Голоси українських жінок у розпал кризи COVID-19
У той час як весь світ сконцентрувався на пандемії, ООН Жінки підкреслюють визначну роль жінок у боротьбі з вірусом, не зважаючи на всі складнощі.
На тлі безпрецедентних заходів реагування на поширення коронавірусу в усьому світі, в соціальних мережах та ЗМІ інших країн, а також в Україні, з’являються зображення та свідчення жінок про їхні реалії. І недарма, адже вони становлять 70 відсотків усіх працівників сфер соціального захисту населення та охорони здоров'я у всьому світі й, відповідно, 82 відсотки в Україні.
Жінки також є основою такої галузі економіки, що забезпечує догляд та підтримку тих, хто їх потребує, а саме людей похилого віку, маленьких дітей та людей з особливими потребами. Жінки також переважно займають низькооплачувані робочі місця у продовольчих магазинах або на фабриках, що виробляють необхідне захисне обладнання – виробництва, які працюють навіть в період карантинних обмежень, що знову висуває жінок на передній край боротьби з пандемією. Українські жінки також вносять свій внесок у підтримання правопорядку в ці часи глобальних заворушень, незважаючи на те, що вони, як і раніше, значно недопредставлені в рядах поліції й армії.
Хоча ми й заслужено відзначаємо підвищення уваги до цієї проблеми і визнання центральної ролі жінок у процесі подолання надзвичайних ситуацій, пов'язаних із пандемією коронавірусу, важливо зберігати пильність щодо потенційних численних негативних наслідків, що пандемія такого масштабу може мати на дотримання прав жінок як в короткостроковій, так і довгостроковій перспективі. Наприклад, нові дані показують, що з моменту спалаху коронавірусу насильство над жінками та дівчатами у всьому світі – особливо домашнє насильство – подекуди зросло більше ніж на 30 відсотків. В Україні випадки домашнього насильства зросли вдвічі.
Наразі, разом із кризою у сфері громадського здоров’я, ми переживаємо ще й економічну кризу, яка, можливо, вплине на жінок непропорційно в порівнянні із чоловіками, адже майже 60 відсотків жінок у всьому світі працюють у неформальному секторі економіки, що означає менший заробіток та можливість заощадити. Особливо це стосується жінок та дівчат із національних меншин та осіб з обмеженими можливостями.
У цьому контексті ми представляємо різні голоси українських жінок, особливо з найбільш уразливих груп, для надання їм можливості бути почутими й поділитися історіями їхнього життя і їхніх зусиль із надання допомоги іншим, незалежно від того, чи знаходяться вони в умовах ізоляції, чи ні
Жінки з інвалідністю найбільшою мірою страждають від карантинних обмежень та виключення з процесу прийняття рішень
У звичайні часи доступ до основних послуг, включно з медичними чи інтернету, може стати проблемою для більшості людей, які живуть з інвалідністю в Україні. Але тепер через карантин, коли люди вимушені були знаходитися вдома, вони ще більше посилюються. "Родичі з інших регіонів, пересування яких обмежено карантинними заходами, більше не можуть надавати підтримку, як це було раніше", – говорить Тетяна Баранцова, член Національної асамблеї людей з інвалідністю в Україні. "Кілька сусідніх магазинів, навіть якщо вони знаходяться поблизу, навряд чи будуть пристосовані для людей, які живуть з інвалідністю".
В Україні наразі є приблизно 2,8 млн людей, які живуть з інвалідністю, з яких понад 1 мільйон складають жінки працездатного віку. Лише третина з них має роботу, а всі інші потребують працевлаштування. Пані Тетяна, яка перебуває на карантині у себе вдома, робить усе можливе, щоби залишатися на зв'язку зі своєю громадою. Вона твердо налаштована допомогти їм подолати зростаючий рівень стресу та переконатися, що вони отримують усю необхідну їм інформацію про пандемію, що швидко розвивається, й заходи, які вживаються задля нерозповсюдження захворювання.
У сільській місцевості по всій країні, де є менша кількість закладів охорони здоров'я й майже немає можливостей для тестування на інфекційні захворювання, вразливість людей, які живуть з інвалідністю, поглиблюється. Валентина Добридіна очолює Національну асамблею людей з інвалідністю України в Чернівецькій області та ГО "Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю "Лідер". Сама жінка з інвалідністю Валентина виступає на захист жінок з інвалідністю, які проживають в сільських районах. Згадуючи положення Конвенції про права людей, які живуть з інвалідністю, вона каже: "Дуже важливим є залучати жінок з обмеженими можливостями до процесу прийняття рішень, особливо в цей надзвичайний час ".
"Дуже важливим є залучати жінок з обмеженими можливостями до процесу прийняття рішень, особливо в цей надзвичайний час" – Валентина Добридіна.
