Заява: ООН повідомляє про поширені випадки насильства та катувань військовополонених упродовж більш ніж восьми місяців російського збройного нападу на Україну та загострення бойових дій

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) через свою Моніторингову місію ООН з прав людини в Україні (Місія) документує поводження з військовополоненими та умови їхнього інтернування, збираючи інформацію шляхом опитування військовополонених, а також свідків та родичів військовослужбовців. Наразі УВКПЛ опитало 159 військовополонених (139 чоловіків та 20 жінок), які утримувались Російською Федерацією (включно з пов’язаними з нею озброєними групами), і 175 військовополонених (усі чоловіки), які знаходились в полоні України.

УВКПЛ виявило практики катувань і жорстокого поводження з українськими військовополоненими, яких тримала у полоні Російська Федерація (а також пов’язані з нею озброєні групи), особливо під час інтернування. УВКПЛ також задокументувало порушення, скоєні представниками України щодо військовополонених, які мали форми жорстокого поводження на початкових етапах перебування у полоні та евакуації, та поодинокі випадки катувань і жорстокого поводження упродовж періоду інтернування.

Ця заява не зачіпає порушення, задокументовані із відкритих джерел, наприклад, відеозаписів, які зображують катування чи вбивства військовополонених і осіб, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat). Ця інформація вже була включена до доповідей УВКПЛ про права людини, які знаходяться у відкритому доступі. Висновки УВКПЛ у цій заяві базуються на інформації, зібраній переважно під час проведення конфіденційних інтерв’ю з особами, які перебували чи продовжують перебувати в полоні, а також інформації від інших першоджерел, і відповідають методології УВКПЛ та стандарту доведення «розумні підстави вважати».

Уряд України надав УВКПЛ конфіденційний доступ до військовополонених у місцях інтернування. Однак, УВКПЛ не мало конфіденційного доступу до військовополонених, інтернованих Російською Федерацією (а також пов’язаними з нею озброєними групами), незважаючи на наші численні запити. Одного разу УВКПЛ мало можливість зустрітись із групою українських військовополонених, інтернованих у слідчому ізоляторі в Луганську. Місії не була надана можливість конфіденційного спілкування з ними. Місія побачила тринадцять військовополонених і переконалась, що вони живі.

Більшість військовополонених, які утримуються обома сторонами, перебувають у слідчих ізоляторах і виправних колоніях, що порушує міжнародне гуманітарне право (МГП), яке передбачає, що військовополонені не повинні триматись в приміщеннях камерного типу і мають розміщуватись в умовах настільки ж сприятливих, якими є умови розквартирування військ держави, що тримає у полоні. Уряд України створив табір для військовополонених у квітні 2022 року, де інтернується певна кількість військовополонених. Табір відповідає більшості стандартів МГП, в чому УВКПЛ мало можливість переконатись під час моніторингового візиту у червні 2022 року.

Поводження з військовополоненими, яких тримає у полоні Російська Федерація, включно через пов’язані з нею озброєні групи

Поводження при захопленні в полон

УВКПЛ задокументувало деякі серйозні порушення МГП і грубі порушення міжнародного права прав людини, вчинені збройними силами Російської Федерації або пов’язаними з ними озброєними групами під час захоплення в полон українських військовослужбовців. В одному з таких випадків члени групи, які, ймовірно належали до приватної військової компанії, яка приймає участь у бойових діях на боці Російської Федерації, одягнені в українську форму, взяли з собою двох українських військовополонених, аби наблизитись та атакувати українські позиції поблизу Бахмута. Ті, хто нам повідомив про цей випадок, вважають, що під час нападу загинули як військовополонені, так і члени групи нападників. В іншому випадку, член тієї самої групи, що йомовірно належить до приватної військової компанії, застрелив українського військовополоненого в Донецькій області під час його допиту, коли дізнався, що полонений добровільно вступив до лав збройних сил після 24 лютого.

УВКПЛ також задокументувало інші випадки поводження, які можуть дорівнювати катуванню або нелюдському поводженню. Наприклад, кілька російських військовослужбовців змусили двох українських військовополонених із переламаними ногами повзти близько 500 метрів до найближчих російських позицій, зняли їх на відео, яке виклали у відкритий доступ.

