Підтримка правосуддя та відповідальності в Україні

Невдовзі після смертоносного обстрілу дитячої лікарні в Києві в липні 2024 року команда спеціалістів та експертів ООН з прав людини прибула на місце події. Вони опитували медичний персонал, батьків та місцевих мешканців, ретельно відстежуючи та документуючи наслідки війни. Поки команда працювала, приголомшені діти сиділи на лікарняних ліжках, розташованих у парках і на вулицях, їхні тіла все ще були підключені до медичних крапельниць, а з-під уламків піднімався дим.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну завдає величезних страждань народу України. Тисячі цивільних осіб загинули, безперервні атаки продовжують руйнувати будинки, лікарні та школи. Цілі райони та села були стерті з лиця землі. Мільйони людей були змушені покинути свої домівки, розриваючи сім’ї. Безкарно здійснюються позасудові страти, катування, насильницькі зникнення, свавільні затримання та сексуальне насильство.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) була створена у 2014 році для моніторингу та звітування щодо ситуації з правами людини в Україні. З 24 лютого 2022 року місія активізувала свою діяльність з документування порушень Міжнародного права прав людини та Міжнародного гуманітарного права, скоєних усіма сторонами конфлікту. Мета – захист прав людини, сприяння притягненню винних до відповідальності і встановленню справедливості.

Голова місії Даніель Белль вважає, що постійний моніторинг і документування порушень прав людини є ключем до того, щоб одного дня підзвітність і правосуддя стали реальністю. За словами Белль, 75 співробітників місії щодня спілкуються з людьми, які безпосередньо постраждали від конфлікту, щоб надати «достовірну та надійну інформацію з перших вуст про порушення прав людини і тенденції у сфері захисту цивільного населення по всій країні, в тому числі на окупованих територіях».

“Ми є єдиною агенцією ООН, яка має моніторингову присутність поблизу лінії фронту, що дозволяє нам щодня спілкуватися з людьми, які безпосередньо страждають від конфлікту.“

ДАНІЕЛЬ БЕЛЛЬ, ГОЛОВА МІСІЇ ООН З ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Завдяки ретельному документуванню та підготовці доказових доповідей про ситуацію з правами людини, місія сприяє механізмам підзвітності та полегшує доступ жертв і постраждалих до правосуддя.

«За кожною доповіддю стоять людські історії» — зазначає Даніель.

«Я не хотів виїжджати»

83-річний Віктор був серед тисяч людей, евакуйованих із півночі Харківської області під час наступу російської армії у травні 2024 року. Мешканці розповідали, що їм доводилося ховатися в підвалах без електрики днями або навіть тижнями через інтенсивні артилерійські обстріли та авіаційні бомбардування.

Віктор поділився, що його будинок, розташований лише за два кілометри від кордону, був зруйнований бомбою, яка також поранила одного з його синів. Деякі люди втікали, взявши лише кілька сумок з одягом, інші — своїх домашніх тварин. Багато жінок прибули до державних центрів допомоги для переміщених осіб у босоніжках і легких літніх сукнях.

«Я залишився, бо це був мій дім. Я не хотів виїжджати», — сказав Віктор у центрі допомоги в Харкові. Люди похилого віку та особи з інвалідністю стикаються з особливими труднощами під час примусової евакуації, але Віктору вдалося дістатися до безпечного місця завдяки допомозі своєї онуки. «Виїхати було важким рішенням. Я старий, і мені важко ходити. Я не знаю, де тепер буду жити».

Під час збройного наступу команди ММПЛУ виїжджали на місця, щоб провести ґрунтовні інтерв’ю з людьми, які були евакуйовані з прифронтових районів.

«Я взяла з собою лише одну валізу»

Коли Ліна згадує своє минуле життя, у неї на очах бринять сльози. «У нас було все: добрі зарплати, квартири, гарна погода» — каже вона.

Ліна втекла з міста Енергодар на південному сході України після того, як його окупували російські війська.

«Я взяла з собою лише одну валізу. Мені довелося залишити маму, яка була прикута до ліжка, під наглядом медсестри та брата» — розповідає Ліна.

Її мати померла в березні 2023 року, але Ліна твердо вирішила виконати останню обіцянку, яку дала їй.

«Я пообіцяла їй, що повернуся» — каже вона. «Ми думали, що це станеться через кілька місяців, але минуло вже понад два роки».

