Пресбрифінг Голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матiльди Богнер

З 24 лютого Моніторингова місія Організації Об’єднаних Націй з прав людини в Україні документує порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, що відбуваються в країні. Багато тверджень, що ми фіксуємо, стосуються порушень, які можуть дорівнювати воєнним злочинам.

Сьогодні 76 день із моменту нападу Російської Федерації на Україну. 76 днів знищених життів, міст, лікарень, шкіл, будинків.

Минулого тижня ми з колегами відвідали 14 міст у Київській і Чернігівській областях, які до кінця березня перебували під окупацією Збройних сил Російської Федерації.

Люди розповідали нам про загиблих, поранених, затриманих і зниклих родичів, сусідів, друзів. У Макарові Збройні сили Російської Федерації обстріляли сім’ю з п’яти осіб, коли вони намагалися евакуюватися на машині разом із сусідами. На жаль, вижили лише два члени сім'ї.

У селі Ягідне Чернігівської області ми зустрілися з 70-річним чоловіком, який провів 24 дні в підвалі місцевої школи. Зі сльозами на очах він розповів нам, що ділив кімнату площею 76 квадратних метрів із 138 людьми, наймолодшому з яких було лише 2 місяці. У приміщенні було так багато людей, що йому доводилося спати стоячи, і він прив'язував себе до дерев'яних поручнів, щоби не впасти.

Інший чоловік із Бучі розповів нам, що кожного разу, коли він виходив із дому для пошуку їжі та води, він не був певний, чи повернеться додому живим.

У Бучі та інших населених пунктах на північ від Києва, які були окуповані Збройними силами Російської Федерації, ми маємо

повідомлення про незаконні вбивства понад 300 чоловіків, жінок і дітей. На жаль, ці цифри зростатимуть у міру того, як ми відвідуватимемо нові райони.

Загалом, на сьогодні ми підтвердили 7 061 випадок загибелі або поранення цивільних осіб, з них 3 381 загиблий і 3 680 поранених по всій країні з початку збройного нападу Російської Федерації. Фактичні цифри є вищими, і ми працюємо над підтвердженням кожного такого випадку.

Кожна загибель цивільної особи – це трагедія. Залежно від обставин, навіть одна смерть цивільної особи або людини, яка не бере або перестала брати участь в бойових діях (hors de combat), може становити воєнний злочин, оскільки такі люди є захищеними особами за міжнародним гуманітарним правом.

Вбивства можуть також порушувати право на життя відповідно до міжнародного права прав людини.

Дозвольте мені поділитися цитатою жінки із села Ягідне Чернігівської області. «У нас було таке гарне спокійне село, всі садили квіти, наші будинки були охайними. Тепер усе зруйновано. Хто все це відновлюватиме?» – запитала вона нас.

багатьох районах, які я відвідала, були зруйновані школи, лікарні, приватні та багатоповерхові житлові будинки. Станом на сьогодні ми зафіксували сотні зруйнованих чи пошкоджених освітніх і медичних закладів у районах, що постраждали від бойових дій, по всій країні.

Ми стурбовані інформацією про те, що в багатьох районах збройні сили – з обох сторін – використовують школи як бази й розміщують поблизу важку військову техніку.

По всій Україні внаслідок бойових дій було пошкоджено щонайменше 50 християнських, єврейських і мусульманських культових споруд різних конфесій. Більше половини будівель зазнали серйозних пошкоджень і не можуть використовуватися.

Велика кількість випадків загибелі або поранення цивільних осіб і масштаби руйнувань і пошкоджень цивільних об'єктів переконливо свідчать про порушення принципів ведення бойових дій, а саме принципів розрізнення та пропорційності, заборони невибіркових атак, та обов’язку вживати запобіжних заходів.

Право на здоров'я серйозно порушується по всій країні. У районах сильних бойових дій ми бачимо збільшення рівня смертності через брак доступу до медичної допомоги. Часто людям було надто небезпечно залишати свої будинки чи укриття, щоб отримати медичну допомогу. Наприклад, у селі Ягідне нам розповіли про 10 людей літнього віку, які померли в підвалі школи, оскільки кілька днів, а в деяких випадках – тижнів – не могли звідти вийти. Люди літнього віку та особи з інвалідністю – це ті групи, які несумірно сильно страждають від наслідків конфлікту, адже вони часто залежать від інших людей і не мають доступу до необхідних їм медикаментів і лікування.

