Виступ Координаторки системи ООН в Україні Деніз Браун

* Дослівний текст

Дуже вам дякую. 

Як і попередні промовці, на початку я маю висловити визнання присутнім постраждалим, які виступили цього ранку. Одна з серйозних проблем, з якою ми стикнулися не тільки тут, в Україні, а й в інших ситуаціях, полягає в тому, що постраждалим дуже важко вийти вперед. А ті, хто виходить уперед, допомагають іншим. Отже, дуже вам дякую. Я хочу також привітати присутніх тут осіб, із якими я зустрічалася у Херсоні та інших місцях і які також працюють над проблемою ґендерно зумовленого насильства. Я дуже рада, що ми всі сьогодні тут, разом. 

Але спершу я хотіла б процитувати слова мого колеги, який сказав їх мені багато років тому. Коли я згадувала свій досвід роботи у запобіганні сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, я подумала, що можу поділитися цими словами з вами. Це дуже коротко, але, думаю, доволі важливо: сексуальне насильство під час конфлікту виявилося дуже ефективним інструментом зламування морального духу, особливо коли жінок ґвалтують публічно або коли родичів примушують брати в цьому участь. Повсюдне й систематичне сексуальне насильство перешкоджає сталому постконфліктному відновленню.

Це дуже потужна заява. Проте, це дуже велика проблема.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, - явище не нове. Воно триває – і, як ми почули раніше, не тільки в Україні, а й прямо зараз у Судані в колосальних масштабах, а також на Близькому Сході – але, якщо подивитися на багато десятирічь назад, зґвалтування вже давно використовується як засіб ведення війни. Близько 20 років тому в Африці, у Гвінеї, стався серйозний інцидент, де мало місце сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Під час громадянських демонстрацій, які потім були придушені, сталися сотні випадків зґвалтування. Це призвело до ухвалення Радою Безпеки двох резолюцій: 1820 і 1888. І саме тоді Канцелярія Генерального секретаря оголосила про запровадження посади Спеціального представника з питань сексуального насильства в умовах конфлікту. Ви бачили Прамілу Паттен кілька хвилин тому, і вона зараз очолює цей офіс. Проте, це був сигнал про те, що це – колосальна проблема, про яку не говорять і якою не займаються.

Зокрема, резолюція 1820 закликає до захисту цивільних осіб від сексуального насильства, запровадження військових дисциплінарних заходів і кримінального переслідування кривдників. Отже, чому резолюція Ради Безпеки або резолюція Генеральної Асамблеї є важливими? Тому що це документи, з якими всі держави-члени ООН погоджуються й кажуть: «Я не робитиму цього. Я робитиму інше».

Більшість держав-членів ООН поважає ці резолюції. Більшість із них додержується цих резолюцій. 

Але ми знаємо, що в контексті України Російська Федерація порушила Статут ООН. Вона порушила міжнародне гуманітарне право. Вона порушує й ці резолюції Ради Безпеки. А це є принципово значущим із точки зору забезпечення відповідальності військово-політичного керівництва, яке ухвалює ці рішення. Отже, це – перше, що я хотіла б сказати про внесок ООН.

Другий аспект, дуже важливий – це те, що ми робимо тут, в Україні, разом з Офісом Віце-прем’єр-міністерки [Ольги Стефанішиної], з громадянським суспільством, з дуже багатьма організаціями. Ми дуже раді, що змогли разом з Офісом Віце-прем’єр-міністерки відкрити з червня 2022 року 11 центрів для постраждалих.

Цього недостатньо. Зовсім недостатньо.

Пам’ятаю, як рік тому я сиділа в Офісі Віце-прем’єр-міністерки [з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України] з Урядовою уповноваженою [з ґендерної політики], яка сьогодні тут присутня, як ми дивилися на те, скільки людей приходить до цих центрів, чухали свої потилиці й казали: «Люди не приходять. Вони не йдуть до цих центрів. У нас проблема, у нас труднощі з комунікацією». Згодом це питання було вирішене.

Отже, з того часу, як були створені ці 11 центрів – а вони створювалися поступово, не всі відразу, але перший, якщо я не помиляюсь, відкрився у червні 2022 року в Запоріжжі, - до них прийшло понад 32 тисячі людей. Зараз існує не тільки сексуальне насильство, пов’язане з насильством, а й ґендерно зумовлене насильство. Але у цих центрах люди можуть знайти психологічну підтримку, медичну підтримку, соціальну підтримку й юридичні консультації. Отже, всі ці послуги надаються в одному місці.

Але ми також знаємо, що більшість людей, які йдуть до цих центрів, - це жінки й дівчатка. Переважна більшість. І вони хочуть прийти туди негайно через проблему ґендерного виміру сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Отже, ці центри існують. Вони функціонують. Можливо, потрібно більше таких центрів.

Слухаючи сьогоднішні розмови, я ставлю собі запитання про юридичні консультації, що надаються в цих центрах: як ми потім зв’язуємося з Офісом Генерального прокурора? У нас в ООН є Верховний комісар із прав людини, який працює з нами в Україні. Він працює зі спеціальною командою Офісу Генерального прокурора з питань сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Але випадків так багато, порушень так багато, причому не тільки сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, а й порушення міжнародного гуманітарного права, - їх понад 100 тисяч. Отже, як нам забезпечити пріоритетність цих випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, і краще підтримувати зв’язок із вищезгаданими центрами? Думаю, це щось, над чим ми можемо поміркувати більше.

У програмі, яку ми тут проводимо, за дійсно великої підтримки з боку Європейського Союзу, передбачено також навчання та зміцнення спроможності працівників першого ешелону реагування. Зокрема, ми зосереджуємо увагу на медичних працівниках, психологах, радниках і засобах масової інформації – і я скажу про це більше.

Коли люди приходять, їх потрібно добре приймати. Їх необхідно приймати у спосіб, що є підтримуючим, конфіденційним і заспокійливим. Отже, ми дуже тісно співпрацюємо з Офісом Віце-прем’єр-міністерки з метою забезпечити, щоб ці працівники першого ешелону реагування мали необхідне розуміння та інформацію для виконання цієї роботи.

Але засоби масової інформації… засоби масової інформації відіграють колосальну роль. Думаю, хтось із вас згадав це раніше. В інших контекстах ми спостерігаємо величезну стигматизацію навколо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, особливо навколо чоловіків і хлопців. І абсолютно шокуючі, жахливі звинувачення, що потім висуваються у засобах масової інформації стосовно того, що трапилося і що не трапилося. Отже, ми фокусуємо значну увагу на засобах масової інформації, необхідно робити більше, але це почалося.

У 2024 році ми з ООН і Офісом Генерального прокурора також розпочнемо роботу з навчання цих прокурорів у регіонах, щоб те, що ми робимо тут, у Києві, також було децентралізовано. І я думаю, що це – надзвичайно важливий аспект в Україні.

І, звісно, документування випадків, не тільки на обширній території, контрольованій Україною, а й у районах, тимчасово окупованих Російською Федерацією. За пару тижнів ми випустимо доповідь про порушення, вчинені у великих масштабах на цих територіях, про яку ми говорили минулого тижня на конференції Генерального прокурора «Єдність задля правосуддя».

Але ми мусимо пам’ятати – і продовжимо дивитися на послуги, що надаються, - що наслідки виникають не тільки для постраждалих. По-перше, це насильство здатне руйнувати сім’ї та спільноти, порушувати їхнє життя. Як правило, порушення вчиняється не проти однієї людини, а проти багатьох людей. По-друге, страх сексуального насильства, який обмежує мобільність жінок, перешкоджає їхній участі в функціонуванні економічного центра, а дівчаткам не дозволяє ходити до школи. По-третє, коли той, хто скоїв сексуальне насильство, залишається непокараним, ставиться під питання зв’язок між особою та здатністю держави захистити своїх громадян. Усі ці речі нам потрібно пам’ятати, рухаючись уперед.

Перед тим, як закінчити, я хотіла б торкнутися ґендерного виміру.

Так само, як жінкам і дівчатам складно зробити крок уперед – і в кожній другій країні, де ми працюємо, ми це знаємо, - складно, причому навіть набагато складніше, зробити перший крок чоловікам і хлопчикам. Існує прогалина у знаннях щодо того, як адаптувати послуги для чоловіків і хлопчиків, і часто, я думаю, проблема комунікації. Як нам разом побудувати цю довіру, щоб вони також робили крок уперед? Ураховуючи, що я сказала вище, ми бачили в інших країнах, ця стигматизація є жахливою, тож навіщо ставити себе у таке положення?

Отже, те, що ми обговорюємо, дійсно є дуже важливим. Існує робоча підгрупа, створена на технічному рівні, щоб продумувати це. І, звісно, ми дуже тісно працюємо з громадянським суспільством і мережею постраждалих. Отже, ми беремо цю важливу інформацію й адаптуємо те, що потрібно адаптувати.

Насамкінець я хочу лише сказати, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, - це вибухонебезпечне явище, що поєднує в  собі складну суміш сорому, провини та страху для постраждалої особи, її сім’ї та громади.

Таким чином, ми тут маємо справу з різними рівнями. І в ООН ми більше не кажемо «жертва». Це тільки «постраждала особа», тому що так ви змінюєте баланс сил, позбавляючи сили кривдника і надаючи силу постраждалій особі. І ми вважаємо, що це неймовірно важливо.

Дуже вдячна вам за те, що ви нас запросили й дозволили нам узяти участь у цій дуже, дуже важливій розмові.

Дякую за увагу.

***
Контакти для ЗМІ:

Савіано Абреу, речник ООН в Україні: тел.: +380 50 4223943, deabreuisidoro@un.org