Заява Пабло де Грейффа, Комісара Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, на засіданні Ради Безпеки ООН за формулою Аррії

Шановна пані Голово,

Ваші Високоповажності,

Дякую за організацію цієї важливої та актуальної зустрічі та за запрошення Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні виступити перед Радою Безпеки. Для мене велика честь перебувати тут разом із іншими доповідачами, які самі пережили ув’язнення, зазнали серйозних порушень і тепер активно сприяють підвищенню обізнаності про ситуацію затриманих.

Протягом двох мандатів Комісія детально висвітлювала широкий спектр порушень і відповідних злочинів, які мали місце у зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, а також їх руйнівний вплив на жертв, їхні родини та громади.

Комісія неодноразово звертала увагу на масштабні і систематичні застосування тортур Російською Федерацією проти цивільних осіб та військовополонених. У жовтневій доповіді 2024 року для Генеральної Асамблеї ми дійшли висновку, що російська влада здійснює тортури як частину скоординованої державної політики, що, відповідно, є злочинами проти людяності.

Цей висновок ґрунтується на зібраних протягом понад двох з половиною років доказах, які свідчать про численні систематичні методи застосування тортур з боку російської влади в усіх регіонах України, де вона встановлювала контроль, а також у місцях утримання в восьми регіонах Російської Федерації.

Ми встановили, що різні служби та сили безпеки Російської Федерації діяли узгоджено, розподіливши обов’язки у здійсненні тортур. У встановлених місцях утримання персонал Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) та її спеціальні підрозділи («Спецназ») запроваджували рутинні жорстокі методи, спрямовані на залякування, приниження, зламування, примус і покарання затриманих. Серед таких методів, щодо яких ми маємо докази, — жорстоку "процедуру прийому" для залякування затриманих, регулярні побиття в різних частинах установ та на різних ділянках тіла затриманих, принизливі обшуки, заборона сидіти, позбавлення сну, використання стресових поз, примус до фізичних навантажень і тривале перебування без одягу.

Виконання встановлених правил контролюється камерами спостереження, а суворе колективне покарання застосовується до будь-якої поведінки, що вважається порушенням. Ці практики були перенесені з установ утримання у Російській Федерації до тих, що перебувають під контролем Росії на окупованих територіях України.

Багато колишніх затриманих свідчать, що керівництво місць утримання або інші високопосадовці російської влади віддавали накази, заохочували, допускали чи не вживали заходів для припинення таких дій. Троє колишніх працівників ФСВП, яких нам вдалося опитати після їх звільнення, підтвердили отримання вказівок від керівництва щодо того, як поводитися з українськими ув’язненими.

Двоє з них згадували накази командирів "працювати жорстко і без жалю" з українськими затриманими. Третій повідомив, що регіональний керівник медичної служби наказував лікарям "не забувати, що ув’язнені — це вороги".

Допити, спрямовані на отримання інформації чи змушення до хибних зізнань, зазвичай проводяться співробітниками Федеральної служби безпеки (ФСБ) за участі персоналу ФСВП та "Спецназу". Ми задокументували найжорстокіші методи під час допитів, зокрема жорстокі повторні побиття, застосування електричного струму, опіки, удушення, а також комбінацію води з електричним струмом для посилення болю.

Особливо цілеспрямованими ставали допити щодо окремих категорій осіб: цивільних, звинувачених у співпраці з українськими військовими чи владою, військовополонених з Маріуполя або західних регіонів України, офіцерів, а також осіб, які не володіли російською мовою.

Ще одним шокуючим аспектом є постійне використання сексуального насильства як методу тортур у місцях утримання. Щодо великих місць утримання, затриманих примушують до колективного тривалого перебування без одягу, принизливих обшуків та ударів по статевих органах, зокрема електрошокерами, включаючи душові, коли вони були оголеними та мокрими. Ми також задокументували індивідуальні випадки зґвалтувань та спроб зґвалтування, використання електрошоків на статевих органах, опіків, кастрації та статевих каліцтв. Чоловіки, які були затриманими, повідомляли про цілеспрямовані напади на їх репродуктивні органи. Один із злочинців сказав колишньому ув’язненому: "Я виб’ю з тебе все, щоб ти не зміг мати дітей". Інші свідчення підтверджують схожий досвід.

Медична допомога у місцях утримання зазвичай не надається, навіть у випадках, коли у затриманих були серйозні, видимі чи небезпечні для життя травми. У деяких випадках це призводило до смерті або до тяжких та незворотних медичних ускладнень. Після вибуху в колонії в Оленівці в липні 2022 року, коли загинули десятки українських солдатів, російська влада не надала необхідну медичну допомогу важкопораненим. Базова допомога надавалася лише спів затриманими, тоді як керівництво колонії "стояло і дивилося", як українські військовополонені помирали від тяжких травм.

У деяких випадках медичний персонал у місцях утримання навіть вчиняв недбалі або жорстокі дії проти затриманих, порушуючи свої етичні стандарти. Відмова у медичному догляді є ще одним проявом зневаги російської влади до гідності та прав затриманих. Така поведінка також є порушенням норм міжнародного гуманітарного права щодо здоров’я та недоторканності затриманих.

Шановна пані Голово,

Ваші Високоповажності,

Далі – найболючіша частина мого виступу, а саме: глибокий та довготривалий вплив цих порушень на жертв та їхні родини.

Колишні ув’язнені описували серйозні фізичні та психологічні наслідки, які вони переживали через тортури, що не припинялися, часто з довготривалими ускладненнями, включаючи інвалідність. Багато хто досі страждає від болю та травм, зазначаючи переломи кісток, вибиті зуби, кровотечі, набряки, інфекції або гангрену, труднощі з диханням, ходьбою та сном, погіршення зору та пошкодження внутрішніх органів. Деякі жертви вже пройшли або ще проходять складні медичні втручання. Один колишній ув’язнений сказав Комісії: "Жодна жива істота не заслуговує на те, як росіяни поводяться з українцями в місцях утримання".

Окрім фізичних травм, жертви наголошували на серйозних психологічних наслідках. Багато хто страждає від посттравматичного стресового розладу та тривожності, а деякі навіть намагалися вчинити самогубство. Вони згадували про втрату пам’яті, труднощі у спілкуванні, зловживання алкоголем. Жертви часто зазначали про постійний страх повторного затримання та переживання такого ж жаху.

Багато з них зіткнулися із труднощами реінтеграції в соціальне та навіть сімейне життя. У багатьох випадках це призводило до переміщення, розлуки з родинами, втрати роботи та засобів для існування. Вони наголошували на нагальній потребі в більшій допомозі для їхньої реабілітації та підтримки.

Комісія підкреслює важливість комплексного підходу до притягнення до відповідальності, який охоплює судові та позасудові заходи. Позасудові заходи, такі як поширення правдивої інформації, репарації та гарантії неповторення, є особливо важливими для процесу реабілітації жертв. Особливо нагальною є потреба у розширенні психосоціальної та психологічної підтримки.

Крім того, жертви та їхні родини наголошували на важливості притягнення винних до відповідальності згідно з законом. Встановлення та судове переслідування винних є ключовим для подолання культури безкарності та сприяння почуттю справедливості у жертв.

Ми готові продовжувати наші розслідування. Ми усвідомлюємо масштаб зусиль, які докладають багато організацій у цьому напрямі. Комісія ще раз наголошує на необхідності координації цих зусиль, щоб досягти відчутних результатів.

Дякую за увагу.