Розширення прав і можливостей постраждалих від катувань

Катування та жорстоке поводження, яке застосовують аби залякати, покарати, принизити або отримати зізнання – системна проблема для прав людини в Україні. Її  ще більше загострив збройний конфлікт, що спалахнув на сході країни у квітні 2014 року і триває донині.

На сьогодні в результаті конфлікту загинули понад 13 000 людей, серед них - щонайменше 3 349 цивільних.

З 2014 року сотні чоловіків і жінок були затримані, зазнали  катувань, жорстокого поводження чи сексуального насильства — як на території, що контролюється самопроголошеними "республіками" на сході, так і на території під контролем Уряду.

 “ХТОСЬ МАВ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГІДНІСТЬ”

У 2014 році, активна прихильниця єдності України Ганна Мокроусова була затримана озброєними групами  у своєму рідному місті Луганську. Та весна змінила її життя назавжди. Після звільнення Ганна втекла зі свого міста до Києва, столиці України. Вона бачила, скільки людей опинилося у такій самій ситуації, що і вона. Всі шукали допомоги,  якої не було.

«Була справжня лавина дзвінків від друзів, близьких і родичів  тих людей, які були затримані або зникли безвісти. Ніхто не знав, що робити, і всі, з невідомих причин,  телефонували мені» - пригадує Ганна.

«Я мала робити щось. Будь що ».

«Низка подій: життя, що було «до» — затримання — звільнення — вимушене переселення. Ніхто не знав, що буде далі. Тож хтось мав забезпечити гідність».

Ганна зібрала команду однодумців. Тоді ж вона познайомилася із співробітниками  Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. "Я завжди буду вдячна за їхню підтримку" - каже вона.

“БЛАКИТНИЙ ПТАХ” РОЗПРАВЛЯЄ КРИЛА

У середині 2015 року Ганна заснувала неурядову організацію під назвою “Блакитний птах”. Вона надає гуманітарну, медичну, психологічну та юридичну допомогу жертвам катувань та їхнім родичам. Моніторингова місія ООН з прав людини консультувала організацію, ділилася експертним знанням та досвідом, надавала фінансову підтримку.  Значна фінансова підтримка  надійшла також від Фонду добровільних внесків Організації Об'єднаних Націй для жертв катувань, що постійно підтримує організацію з 2018 року.

«Я відчувала їхню підтримку на кожному кроці. Я не мала досвіду управління проєктами і, чесно кажучи, нічого не знала про права людини. Спеціалісти ООН з прав людини були моїми наставниками та стали моїми друзями» - посміхається Ганна, розповідаючи про це у київській квартирі, переобладнаній під офіс “Блакитного птаха”.

Від самого початку збройного конфлікту Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні проводила інтерв’ю з постраждалими від свавільного позбавлення волі, катування і жорстокого поводження з обох боків лінії зіткнення. Співробітники Місії слідкували за розслідуваннями та судовими процесами, виступали за здійснення правосуддя,  та зміцнювали потенціал правоохоронних органів. Зокрема, провели тренінги для працівників прокуратури, служби безпеки, поліції та пенітенціарної служби щодо міжнародних стандартів документування та розслідування випадків катувань.  

«Ми бачили нагальну потребу в наданні послуг для постраждалих від катувань і їхнім родичам. Ми направляємо постраждалих і їхніх родичів до “Блакитного птаха” від самого моменту його заснування,” - розповідає Уладзімір Щербау, співробітник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

За останні п’ять років щонайменше 3 000 людей  отримали підтримку від “Блакитного птаха”.

«Ми опрацювали 1 500 звернень  від постраждалих. Але ми також допомагаємо їхнім родинам, тому можна легко помножити це число на три» - каже Ганна.

Наприкінці 2019 року відбулося масове одночасне звільнення осіб, що були затримані самопроголошеними «республіками» та Урядом України. Ганна та команда “Блакитного птаха” були одними з перших, хто допоміг  76-ти звільненим. Чоловіки та жінки, які повернулися додому після років ув'язнення, отримували підтримку від організації як за ґратами, так і після звільнення. 

ДОПОМОГА СІМ’ЯМ – У ДОПОМОЗІ ЇХНІМ БЛИЗЬКИМ

Часто родичі і близькі постраждалих – перші, кому потрібна допомога і хто є в межах досяжності. 

"Спілкуючись із рідними, ми робимо все можливе для стабілізації їхнього психоемоційного стану, інформуємо їх про права та можливості, допомагаємо подати необхідні документи" - пояснює Ганна.

На возз’єднання сім'ї може піти кілька тижнів, місяців або років. Почавши підтримувати родину, “Блакитний птах” продовжує  допомагати протягом усього часу, поки їхня близька людина позбавлена волі або її місцезнаходження невідоме.

