"Ракети нас не зупиняють"
S7-Епізод 1. подкасту "Прокинувшись вночі" з Мелісою Флемінг.
У цьому епізоді - Координаторка системи ООН в Україні, Гуманітарна координаторка Деніз Браун.
Про ведучу:
Меліса Флемінг – Заступниця Генерального секретаря ООН з глобальних комунікацій (з 1 вересня 2019 року).
«Незважаючи на всі недоліки ООН, а їх багато, ми можемо працювати за найскладніших обставин. За допомогою усіх поставок, які мають значення, за допомогою підтримки, яка має значення, за допомогою присутності, яка має значення. Це те, що змушує мене продовжувати. Тому що ми маємо цю можливість, цей потенціал, ці ресурси, цей досвід».
Деніз Браун знає, що значить працювати в тіні війни. Вона, як Координаторка системи ООН в Україні й Гуманітарна координаторка, та її команда зіштовхуються зі значними ризиками, намагаючись задовольняти колосальні гуманітарні потреби людей в Україні у розпалі жорстокої війни.
«Ракети сповільнюють нас, але не зупиняють. Це свідчення мужності, рішучості та досвіду людей, які тут перебувають».
Наразі гуманітарної допомоги й захисту потребують близько 18 мільйонів українців. Мільйони були змушені залишити свої оселі через інтенсивні бойові дії, які призвели до загибелі й поранень тисяч людей. У цьому епізоді Деніз Браун розмірковує про життя під бомбардуванням, про небезпеки поїздок на лінію фронту та про те, як вдається впливати на ситуацію у найскладніших із можливих обставин.
Донати НА ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ В УКРАЇНІ
~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Меліса Флемінг
Якщо ви хочете знати, чому ООН має значення, поговоріть із моєю колежанкою Деніз Браун. Зараз вона займає одну з найбільш складних посад в ООН, яка вимагає максимальної віддачі сил. Як Координаторка системи ООН і Гуманітарна координаторка в Україні вона є найвищою посадовою особою ООН в цій державі. Вона відповідає також за доставку критично важливих речей жертвам цієї жахливої війни. Вона – чудова особистість, і я пишаюся тим, що працюю з нею.
Деніз Браун
Незважаючи на всі недоліки ООН, а їх багато, ми можемо працювати за найскладніших обставин. За допомогою усіх поставок, які мають значення, за допомогою підтримки, яка має значення, за допомогою присутності, яка має значення. Це те, що змушує мене продовжувати. Тому що ми маємо цю можливість, цей потенціал, ці ресурси, цей досвід. Ми змінюємо ситуацію на краще.
Меліса Флемінг
Це Організація Об’єднаних Націй, я – Меліса Флемінг. Вітаю в подкасті Awake at Night («Прокинувшись вночі»). Деніз, війна в Україні назавжди змінила життя людей. І ви сама потрапляли під бомбардування в Києві. Що ви маєте робити, коли чуєте там сирени повітряної тривоги?
Деніз Браун
Гадаю, різні речі. Перш за все – взяти себе в руки як людина. Лунають сирени. Вони дійсно гучні й лунають довго. І в усіх нас вони викликають фізичну реакцію, емоційну реакцію. У мене вона триває не дуже довго. Проте, завжди це десь пара напружених секунд. Що я роблю? Чи йду я до укриття? Чи є в мене час іти до укриття? Чи, може, я просто виходжу в коридор, де немає скла і є захист? Що я робитиму з усіма моїми зустрічами, і таке інше? Тоді це стає практичним питанням. Отже, в різні моменти виникають різні реакції на ці сирени. Також, якщо я чую сирену опівночі, я зазвичай натягую ковдру на голову і кажу: «Ну що ж, дуже шкода. Я не вилізу з ліжка, коли назовні мінус 10».
Меліса Флемінг
Якщо б вам довелося встати з ліжка, а температура – мінус 10, що б було далі? Куди б ви пішли? Де найближче укриття?
Деніз Браун
Ну, найближче укриття – далі по вулиці. Отже, мені було б потрібно одягнутися, тому що -10. Надягти всі ці шари. П’ять хвилин вниз вулицею і в укриття. Це – укриття, тому там темно. Воно під землею. Його зробили якомога зручнішим, але це, звичайно, не те місце, в якому хочеться перебувати на самоті опівночі.
Меліса Флемінг
Але вам доводилося ходити туди багато разів.
Деніз Браун
Багато разів. Ми підрахували, що за останні 11 місяці ми фактично провели в укритті час, еквівалентний одному місяцю. Так.
Меліса Флемінг
Думаю, я бачила фотографії, на яких ви проводите там наради й просто продовжуєте працювати.
