Жінки-ветеранки в Україні посилюють свій рух на тлі пандемії COVID-19
З 2019 року понад 100 ветеранок приєдналися до Жіночого ветеранського руху, щоб спільно виступати за свої права та можливості.
У жовтні 2019 року український парламент ухвалив законопроект, який передбачає офіційне визнання ветеранками жінок, які у ролі волонтерок брали участь у воєнних діях на сході України, а також дає доступ до відповідних соціальних виплат. До цього їм відмовляли в отриманні статусу ветеранки. Жіночий ветеранський рух обставав за ці поправки на основі дослідження «Невидимий батальйон 2.0», що було здійснене за технічної підтримки ООН Жінки та фінансування Швеції. Понад 100 ветеранок приєдналися до руху з 2019 року, щоб спільно виступати за свої права та відстоювати можливості для демобілізованих жінок. Сьогодні рух став офіційно визнаною неурядовою організацією, і, оскільки COVID-19 впливає на всі аспекти життя суспільства, Жіночий ветеранський рух зараз допомагає жінкам-ветеранкам залишатися в безпеці.
У жовтні 2019 року український парламент ухвалив законопроект, який передбачає офіційне визнання ветеранками жінок, які у ролі волонтерок брали участь у воєнних діях на сході України, а також дає доступ до відповідних соціальних виплат. До цього їм відмовляли в отриманні статусу ветеранки. Жіночий ветеранський рух обставав за ці поправки на основі дослідження «Невидимий батальйон 2.0», що було здійснене за технічної підтримки ООН Жінки. Понад 100 ветеранок приєдналися до руху з 2019 року, щоб спільно виступати за свої права та відстоювати можливості для демобілізованих жінок. Сьогодні рух став офіційно визнаною неурядовою організацією, і, оскільки COVID-19 впливає на всі аспекти життя суспільства, Жіночий ветеранський рух зараз допомагає жінкам-ветеранкам залишатися в безпеці.
На початку конфлікту багато жінок приєдналися до Збройних Сил доброволицями, хоча це не було визнано юридично. Зараз жінки складають близько 11 відсотків від Збройних Сил України, проте їхній внесок часто залишається невидимим і недооціненим.
За підтримки ООН Жінки «Невидимий батальйон» та «Невидимий батальйон 2.0» стали першими двома ініціативами, спрямованими на вирішення проблем, з якими стикаються жінки у збройних силах та в рамках розробки політик. «Невидимий батальйон» висвітлив проблеми видимості постійного внеску жінок у національну оборону та створив можливості для зміни законодавства. У рамках «Невидимого батальйону 2.0» було здійснено перше дослідження потреб жінок-ветеранок, розглядаючи питання їхньої реінтеграції у цивільне життя. Цей проєкт продовжує відстоювати найкращі політичні рішення. Разом обидві ініціативи допомогли створити та розвинути Жіночий ветеранський рух в Україні - єдину організацію, створену для підтримки жінок-ветеранок та військовослужбовиць.
«Повернувшись до мирного життя, ми зіткнулися з ПТСР (посттравматичним стресовим розладом — прим. ред.), труднощами з пошуком психологічної підтримки, сімейними та економічними проблемами, сексуальними домаганнями, ейджизмом і навіть громадським осудом», - ділиться Андріана Сусак-Арехта, одна з лідерок руху. «Тривале спілкування одна з одною та підтримка від інших ветеранок стали лікувальними для нас. Під час сесій, зустрічей, тренінгів стало зрозуміло, яких рішень ми хочемо досягти, як хочемо вплинути на демократичні процеси. Це об'єднало нас у рух з чіткою місією передати нашу країну майбутнім поколінням у кращому стані, ніж ми успадкували її», - пояснює Андріана.
Сьогодні Український жіночий ветеранський рух (ЖВР) є незалежною молодою громадською організацією, яка має на меті розбудувати свій потенціал, посилити адвокацію за допомогою кампаній та продовжувати довгострокове стратегічне планування. Старі виклики лишаються незмінними - конфлікт триває, тоді як державних програм щодо реінтеграції жінок, які відповідали б їхнім потребам, все ще бракує.
Пандемія COVID-19 посилює вже існуючі проблеми. Жінки-ветеранки та жінки, які перебувають на службі, стикаються з більшими ризиками зараження. Вони часто є матерями-одиначками, волонтерками, медичними працівницями або виконують службу в районах, постраждалих від конфлікту, на передовій боротьби з пандемією. Жіночий ветеранський рух став частиною реагування на COVID-19 в оперативному штабі при Міністерстві у справах ветеранів України, висвітлюючи питання ветеранок на щоденних зустрічах та допомагаючи у координації та наданні необхідної допомоги.
«З березня моя робота збільшилась вдвічі - я щодня оглядаю в середньому від 40 до 50 пацієнтів», - каже Катерина Луцик, військова санітарка, що працює у Житомирі. Надання не лише медичної, а й психологічної та реабілітаційної допомоги є надзвичайно важливими для ветеранів та ветеранок регіону, де мало ресурсів для допомоги. Психосоціальні сесії для жінок-ветеранок допомогли підвищити їх витривалість та можливості під час пандемії.
«Ми провели дослідження серед жінок-ветеранок і з’ясували, що 14 відсотківопитаних втратили роботу під час карантину, а 53 відсотки ветеранок повідомили про значне зменшення доходів за цей час», - говорить Юлія Кирилова, ветеранка та одна із засновниць Жіночого ветеранського руху. «Щоб вирішити це питання, ми зосередилися на забезпеченні основних потреб жінок, таких як надання продуктів харчування та засобів індивідуального захисту й дезінфекції. Це було вкрай необхідне короткострокове рішення», - каже вона.
Багато ветеранок працюють не за наймом. За підтримки ООН Жінки Жіночий ветеранський рух провів низку освітніх тренінгів, аби підвищити професійні навички ветеранок, покращити їхню фінансово-економічну спроможність та перспективи в подальшому працевлаштуванні. Також ветеранки навчились подаванню на грантові проєкти, з метою забезпечення фінансування великої кількості ініціатив, які громадянське суспільство здійснює для надання послуг, які не надаються державою.
«Маючи за плечима досвід участі в бойових діях, я розумію, що будь-які перешкоди можна подолати, якщо ти маєш надійний тил та команду, яка завжди прикриє спину і підставить дружнє плече», - говорить Юлія. «Колись для мене це були мої армійські співслужбовці, яким я могла довірити своє життя на Сході, сьогодні ж, це мої посестри з Жіночого Ветеранського Руху», - додає вона. «Для мене ЖВР - це не просто організація, робота чи черговий проект, для мене це сестринство, де мене завжди зрозуміють та підтримають, і не важливо, які виклики сьогодні перед нами постають».
Вже зроблено чимало, але історія руху жінок-ветеранок в Україні лише починається.