Ліна, яка працює в Запоріжжі, допомагає іншим українцям, які покинули окуповані території. Вона розповіла, як мешканці міста піддаються дедалі більшому тиску, коли їх змушують отримувати російські паспорти, щоб полегшити повсякденне життя.

«Медичні послуги не надаються людям з українськими паспортами, тому вони змушені отримувати російські документи» — сказала вона, додавши, що найбільше страждають люди похилого віку та особи з інвалідністю.

У нещодавній доповіді ММПЛУ детально описано заходи, які вживає Російська Федерація для поширення російської мови, громадянства, законів і навчальних програм на окупованих територіях України, а також для придушення української культури та ідентичності.

“У нас був красивий дім”

«У нас був красивий дім з великим садом та бджолами, ми виготовляли власний мед. Нас поважали в нашій громаді. Але нам довелося все це залишити. Чому це сталося з нами?» — запитує Поліна.

67-річна Поліна та її 65-річний чоловік Олександр є українськими біженцями, які зараз живуть у Молдові. Обоє мають проблеми з серцем і були змушені покинути своє село в Миколаївській області на півдні України після того, як п’ять днів переховувалися у своєму підвалі з онуками під час обстрілів російськими військами.

«Звуки вибухів були неймовірно страшними. Це було жахіття. Багато будинків були зруйновані. Одна з бомб впала всього за 40 метрів від нашого дому. Ми чули вибухи з підвалу і думали, що якщо бомба влучить сюди, наш дім стане нашою могилою» — розповідає Поліна, колишня вчителька.

Побоюючись за своє здоров’я, подружжя вирішило виїхати у квітні 2024 року. Зараз вони живуть у невеликій квартирі в столиці Кишиневі разом зі своїм старшим онуком, 16-річним Андрієм, який займається ремонтами, щоб допомогти сплачувати оренду.

«Ми приїхали без одягу на літо. Не знаємо, що буде далі. Онук приїхав допомагати, але ми не можемо дозволити собі платити за оренду» — сказав Олександр, колишній електрик.

Мільйони цивільних були змушені залишити все. Багато з них пережили травми і потребують підтримки, особливо найвразливіші категорії населення. Завдяки програмі перенаправлення Управління ООН з прав людини в Молдові, яка допомагає вразливим українським біженцям, Поліна та Олександр отримали необхідні ліки від місцевої благодійної організації.

Поліна та Олександр, які в жовтні цього року святкуватимуть 50 річницю шлюбу, зізнаються, що немає дня, коли б вони не мріяли повернутися до свого саду, де вирощували абрикоси, яблука, персики, сливи та тримали корів.

«Ми дуже сумуємо за нашими синами та онуками» — каже Поліна, показуючи фотографію усміхненої 14-місячної онуки на мобільному телефоні.

“Поля забруднені вибухівкою”

Мало які місця зазнали такого руйнування, як Тернові Поди та навколишні села. Колись тут мешкало 150 людей, а зараз залишилося лише восьмеро.

Це колись процвітаюче фермерське поселення на півдні Миколаївської області стало полем запеклих боїв у перші місяці повномасштабного вторгнення в 2022 році. Більшість сіл перетворилися на міста-привиди, а їхні будинки та школи залишилися в руїнах.

«Коли ми повернулися півроку тому, все було знищено» — каже 55-річний Олександр.

Олександр і його дружина Лариса нещодавно відремонтували дах і займаються пересаджуванням саду, незважаючи на те, що майже щодня чують вибухи з боку фронту, що за 30 км від їхнього будинку. Над територією іноді пролітають ракети, випущені з протилежного берега Дніпра, і постійно чути гул військових безпілотників.

«Поля забруднені вибухівкою. Щодня ми знаходимо снаряди та інші боєприпаси біля нашого дому» — каже 58-річна Лариса.

Одна літня сусідка зізналася, що сумує за сільськими дітьми. «У нас були школи. Тепер у них немає дітей» — сказала вона.

Незважаючи на відсутність електрики, Олександр і Лариса сповнені рішучості залишитися.

«Я народився в цьому будинку і хочу знову в ньому жити» — сказав він.

Співробітники ООН з прав людини подорожують поблизу лінії фронту та щодня зустрічаються з людьми в громадах, які безпосередньо постраждали від конфлікту.