«Думаю, мені насправді пощастило, що мій стан здоров’я настільки погіршився»

Ігор, який пережив катування, зокрема сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, під час російської окупації Куп’янська, поспілкувався з Матіасом Шмале, Координатором системи ООН та Гуманітарним координатором в Україні, напередодні Міжнародного дня боротьби із сексуальним насильством в умовах конфлікту.

«Намагаєшся ні з ким ні про що не говорити, тримати себе в руках, постійно бути напруженим і настороженим, тому що спостерігати, як у камері допитують і б’ють інших людей, — це теж постійний тиск і стрес». 

Життя в окупації

Для Ігоря війна почалася задовго до 2022 року. Родом із Вінницької області, у 1989 році він переїхав до Куп’янська працювати на залізниці й прожив там більшу частину свого життя.

Коли російські війська увійшли до Куп’янська в перший день повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, Ігор продовжив працювати на залізниці, охороняючи майно підприємства від мародерства. Водночас він не мовчав — на роботі та на вулицях закликав людей не співпрацювати з окупаційною владою.

Невдовзі він дізнався, що співробітники ФСБ приходили на його роботу та розпитували про нього. Після цього Ігор перестав ночувати вдома, переїжджаючи з квартири до квартири друзів, щоб уникнути арешту. 

Утримання, катування та «прес-хата»

8 серпня співробітники так званої «поліції ЛНР» увірвалися до його квартири. «Троє працівників луганської поліції вдерлися до квартири, почався обшук і побиття», — згадує Ігор.

Йому одягнули кайданки та доправили до Куп’янського відділку поліції. Перед тим як помістити до камери, його роздягнули догола перед охоронцями та медсестрою. Ігор описує це як акт приниження та початок цілеспрямованого процесу, покликаного «зламати людину».

Його помістили до так званої «прес-хати» — камери, розрахованої на чотирьох осіб, у якій на момент його прибуття вже перебували двадцять людей. Підлогу вкривала вода. «На третій день у мене почалося сильне подразнення шкіри, я весь вкрився висипом через цю воду», — розповідає він.

Попри численні прохання надати ліки від діабету та гіпертонії, йому відмовляли. «Мені казали, що ліків немає, і що виживати я маю як можу». Перебуваючи в камері, Ігор був свідком катувань інших затриманих, зокрема молодої жінки із сусідньої камери, яку кілька разів на день виводили на допити.

«Я розумів, що те, що відбувається зі мною, — ніщо в порівнянні з тим, що доводилося переживати іншим людям, особливо тій дівчині», — каже він.

Через чотири дні його самого вивели на допит. «Мені надягли мішок на голову, скували руки за спиною і повели на допит. Бити почали одразу», — згадує Ігор. Катування включали побиття та удари електричним струмом. «Струм пускали через вуха, ноги, груди, а потім через геніталії».

Коли він знепритомнів, катувальники сказали: «Досить, інакше він помре».

Ігор вважає, що саме різке погіршення здоров’я зрештою врятувало йому життя.

«Думаю, мені насправді пощастило, що мій стан здоров’я настільки погіршився. Після допиту, коли вони побачили, що я втратив свідомість, мене відпустили того ж дня», — говорить він.

Під час звільнення він почув, як один із його утримувачів сказав: «Його треба викинути звідси, бо він тут помре». 

Друге затримання: ФСБ

На цьому випробування Ігоря не закінчилися. Через тиждень після першого звільнення за ним прийшли знову — цього разу співробітники ФСБ.

«О четвертій ранку вони прийшли, вибили двері, і все почалося знову. Тільки тепер вони вже знали про мене набагато більше», — згадує він.

Четверо співробітників ФСБ у масках допитували його. Увесь цей час його донька, яка перебувала в Харкові, не знала, чи залишився він живим. Наступного дня після першого затримання вона виїхала через Росію до Європи.

«Вона знала, що мене збираються забрати, і дуже переживала», — каже Ігор. Під час першого допиту його запитували про доньку. Він підтвердив, що це його донька, ще не знаючи, що на той момент вона вже залишила країну. 

