«Люди думали, що конфлікт на Донбасі — на кілька тижнів, аж ось минуло вже шість років».

Інтерв'ю голови Управління з координації гуманітарних справ до Всесвітнього дня гуманітарної допомоги
Ігнасіо Леон Гарсія — голова Управління з координації гуманітарних справ (УКГС) ООН. Має досвід гуманітарної роботи в різних країнах світу: працював у різних гуманітарних організаціях та організаціях зі сприяння розвитку в Бразилії, Чилі та Екваторіальній Гвінеї, в різні роки очолював Регіональні відділення УКГС ООН у Південній Африці, Індонезії, Колумбії, працював регіональним координатором в Анголі.
Наразі Ігнасіо Леон Гарсія та його колеги з УКГС ООН в Україні координують надання гуманітарної допомоги жителям українського Донбасу. УКГС ООН координує роботу гуманітарних організацій — установ ООН, міжнародних і національних неурядових організацій — які працюють здебільшого у таких напрямках: житло та непродовольчі товари, захист, освіта, охорона здоров’я, водопостачання, санітарія та гігієна, продовольча безпека та засоби до існування.
У інтерв'ю до Всесвітнього дня гуманітарної допомоги, який відзначають у світі 19 серпня, Ігнасіо Леон Гарсія розповідає НВ про найбільш гострі потреби жителів Донбасу, чиї домівки розташовані на лінії розмежування, та пояснює, з якими викликами довелося зіткнутися людям через пандемію коронавірусу COVID-19 в цьому році.
— Робота з гуманітарного реагування на сході України координується в рамках шести кластерів: житла та непродовольчих товарів; захисту; охорони здоров’я; освіти; водопостачання, санітарії та гігієни і продовольчої безпеки та засобів до існування. У якій з цих сфер жителі Донбасу потребують найбільше допомоги зараз?
— Минулого року ми визначили, які потреби має населення на сході України. За нашими оцінками, 3 млн 400 тис. осіб потребують гуманітарної допомоги. Наразі ми поставили для себе завдання надати таку допомогу 2 млн 100 тис. осіб. Ви можете запитати, звідки ця розбіжність у цифрах. Насправді, є ж і інші організації, які здійснюють заходи з допомоги.
Ми розрізняємо потребу за різними напрямами. Першочергові потреби — це такі, незадоволення яких призводить до загрози життю, наприклад, міни, які залишилися на лінії розмежування. Я був шокований тим, як живуть ці люди. От, скажімо, є родина, яка проживає десь на лінії розмежування, вони живуть, обробляють город, дитина пішла гратися біля будинку і загинула. І все через пристрій, який, по суті, коштує менше одного долара.

Другий важливий напрям — це відновлення інфраструктури. Люди потребують таких простих речей як гаряча вода, опалення, ремонт вікон, у яких повибивало скло. Якщо цього не зробити, то коли прийде зима, люди страждатимуть від холоду.
Наступна важлива область допомоги — доступ до шкіл, лікарень тощо. Тобто мінімальний набір послуг, які мають отримувати люди, що постраждали від конфлікту.
Крім того, важливо пам’ятати про надання допомоги у сфері захисту. Це і фізичний захист, і можливість вільно пересуватися з одного місця до іншого, і доступ до адміністративних послуг, таких як реєстрація місця народження дітей, це і захист прав також.
Ці люди, вони такі ж, як ви і я, вони відчувають такий самий біль
До всіх цих труднощів, з якими стикалися люди на сході України, додалася також і проблема пандемії — ми всі знаємо, що наприкінці лютого був зафіксований перший випадок захворювання на коронавірус COVID-19.
Тож мені складно виокремити, який із кластерів із потребами є найбільш затребуваним. Насправді ж, люди, які живуть на лінії розмежування, мають такі ж потреби, як і ми з вами. Коли я прокидаюся зранку, то думаю про свій сніданок, про свою родину, про свій дім і таке інше. Тобто у кожного з нас є потреби з різних секторів. І ми маємо пам’ятати про все.
Ці люди, вони такі ж, як ви і я, вони відчувають такий самий біль, як і ми, якщо на нас натиснути. Тому я не хочу підкреслювати цей секторальний підхід, а говорити про різні напрямки.
— А як було раніше, наприклад, на початку війни? Чого найбільше потребували тоді?
— Якщо згадати 2014 рік, ми бачимо, що життя людей тоді змінилося кардинально. У них виникли негайні потреби різного напрямку: негайна потреба забезпечити себе водою, житлом, їжею і таке інше.
