які повідомлялося під час мобілізації до Збройних сил України, зокрема, неправомірні адміністративні затримання, відсутність доступу до адвоката та поспішні огляди військово-лікарськими комісіями, під час яких не враховувалися можливі медичні проблеми. Також було зафіксовано випадки застосування насильства щодо осіб, які відмовляються від військової служби з мотивів совісті. Їх силоміць доставляли до центрів комплектування та на військові бази, навіть попри висловлену готовність проходити альтернативну цивільну службу.

Довідкова інформація: Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України була створена Радою з прав людини ООН для розслідування всіх імовірних порушень та утисків прав людини та порушень міжнародного гуманітарного права, а також пов'язаних із ними злочинів у контексті агресії Російської Федерації проти України. До складу Комісії входять Ерік Мьосе (голова), Пабло де Грейф та Врінда Ґровер.

Комісарів було призначино Головою Ради ООН з прав людини; вони не є співробітниками ООН і не отримують заробітної плати за свою роботу. Хоча Управління ООН з прав людини надає Комісії підтримку, комісари виконують свої повноваження в особистій якості та є незалежними від будь-якого уряду чи організації, включно з ООН. Будь-які погляди або думки, викладені в цьому документі, відображають виключно позицію уповноважених комісарів.

Для запитів від ЗМІ та додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся до: Саулє Мухаметрахімової, радниці зі зв’язків із ЗМІ при  Комісії з розслідування щодо України, saule.mukhametrakhimova@un.org або (+43-1) 26060-83450 або (+43-676) 3493464; Тода Пітмана, радника зі зв’язків із засобами масової інформації відділу підтримки розслідувань Ради ООН з прав людини, todd.pitman@un.org або (+41) 76 691 1761; або Паскаля Сіма, пресофіцера Ради з  прав людини, simp@un.org.