Виступ Координаторки системи ООН в Україні Деніз Браун на презентації третьої «Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення»

Я стояла на цьому самому місці минулого року, коли ми представляли другу RDNA, з цими самими особами, Прем’єр-Міністром України, Європейським Союзом і Світовим банком.

Я думала сьогодні вранці про те, що я тоді казала. Тоді я підкреслила, що ніхто не хоче жити у колективному центрі. Люди хочуть повернутися додому, жити у своїх громадах, відправляти дітей до школи, швидко отримувати медичну допомогу, ходити вулицею на ринок. А найголовніше – жити без страху і психологічних травм, які спричиняє війна.

Те, що я сказала рік тому, вірно й сьогодні, і ми бачимо це щодня: українці рішуче налаштовані повернутися до свого довоєнного життя, з поглядом, спрямованим у майбутнє.

Це – великий виклик для 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб в Україні та 5,9 мільйона людей, які виїхали через кордони в пошуках безпеки та прихистку в Європі.

Ракетні удари по громадах уздовж лінії фронту й далі, як ми бачили сьогодні вранці, зокрема й тут, у Києві, майже щодня роблять це відновлення викликом. Реальність така – і я бачу це весь час – що переміщення та колективні центри залишаються нещасливою дійсністю для мільйонів українців. Лікарні, школи та порти продовжують піддаватися атакам, зазнавати пошкоджень і руйнувань.

А найбільш жахливим, на мою думку, є те, що цивільних осіб, зокрема й дітей, убивають, ранять і калічать, що ми знов побачили вчора у Донецькій області.

Я знаю, що у RDNA3 це зазначено – ООН зробила свій внесок, діє чудове партнерство з Урядом, Європейським Союзом і Світовим банком – і я також знаю це за результатами своїх поїздок усією країною на даний момент – і це також є у звіті, але ще не згадувалося – гуманітарна допомога та відновлення повинні будуть співіснувати ще довгий час. І наше завдання – зв’язати одне з другим.

Гуманітарна допомога залишається рятівним кругом для мільйонів українців, які через війну, як я вже багато разів говорила, не можуть поїхати додому або які залишаються вдома у прифронтових населених пунктах, тому що в іншому місці їхнє життя не має сенсу. Як я дуже багато разів чула від цих людей, попри їхні щоденні труднощі їхнє життя має ціль, їхнє життя має гідність, яким би важким воно не було.

Я дуже хочу наголосити, що Уряд, Організація Об’єднаних Націй, міжнародні й національні НУО, місцеві волонтери, регіональні та місцеві органи влади – всі ми створили величезну мережу, що дозволяє нам реагувати, коли ракета влучає у громаду, надавати повсякденну підтримку переміщеним, особам з інвалідністю… І у звіті ви почуєте, що з того моменту, коли ми презентували RDNA2, кількість осіб з інвалідністю у країні зросла більш ніж на 7 відсотків. Ми підтримуємо і літніх людей. Отже, ця мережа надає необхідну допомогу.

У Білозерці, де я була десь 10 днів тому, та у Херсоні, де я була минулого понеділка, люди продовжують залежати від цієї допомоги. Отже, реальність така, що гуманітарній допомозі та відновленню знов-таки доводиться співіснувати.

І я дуже хочу подякувати донорам, тому що ваша підтримка дозволила нам разом у 2023 році надати допомогу 11 мільйонам людей.

Проте, який ще життєво важливий крок, крім гуманітарної допомоги, слід зробити, де можливо?

Для ООН – і ви дійсно побачите це у цьогорічному звіті – головним напрямом є відновлення громад.

В Ізюмі, у Миколаєві, у Сумах, за межами Києва в Іванкові люди та влада зараз мають хороші можливості, існують умови для того, щоб виходити за рамки гуманітарної допомоги та повертати собі своє життя.

На основі лідерства місцевої влади, на основі визначених громадами пріоритетів, участі громадянського суспільства, залучення жінок – не просто залучення жінок, а залучення їх як тих, хто ухвалює рішення, осіб з інвалідністю – кількість яких знов-таки зросла – і спільнот меншин, таких як рома – я минулого тижня була в Ужгороді та провела деякий час із ними – отже, за наявності умов, зокрема безпеки, відновлення відбувається.

Надання соціальних послуг відновлюється; школи будуються з бункерами – ми чули, що 90 відсотків дітей записані до шкіл, не обов’язково відвідують школи, але записані до них; лікарні та поліклініки відбудовуються; сільськогосподарські землі та об’єкти критичної соціальної інфраструктури розміновуються; знов відкриваються малі підприємства, причому багатьма з них володіють жінки.

Це доведеться робити поетапно, громада за громадою. І цифри, наведені в цьому звіті, як ви почуєте й побачите, коли ми проведемо презентацію, є дуже великими, трохи приголомшливими.

Проте, відновлення дійсно відбуватиметься у цих громадах.

Я думала про Миколаїв. Коли я у вересні 2022 року вперше побувала там, у місті не було електрики, вода на смак була як сіль, а більшість людей виїхали. Я була там на минулих вихідних, і це – місто, в якому зараз можна жити, й люди повернулися.

RDNA3 – це документ, у якому зафіксовано шкоду та потреби, які обумовлюють визначення національних пріоритетів і фінансових механізмів. Проте, у цьогорічному звіті ми зосереджуємося також на відновленні та людському капіталі.

За цими цифрами стоїть критично важлива необхідність забезпечити, щоб Україна мала людей із потрібними навичками та здатністю повернути назад своє життя й відновити – у всій країні, а не тільки в якійсь її частині – те, що було втрачено.

Хочу закінчити словами про те, що у війні б’ється народ України.

Вплив війни щодня відчуває на собі народ України.

І відновлення країни залежатиме від народу України – за нашої підтримки.

І хоча ми не задоволені тим, що нам доводиться скласти ще одну RDNA, як сказав Геворг, принаймні у нас є документ, який обумовить пріоритети, визначить фінансові потреби й дозволить нам, усім партнерам, націлитися на вирішення спільних завдань.

Дякую за увагу.

***

Детальнішу інформацію див. у прес-релізі.