УВКПЛ задокументувало інший випадок, коли через три дні після захоплення в полон поранений український військовополонений помер в імпровізованому місці інтернування через ненадання належної медичної допомоги. УВКПЛ також перевіряє твердження про те, що у квітні кілька поранених українських військовополонених з Маріуполя померли через відсутність медичної допомоги у тимчасовому транзитному місці інтернування в Сартані.

Водночас більшість опитаних УВКПЛ колишніх українських військовополонених не скаржилися на застосування проти них фізичного насильства одразу після потрапляння в полон. Попри те, що деяких з них побили, переважна більшість опитаних повідомили, що загалом російські солдати належно ставилися до них після взяття у полон, а офіцери захищали їх від будь-яких спроб принизити, погрожувати чи побити. Разом з тим, більшість опитаних скаржились на розграбування їхніх речей, в тому числі грошей, банківських карток, коштовностей, військового одягу, черевиків і годинників. Після цього полонених переміщували до місць інтернування в умовах, що викликають занепокоєння. Доволі часто їх перевозили у переповнених вантажівках чи автобусах, а іноді без доступу до води чи туалету понад добу, зі зв’язаними руками та настільки щільно замотаними клейкою стрічкою очима, що залишалися рани на зап’ястках і обличчях, які продовжували кровоточити протягом кількох днів.

Деякі колишні українські військовополонені розповіли про поодинокі випадки, коли російські військові, які захоплювали в полон, перевозили чи охороняли українських військовополонених, били їх в якості помсти за їхні втрати одразу після бою.

Умови в місцях інтернування та позбавлення волі

Місця інтернування українських військовополонених знаходяться як на території Російської Федерації, так і на території України, яка окупована Російською Федерацією. Майже в усіх таких установах українських військовополонених утримували в камерах, іноді переповнених, без надання прогулянок на відкритому повітрі та можливості робити фізичні вправи. Серед основних місць інтернування – виправна колонія біля Оленівки, а також виправні колонії в Горлівці, Бердянську та Довжанську (колишньому Свердловську), слідчі ізолятори в Донецьку, Луганську та Таганрогу, Ростові-на-Дону, Курську, Новозибкову, Старому Осколі, Брянську, виправні колонії в Курській та Бєлгородській областях. Відносно нечисленні групи українських військовополонених були інтерновані на військових базах і гауптвахтах, у відділках міліції (в ізоляторах тимчасового тримання) чи будівлях інших правоохоронних органів, а також в імпровізованих місцях, таких як гаражі, комори та фабрики, де не було санітарно-гігієнічних і належних побутових умов. За допомогою інформації, зібраної під час опитування військовополонених, УВКПЛ наразі визначило лише два місця інтернування українських військовополонених у Російській Федерації, де переважно дотримувалися вимоги МГП щодо належних умов інтернування – колишнє військово-морське училище в Севастополі та наметове містечко в Бєлгородській області.

Понад 80 відсотків колишніх українських військовополонених, яких опитало УВКПЛ, скаржилися на недостатню кількість або низьку якість їжі. Вони розповіли, наприклад, що їм давали недопечений хліб, страви із зіпсованими інгредієнтами, каші чи макарони з піском чи камінчиками. Наприклад, в імпровізованому місці інтернування в Луганській області військовополонені отримували на добу лише 250-грамову консерву (кашу з жиром і м’ясними субпродуктами) і пачку галет на одну особу упродовж трьох місяців. Дехто з опитаних вважали голод найтяжчим випробуванням у полоні. Один чоловік сказав: «Я весь час був голодний. Усі мої думки, навіть про сім’ю, приходили до їжі».

УВКПЛ також почуло, як їжа ставала інструментом приниження. Колишній український військовополонений, якого тримали у імпровізованому місці інтернування – на полишеній фабриці – розповів нам: «…там був один охоронець. Він знущався з найхудорлявіших хлопців, даючи їм пачку галет зі словами «з цим ти маєш набрати два кілограми до кінця тижня».

