Наші історії. Дізнайтеся більше про нашу роботу для досягнення Цілей сталого розвитку.

Родини повертаються до своїх громад, діти знову йдуть до школи, фермери відновлюють свої землі, жінки долають стереотипи на ринку праці, а місцеві лідери працюють заради безпечнішого та екологічнішого майбутнього. За кожним кроком на шляху до відновлення стоїть людська історія.До школи, до дитинства У прифронтовому селі Безруки Харківської області війна зупинила навчання. Поруч гуркотіли танки, місцева школа зазнала пошкоджень і була змушена зачинити свої двері.Згодом Юлія Безрук, директор школи, дізналася, що в межах проєкту з ремонту шкіл, який фінансує Європейський Союз, UNOPS замінить у школі вікна та забезпечить її конструкційну стійкість. А коли вона почула, що підвальне приміщення школи переобладнають на укриття, її радості не було меж.«Ви навіть не уявляєте, наскільки все змінилося», — каже Юлія, ідучи яскраво розмальованим підземним коридором, який вона перетворила на художню галерею. Угорі розташовані системи вентиляції та сигналізації, а також лінії зв’язку. Їх видно, але вони не привертають зайвої уваги.Тепер діти можуть приходити сюди на позакласні заняття, а їхні батьки — спокійні, знаючи, що діти перебувають у безпеці. Маленька Катерина навчилася тут читати й писати. Михайло, який на рік старший, розповідає про багатьох друзів, яких тут знайшов. А Каміла, яка незабаром закінчить початкову школу, каже, що нарешті може займатися гімнастикою, чого не могла робити вдома.Завдяки цьому проєкту, реалізованому UNOPS за підтримки Європейського Союзу, понад 15 000 дітей знову можуть навчатися очно.Учителі в Україні створюють краще майбутнє для дітей Упродовж 20 років Юрій Ткаленко допомагає учням Черкаської області навчатися та розвиватися. У 2025 році він долучився до навчальної програми ЮНЕСКО, що фінансується Глобальним партнерством заради освіти та реалізується за підтримки Міністерства освіти і науки України. Програма допомагає посилити реформу «Нова українська школа».«Навчання ніколи не припиняється. Нова навчальна програма зосереджена на дитині та адаптує освіту до її потреб», — каже Юрій.Такі вчителі, як Юрій, допомагають формувати майбутнє освіти в Україні. Вони приносять нові ідеї у класи та підтримують кожну дитину на її шляху до знань.Матері дарують життя і нову надію Під час війни народження дитини потребує надзвичайної мужності. Для таких жінок, як Анастасія з Донецької області, шлях до материнства означав необхідність залишити дім і поїхати до Харкова, щоб отримати спеціалізовану медичну допомогу.Там, у захищеному пологовому відділенні, вона безпечно народила хлопчиків-близнюків, попри всі труднощі та невизначеність, спричинені війною.«Я боялася народжувати. Але життя триває», — каже Анастасія. У її словах звучить мужність багатьох жінок по всій Україні, які продовжують обирати надію навіть посеред війни. «Лікарі справді врятували нас», — додає вона.У прифронтових регіонах захищені пологові відділення допомагають жінкам народжувати, а медичні працівники підтримують матерів і новонароджених у складних обставинах. UNFPA в Україні у партнерстві з Європейським Союзом продовжує підтримувати цю надзвичайно важливу роботу.Як «Школа нянь» допомагає жінкам на ринку праці Для багатьох матерів в Україні надійний догляд за дітьми відкриває шлях до повернення на роботу. Вони можуть відновлювати кар’єру та підтримувати свої родини, знаючи, що їхні діти отримують професійний догляд.Завдяки «Школі нянь» МОП 80 жінок здобули кваліфікацію з догляду за дітьми віком від народження до трьох років. Майже половина з них знайшла роботу невдовзі після сертифікації.