Деніз Браун
Так. Точно. Гуманітарна команда у країні, команда ООН у країні, інтерв’ю, денний брифінг у Нью-Йорку. Всілякі заходи…
Меліса Флемінг
Отже, там ви на зв’язку.
Деніз Браун
Ми на зв’язку.
Меліса Флемінг
В Інтернеті.
Деніз Браун
Ми на зв’язку.
Меліса Флемінг
Отже, коли ви там… Маю на увазі, що ви на своїй посаді відповідаєте також за колег.
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Отже, я маю на увазі… Ці відчуття, котрі ви описуєте. Але коли ви берете на себе інші емоції, які, я впевнена, варіюються від страху, я не знаю, до емоцій цілого кола інших колег? Як би ви це описали?
Деніз Браун
Так. Дійсно, у мене в голові постійно понад 2600 осіб персоналу, що в нас тут працює, серед яких 60% - українці, та їхня безпека. І коли на годиннику восьма ранку і лунає сирена, багато людей знаходиться в метро. Отже, якщо ми починаємо рахувати персонал, ми фактично не можемо знайти кожного, тому що люди глибоко в надрах Києва, в метро. Тому завжди є оця тривога. Отже, знаєш, є твоя реакція як людини й твоя реакція як особи, яка відповідає за безпеку й захищеність кожного. І я завжди вкрай стривожена, хоча ніколи не кажу цього, поки не буде врахована кожна людина. Іноді це може займати певний час. А коли ми робимо це в масштабах країни, нам доводиться, як ви розумієте, перевіряти всі міста: це Київ, це Одеса, це Дніпро, це Харків, це Вінниця, це Львів. І переконуватися в тому, що ми знаємо, де знаходиться кожна людина. Саме так.
Меліса Флемінг
Отже, це – всі місця, в яких працюєте ви та ваші колеги.
Деніз Браун
Безумовно.
Меліса Флемінг
І при цьому ви відстежуєте, коли падають ракети й де.
Деніз Браун
А вони падають фактично майже щодня. Ми вже добре навчилися рахувати персонал, тому що нам доводиться це робити пару разів на тиждень. Отже, ми ущільнили цей процес. Проте, мені вкрай важливо знати, де хто знаходиться. І нам реально було необхідно вкласти це в голову кожному. І ми б це зробили… До 10 жовтня, коли перші ракети впали прямо в центрі Києва, я змушувала кожного робити це щотижня просто як практику, з тим, щоб ми могли з’ясувати, в чому є труднощі. Наприклад, ви застрягли у метро. Інтернет іноді відключається. Тоді як вам забезпечити потреби вашої команди чи інших людей? Деякі були з сім’єю – наш місцевий персонал. Таким чином, є ціла низка всіляких питань, про які доводиться турбуватися. Проте зараз це робиться щотижня. Отже, ми дійсно навчилися добре це робити.
Меліса Флемінг
Отже, з одного боку, ви стараєтеся захистити себе та ваші команди, а з іншого – стараєтеся забезпечити необхідні результати.
Деніз Браун
Так. І, звичайно, активізація війни та ракетні удари гальмують нас, але не зупиняють. Мушу сказати, що рішучість гуманітарної спільноти, а також агенцій ООН, наші постачання в районах вздовж лінії фронту, які здійснювати дуже складно й які є дуже великим навантаженням на команди, що туди їдуть, - все це вимагає колосального обсягу роботи з планування. Отже, це нас не зупиняє. Це – випробування хоробрості, рішучості й досвіду людей, які у нас тут працюють. Але так, це, звичайно, може вповільнювати нашу роботу.
Меліса Флемінг
Ви знаєте, що я маю на увазі… Думаю, люди весь час чують про мобілізацію. Переважно вони чують про постачання зброї. Що робить ООН і як вона допомагає в Україні?
Деніз Браун
ООН рятує життя в Україні. Й, безперечно, головним пріоритетом, коли я у серпні приїхала сюди, була наша підготовка до зими – єдина мета якої полягала в тому, щоб не дати людям у малих сільських громадах замерзнути або померти від голоду. У Києві в той час була страшенна спека, а ми зосереджувалися на зимі. Отже, іноді це було трохи сюрреалістичним.
Меліса Флемінг
І в той момент ви не знали, що енергетична інфраструктура стане мішенню.