ВІЛ-позитивні жінки ризикують залишитися без життєво важливого лікування та стати жертвою насильства в сім'ї
Режимів антиретровірусної терапії (АРТ), що застосовують у лікуванні ВІЛ/СНІДу, необхідно жорстко притримуватися. Пропуск прийому дози ліків може збільшити вірусне навантаження людини та "сприяти розвитку резистентності до ліків", – каже пані Оксана Пчельникова, регіональна координаторка БО «Позитивні жінки» в Одеській області. Але дістатися до декількох центрів СНІДу, доступних у цьому районі, для того, щоби забрати ліки та отримати консультацію, стало складним завданням із запровадженням обмежувальних карантинних заходів. "Більшість наших клієнтів не можуть навіть визвати таксі, не кажучи вже дістатися до нашого центру пішки". Доступна альтернативна підтримка онлайн також не є вирішенням проблеми через те, що багато жінок, які живуть з ВІЛ, не мають смартфонів чи комп’ютерів. "Вони залишаються вдома в невизначеному стані зі своїми дітьми й, часто, із схильними до агресії партнерами, які не контролюють кількість вживаного алкоголю", – каже Оксана.
Дослідження, проведене два роки тому, показало, що по всій країні 35 відсотків жінок, які живуть з ВІЛ, з 15 років зазнавали насильства з боку партнера або чоловіка. Олена Шепелєва керує групою "Киянка+", яка надає взаємну підтримку людям, що живуть з ВІЛ (ЛЖВ). З початку карантинних заходів вона бачила, як жінки, яким вона допомагала, втрачали роботу й дедалі більше усвідомлювали свою вразливість. "Ця ситуація посилює їхню тривогу й, окрім доступу до регулярного лікування, вони понад усе потребують захисту", – каже вона.
Із закриттям ринків, ромські жінки стикнулися з економічним стресом та стигмою
Застій світової економіки та закриття підприємств по всій країні безжально вдарили по економіці України, яка наразі знаходиться у стадії розвитку. "Те, що зараз відбувається [через коронавірус], є чимось дуже потужним, і ніхто не бачить чіткої картини майбутнього", – каже ромська активістка Галина Юрченко. "Але для ромських жінок, які залежать від свого щоденного заробітку на ринках, у поїздах та кафе, ситуація є гіршою, адже вони практично не мають шансів знайти альтернативних засобів для існування".
Але для ромських жінок, які залежать від свого щоденного заробітку на ринках, у поїздах та кафе, ситуація є гіршою, адже вони практично не мають шансів знайти альтернативних засобів для існування". – Галина Юрченко
Ромська меншина в Україні має давню історію дискримінації, що особливо впливає на ромських жінок та дітей. Багато громад мешкають у переповненому житлі або в ізольованих населених пунктах з обмеженим доступом до медичного обслуговування, чистої води, санітарних служб та продовольства. Оскільки COVID-19 поширюється по країні, також поширюється й страх, що підживлює стигматизацію, спрямовану на ромів. “На ромів дивляться як на потенційних розповсюджувачів вірусу”, – пояснює Галина, яка допомагає ромським неурядовим організаціям мобілізувати вкрай необхідну гуманітарну допомогу та інформацію, які доправляють ромським сім'ям у місця їхнього перебування.
Заклик про допомогу жінкам-ветеранам та тим, хто служить в армії України
"Ця пандемія представляє нові економічні виклики для жінок-ветеранів, особливо для тих, хто має хронічні захворювання або інвалідність в результаті військових дій", – каже ветеран Андріана Сусак, що представляє Український рух жінок-ветеранів, групу, сформовану жінками-ветеранами для захисту прав людини жінок, які служили або служать в армії. "Багато хто самостійно піклується про своїх дітей та своїх літніх батьків, і їм вкрай необхідні такі основні речі, як їжа та ліки".
Ця пандемія представляє нові економічні виклики для жінок-ветеранів, особливо для тих, хто має хронічні захворювання або інвалідність у результаті військових дій", – Андріана Сусак
Близько 54 000 жінок служили в українських збройних силах у 2017 році, але лише 6 282 отримали "статус комбатантів". Через те, що жінки-військовослужбовці вимушені використовувати військове обладнання, виготовлене для чоловіків, таке, наприклад, як важкі рюкзаки, вони є більш вразливими до розвитку хронічних проблем зі спиною, на які рідко звертають увагу. Жінки-ветерани, яким часто призначають роботу швачок та кухарок, позбавляються права на отримання медичної допомоги, яка зазвичай надається комбатантам, або будь-якої підтримки з відновлення та під час перехідного періоду.
Але Андріана не лише думає про таких ветеранів, як вона сама. Вона глибоко стурбована положенням і долею усіх жінок, які все ще служать в армії України, часто перебувають у натовпі людей і не мають можливості самоізолюватися. Вона також стурбована багатьма фельдшерами-жінками, які складають більшість медичного персоналу на передовій боротьби з пандемією. "У них немає засобів індивідуального захисту, і їх потрібно забезпечити всіма необхідними ЗІЗ, включно з рукавичками та антисептиками"