Шлях від постраждалого до правозахисника

Сьогодні Ігор очолює громадську організацію, яка допомагає людям, що пережили окупацію, полон, катування та інші порушення прав людини.

«Зараз моя мета — знаходити постраждалих людей і надавати їм якомога більше допомоги, щоб вони не почувалися покинутими, без підтримки, забутими всіма», — говорить він. — «Тому що вони вистояли заради України...і через нашу організацію ми намагаємося їм допомогти». 

Послання міжнародній спільноті

Ігор висловлює вдячність міжнародним партнерам, які підтримують постраждалих від війни.

«Величезна подяка всім міжнародним організаціям, які небайдужі до того, що з нами відбувається, і допомагають нам — хтось з-за кордону, хтось з інших регіонів України», — каже він.

Водночас він наголошує на труднощах, з якими стикаються організації, що документують злочини, вчинені під час окупації.

«Зараз нам дуже важко знаходити людей, які готові свідчити та надавати покази для документування злочинів Росії. Ми втрачаємо час на пошук допомоги та пошук самих постраждалих через нестачу фінансування та ресурсів», — пояснює Ігор.

Він також говорить про те, наскільки важливою для постраждалих є міжнародна увага та солідарність.

«Я бачу, як нам намагаються допомогти, бачу, що людям справді не байдуже. Це дуже багато для нас означає, тому що це відчуття підтримки ми передаємо й тим людям, яким допомагаємо. Ми кажемо їм: ми не самі, нам допомагають», — говорить він. — «Коли бачиш, що про тебе думають, що тобою переймаються і намагаються допомогти — це дуже важливо».

Цього року вперше у щорічній доповіді Генерального секретаря ООН щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, Росію було включено до переліку сторін, які мають бути притягнуті до відповідальності за такі злочини. Ігор вважає, що цьому сприяла готовність постраждалих говорити про пережите.

«Усе це завдяки таким інтерв’ю, як це, завдяки людям, які не бояться говорити», — каже він. 

Підтримка мереж постраждалих з боку ООН

З травня 2022 року Організація Об’єднаних Націй та Уряд України співпрацюють у межах Рамкової програми співробітництва щодо запобігання та реагування на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Вона стала основою для скоординованої національної відповіді, орієнтованої на потреби постраждалих, за участю державних установ, агентств ООН та громадських організацій, зокрема й тієї, яку сьогодні очолює Ігор.

У межах цієї співпраці структури ООН провели навчання для понад 230 медичних працівників, державних службовців та фахівців із супроводу випадків щодо надання допомоги, орієнтованої на потреби постраждалих і врахування пережитої травми. Також було підготовлено 264 фахівців із безоплатної правової допомоги, що сприяло посиленню системи перенаправлення до Центрів допомоги врятованим та реабілітаційних послуг по всій країні.

Платформа Aurora, яку підтримує ЮНФПА, сьогодні надає людям, які пережили ґендерно-зумовлене та сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, можливість дистанційно отримувати спеціалізовану психологічну допомогу з будь-якої точки України, включно з тимчасово окупованими територіями, а також з-за кордону.

У листопаді 2024 року Україна ухвалила Закон №4067, розроблений спільно державними органами, громадянським суспільством та ООН. Документ передбачає надання невідкладних проміжних репарацій людям, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Після створення механізму виплат та повної імплементації закону Україна стане першою країною у світі, яка запровадить такі репарації під час активної війни. 

Заклик до справедливості

Ігор та інші постраждалі, з якими він працює, продовжують чекати на справедливість і притягнення винних до відповідальності.

«Ми все ще сподіваємося на справедливість, що вона нас не омине», — каже він наприкінці розмови.

Водночас Ігор наголошує на важливості швидкого документування злочинів та збереження доказів.

«Дуже важливо діяти швидко, не втрачати час, оперативно реагувати, збирати докази та документувати ці випадки», — говорить він.

Стала міжнародна підтримка, повна реалізація механізму проміжних репарацій для постраждалих, своєчасне фінансування та подальша підтримка організацій, очолюваних самими постраждалими, таких як організація Ігоря, залишаються критично важливими для документування випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, в Україні та забезпечення відповідальності за злочини, вчинені під час російської окупації.