Деніз Браун
Точно. Це почалося тільки 10 жовтня, а потім усе просто покотилося по похилій. І ми знаємо, що мільйони українців живуть без регулярного доступу до електроенергії, води й опалення, тому що в Україні все це зв’язано. Зима цього року була м’якою. Проте, в деяких місцях було -15, тобто десь вона була не такою вже й м’якою. Тому ми дійсно зосередилися на цьому. Знов-таки, ці постачання біля лінії фронту, ці громади. А це – сотні тисяч людей, які залишилися за пару кілометрів від лінії фронту. Й вони…
Коли 6 січня я була в Оріхові, що в Запорізькій області, було дуже гучно. Й колеги мені також це кажуть. Стає дуже гучно через ці удари, так, що ви не чуєте одне одного. А потім ти починаєш рахувати. Один, два і так до 20. А потім до 30. Ми були там на місці пару годин. І ми не бачили багато людей, тому що люди більшість часу проводять в укриттях. Вони виходять, коли обстріл припиняється. А коли обстріл припиняється, швидко відкривається ринок. Отже, люди приходять, набирають припасів, навідують одне одного, а потім повертаються до укриття. Ось цих людей ми підтримуємо.
І, знаєте, наша перша поїздка до Херсона через три дні після того, як його знову зайняли українські військові, це було приголомшливо. Це було те, що українці мали побачити. Що ООН готова надавати допомогу за найскладніших обставин.
Меліса Флемінг
А що ви їм привезли?
Деніз Браун
Ми привезли предмети медичного призначення. Ми привезли їм комплекти для укриття. Ми привезли їм їжу. Ми привезли їм гігієнічні набори. Ми привезли їм брезент. Це була перша партія допомоги. Ми не є безвідповідальними. Ми знижуємо ризики. Ми знаємо, куди їдемо. Ми говоримо з військовими, перш ніж їхати. Проте, важливо було показати, що ООН – це не просто засідання й голосування в Генеральній Асамблеї, а реальні люди, які роблять реально важкі речі у реально складній ситуації. Так, саме це ми робимо.
Меліса Флемінг
Отже, іноді ви їдете у райони гострого конфлікту. Чи можете ви взагалі говорити з людьми й питати їх: «Чому ви залишаєтеся?».
Деніз Браун
Ми так і робимо. І я обов’язкову їжджу, тому що не можу просити колег поїхати, якщо сама не готова це зробити. Отже, зазвичай кожні два тижні я заскакую до автівки – й поїхали. Ми витрачаємо якомога більше часу на розмови з людьми, яких бачимо на вулиці, або які приходять до нас, тому що, розумієте, у них не часто бувають відвідувачі. Як правило, це літні люди. Це люди, які народилися в тому населеному пункті, яких виховали в тому населеному пункті, які одружуються в тому населеному пункті, в яких там діти, господарства, оселі, там – усе їхнє життя. І вони не готові покинути його, тому що не думають, що повернуться. Отже, ми чуємо багато цього, масу таких історій. Ми чуємо розповіді мерки міста Херсон, цієї чудової жінки. Або жінки-мерки Оріхова. Усіх цих фантастичних жінок, які залишилися там, щоб дбати про свою громаду. Отже, у нас чудовий обмін думками. Проте це завжди дуже важко для всіх нас. І ми мали дуже жваві розмови в той час, коли ми там були.
Меліса Флемінг
Так, можу собі уявити. Мабуть, це важко – жити, постійно побоюючись, що в будь який момент може впасти ракета, і вона дійсно може впасти… Але я здогадуюсь, що, ймовірно, ви своїми думками повертаєтеся до тих, хто постійно живе у такому страху.
Деніз Браун
Так, я міркую, що ООН не є ціллю. Тому я не вважаю, що матиме місце умисне спрямування ударів на ООН. Ми користуємося системою гуманітарного оповіщення. Отже, і Міністерство оборони України, й Міністерство оборони Росії поінформовані про всі наші колони, які рухаються в межах 20 кілометрів від лінії фронту. Але ви праві. У цих атаках присутня неточність. Це могло б статися… Ракета могла б упасти там, де не повинна була. Тоді ми під неї потрапимо. Це цілком вірно. Але це… Знаєте, це частина роботи в ООН, чи не так? В усіх місцях, де я коли-небудь працювала, є такий елемент ризику. Тож нам як людям завжди необхідно розраховувати, який рівень ризику для нас є комфортним. А Україна потребує від нас великих витрат рівня комфортності. Знов-таки скажу про дуже сміливих і рішучих колег, які працюють зі мною тут, на місці.
Меліса Флемінг
Чи чули ви якусь історію від кого-небудь, з ким, можливо, зустрічалася в Херсоні чи Запоріжжі або в одному з тих місць, де люди прямо зараз так сильно страждають, яка досі залишається у пам’яті?
Деніз Браун
Це Херсон. Після його звільнення в середині листопада я побувала там п’ять разів. Ці постійні обстріли, атаки на цивільну інфраструктуру, системи теплопостачання та електропостачання, ці страждання… І я була там… Це було під час однієї з моїх поїздок, у грудні, й було дуже холодно. І ти можеш просто… Був вітер, який просто пронизує тебе до кісток. Я була з представником влади, й ми прийшли у пункт обігріву. Він говорив із людьми, потім повернувся і сказав: «Це Деніз, вона – голова ООН в Україні». І я трохи поговорила з цими людьми.
А потім, коли я виходила, одна жінка… Там була маленька дівчинка, яка тримала її за руку. Навряд чи їй було більше чотирьох років. Ця чудова маленька дівчинка. У такій, знаєте, великій хутряній шапці, тому що було дуже холодно. Вона підходить до мене й каже: «Дякую вам. Дякую вам за все, що ви робите. Якщо б я тільки могла отримати сонячну лампу! Чи не могла б я отримати лампу? Чи не могли б ви дати мені її? А у мене не було сонячної лампи. Ми привезли все, крім сонячних ламп. І я просто… Я завжди пам’ятаю це, тому що ми працюємо в великих масштабах. Ми охоплюємо величезну кількість людей. Ми привозимо величезну кількість припасів. Але їх завжди мало. Це не завжди все, що потрібне людям. І я думаю про це. А вона подивилася на мене й сказала: «Ну що ж. Добре, дякую». Й пішла з цією дівчинкою. А я подумала: «Куди вона йде? Де вона живе? Де вона спить? Як вона справляється сама?». Ось вони, ці історії. Нам ніколи не слід поздоровляти себе за цю роботу.
Меліса Флемінг
Чому ви так вважаєте?
Деніз Браун
Тому що зробленого ніколи не буває достатньо.
Меліса Флемінг
І як ви з цим справляєтеся? Бачу, що ви фактично… Ви зворушена. І я також, тому що я знаю це відчуття. Що ж не дає вам зупинитися, знаючи, що зробленого ніколи не буває достатньо?
Деніз Браун
Тому що, незважаючи на всі недоліки ООН, а їх багато, ми можемо працювати за найскладніших обставин. За допомогою усіх поставок, які мають значення, за допомогою підтримки, яка має значення, за допомогою присутності, яка має значення. Це те, що змушує мене продовжувати. Тому що ми маємо цю можливість, цей потенціал, ці ресурси, цей досвід. Ми впливаємо на ситуацію. Неурядові організації проводять фантастичну роботу. Але ООН – це мамонт. Це шерстистий мамонт, який змінює ситуацію на краще, може змінювати ситуацію на краще, якщо ми все робимо правильно. Ось що надає мені сили йти далі. Тому що у нас є ця можливість, цей потенціал, ці ресурси, цей досвід. І коли ми правильно все це складаємо, і це не завжди… Це не завжди слід складати однаково. Ми впливаємо на ситуацію. Але ми не завжди впливаємо на ситуацію. Проте, в даному випадку – впливаємо.
Меліса Флемінг
Гадаю, з усіма цими потребами та всіма цими мільйонами зробленого ніколи не буде достатньо. І ця сонячна лампа…
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Можливо, для того, щоб та маленька дівчинка могла читати. Гадаю, ви, можливо, це уявили.
Деніз Браун
Так, я це уявила.
Меліса Флемінг
Цікаво, коли ви бачите таких дівчаток, ви, мабуть, думаєте також про дітей в Україні й про те, наскільки ця війна впливає на них, причому у багатьох вимірах.
Деніз Браун
Так. ЮНІСЕФ проводить фантастичну роботу з «Карітас» та іншими національними організаціями зі створення спеціальних центрів для дітей. Я відвідала багато цих центрів, куди можуть ходити діти, які травмовані звуком сирен, звуком ракет, ударами або втратою членів їхніх родин. Виклик, що стоїть перед нами, полягає в тому, що на лінії фронту досі залишаються діти. Тому що сім’ї відчувають, що не можуть звідти поїхати. Ми не здатні підтримувати їх так, як нам слід. Так, ми можемо надати дітям одяг і ковдри, опалювальні пристрої та предмети медичного призначення, але в них немає Інтернету. Вони не можуть навчатися навіть у режимі онлайн. Психологічну підтримку, якої вони відчайдушно потребують, ми не можемо надати, тому що ми виїжджаємо на місця тільки на пару годин. І ми не можемо їздити щодня. Отже, я проводжу багато часу в розмовах з ЮНІСЕФ, національними організаціями та ВООЗ. Що ми можемо робити в таких умовах? Відповідь – не дуже багато. На жаль, не дуже багато.
Меліса Флемінг
Тобто діти, які, можливо, вибралися звідти, почуваються набагато краще.
Деніз Браун
Принаймні в них є можливість отримати підтримку, якої вони потребують, просто зараз. Але навіть ця підтримка – це на даний момент щось на кшталт всезагального підходу, ці центри для дітей. Проте, деякі з цих дітей потребують набагато глибшої, набагато більш довгострокової підтримки, ніж інші. І саме це необхідно визначити й надавати підтримку цим дітям. Але це – діти, яких ми не можемо охопити, що турбує мене більш за все.
