За словами Ірини Корлякової: «Я хочу, щоби у своїх громадах люди почувались у безпеці – навіть у найважчі часи»

48-річна Ірина Корлякова втекла з рідного міста на сході України, щоби врятуватися від насильницького військового конфлікту й оселилася в маленькому містечку Сватове. Вона не дозволила відчаю через вимушене переселення зруйнувати її віру, а натомість почала брати активну участь у житті своєї громади. Після тренінгів із питань мобілізації громад задля розширення можливостей, організованих ООН Жінки в Україні, пані Корлякова згуртувала місцевих жінок у шість груп самодопомоги, які почали працювати в різних селах для покращення надання медичних та інших важливих послуг у цьому районі. Село Чепигівка зіграло важливу роль у відновленні єдиного закладу охорони здоров’я в сусідньому селі, який став основним місцем надання медичних послуг під час пандемії COVID-19.

У 2014 році, коли розпочався конфлікт, мені довелося залишити свій процвітаючий бізнес із роздрібної торгівлі й переїхати в інший регіон. Упродовж досить довгого часу я плекала мрії про повернення. Потім я дізналася, що одна з моїх крамниць згоріла після обстрілів. Тоді, у ту мить, я усвідомила, що мій рюкзак – це єдине, що залишилося в мене від мого минулого життя.

Як і багато інших ВПО (внутрішньо переміщених людей) з ураженого конфліктом сходу, спочатку я намагалася знайти роботу і зняти квартиру. Жінок на роботу брали не дуже охоче, вважаючи їх недостатньо надійними.

Я зупинилася в сестри, але незабаром почала божеволіти через бездіяльність.

Я ніколи не сумнівався в собі. Я завжди була дуже активною та впевненою людиною. Коли я почула про проєкт ООН [Мобілізація громади для розширення можливостей], я негайно подала заявку.

Я працюю з маленькими селами, тому що там люди потребують більшої підтримки. На першому засіданні групи самодопомоги ми зібрались у місцевому фельдшерсько-акушерському пункті, де навіть не було води. Я переконала працівників пункту вирішити питання з постачанням води: зрештою, це був єдиний заклад охорони здоров’я в селі. Я пам’ятаю, що вони були дуже скептично сприйняли мою пропозицію, але мені вдалося переконати їх діяти. Тепер, під час пандемії COVID-19, цей невеликий заклад охорони здоров’я став надзвичайно важливим для місцевих жителів.

Через карантин та обмежувальні заходи для попередження розповсюдження коронавірусної хвороби, найбільше страждають жінки, які проживають у сільській місцевості, особливо з вразливих груп. Через обмеження роботи громадського транспорту вони не можуть отримати доступ до основних медичних та інших послуг, які часто надаються лише в регіональних та місцевих центрах. Жінки, які отримують прибуток від фермерського господарства, не мають грошей на придбання основних товарів для себе та своїх дітей через закриття місцевих ринків. Вони також страждають від високого психологічного та емоційного стресу внаслідок навантаження через необхідність забезпечення процесу домашнього навчання дітей, яке їм довелося терміново налаштовувати.

Ми створили онлайн групи в месенджерах для обміну повідомленнями та інформацією, підтримки один одного та спілкування, а також для полегшення подолання сумісних труднощів. Я хочу, щоби люди почувалися комфортно та безпечно у своїх громадах – навіть у найскладніші часи. Зрештою, це зараз і мій дім».

Ірина Корлякова отримала свої знання про методологію мобілізації громади задля розширення можливостей під час тренінгів, організованих ООН Жінки в рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру, яка спільно реалізується чотирма агентствами ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). На сьогодні тренінги охопили 2 058 осіб, які об’єднались у групи самодопомоги для створення більш стійких громад. Ірина Корлякова покращила життя 200 жінок та чоловіків, які проживають у маленькій громаді села Чепігівка на постраждалому від конфлікту сході України завдяки ініціативам щодо розширення можливостей громади, однією з яких стало відновлення єдиного закладу охорони здоров’я, який забезпечив надання медичних послуг під час пандемії. Її робота сприяє досягненню Цілі сталого розвитку (ЦУР) 16, яка сприяє розвитку мирних та інклюзивних суспільств та ЦУР 3 щодо забезпечення здорового життя та добробуту для всіх.