Історія
11 липня 2025
Аліса в країні війни та надії
Якось психологиня попросила Алісу намалювати квітку — таку, з якою себе асоціює 13-річна дівчина. І вона намалювала колючий зелений кактус з кількома ніжними бутонами.
Мама дівчинки навіть не була здивована цією художньою метафорою. «Така вона і є — сильна, гарна й весела. Долає з усмішкою всі складнощі й біль, ще й мене підтримує. Цінує кожен день», — говорить 34-річна Аня, для якої донька є головним джерелом натхнення в житті.Аліса з батьками мешкають у Харкові — одному з найкрасивіших та водночас найбільш зруйнованих унаслідок атак міст України. З початку війни дівчина об’їздила майже всю країну, побувавши в кількох нових для неї обласних центрах. На жаль, причини для подорожей в Аліси невеселі, однак вона намагається бачити позитив у всьому.«Кілька років тому лікарі знайшли в мене у спині “жабу”, яка заважає мені ходити. І тепер мені потрібно робити операції. Ми їздимо по різних містах, бо немає можливості оперуватися в Харкові — звідси лікарі роз’їхалися. Загалом у мене вже було шість операцій», — пояснює Аліса.Дівчина довгий час носила гіпс і ходила за допомогою милиць. «Жабою» вона називає пухлину спинного мозку, через яку має проблеми з опорно-руховим апаратом. Як героїня зі світу Гаррі Поттера, щоб перемогти свій головний страх, Аліса вигадала для нього смішну назву. А щоб витримати стрес через бойові дії, дівчина веде підрахунок радісних зустрічей і знайомств, що сталися з нею після початку повномасштабного вторгнення. Дорослі діти Наступна операція в Аліси запланована на це літо в Івано-Франківську. «Там я ще не була. Зможу подивитися ще одне місто, — вона щиро усміхається та мружить смарагдові очі. — З одного боку, війна — це обстріли та руйнування, а з іншого — якби не війна, я б не побувала за такий короткий час практично в усіх областях України, не познайомилася б із такою кількістю людей, не знайшла б нових друзів».Та попри шалений оптимізм, як і всі діти в Україні, Аліса відчуває на собі довгостроковий вплив війни. Дівчині довелося п’ять разів змінювати навчальний заклад через переїзди. Війна відібрала в неї доступ до освіти та медицини. А найгірше — війна забрала в неї близьку людину.«Через війну загинув мій брат, дядько Аліси. І вона його добре пам’ятає. Вона навіть нещодавно писала твір про нього. Після цього Аліса швидко подорослішала. Їй було складно усвідомити, що його раптом не стало. А він завжди такий позитивний був. Мабуть, цей позитив Аліса перейняла в нього», — Аня говорить з паузами. Навіть за два роки після загибелі брата спогади про втрату важкі для неї.Жінка розповідає, що винести це горе Алісі допомогли заняття з психологом, які вона відвідує в межах проєктів ЮНІСЕФ у Харківському науковому ліцеї «Обдарованість». Освітній центр, відкритий у ліцеї за підтримки Дитячого фонду ООН, розташований у спеціально обладнаному сховищі. Це одне з небагатьох місць, де діти з усього району почуваються в комфорті та безпеці. «Я щиро вдячна тим програмам, які є в ліцеї. І я бачу, що вони справді допомагають. Аліса пропрацювала все тут із психологами. Батьківська любов, емоції іноді заважають нам пояснити так, як це може пояснити професіонал. І я рада, що вона відчуває не тільки мою підтримку, а ще й підтримку тут», — ділиться Аня, чекаючи на дочку біля входу до ліцею.Зі сховища Аліса підймається нешвидко, але сама. Дівчина старається ходити без ціпка чи сторонньої допомоги.Світло навколо та всередині У сховищі зранку відзначали Міжнародний день світла — щорічне свято, започатковане ЮНЕСКО з метою популяризації світлових технологій у науці, культурі та освіті. У ліцеї «Обдарованість» його провели у форматі STEM-зустрічі. Тож протягом усього дня разом із десятками інших школярів Аліса брала участь у фізичних дослідах: підключала лампочку до електрики, друкувала дармовис на 3D-принтері та міряла маску штурмовика із «Зоряних війн».«Мені так багато всього сьогодні сподобалося, що я не можу щось одне вибрати. Ми і про електрику говорили, і фото робили. А ще дуже сподобалося робити свічки. Все-все було цікаво», — перелічує активності Аліса, загинаючи палець за пальцем. А потім, сміючись, додає, що найбільше їй подобається на офлайн-заходах «біситися з друзями».Як і решта школярів Харкова, дівчина не має змоги відвідувати школу через безпекову ситуацію. Тому можливість живого спілкування для неї дуже цінна. Тож коли з вересня 2023 року в Харківському науковому ліцеї «Обдарованість» розпочалися заняття з надолуження освітніх втрат, Аня записала дочку на них однією з перших. Тепер діти різних вікових груп — з 3 по 10 класи — мають можливість двічі на тиждень відвідувати уроки математики та української мови.Аліса, яка на початку війни виїжджала на захід України та змінила кілька шкіл, на цих заняттях підтягнула математику та інші точні науки. Усе заради великої мети — стати архітекторкою, яка відбудує зруйнований війною Харків. «Харків — це місто-герой, місто-“one love”. Тут, звичайно, кожен день щось летить, але ми завжди ховаємося. І в будь-який момент можемо приїхати в ліцей у сховище й перечекати там небезпеку. Але тут я вдома. І тут дуже гарна архітектура. В нас дуже гарний Держпром, гарний університет Каразіна. На жаль, багато розбитих будівель. Але коли я стану архітектором, я відбудую їх усі», — впевнено каже Аліса, яка вчиться на відмінно та захоплюється графікою.Це літо в дівчини вже також розписане: спорт, табір та чергова планова операція. Кожна операція проводиться під загальним наркозом, і після кожної на Алісу чекає період реабілітації. Та вона налаштована тільки на краще. «Я дуже мрію, щоб це була моя остання операція і після неї я пішла на сучасні танці», — каже дівчина та жартує, що в нових операціях і нових містах більше немає сенсу, бо вона вже подивилася всю Україну.Слухаючи дочку, Аня теж починає широко усміхатися: «Коли дивишся на неї, хочеться жити. І думаєш собі, що не все так страшно навіть під час війни».Попри всі труднощі надія залишається — її уособлюють Аліса та діти й молоді люди по всій Україні. ЮНІСЕФ радо співпрацює з центральними та місцевими органами влади з метою відновити втрачені дітьми освітні можливості та сформувати в них навички, потрібні для майбутнього процвітання держави.
Мама дівчинки навіть не була здивована цією художньою метафорою. «Така вона і є — сильна, гарна й весела. Долає з усмішкою всі складнощі й біль, ще й мене підтримує. Цінує кожен день», — говорить 34-річна Аня, для якої донька є головним джерелом натхнення в житті.Аліса з батьками мешкають у Харкові — одному з найкрасивіших та водночас найбільш зруйнованих унаслідок атак міст України. З початку війни дівчина об’їздила майже всю країну, побувавши в кількох нових для неї обласних центрах. На жаль, причини для подорожей в Аліси невеселі, однак вона намагається бачити позитив у всьому.«Кілька років тому лікарі знайшли в мене у спині “жабу”, яка заважає мені ходити. І тепер мені потрібно робити операції. Ми їздимо по різних містах, бо немає можливості оперуватися в Харкові — звідси лікарі роз’їхалися. Загалом у мене вже було шість операцій», — пояснює Аліса.Дівчина довгий час носила гіпс і ходила за допомогою милиць. «Жабою» вона називає пухлину спинного мозку, через яку має проблеми з опорно-руховим апаратом. Як героїня зі світу Гаррі Поттера, щоб перемогти свій головний страх, Аліса вигадала для нього смішну назву. А щоб витримати стрес через бойові дії, дівчина веде підрахунок радісних зустрічей і знайомств, що сталися з нею після початку повномасштабного вторгнення. Дорослі діти Наступна операція в Аліси запланована на це літо в Івано-Франківську. «Там я ще не була. Зможу подивитися ще одне місто, — вона щиро усміхається та мружить смарагдові очі. — З одного боку, війна — це обстріли та руйнування, а з іншого — якби не війна, я б не побувала за такий короткий час практично в усіх областях України, не познайомилася б із такою кількістю людей, не знайшла б нових друзів».Та попри шалений оптимізм, як і всі діти в Україні, Аліса відчуває на собі довгостроковий вплив війни. Дівчині довелося п’ять разів змінювати навчальний заклад через переїзди. Війна відібрала в неї доступ до освіти та медицини. А найгірше — війна забрала в неї близьку людину.