Меліса Флемінг
Тому що отримана ними травма, мабуть, надзвичайно сильна. Маю на увазі, що ви навіть це говорила, коли були в Женеві.
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Ви тільки-но приїхали з України. Я запитала: «Як це – бути там?». Ви відповіли: «Спокійно».
Деніз Браун
Так. Сирени лунають дуже гучно. Дуже гучно. А звук повітряних ударів, коли вони трапляються, ще гучніший. І служба безпеки намагається навчити мені розпізнавати різницю між вхідними та вихідними звуками. У першому випадку це звук, який потім відбивається, вірно? Потім він впливає. Отже, здається, що це просто триває безкінечно. Це все одно ж, що бути в тунелі. І ми так до цього звикаємо. Ми думаємо, що звикаємо. Але я усвідомлюю, що як тільки ми виходимо, ви почуваєтеся втомленими. Ваші плечі отяжіли, у вас болить голова. Тому що ми весь час у напруженні. Весь час. Тож уявіть собі тих дітей! Ми, як дорослі, маємо різні механізми подолання труднощів і можемо давати їм розумне пояснення. Але ці діти знаходять, сподіваюсь, інші способи подолання труднощів. Проте я не впевнена.
Меліса Флемінг
Ну, гадаю, ти працюєш і на адреналіні.
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Вас призначили на цю посаду в Україні у липні 2022 року. До того ви вже працювали в низці інших місць, де мали місце жахливі страждання, як-от Афганістан і Сомалі. Що змусило вас погодитися на цю роботу?
Деніз Браун
Знаєте, це важко. Коли я приїхала в Україну з Центрально-Африканської Республіки, важко було знайти слова. Я не могла сказати «я щаслива бути тут». Вірно? Ти можеш це говорити. Це війна. Це як війна. Це не конфлікт. Це війна. І я не знала, що сказати. Я що, повинна говорити «для мене честь бути тут», правильно? У деяких відношеннях це дійсно честь – представляти ООН у такому контексті, де нас на початку не дуже любили. Було складно. Тим не менш, не враховуючи цього, як можна відповісти «ні» на таку пропозицію? На пропозицію зробити свій внесок у ситуації, яка для нас є, мабуть, подією століття..
Меліса Флемінг
Що не дає вам спати вночі в ці дні?
Деніз Браун
Ймовірно, це не щось одне. Як правило, я прокидаюсь посеред ночі. І мої діти дізнаються про це. Я розмовляю сама з собою. А вони сміються, тому що коли я їду за кермом автівки, вони переглядаються й кажуть: «Мамуся, ти розмовляєш сама з собою». А я відповідаю: «Так, правда. Я говорю сама з собою». Я так блукаю в тому, що в мене в голові, що розмовляю сама з собою, - це звучить цілком божевільно. Це не божевілля, просто так багато думок, міркувань та інформації, які доводиться опрацьовувати. І якщо я все це не опрацюю, перш ніж іти спати, це будить мене о другій годині ночі. Й тоді я знаю, що повністю виснажена.
На початку ми забезпечували, щоб ООН робила правильні речі у правильний спосіб на місцях. Я кажу про роботу на місцях в Україні. Треба було забезпечити, щоб ми були там, де ми були більш за все потрібні людям. Щоб ми допомогли людям прожити зимові місяці. Я періодично згадую, як мені дзвонили з Офісу Прем’єр-міністра або з офісу когось ще й казали: «Є населений пункт, де люди замерзають до смерті, а ви їм не допомогли». Я реально тривожилася з цього приводу. Тому що це – величезна країна. Багато малих сільських населених пунктів. Тому я відповідала приблизно так: «Ми повинні з’ясувати, як ми це можемо забезпечити. Як ми забезпечуємо? Дзвонимо всім. Дзвонимо губернаторам. Дзвонимо мерам. Дзвонимо волонтерським організаціям. Забезпечуємо, щоб ми знали, що відбувається». Це була моя головна думка у жовтні й листопаді. Зокрема, коли у Києві було дуже холодно, -10 зі снігом, який бив тобі в обличчя. А я йду додому в теплу квартиру.
Зараз, коли ми виходимо з цих зимових місяців, думки більшою мірою переключаються на лінію фронту й на докладання зусиль для того, щоб ці люди знали, що ми приділяємо їм увагу, що ми виконуємо свою роботу, що ми будемо там. Проте, я повинна забезпечити, щоб нічого не трапилося з персоналом. Вірно? Це робить кожен, хто працює в складних умовах. Це завжди баланс, який ми повинні забезпечити. Захистити персонал. Не заходити надто далеко, але заходити достатньо далеко. Так. Це постійно не дає тобі спати.
Меліса Флемінг
Уявляю. У вас троє синів.
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Уявляю, як інколи вони не сплять уночі, думаючи про свою маму.
