Вступне слово помічниці Генерального секретаря, Координаторки системи ООН в Україні та Гуманітарної координаторки Деніз Браун під час пресбрифінгу в Офісі ООН у Женеві

Дякую вам і доброго ранку.

Я хочу вам розказати про Харків та описати, що відбувається в тій частині України, де за останні пару місяців спостерігається явна ескалація бойових дій. Дозвольте мені пояснити детальніше, що я маю на увазі.

Понад 100 співробітників ООН працюють у місті Харкові, тому я там буваю досить часто. І протягом однієї з останніх моїх поїздок два тижні тому протягом дня було 12 сирен і 12 атак. Повсякденне життя в місті Харкові зазнає постійних потрясінь. І це я поки що говорю про місто і про те, що там відбувається. Але незабаром поговоримо і про всю область. Я була там також, здається, це було два тижні тому – в Україні люди втрачають відчуття часу – коли Епіцентр, величезний супермаркет та магазин будматеріалів, постраждав від ракетного удару в суботу вдень. Наступного дня після атаки, я стояла перед залишками будівлі, розміром щонайменше у квартал міста, що перетворилася на купу понівеченого металу, битого скла й диму, настільки сильного, що навіть через 24 години, як я поїхала, я все ще відчувала його сморід на моїх руках і одязі.

Отже, це така, дуже важка реальність для мільйона, понад мільйона людей, які все ще живуть у місті Харкові.

Це місто змінилося з того часу, коли я приїхала в Україну і вперше завітала до нього у серпні 2022 року. Тоді, це було місто, яке через близькість до лінії фронту було майже порожнім. Людей на вулицях було мало, більшість підприємств були закриті, працювали лише деякі готелі та ресторани, а вночі не було електрики.

Майже через два роки, по вулицях ходять люди, підприємства відкриваються, з’являється більше готелів і ресторанів. Це – місто, яке намагається відновитися і жити попри війну. Але постійні обстріли, їх невпинність – УВКПЛ моніторить ситуацію і публікує відповідні звіти – справді руйнує повсякденне життя. Тієї суботи, коли поцілили у магазин будматеріалів, це був не просто магазин, а велика будівля з зоною для відпочинку.

Тож, де в Харкові безпечно для людей і їх родин?

Очевидно, що люди не виїжджають з міста. МОМ моніторить пересування людей в межах країни, і люди залишаються. Тому важливо, щоб усі розуміли, що там відбувається. По-друге, енергетична інфраструктура Харкова зазнала сильних пошкоджень. Але така ситуація не тільки у Харкові, а по всій Україні.

За день до мого від’їзду [з Києва] минулого тижня для участі у Берлінській конференції [Міжнародна конференція з питань відновлення України], було десятигодинне відключення електроенергії, що означало, що до кінця дня резервні системи також вимкнулися. В Харкові відключення світла - це постійно. Зараз, протягом літніх місяців, звичайно, ми можемо впоратися з цим. Але в жовтні в Україну прийдуть холоди, що принесе величезні проблеми.

Діти. Ви бачили звіти, але, мабуть, не були у школах, що знаходяться під землею. Я була і це єдине безпечне місце, де діти можуть навчатися в місті Харкові. Знаєте, коли я спускаюся з мером у метро, я сповнена енергії та ентузіазму, як і діти, що їх вчителі навчають природничих наук, математиці в кімнатах під землею, що виглядають як звичайні класні кімнати. Але моя друга реакція: це ненормально.

Це ненормально, що діти мають навчатися під землею.

Далі, варто згадати, що відбувається за межами міста – у Вовчанську – громаді, яку ми добре знаємо. Я була там пару разів. Ми надавали регулярну гуманітарну допомогу мешканцям громади, але зараз за тією інформацією, яку ми маємо, вже проводяться обов'язкова евакуація. Ми не беремо участі в евакуації; це рішення уряду. Але ми разом з нашими місцевими та національними партнерами зустрічаємо людей [у центрах прибуття]. Так, ми прийняли до 14 000 людей.