Спираючись на свій досвід роботи у різних точках світу, можу сказати, що коли люди стикаються із такими конфліктами, як той, що на Донбасі, вони, зазвичай, думають, що ця ситуація триватиме кілька тижнів. Але минає один, два, три тижні, місяць, два, рік…

І ось, уже шість років минуло з тих пір, як почався цей конфлікт на Донбасі, й там досі живуть люди, які напочатку вважали, що це триватиме тижнями. І впродовж цих шести років деякі рішення щодо того, як задовільнити базові потреби місцевих жителів, так і не були знайдені. Для них самих це — додаткове психологічне навантаження, адже вони хочуть сталого вирішення проблем, хочуть знати, як жити. Тобто шість років по тому ми потребуємо більш довгострокових рішень для цих людей, для їхніх близьких.
Саме тому напочатку 2020 року ми порахували, що нам потрібно буде близько 158 млн доларів для забезпечення базових потреб цих людей та розуміння того, як забезпечити більш довгострокові рішення. Та через пандемію кількість людей із нагальними потребами стрімко зросла. Тому ми звернулися до наших донорів із проханням додатково залучити ще 47 млн доларів для подолання коронавірусної хвороби та її соціально-економічних наслідків на сході України. Зараз ми отримали десь четверту частину всіх коштів, які просили у донорів — це близько 56 млн доларів.
Тобто сумарно зараз потреби людей залишаються все такими ж, як і на початку конфлікту, але сьогодні, я б сказав, що люди є більш вразливими, ніж раніше.
Ми з вами маємо поставити себе на їхнє місце. Уявімо, що у нашому житті раптово стаються якісь негативні зміни. І ось, ви прокидаєтеся наступного ранку, а все це і досі навколо вас. Наступного ранку — так само, і наступного, і так — усі шість років.
— Чи багато гуманітарних організацій, місій працюють на Донбасі зараз? Що це за організації?
— Коли я говорив, що ми дали запит на загалом понад 205 млн доларів для гуманітарної допомоги жителям Донбасу, під словом «ми» я, звичайно, розумів не тільки нашу місію, а всіх, хто працює за цим напрямком.
Станом на сьогодні на лінії розмежування на Донбасі працюють 23 національні громадські організації, 24 міжнародні неурядові організації та 9 установ ООН, для яких і потрібні ці кошти.
Це загальний тренд — збільшувати підтримку місцевих організацій
Проте я впевнений, що в цьому контексті найважливішу місію виконують саме національні громадські організації — вони є першою лінією реагування на потреби людей. І тому я думаю, що ми будемо підтримувати саме розширення локальних спроможностей наших партнерів серед неурядових національних НГО. Переконаний, що це загальний тренд — збільшувати підтримку місцевих організацій, не лише в Україні, а і у світі загалом.
В Україні діє абсолютно злагоджена команда, яка займається гуманітарною допомогою. Спільнота гуманітарних організацій в Україні дуже сильна. Представники таких організацій, які працюють на перших лініях боротьби, ризикують своїм життям для того, аби надати допомогу місцевим жителям. Метафорично кажучи, вони є і руками, і очима, і вухами тих людей, яким допомагають. І дуже часто вони також є голосом всіх цих людей, яких не чутно.
— Що ви думаєте про гуманітарні конвої, які надсилала на окуповані території Донбасу Росія? Чи це справді було необхідно? Чи приходять такі конвої зараз? Що в них?
— Як гуманітарна місія ми отримуємо сповіщення про російські конвої. Іноді від місцевих жителів, яких відвідуємо у школах або лікарнях, чуємо, що ті або інші речі були доставлені саме гуманітарним конвоєм РФ.

Але у нас, як у ООН, немає повноважень на те, аби перевіряти вміст таких конвоїв, проводити оцінку цих конвоїв, перевіряти, як реалізується ця допомога тощо. Ми не відіграємо жодної ролі у огляді цих вантажів або у розподілі допомоги.
— Як пережили початок пандемії у зв’язку із коронавірусом COVID-19 мешканці Донбасу?
— Коронавірус став для всіх нас великою несподіванкою — і для тих, хто проживає на мирних територіях, і для жителів населених пунктів на лінії розмежування. Якби мені, наприклад, раніше хтось сказав про те, що я буду замкнений на карантин у себе вдома разом зі своєю дружиною, дітьми та собакою, я би у це не повірив. Ніхто не був готовий до такого.
Якщо ж оцінювати вплив пандемії загалом, все залежить від того, у яких умовах знаходилися регіони попередньо, чи були там нормальні лікарні та кваліфіковані лікарі. Якщо ж подивитися на Донбас, то цей регіон і до коронавірусу знаходився у не дуже хороших умовах.
81% середніх та малих підприємств на сході України постраждали через карантинні обмеження
Так, наприклад, для багатьох тамтешніх жителів навіть смартфон із доступом до інтернету — це вже розкіш. А, значить, це додаткові складнощі: не всі діти мали доступ до дистанційної освіти, не всі дорослі мали змогу влаштувати онлайн-шопінг під час карантину, коли більшість магазинів були закриті. Так, наприклад, подібні опції були просто недоступні для літніх людей, які, крім цього, залишилися також і без доступу до своєї пенсії.
За нещодавніми дослідженнями Міжнародної організації з міграції, близько 81% середніх та малих підприємств на сході України зазнали значного впливу через карантинні обмеження: люди втратили роботу, крім того, це суттєвий вплив на економіку цих регіонів. Та, на жаль, вірус не розрізняє, підконтрольні ці території уряду України, чи ні.
Коронавірус є більш небезпечним для людей із вразливих груп населення: це літні люди, люди з інвалідністю та інші. Ці вразливості накладаються одна на одну: додайте до цього пандемію та конфлікт, і це зробить їх ще більш вразливими.
Наразі по кількості захворюваних на коронавірус схід України належить до зеленої зони, тобто, до безпечної. Але це не означає, що вони стали менш вразливими від цього, ні. Пандемія у цьому регіоні найбільш вплинула саме на незахищені верстви населення. Ці люди — дуже вразливі.
— Коли почалася пандемія, українські неурядові організації, як, наприклад, фонд Повернись живим, збирали кошти на те, аби забезпечити українську армію, ВСУ тестами на коронавірус та засобами індивідуального гігієнічного захисту. А хто допомагав із забезпеченням усім цим мирним жителям?
— Для початку варто зазначити, що навіть найбільш розвинені країни світу не можуть протестувати все населення на коронавірусну інфекцію. Тобто тестів не вистачає ніде.
На сході України ми спільно з Всесвітньою організацією охорони здоров’я надавали допомогу місцевим жителям по обидві боки лінії розмежування — забезпечували їх усім необхідним. Це не лише набори для тестування, а і маски, антисептики, також засоби індивідуального захисту для медичних працівників тощо. Загалом все це на суму близько 32 млн доларів.
— Ви уже згадували про те, що для багатьох мешканців населених пунктів на лінії розмежування гаджети та вільний доступ до інтернету — це розкіш. Скоро розпочнеться новий навчальний рік. Чи забезпечені діти у таких регіонах необхідною матеріально-технічною базою для дистанційної роботи у разі, якщо це буде потрібно?
— За моєю інформацією, станом на зараз 1 вересня діти мають піти до школи — навчальний рік повинен розпочатися за планом, не дистанційно, а очно, і на підконтрольних, і на непідконтрольних Україні територіях. Звичайно, при цьому всі учасники навчального процеси повинні дотримуватися необхідних заходів безпеки, санітарно-гігієнічних норм тощо.
Люди на сході України — в розпачі
Проте якщо все ж таки виникне потреба у організації дистанційного навчання, ми готові виділити кошти і забезпечити свою підтримку. Та кращим рішенням все ж таки буде відновлення занять у нормальному режимі — діти мають ходити до школи. Я розумію, як складно було і батькам, і дітям постійно перебувати разом вдома кілька місяців. Це важливе питання також і в плані встановлення та підтримання соціальних зв’язків серед дітей, їхньої соціалізації.
— Як змінилися настрої жителів територій Донбасу за всі ці роки, що йде війна, з 2014-го? Про що говорять зараз між собою? На що сподіваються? Яке майбутнє для Донбасу вони бачать?
— Я маю великий досвід: я на власні очі бачив, як переживають різні кризи люди у Африці, на Балканах, у Індонезії, на Гаїті, в Колумбії, Анголі… І можу сказати, що все, чого хочуть ці люди, незалежно від того, у якій країні вони живуть — це право на нормальне життя. Вони хочуть мати можливість звернутися до лікарні, коли це необхідно, відправити своїх дітей до школи, зняти свою не дуже велику пенсію без потреби їхати за цим сотні кілометрів…
Люди на сході України — в розпачі. Вони виснажені цією ситуацією, і вони теж хочуть нормального життя. Ви знаєте, що є така точка неповернення, коли здається: «Все, я більше не можу». І всі ми: і я, як представник ООН, і ви, як журналіст, ми всі маємо спільну мету — донести голоси цих людей до інших. Зробити так, аби їх почули. Допомогти їм пережити цю кризу, забезпечити їм таке саме майбутнє, як і ми з вами.
Оригінальна стаття за посиланням: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/donbas-dopomoga-zhitelyam-gumanitarni-misiji-i-zhittya-v-umovah-pandemiji-novini-ukrajini-50106929.html