Олена Григоряк – феміністка та ЛГБТ-активістка, яка бореться з дискримінацією та злочинами на ґрунті ненависті. Як регіональний координатор ЛГБТІ-організації Insight у Чернівцях, що знаходиться в західній частині України, Олена пропагує безпечне, позитивне та інклюзивне середовище для всіх. Минулого року пані Григоряк співпрацювала з ООН Жінки під час “16 Днів Активізму” з метою підвищення обізнаності про різні форми ґендерного насильства.
Коли майже чотири роки тому в Чернівцях відкрилося регіональне відділення Insight, ЛГБТІ-спільнота тільки зароджувалась. Ми знаходили один одного за допомогою «черезтинного радіо» – друзі друзів, колег тощо. Я відвідувала заходи, лекції, тренінги й почала розуміти, що мені цікаві як активізм, так і справа допомоги іншим. Я стала лекторкою, наставницею, волонтеркою, допомагала в організації Фестивалю рівності та показі стрічок. Коли колишній регіональний координатор Insight вирішив переїхати до Польщі, я зрозуміла, що готова до наступного кроку своєї активістської кар'єри, і розпочала координацію роботи офісу в Чернівцях.
Спочатку наша ЛГБТІ-спільнота сама була гомофобною. Навіть якби в місті було якесь безпечне місце і ми б організували якийсь захід, багато людей із ЛГБТІ-спільноти не приїхали б. Було таке, що наші заходи відвідували лише 15-20 людей, що виявилося великим викликом і для мене також. Я бачила людей, які хотіли приєднатися до нас, але боялись у цьому зізнатися через переживання, що їхні родичі чи близькі можуть дізнатися про таке їхнє бажання і участь у нашій діяльності.
Крім того, на місцеву владу також чинився великий тиск. Коли я, як лесбійка, активістка та координаторка, намагалася винести питання насильства, дискримінації та порушення прав людини на публічне обговорення, я стикалася з величезним закулісним протистоянням із їхнього боку. І воно все ще відчувається. Отже, попереду ще багато роботи.
Нам також доводиться протистояти правим групам, які часто налаштовані досить агресивно щодо ЛГБТІ-спільноти. Коли ми оголошуємо публічну подію, наші опоненти намагаються організувати свою в той самий день. Вони запрошують своїх прихильників з інших регіонів, щоби створити враження, що їхній рух підтримується набагато більшою кількістю людей, ніж наш, і використовують це як доказ того, що наше суспільство не готове прийняти різноманітність.
Досить часто ми також стикаємося з відкритою агресією. Наприклад, упродовж останніх років, під час трьох наших публічних заходів відбулися зіткнення правих груп із місцевою поліцією. Крім того, у регіоні є досить багато релігійних організацій, які також є досить впливовими.
Звичайно, суспільство змінюється. Нам набагато простіше спілкуватися та доносити свої повідомлення до журналістів, інфлюенсерів і навіть широкій громадськості. Порівняно з 10 роками тому, наразі ми стикаємося з набагато меншими відкритими проявами гомофобії та токсичної поведінки. Однак, на жаль, багато суттєвих проблем все ще ігноруються і залишаються непоміченими.
Я вважаю, що питання насильства та дискримінації не слід замовчувати. Ми їх постійно піднімаємо на місцевому рівні. Але нам потрібна загальнодержавна дискусія. Люди повинні усвідомити, що насильство не є нормальним. Звинувачення жертв не повинно підтримуватися. Сексизм є неприйнятним. Потрібно пояснювати наші цінності шляхом сприяння діалогам, а не проведення лекцій. Важливо надати людям можливість висловлювати свою думку, розмірковувати та ставити запитання. Я вважаю, що це єдиний спосіб донести нашу думку».