Отже, ми втратили доступ до такої важливої ​​громади, як Вовчанськ.

Люди, які були змушені переїхати, більшість з них зараз живуть у так званих колективних центрах – в Україні немає таборів, але є колективні центри. Життя втрачені, засоби до існування втрачені, документи також втрачені. Отже, ми спостерігаємо за Вовчанськом, що ймовірно може стати таким же зруйнованим, як і Бахмут.

Ми говоримо про смерть, вимушене переселення, руйнування та відсутність [гуманітарного] доступу. Це – похмура картина.

Як я вже казала, в ООН понад 100 співробітників працює там, і ми з рішучістю залишається на місцях. Сотні співробітників неурядових організацій, національних та міжнародних, також працюють там. Отже, Харків отримує допомогу, а УВКПЛ моніторить ситуацію.

Щодо [гуманітарного] доступу загалом, то, так, ми втратили доступ до таких міст, як Вовчанськ у Харківській області та Часовий Яр у Донецькій області, де я сама була кілька разів, але, на жаль, ми більше не можемо туди поїхати. Це дійсно дуже безпечно. Зазвичай ми маємо дуже, дуже хороший доступ. Ми могли туди дістатися. Це не легко. Я не кажу, що це легко. Я кажу, що ми могли туди дістатися, але зараз – ні.

Отже, коли я спостерігаю за розвитком ситуації та загостренням війни, я розумію, що це насправді означає: повсякденне життя людей руйнується.

Життя людей, яких я зустріла у Часовому Яру на Донеччині, які хотіли б залишитися у своїх громадах, ви знаєте, зруйновані. Так, як життя чудової жінки, Ольги, 75 років, яка пропрацювала у місті 50 років і яка координувала працівників місцевої влади. Коли я приїхала туди вперше, вона нам казала: ви тут розвантажуйте свої фури, це піде туди, а це – те, що нам потрібно, і наступного разу, будь ласка, зробіть це. Просто найдивовижніша жінка, яка зараз опинилася в місці, куди ми не можемо потрапити.

Отже, будь ласка, майте на увазі, що коли ведуться дискусії про ескалацію війни, ракетні обстріли та бомби - це те, що відбувається в Україні, і щодня травмує людей.

Сьогодні ви можете почути про ракетний обстріл, а завтра про це забудете, але зрозумійте, що атаки мають масовий характер. Люди втрачають своє життя, свої домівки, вони отримують поранення, їм доводиться жити в прихистках, підприємства закриваються. Існує цілий перелік наслідків того, що там відбувається.

Я закінчу згадкою про енергетичну ситуацію, про яку, я впевнена, ви всі чули та знаєте.

Через посилення цілеспрямованих атак на енергетичну інфраструктуру, з початком війни втрачено щонайменше 60 відсотків того, що Україна здатна виробляти, і це факт. Зараз ООН докладає активних зусиль, щоб гарантувати, що необхідні альтернативні системи – я не фахівчиня з енергетики, тому не буду вдаватися в подробиці – будуть на місці до зимових холодів. Це питання грошей, це також питання доступності цих систем на світових ринках, а також того, що є безпечні та надійні умови для розміщення цього обладнання там, де воно найбільш необхідне, щоб зігріти українців протягом дуже, дуже холодних зимових місяців.

Це – похмура картина. Я впевнена, що те, що я кажу, не є для вас несподіванкою.

Однак я вважаю, що всі ми повинні розуміти наслідки загострення війни для народу України. Чим довше це триває, тим більше страждань. Крім того, існує кумулятивний ефект різних факторів, які разом ускладнюють життя. Але народ України витривалий, це повторюють сотні й тисячі разів.

Так, вони дуже рішучі, але вони також потребують нашої підтримки.

Дякую вам.