Деніз Браун
Так.
Меліса Флемінг
Як вони зв’язуються з вами? Чи постійно вони перевіряють, як у вас справи?
Деніз Браун
Постійно. Вони стежать за новинами. Й минулої п’ятниці, коли на Київ були численні авіаудари, сталося так, що я зустрічалася з низкою послів. Тому я відключила телефон. А коли я знов увімкнула телефон, подзвонив мій молодший син і сказав: «Мамо, дивись, я знаю, що ти зайнята, але там авіаудари. Ти повинна просто сказати мені, що з тобою все гаразд. Ти повинна просто сказати мені це, й тоді я тебе не турбуватиму». Так що вони в певному сенсі турбуються. Вони не турбувалися в жодному з інших місць. Тому що там ситуація, яку ти бачиш тут, не така, вірно? По телевізору. Ти вмикаєш новини. Знаєш, це велика частина новин, а я ніколи була ніде, де прилітають ракети.
Меліса Флемінг
Ви не могли ввімкнути CNN і дізнатися, що відбувається у Центрально-Африканській Республіці.
Деніз Браун
Ні, не могла. Отже, вони в цьому відношенні були захищені. Або коли я була в Сомалі. Коли я була в Афганістані. Там були ризики, але вони існували не в такій формі, як тут. Отже, їм важко, але ми постійно перебуваємо на зв’язку. Згадую про ракетні удари 10 жовтня. Мій найменший син писав мені й питав: «З тобою все нормально? З тобою все нормально?». А я відповідала: «Так, я в повному порядку. Не хвилюйся, зі мною все гаразд». Але тоді він зайшов на Google Maps і подивився на відстань між моїм офісом і місцями трьох ударів у столиці. Й написав: «Від твого офісу до місця третього удару – 1,2 кілометра». Я подумала: «От бісик. Навіщо ти це робиш…? Навіщо ти це перевіряєш? Я ж сказала тобі, що все добре». Отже, є способи перевірити.
Меліса Флемінг
Де вони?
Деніз Браун
Він у Ванкувері, звідки я. Мій середній син – у Найробі, налагоджує власний бізнес у сфері комунікацій, відео та фотографії, що він любить. Старший син – у Франкфурті.
Меліса Флемінг
Отже, на трьох континентах.
Деніз Браун
На трьох континентах, але ми на постійному зв’язку.
Меліса Флемінг
WhatsApp.
Деніз Браун
WhatsApp забезпечує нам зв'язок.
Меліса Флемінг
Просто цікаво, чи буває у вас хоч колись вільний час? Чи робите ви щось, що просто відволікає розум від потворності цієї війни?
Деніз Браун
Ні. Ні, не роблю. Думаю, для мене було б неможливо позбавитися думок про війну. Я обережна. Знов-таки, мої найближчі друзі й діти знають, що о 21.30-22.00 я вже сплю. Генеральний секретар ООН одного разу подзвонив мені опівночі. Я подумала: «Генеральний секретар, що, не знає, що я не відповідаю на дзвінки опівночі?». Звичайно, я підняла слухавку. Мені потрібен цей сон.
Меліса Флемінг
Це дуже важливо.
Деніз Браун
А тоді я встаю та йду пішки три-чотири кілометри. Але о шостій ранку, коли темно. Бач, я можу просто гуляти, але я думаю про свій день. Я думаю про проблеми.
Меліса Флемінг
Отже, ви гуляєте містом.
Деніз Браун
Я гуляю містом, що звучить трохи безглуздо, але мені подобається гуляти містом. Це – моя вправа для себе, для моєї душі та мого розуму. Так.
Меліса Флемінг
Ви з Канади. З Ванкувера. І ви працювали в гуманітарній сфері та сфері розвитку майже три десятиріччя в Африці, Азії та Гаїті. Чи був момент, коли, вирушаючи, ви зрозуміли, що хочете робити саме це? Якась іскра. Я хочу працювати саме в цьому напрямі діяльності.
Деніз Браун
Моя іскра виникла в Афганістані, коли я працювала у ВПП. Це було у 1998-1999 роках.
Меліса Флемінг
Що відбувалося?
Деніз Браун
«Талібан». Це було моє перше знайомство з такою річчю. Як поводитися з «Талібаном». 1999 рік. Тоді в якийсь момент вони зробили точно те, що роблять зараз – заборонили жінкам працювати. А ми з ВПП створили низку пекарень. І кілька з цих пекарень, думаю 20 у Кабулі, тримали жінки для жінок. Тому що самотні жінки, удови тощо повинні були кудись ходити, щоб купити хліб. Отже, ВПП створила ці пекарні. Це було блискуче. Пам’ятаю переговори з талібами, коли сиділи колеги з ВПП, я і таліби, й ми пояснювали їм, чому необхідно, щоб ці пекарні існували та функціонували. Бо інакше куди б ці жінки ходили? Ми сподівалися, що розум переможе, що логіка переможе. І я сказала щось на кшталт «ну, це дуже цікаво, правда?».