«Через війну загинув мій брат, дядько Аліси. І вона його добре пам’ятає. Вона навіть нещодавно писала твір про нього. Після цього Аліса швидко подорослішала. Їй було складно усвідомити, що його раптом не стало. А він завжди такий позитивний був. Мабуть, цей позитив Аліса перейняла в нього», — Аня говорить з паузами. Навіть за два роки після загибелі брата спогади про втрату важкі для неї.Жінка розповідає, що винести це горе Алісі допомогли заняття з психологом, які вона відвідує в межах проєктів ЮНІСЕФ у Харківському науковому ліцеї «Обдарованість». Освітній центр, відкритий у ліцеї за підтримки Дитячого фонду ООН, розташований у спеціально обладнаному сховищі. Це одне з небагатьох місць, де діти з усього району почуваються в комфорті та безпеці. «Я щиро вдячна тим програмам, які є в ліцеї. І я бачу, що вони справді допомагають. Аліса пропрацювала все тут із психологами. Батьківська любов, емоції іноді заважають нам пояснити так, як це може пояснити професіонал. І я рада, що вона відчуває не тільки мою підтримку, а ще й підтримку тут», — ділиться Аня, чекаючи на дочку біля входу до ліцею.Зі сховища Аліса підймається нешвидко, але сама. Дівчина старається ходити без ціпка чи сторонньої допомоги.Світло навколо та всередині У сховищі зранку відзначали Міжнародний день світла — щорічне свято, започатковане ЮНЕСКО з метою популяризації світлових технологій у науці, культурі та освіті. У ліцеї «Обдарованість» його провели у форматі STEM-зустрічі. Тож протягом усього дня разом із десятками інших школярів Аліса брала участь у фізичних дослідах: підключала лампочку до електрики, друкувала дармовис на 3D-принтері та міряла маску штурмовика із «Зоряних війн».«Мені так багато всього сьогодні сподобалося, що я не можу щось одне вибрати. Ми і про електрику говорили, і фото робили. А ще дуже сподобалося робити свічки. Все-все було цікаво», — перелічує активності Аліса, загинаючи палець за пальцем. А потім, сміючись, додає, що найбільше їй подобається на офлайн-заходах «біситися з друзями».Як і решта школярів Харкова, дівчина не має змоги відвідувати школу через безпекову ситуацію. Тому можливість живого спілкування для неї дуже цінна. Тож коли з вересня 2023 року в Харківському науковому ліцеї «Обдарованість» розпочалися заняття з надолуження освітніх втрат, Аня записала дочку на них однією з перших. Тепер діти різних вікових груп — з 3 по 10 класи — мають можливість двічі на тиждень відвідувати уроки математики та української мови.Аліса, яка на початку війни виїжджала на захід України та змінила кілька шкіл, на цих заняттях підтягнула математику та інші точні науки. Усе заради великої мети — стати архітекторкою, яка відбудує зруйнований війною Харків. «Харків — це місто-герой, місто-“one love”. Тут, звичайно, кожен день щось летить, але ми завжди ховаємося. І в будь-який момент можемо приїхати в ліцей у сховище й перечекати там небезпеку. Але тут я вдома. І тут дуже гарна архітектура. В нас дуже гарний Держпром, гарний університет Каразіна. На жаль, багато розбитих будівель. Але коли я стану архітектором, я відбудую їх усі», — впевнено каже Аліса, яка вчиться на відмінно та захоплюється графікою.Це літо в дівчини вже також розписане: спорт, табір та чергова планова операція. Кожна операція проводиться під загальним наркозом, і після кожної на Алісу чекає період реабілітації. Та вона налаштована тільки на краще. «Я дуже мрію, щоб це була моя остання операція і після неї я пішла на сучасні танці», — каже дівчина та жартує, що в нових операціях і нових містах більше немає сенсу, бо вона вже подивилася всю Україну.Слухаючи дочку, Аня теж починає широко усміхатися: «Коли дивишся на неї, хочеться жити. І думаєш собі, що не все так страшно навіть під час війни».Попри всі труднощі надія залишається — її уособлюють Аліса та діти й молоді люди по всій Україні. ЮНІСЕФ радо співпрацює з центральними та місцевими органами влади з метою відновити втрачені дітьми освітні можливості та сформувати в них навички, потрібні для майбутнього процвітання держави.
