Виступ Постійної координаторки ООН та координаторки з гуманітарних питань в Україні Деніз Браун під час Форуму «Інклюзивне відновлення громад» у Києві
*Дослівно
Добрий день! Доброго ранку!
Я хочу сказати вам, що цей момент є дуже хвилюючим. Я відвідую багато зустрічей щодня, але ця – особлива. Особлива, тому що зараз ви є частиною офіційної події, підготовки до Берлінської конференції [Щорічної конференції відновлення України]. Це чудова новина, і я вважаю, ми всі повинні поаплодувати тому, що ви є частиною цього. Відновлення громад зараз є головним пріоритетом завдяки Міністерству відновлення, Німеччині, вам, організаціям громадянського суспільства, регіональній владі, місцевій владі та моїм колегам з ООН. Тому я рада бути на цій зустрічі, і я залишатимуся тут впродовж усього дня.
За свою кар’єру я працювала у багатьох місцях, і у всіх цих місцях ми завжди шукаємо чарівну формулу: як нам перейти від гуманітарної допомоги до відновлення? Це постійне питання, і я насправді думаю, що, можливо, в Україні, з усім, що ви можете запропонувати, можливо, ми можемо знайти цю чарівну формулу. Це завжди залежить від контексту. І тут ми маємо контекст, у якому ми всі можемо працювати разом абсолютно по-різному та захоплююче, незважаючи на жахливий контекст війни, яка спричинена незаконним вторгненням Російської Федерації. Але ми тут разом, і я думаю, що це величезне повідомлення.
Отже, як ми розпізнаємо, коли настав час перейти [від гуманітарного реагування до відновлення]?
Я б хотіла поділитися з вами двома маленькими прикладами. Мабуть, всі знають керівника обласної державної адміністрації [Віталія] Кіма, з Миколаєва. Я знаю його досить добре. Минулого року я сіла за стіл навпроти нього в його кабінеті, і він сказав: «Деніз, я хочу подякувати вам за гуманітарну допомогу. Тепер я хочу, щоб ти зупинилися, і допомогли нам рухатися далі». Тоді були присутні керівник обласної адміністрації, ООН, Данія, Сполучені Штати та багато інших учасників. Миколаїв йде далі. У Сумах – подібна розмова. Керівник області [Володимир Артюх] сказав: «У нас є стратегія. У нас є пріоритети. Нам потрібно рухатися далі. Чи можете ви допомогти нам зв’язатися з міжнародними партнерами? Ми це зробили. І вони йдуть далі».
Отже, незважаючи на війну, незважаючи на гуманітарну кризу, яка триває і поглиблюється, є частини України, які вже перебувають у процесі відновлення. Завдяки роботі, яку багато хто з вас виконує.
Кілька думок про те, коли насправді настане цей правильний момент [переходу від гуманітарного реагування до відновлення]. Не тільки тоді, коли керівник області каже мені: ой, зараз слушний момент. Це тому, що вони знають, що певні елементи змінюються.
І, насамперед, безпека. Ми не будемо допомагати будувати школи вздовж лінії фронту на лінії фронту в Херсоні. Але за 40 кілометрів звідти – так, ми допоможемо. Отже, безпека є ключовою.
Децентралізація планування. Тисячі громад були пошкоджені або зруйновані війною. Так, повинна бути державна політика та стандарти, щоб до всіх ставилися однаково. Але лише ви в громаді, ті, хто там живуть, ті, хто там працюють, хто має там родини, можете реально сприяти розвитку цього пріоритету.
Три дуже важливі слова, які я згадала учора на Президентському саміті міст і регіонів: координація, прозорість і підзвітність. Сьогодні почуємо про них і про ключову роль, яку вони відіграють.
Інклюзивність. Я часто кажу це слово. І нам потрібно визначити, що ми маємо на увазі тут, щоб це слово не стало неактуальним терміном. Це означає, що люди з інвалідністю, жінки, ромська спільнота, ті, хто є частиною ЛГБТК+ спільноти, ветерани, усі вони мають своє місце в спільноті. Не просто мають місце, але й відіграють роль у прийнятті рішень.
І, нарешті, фінансування. Гуманітарні кошти не будуть використовуватись для розвитку. Тому нам потрібно працювати з донорами для розвитку, щоб переконатися, що вони розуміють, які плани ви будуєте, що ви скоординовані, узгоджені, забезпечуєте прозорість та підзвітність.
Оскільки війна триває, ми бачимо чітку тенденцію націлювання на цивільну інфраструктуру. І ми всі спостерігаємо за тим, що відбувається в Харкові.
Отже, ми маємо зазначити, що гуманітарна допомога не зникне завтра, і нам потрібно буде мати можливість робити і відновлення громади, і гуманітарну допомогу. У Харкові ведуться невпинні та неодноразові обстріли цивільної інфраструктури. У Донецькій області критичні соціальні послуги стають дедалі важче доступними через війну. Отже, нам треба робити це разом.
Нам доведеться працювати разом: гуманітарній спільноті та тим, хто працює над відновленням громади. І я думаю, що сьогоднішній день є початком того, коли ми публічно показуємо, що наші відносини є, що ми достатньо сильні, щоб робити це разом, і що ми будемо рухатися вперед в Україні.
Дякую! Велике спасибі.