Меліса Флемінг
Це так не було.
Деніз Браун
Ну, фактично було, тому що нам дозволили продовжити роботу цих жіночих пекарень, але, бач, після того, як одну з наших колежанок вдарили. Тому що у нас і в цих пекарнях працювали жінки. Одну з них вдарили. Одну з них арештували. Тобто це був жахливий, жахливий момент. Проте, ми боролися й ті пекарні залишилися відкритими. Тож…
Меліса Флемінг
Чому іскра у вас пробігла саме тоді?
Деніз Браун
Тому що за це варто було боротися. За ці речі варто боротися. Добробут людей у такому місці, як Афганістан. За добробут жінок варто боротися. Отже, за допомогою комбінації логіки та дискусії, відносин і наших чудових національних колег, ми можемо досягати результатів. Це було моєю іскрою. Ми можемо досягати результатів.
Меліса Флемінг
Мабуть, тобі дуже важко бачити, що відбувається зараз із жінками та дівчатами Афганістана.
Деніз Браун
Дуже важко. Вони це ж саме робили у 1999 та 2000 роках. Нам слід просто повернутися назад та подивитися на недавню історію та на те, що вони робили й що вони не виправили.
Меліса Флемінг
Ви працювала також у Кенії та Сомалі. Коли ти була в Сомалі, трьох ваших працівників було викрадено та вбито. Можеш сказати, що трапилося?
Деніз Браун
Я була заступницею директора представництва ВПП у країні, й ми розширювали діяльність у Південно-Центральному Сомалі. Я проводила там багато часу. Це було до того, як ООН повернулася до Могадішо. Отже, для того, щоб потрапити у Могадішо, потрібно були значні зусилля. Ми дуже наполегливо працювали над наймом сомалійського персоналу, чудових людей та з великими зв’язками. І, звичайно, нам доводилося контактувати з «Аш-Шабаб». Досягати необхідних результатів можна було тільки за умови переговорів з цією організацію. І ті колеги грали ключову роль у цьому. У мене – та інших людей з ВПП – були численні зустрічі з «Аш-Шабаб», мета яких полягала в тому, щоб забезпечити проведення переговорів суто про гуманітарний доступ. Ми могли потрапити туди, куди нам було необхідно, але це було небезпечно. У різні моменти – але між ними було дуже небагато часу – трьох із колег, яких я знала, причому одного – дуже добре, було вбито, в різні способи. Але всі ці способи були жахливими. Для мене це було по-справжньому тяжко.
Меліса Флемінг
Вбили за те, що вони з ООН?
Деніз Браун
За те, що вони інші. За те, що вони опинилися не в тому місці й не в той час. Мабуть, за надто тісні зв’язки з ООН. Мабуть, за те, що вони мали забагато інформації. З різних причин. Тоді навколо нас було дуже багато смертей. Це було у 2007-2009 роках. Було дуже багато смертей.
Меліса Флемінг
А як це вплинуло на вас особисто?
Деніз Браун
О, в один момент я зателефонувала до ВПП і сказала: «Думаю, мені необхідно зробити невелику перерву». Отже, я на два роки поїхала до Нью-Йорка. Мені було потрібно трохи вільного часу. Ви не можете… Для нашого здоров’я не корисно безперервно знаходитися у цих вкрай стресових, напружених умовах, вірно? Твоє тіло надто звикає до цього, і часто буває, що ти постійно не знаєш спокою. Нам необхідно заспокоїтися. Так, думаю, нам важливо це усвідомити як людям, але установа також має усвідомити, коли людям необхідно зробити крок назад.
Меліса Флемінг
Звичайно. Гадаю, однак, що після двох років у Нью-Йорку ви вирішили, що відпочили достатньо.
Деніз Браун
Так, я відпочила достатньо. І мої діти сказали: «Нам не подобається Нью-Йорк». Отже, мені подзвонили: чи не можу я поїхати у Нігер директоркою представництва ВПП у цій країні? Я відповіла: «Так, звичайно, можу. Я можу поїхати».
Меліса Флемінг
А хлопці могли поїхати?
Деніз Браун
Я взяла тільки молодшого сина. Старший уже закінчив школу, а середньому залишалося два роки. Тому я відправила його з його батьком до Парижа. Але молодший поїхав зі мною. Всі вони дуже легко пристосовуються. Отже, це було чудово. Проте, там було дуже жарко. Я не могла цього винести після двох років. Навіть попри те, що я…
Меліса Флемінг
Походженням із Ванкувера.
Деніз Браун
Я не могла цього винести. Там було десь 45 градусів. Проте, найдобріші люди в світі – з Нігеру. Найдобріші люди.
Меліса Флемінг
Отже, вони дуже доброзичливо ставилися до вашої присутності там.
Деніз Браун
Цілком. Зокрема, нігерські колеги досі пишуть мені. Хтось написав мені цього тижня. Вони… Я не знаю, що це. Але вони дуже привітні, дуже щирі.
Меліса Флемінг
Мабуть, вони теж за вас хвилюються.
Деніз Браун
Там, мабуть, трохи хвилюються. Мабуть, трохи.
Меліса Флемінг
Ось чому вони тобі пишуть.
Деніз Браун
Так, імовірно.
Меліса Флемінг
Щоб дізнатися, як справи.
Деніз Браун
Так, щоб дізнатися.
Меліса Флемінг
Чи є щось, що викликає у вас сьогодні натхнення?
Деніз Браун
ООН може бути цілком чарівною, коли ми вкладаємо в неї всі свої сили. Ми не завжди це робимо колективно. Але коли я приїжджаю в ці громади й люди бачать нас у цих величезних колонах автівок із написом «ООН», вони приймають нас із такою теплотою та вдячністю, що мені не подобається, тому що вони не повинні цього робити. Не повинно бути вдячності. Бути тут – наш обов’язок. Але це просто… Так, це багато значить. Це багато значить незалежно від того, де це – в Україні, Центрально-Африканській Республіці, Сомалі чи Афганістані. Це багато значить.
Меліса Флемінг
Ми працюємо в [деяких] місцях, де більше ніхто не працює.
Деніз Браун
Ми працюємо в [деяких] місцях, де працює дуже небагато інших організацій. Дуже небагато. Знов-таки, у нас є засоби, досвід, спроможність і рішучість для того, щоб бути там. Ми дуже сильні, коли ми хочемо такими бути. І це надихає мене.
Меліса Флемінг
Коли ви думаєте про цю жахливу війну, яку ви переживаєте і в якій працюєте, чи є у вас інші думки про війну, ніж ті, що були до приїзду в Україну?
Деніз Браун
Лише про те, що має бути спосіб зупинити це. Але я не знаю, який це спосіб. І я не бачу нікого, хто знає, який він. Отже, це щось, що світ повинен намагатися подолати, вірно? Ми мали справу з конфліктами. З багатьма, багатьма конфліктами, опосередкованими війнами. Ця війна – огидна. Всі конфлікти й війни огидні. Але ця виявляється особливо огидною. Коли я стою перед усіма цими будівлями й думаю, я щипаю себе. Я дійсно це іноді роблю й кажу: «Переді мною ж не кіно про Другу Світову війну. Що ж тут відбувається?». Ось що я іноді відчуваю. І усвідомлюю, що світ – з усіма нашими установами, нашими знаннями, нашими ресурсами, нашою спроможністю й досвідом – ми не змогли це зупинити. Це неймовірно пригнічує.
Меліса Флемінг
Але ж має бути якийсь вихід.
Деніз Браун
Повинен бути вихід. Я просто його не бачу.
Меліса Флемінг
На що ви сподіваєтеся?
Деніз Браун
Сподіваюсь, але знаю, що надія нереалістична, що на якомусь рівні розум візьме гору. І всі непотрібні страждання й втрата життя, які ми бачимо, припиняться, все це припиниться. Але поки що цього недостатньо. Отже, моя надія практично не має значення.
Меліса Флемінг
Деніз, дякую вам.
Деніз Браун
О, вам дякую.
Меліса Флемінг
Дякую вам за те, що слухаєте «Прокинувшись вночі». Скоро ми повернемося з ще більш неймовірними та захоплюючими розповідями людей, які працюють над подоланням колосальних викликів, аби зробити цей світ кращим і безпечнішим.
Для того, щоб більше дізнатися про нашу серію та представлених у ній людей, відвідайте сайт un.org/awake-at-night. У Twitter ми за адресою @UN, а я - @melissafleming. Підписуйтесь там, де ви отримуєте наші подкасти, й не пошкодуйте часу на їх перегляд. Це допомагає іншим людям знайти цю передачу.
Дякую моїй редакторці Бетані Белл, Джен Томас і Адаму Пейлору та моїм колегам з ООН: Роберті Політі, Джулії Хагель, Женеві Дамаянті, Тулін Баттіхі та Біссері Костовій. А також команді студії ООН. Авторка й виконавиця оригінальної музики для цього подкаста – Надін Шах, продюсер – Бен Хіллієр. Автор додаткової музики – Паскаль Вайз.
Запис подкасту відбувся у лютому 2022 року.
Слухати та читати подкаст англійською мовою можна тут: https://www.un.org/en/awake-at-night/S7-E1-the-missiles-dont-stop-us-de…;