Ми продовжуємо отримувати твердження про зґвалтування, зокрема, групові зґвалтування, спроби зґвалтування, примус до оголення, загрози сексуального насильства щодо цивільних жінок і дівчинок, чоловіків і хлопчиків. Найчастіше жертвами є жінки та дівчата. Під час мого нещодавнього візиту до міст на північ від Києва ми задокументували низку випадків сексуального насильства. В одному з міст, яке ми відвідали, ймовірно російський солдат зґвалтував та вбив жінку. Потім той самий солдат спробував зґвалтувати сусідку. Чоловік жінки втрутився, і тоді солдат вистрілив в нього. Згодом цей чоловік помер.

Проте загалом ми встановили, що жертви сексуального насильства, їхні сім'ї та друзі не хочуть розповідати про це через стигму. Бажання жертв – найчастіше жінок та дівчат – мають поважатись. Згодом обсяги цих порушень стануть більш зрозумілими.

Ми також розмовляли з людьми, які намагаються знайти своїх родичів і друзів. Ми задокументували окремі випадки, коли Збройні сили Російської Федерації затримували цивільних осіб, переважно молодих чоловіків, і відправляли їх у Білорусь, а потім у Росію, де їх тримали в установах досудового тримання під вартою. Загалом з 24 лютого ми задокументували 204 випадки насильницького зникнення (169 чоловіків, 34 жінки, 1 хлопчик), переважна більшість яких були вчинені Збройними силами Російської Федерації та пов'язаними з нею озброєними групами. Серед них – державні службовці, журналісти, активісти громадянського суспільства та інші цивільні особи, а також колишні військові. За наявною в нас інформацією, 38 з них були звільнені та повернулися додому, п'ятеро (чотири чоловіки та одна жінка) були знайдені мертвими. У нас також є інформація про десять випадків насильницького зникнення, які, ймовірно, були вчинені правоохоронними органами України.

Ми отримали інформацію, що заслуговує на довіру, про випадки катування, жорстокого поводження та тримання під вартою без зв'язків із зовнішнім світом військовополонених Збройних сил Російської Федерації та пов'язаних із нею озброєних груп, що вчинялися Збройними силами України. Ми й далі бачимо публікації відеоматеріалів, на яких зафіксовано нелюдське поводження, зокрема, примус полонених з обох сторін до заяв, вибачень і зізнань, а також інші форми приниження. Це порушує основоположні норми міжнародного гуманітарного права. Україна та Росія повинні невідкладно та ефективно розслідувати всі твердження про катування та жорстоке поводження з військовополоненими. Вони також повинні ефективно контролювати та надавати інструкції своїм збройним силам припинити будь-які подальші порушення.

Ми також стурбовані заявами про порушення прав на справедливий судовий розгляд, катуваннями та жорстоким поводженням із затриманими у зв'язку з конфліктом особами, підозрюваними в державній зраді в Україні.

Журналісти та працівники ЗМІ в Україні продовжують платити дуже високу ціну, висвітлюючи наслідки цієї війни. На сьогодні в Україні загинули 13 журналістів/-ок і працівників/-ць ЗМІ, ще 16 потрапили під обстріли, 10 дістали отримали поранення.

Командири повинні давати чіткі інструкції комбатантам захищати цивільних осіб та осіб, які не беруть або перестали брати участь у бойових діях (hors de combat), чітко забороняючи вбивство, жорстоке поводження та свавільне затримання цих осіб. Вони мають отримати наказ про необхідність розрізняти цивільні та військові об'єкти. Ті, хто не виконує цих наказів, мають бути негайно виведені із зони активних бойових дій і притягнуті до відповідальності.

Найкращий спосіб покласти край порушенням, які ми документуємо, – припинити бойові дії. Однак, поки вони тривають і до моменту закінчення, сторони повинні взяти на себе зобов'язання щодо захисту кожної цивільної особи – жінок, чоловіків і дітей, а також тих, хто не бере або перестав брати участь у бойових діях (hors de combat).