Програма допомагає жінкам перейти від неформальної зайнятості до більш стабільної роботи, а батькам дає впевненість у тому, що їхні діти перебувають у руках кваліфікованих фахівців.Зараз програма розширюється завдяки загальнонаціональній мережі тренерів. Вона створює гідні робочі місця для жінок, допомагає матерям повернутися до роботи та покращує догляд за маленькими дітьми по всій Україні.У дорозі заради своєї громади Після завершення навчання в межах проєкту She Drives, що реалізується за підтримки ООН Жінки, Оксана працює водійкою на комунальному підприємстві. Вона перевозить пасажирів Кривим Рогом, містом із найдовшими дорогами в Україні.До участі у програмі Оксана працювала приймальницею вантажу та багажу. Вона завжди любила водити, але ніколи не уявляла себе за кермом великогабаритного транспорту. Коли Оксана побачила оголошення про проєкт She Drives у соціальних мережах, вона вирішила спробувати, хоча й сумнівалася, що пройде відбір.Тепер Оксана працює на одному з найдовших маршрутів міста та продовжує зміцнювати впевненість у собі як професіоналці.«Для багатьох пасажирів усе ще незвично бачити жінку за кермом автобуса, але їхня вдячність мотивує мене», — каже вона. «Якщо хочете щось зробити, не бійтеся спробувати. Я хотіла змінити своє життя, і я це зробила».«Важливо знати, що ми не самі» У прифронтовому Запоріжжі директорка лікарні Ганна Макаренкова пережила одні з найважчих днів війни. Її команда лікувала складні вибухові травми та надавала допомогу численним цивільним, евакуйованим із Маріуполя та інших зруйнованих міст. Від початку повномасштабного вторгнення команда лікарні допомогла понад 25 000 пацієнтам. Медичні працівники часто продовжували працювати під обстрілами та під час відключень електроенергії.«Сили продовжувати працювати мені дають мої колеги», — каже Ганна. «Їхня невтомна праця та відданість справі мотивують мене».За підтримки Європейського Союзу та ПРООН лікарня отримала нові автономні джерела живлення. Завдяки їм життєво необхідне обладнання продовжує працювати навіть тоді, коли електромережа виходить із ладу. Для Ганни ця підтримка означає більше, ніж електроенергію. Вона дає їй та її колегам відчуття, що їхню роботу цінують і що у своїй боротьбі за порятунок життів вони не самі.На шляxу до відновлення сил і надії «Рух – це життя», – каже Наталія, поки її чоловік Олександр за підтримки фізичного терапевта вчиться користуватися кріслом колісним.Подружжя жило в Костянтинівці, де Олександр дбав про господарство та допомагав сусідам. Одного ранку він зазнав поранень унаслідок удару безпілотника. Олександр втратив обидві ноги та одне око.Упродовж трьох місяців Наталія не відходить від чоловіка. Вона доглядає за ним після операцій і допомагає заново опановувати повсякденні дії. Спочатку Олександр майже не міг рухатися та втратив мотивацію. Потім із ним почав працювати фізичний терапевт Ілля, який навчив його тримати рівновагу та пересідати у крісло колісне.«Я думаю, що в нас усе буде добре», – каже Наталія. «Будемо жити й радіти життю. Тому що життя триває».За фінансової підтримки Європейського Союзу ВООЗ допомагає навчати фахівців із реабілітації по всій Україні оцінювати потреби людей, підбирати та налаштовувати крісла колісні. Понад 300 фахівців уже пройшли таке навчання, а дев’ятеро стали сертифікованими тренерами.Історії цих людей і мільйонів інших відображають не лише виклики, спричинені війною, а й величезні зусилля, яких люди щодня докладають, щоб відновити своє життя. Організація Об’єднаних Націй спільно з партнерами готова й надалі підтримувати українців. Огляд роботи, проведеної ООН спільно з партнерами у 2025 році для підтримки людей, доступний за посиланням.