«Ми регулярно надаємо психологічну підтримку родичам. Дуже важливо не залишати людей на самоті зі своїм горем. Ми допомагаємо їм боротися з безнадією, не відчувати себе покинутими, не здаватися і продовжувати боротися за звільнення близької людини» - каже Ганна.

Для затриманих, місцезнаходження яких відоме, “Блакитний птах” організовує доставку ліків, предметів гігієни, продуктів харчування та одягу.

Після звільнення постраждалі отримують медичну та юридичну допомогу, а також психосоціальну підтримку.

“Згодом ми дивимося, як людина  адаптувалася до життя в суспільстві. Ми не стільки пропонуємо послуги, скільки інформуємо про можливості. Ми стаємо своєрідною системою підтримки, надаючи безпосередню допомогу лише тоді, коли людина, що пережила травму, не може впоратися з цим самостійно» - пояснює Анна.

За підтримки Фонду добровільних внесків Організації Об'єднаних Націй для жертв катувань, у 2019 році “Блакитний птах” організував перший в Україні цикл посттравматичних сеансів під назвою «Рівний-рівному», де тренерами та учасниками були ті, хто пережили страшні моменти.

ВОНИ  ПЕРЕЖИЛИ СВАВІЛЬНЕ ПОЗБАВЛЕННІ ВОЛІ

Ольга Політова, 65 років, лікарка

Після понад дворічного свавільного позбавлення волі у Донецьку, Ольга була звільнена у грудні 2017 року, в рамках  одночасного звільнення осіб Урядом, самопроголошеною "Донецькою народною республікою" та самопроголошеною "Луганською народною республікою". Зараз Ольга живе на околиці Києва та продовжує працювати лікаркою.

Ольга каже, що її дочка познайомилася з  “Блакитним птахом” одразу після її затримання . "Вони допомагали медикаментами та надавали значну психологічну підтримку моїй родині".

Вона вважає, що “Блакитний птах” відіграв значну роль у її звільненні. «Їхній адвокат подав позов до Європейського суду з прав людини. Мене довго не вносили до списку для "обміну", і лише після того, як справа потрапила до суду, мене внесли до цього списку».

Після звільнення Ольга продовжувала відвідувати заняття з психологом із “Блакитного птаха”. Це їй дуже допомагало — як із минулим, так і з майбутнім. «Нікому не побажаю того, що я пережила у неволі. Навіть найзапеклішим ворогам. Катування, приниження, втрата гідності.

Все, що ми малювали під час сеансів арт-терапії, все здійснюється. Моє життя, робота, переселення, домівка».

Валерій Недосєкін, 47 років, колишній викладач університету  

«Навесні 2017 року, коли я був за ґратами, мені таємно передали записку, де йшлося про «дівчат», які допомагали моїй родині. У той час я отримував від них ліки від діабету», - згадує Валерій.

Валерій провів 14 місяців під вартою у Донецьку. Найжахливішою, за його словами, була невизначеність. «Мені весь час погрожували, що я не вийду живим. Або 20 років у тюрмі, або смертна кара».

Валерій пригадує, що біля його камери знаходилася кімната для допитів. Коли вони вмикали гучну музику, затримані знали, що когось б'ють. Навіть сьогодні, майже через два роки після звільнення, він різко реагує на звук, із яким відривається клейка стрічка — це нагадує йому про методи, якими катували  ув’язнених.

Будь-які повідомлення з волі приносили полегшення, але Валерію було дуже важко дізнатися, що відбувається поза тюремними стінами. Листи були заборонені, тому його дружина писала між рядків у старих журналах або на туалетному папері, який вона передавала у регулярних посилках.

Валерій вдячний “Блакитному птахові” за підтримку. Він щасливий, що бере участь  у заходах, які організовує Ганна та її команда: "У них завжди є солодощі для діабетиків" - посміхається він.

Володимир Грибан, 39 років, став волонтером на початку конфлікту, доставляючи військове обладнання та гуманітарні вантажі до зони конфлікту. Під час однієї з поїздок до лінії зіткнення його затримали озброєні групи. Його побили та погрожували розстріляти.

Тепер, знову на волі, він пригадує, як важливо було отримувати допомогу “Блакитного птаха”.

«Коли хтось тебе слухає, це вже допомагає.  Розумієш, що ти не сам. Я відвідував психотерапевтичні групи. Непросто згадувати та розповідати про те , що пережив, але згодом розумієш, що це не так страшно. Життя триває, треба жити, потрібно навчитися жити з цим. Звичайно, чудес не буває — відразу не змінишся, але стає легше».

Навчитися контролювати свій гнів і заспокоюватися — одна з найбільших переваг терапії “Блакитного птаха”, зазначає Володимир.

«Поступово мені стає краще. Навіть коли спогади повертаються, я можу з ними впоратися».