Полонені, яких тримали у колонії біля Оленівки та у слідчому ізоляторі у Донецьку у квітні та травні, повідомили що та невелика кількість води, яку їм давали, мала неприємний запах, та в ній плавали комахи. Військовополонені, які були в імпровізованому місці інтернування в Луганській області, розповіли УВКПЛ, що в якийсь момент вони отримували лише півлітра води на день, зокрема під час періоду спеки у літні місяці.

Деякі військовополонені, звільнені з різних місць інтернування, розповіли УВКПЛ про те, що спосіб надання харчування для них був шкідливим або принизливим. У деяких випадках військовополонені мали лише від 45 секунд до 2 хвилин щоб поїсти, в тому числі дуже гарячу їжу, яка обпікала їм рот і горло. Інші розповіли УВКПЛ, що їм доводилося їсти з брудного посуду або посуду із залишками миючих засобів, що викликало у них проблеми з травленням.

Погана якість їжі, води та неналежні санітарні умови ставали причиною поширення кишкових інфекцій серед військовополонених, яким у зв’язку з цим не надавалася належна медична допомога. Деякі з опитаних УВКПЛ військовополонених описували втрату до чверті своєї маси тіла внаслідок нестачі їжі, поганих санітарно-гігієнічних умов та хвороб. Багато хто часто непритомнів у полоні. Один чоловік повідомив УВКПЛ таке: «Завжди були люди, які «від’їжджали». Під час мого допиту вони [співробітники Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації] дали мені ляпаса, і один із них запитав: «Ти вирубишся, якщо я вдарю тебе кулаком в обличчя?». Я відповів, що знепритомнію, навіть якщо швидко встану».

Щодо умов інтернування УВКПЛ встановило, що українських військовополонених утримували в переповнених камерах, зокрема, в ДІЗО (дисциплінарному ізоляторі) в колонії біля Оленівки, Донецькому слідчому ізоляторі та на гауптвахті в Донецьку або поблизу нього. Військовополонені також говорили про відсутність спальних місць, туалету, душу, засобів гігієни, таких як зубна щітка і паста, а також про ненадання щоденних прогулянок

на свіжому повітрі. Ба більше, переважна більшість опитаних УВКПЛ військовополонених, яких було звільнено з місць інтернування в районах Донецької області, окупованих Російською Федерацією чи пов’язаними з нею озброєними групами, повідомили про розміщення артилерії поблизу місць їх інтернування, іноді лише за 100 метрів від них, що наражало їх на особливу небезпеку.

Більшість опитаних українських військовополонених не залучалися до робіт під час інтернування. Проте УВКПЛ задокументувало випадок залучення військовополонених до вантаження артилерійських боєприпасів в місті Алчевськ, що становить порушення вимог МГП щодо праці військовополонених. Третя Женевська конвенція дозволяє державі, яка тримає в полоні, використовувати працю військовополонених, але за певних умов і лише для виконання робіт, що не є небезпечними, принизливими, та не мають військового характеру.

Порушення права на контакти із зовнішнім світом зачіпають як військовополонених, так і їхніх родичів. Лише кільком українським військовополоненим, з якими спілкувалося УВКПЛ, дозволили зателефонувати чи надіслати текстове повідомлення їхнім родичам, проте це були поодинокі неформальні випадки, і жодному з них не надали можливість відправити листа. В одній із сотень почутих історій дружина українського військовополоненого, який, за повідомленнями, утримується в Російській Федерації, сказала УВКПЛ: «Я не можу пояснити, як мені важко. Але найважче у всьому цьому — продовжувати пояснювати нашій маленькій доньці, чому її батько перестав телефонувати...». Більшість родичів знають точну кількість днів, протягом яких в них немає зв’язку зі своїми близькими, і описали нам біль невизначеності, який вони переживають.

Поводження в місцях інтернування

Переважна більшість українських військовополонених, з якими спілкувалося УВКПЛ, розповідали, як вони піддавалися катуванню і різним формам жорстокого поводження під час перебування у полоні Російської Федерації, включно у полоні пов’язаних з нею озброєних груп. