Три історії українських медсестер до Всесвітнього Дня Здоров'я

Сьогодні у світі відзначають Всесвітній День Здоров'я. Саме в цей день, 7 квітня, була заснована Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка є органом, що направляє та координує міжнародну роботу в галузі охорони здоров'я в рамках системи ООН.



В цьому році, який оголошений в Україні та світі роком сестринських і акушерських служб, ми хочемо підкреслити роль медсестер та медбратів, які знаходяться зараз на передовій боротьби з COVID-19.



ВООЗ підготував для вас три історії медсестер, які працюють в різних частинах України. Ми хочемо висловити нашу вдячність за їх хоробрість, мужність і рішучість у реагуванні на COVID-19 в усьому світі.

Надія Лабанда координує роботу медсестер в епіцентрі пандемії COVID-19 в Україні

Чернівецька область стала першою в Україні, де виявили коронавірус. Зараз вона має найбільшу кількість підтверджених випадків цього захворювання після Києва. Одинадцятого березня офіс ВООЗ в Україні в рамках постійної підтримки України у відповідь на COVID-19 передав Чернівецькій обласній лікарні понад сім тисяч захисних наборів, включно із респіраторами, гумовими рукавичками, окулярами та захисним одягом.



“Перший випадок коронавірусу в Україні виявили в Чернівцях на початку березня. Зараз у нас уже 247 людини в області мають діагноз COVID-19. Серед них медики. Хотинський район нині найбільше потерпає від пандемії. Звідти і всі інфіковані медпрацівники.



З лютого я працюю головною медсестрою Чернівецької області. Я координую роботу майже семи тисяч медсестер та медбратів, які тут працюють. Пару тижнів тому, на початку карантину, я виїздила в райони аби перевірити готовність, умови догляду та інфекційний контроль у лікарнях. Зараз, коли поїздки по області ще більше обмежили, я спілкуюся з медсестрами через інтернет або телефоном ”.



Звісно хотілося би бути більш забезпеченими засобами індивідуального захисту на початку епідемії. Але зараз у нас вже є ізоляційні халати завдяки як державним так і місцевим органам влади, а також ВООЗ. Деякі приватні меценати теж допомогли нам, купивши антисептики, мийні засоби в лікарні та протиепідеміологічні комбінезони для медиків.



Під час нинішньої пандемії медсестри та медбрати ризикують. Ми проводимо більше часу з пацієнтом, тому і маємо більше шансів заразитися. Мені здається, що люди вже починають розуміти важливість роботи медсестри. Пацієнти зараз проявляють більше вдячності, кажуть “дякую” або особисто або пишуть в соцмережах.



Я завжди знала що я буду медсестрою. Коли я була дитиною, люди в білих халатах здавалися мені героями.



Я почала свою медсестринську кар’єру із найнижчої посади. Іще навчаючись в училищі в Чернівцях, я працювала санітаркою в пологовому будинку. Але, я завжди хотіла досягти чогось більшого. Тому, після училища продовжила навчання в університеті і зрештою здобула диплом магістра з медсестринства. Мені завжди хотілося своїм прикладом показати, що ми це незалежні професіонали, від чиєї роботи напряму залежить здоров’я пацієнта.



Цю думку я хотіла донести під час виступу на всеукраїнський конкурс «Майбутнє медсестринства в Україні», що відбувся у липні. Я отримала там третє місце, і рада що медичні експерти почули мої ідеї. Це дає надію на зміни в цій сфері.



Через кілька місяців після того конкурсу, я отримала запрошення стати головною медсестрою в області. Я беру учать в атестації медсестер та фельдшерів. Я також дистанційно викладаю в училищі при Одеській юридичній академії. Ми проводимо заняття через Google classroom.



Але моїм основним місцем роботи є Буковинський центр відновного лікування та комплексної реабілітації дітей. Ми працюємо з дітками з усієї України, які мають неврологічні захворювання, переважно ДЦП. Під моїм керівництвом тут працює 42 медсестри. Всі вони дуже важливі, оскільки напряму проводять лікувальну роботу з дітьми. Я рада, що лікарі нашого центру це усвідомлюють і дослухаються до думок медсестер.



Мій робочий день починається з обходу центру, спілкування з дітьми, які лежать в стаціонарі, консультацій з медсестрами щодо планів лікування, обговорення виконання призначень лікаря. Далі у мене є три години, коли я приймаю атестаційні справи медсестер з усієї області і обговорюю з ними різні плани та проєкти.



Але зараз, звісно, всі плани було відкладено до закінчення пандемії. Я регулярно зв’язуюся телефоном або через інтернет з головними медсестрами всіх 11 районів нашої області щоб обговорити новини із поширення коронавірусу. З розповсюдженням коронавірусу ми чекаємо на постачання від уряду захисних комбінезонів. Зараз їх відшивають. Сподіваємося, ми отримаємо їх вчасно.”

Катерина Балабанова відстоює права медсестер в Україні

У 2019 році було створено Державну установу «Центр розвитку медсестринства МОЗ України», державний орган для захисту прав медстринства в українській системі охорони здоров'я. ВООЗ від самого початку підтримувала новий центр через тренінги та навчальні матеріали.

“В Україні близько 313 тис. медсестер та медбратів, що становить 67% від усіх медичних працівників. Проте наша медична система орієнтована на лікарів. Це дуже пригнічує, коли ти не можеш впливати на рішення, які напряму стосуються твоєї роботи. Я знаю це відчуття безпомічності й відсутності можливості вирішувати за себе. У 2014 році я змушена була залишити своє рідне місто Луганськ, рятуючись від збройного конфлікту на сході країни.

“В Україні близько 313 тис. медсестер та медбратів, що становить 67% від усіх медичних працівників. Проте наша медична система орієнтована на лікарів. Це дуже пригнічує, коли ти не можеш впливати на рішення, які напряму стосуються твоєї роботи. Я знаю це відчуття безпомічності й відсутності можливості вирішувати за себе. У 2014 році я змушена була залишити своє рідне місто Луганськ, рятуючись від збройного конфлікту на сході країни.

Цей конфлікт перевернув моє життя. Я втратила житло, роботу уролога в Луганській лікарні і більшість друзів. Втрачати звичні соціальні зв’язки було найважче. Їх неможливо повернути.

Мені довелося починати життя з нуля в Києві. І я зрозуміла, що не можу просто продовжувати робити те, чим займалася раніше. Мені хотілося бути залученою до чогось більшого, чогось такого, що ніякі життєві обставини не можуть у мене забрати.

Тому я почала працювати радником міністра охорони здоров'я на волонтерських засадах, зосередившись на покращенні умов роботи в медсестринстві. Тут я бачила реальні проблеми. Я була ініціатором створення у липні 2019 року центру розвитку медсестринства, який я очолила.

У моїй родині всі медики. Мої батьки, так само як і дідусі з бабусями працювали лікарями. У дитинстві я думала, що всі люди вчаться на медиків і працюють у лікарнях. Тому, я ніколи і не думала про іншу професію, окрім лікаря.

Але я завжди з величезною повагою ставилася до медсестер. Мене виховала прабабуся, яка працювала спершу акушеркою, а потім головною медсестрою у лікарні в передмісті Луганська. Від неї я перейняла звичку до чистоти, строге дотримання правил гігієни і розуміння наскільки важливою сферою є медсестринство.

Зараз медсестри та медбрати перебувають на передовій боротьби епідемією коронавірусу. Ти не можеш доглядати за пацієнтом на відстані. Робота медсестри (медбрата) бути поряд з пацієнтом. Зараз в Україні понад 20 випадків інфікувань медиків на COVID-19. Майже всі з них медсестри.

Наш центр разом із аналітичною мережею Vox Ukraine нещодавно створив навчальне відео для медсестер та медбратів про те як правильно використовувати захисні маски, рукавички та комбінезони. Багато заражень відбувається через те що медики не знають як правильно одягати та знімати засоби захисту. Найближчими днями ми збираємося поширювати це відео через інтернет.

Я відвідала усі медичні університети й училища в Україні, і я бачу що необхідно розвивати медсестринську освіту і заохочувати активну молодь іти працювати у цю сферу. Мало хто знає що медсестри та медбрати можуть мати університетську освіту і магістерський диплом. Я теж нині здобуваю освіту з публічного адміністрування в Київській школі економіки. Я вірю, що знання менеджменту допоможуть мені досягти реальних змін у сфері медсестринства.”

Медсестра анестезіолог Лариса Белікова протистоїть викликам збройного конфлікту та епідемії COVID-19

Центральна районна лікарня містечка Волноваха, яка знаходиться лише за 34 кілометри від передової збройного конфлікту на сході, надає спеціалізовану медичну допомогу понад 150 тисячам місцевих мешканців та переселенців. Через конфлікт лікарня зіткнулася з проблемами постачання медичного кисню, який необхідний для операцій та інтенсивної терапії. Наприкінці 2019 року ВООЗ установила в цій лікарні генератор кисню аби уникнути перебоїв у життєво необхідному лікуванні. Крім того, ВООЗ передала основне обладнання для дезінфекції медичних виробів у відділенні для стерилізації.

“Волноваха знаходиться біля траси, яка з’єднує Донецьк і Маріуполь, два найбільші міста нашої області. Тому ми завжди мали багато роботи із жертвами автопригод. Але у 2014 році, коли почався конфлікт , стало значно важче. Спершу до нас привозили солдатів та цивільних, поранених під час боїв та від обстрілів. Потім з’явилося іще багато пацієнтів постраждалих від мін. Тут йдеться не лише про роботу, ми звикли до інтенсивної роботи, а психологічно було важко все це бачити.

Я працюю медсестрою анестезіологом. Мій робочий день починається о восьмій ранку з отримання призначень від лікаря та інструкцій, де заплановано операції в цей день. Потім я йду в операційну, готую своє робоче місце і асистую в анестезії під час операцій. Часто я залишаюся там до пізнього вечора.

Я стала медсестрою завдяки випадку. Я вступала до університету на гуманітарну спеціальність, але недобрала один бал. І тоді моя подруга порадила мені податися в медичне училище в Маріуполі, і я спробувала.

Я почала працювати в цій лікарні в 19 років. Анестезію я обрала бо хотіла займатися практичними речами, а не паперовою роботою. Це складне і дуже відповідальне місце, але тут ти дійсно можеш проявити себе.

Зараз мені 34, і я задоволена роботою. Думаю, що анестезіологія — це місце для молодих людей. Всі мої колеги приблизно мого віку. Ми прийшли сюди разом, закохувалися, заводили сім’ї, народжували дітей приблизно в однаковий час. Ми ділили одне з одним головні події в нашому житті. Зараз ми як родина.

Нині перед нами стоїть новий виклик — епідемія коронавірусу. На щастя, у Волновасі поки не було зареєстрованих випадків COVID-19. Але ми готуємося до прийому пацієнтів з цією хворобою. Ми отримали маски, захисні костюми і багато письмових вказівок від Міністерства охорони здоров’я. Щодня у нас проводять тренінги для медиків і місцевих жителів про те, як треба поводитися під час епідемії.

Кисневий генератор, який ми отримали від ВООЗ і почали використовувати на повну від початку року, дуже нам допомагає. Раніше ми використовували кисневі концентратори, такі великі прилади на коліщатках, які були менш надійними. Кисневі концентратори працюють від електромережі, а ми нерідко маємо перебої з електрикою в Волновасі.

Зараз же я просто вмикаю кисневий генератор, підключаю до нього кисневу трубку і починається подача кисню. Ми постійно використовуємо їх в операційних, реанімації, палатах інтенсивної терапії та в пологовому будинку.

Зараз, під час епідемії коронавірусу, апарати штучної вентиляції легенів стануть необхідними більшій кількості людей. Більшості таких апаратів потрібен кисень. Тому, маючи кисневий генератор, ми почуваємося спокійніше і впевненіше, що зможемо допомогти пацієнтам.

Не кожен зможе працювати медсестрою (або медбратом). Ця професія вимагає від людини працьовитості, бажання допомагати іншим і поваги як до колег, так і до пацієнтів. Близько 80% медичних процедур здійснюють медсестри (медбрати). Я сподіваюся, що колись нашу професію більше цінуватимуть в Україні.”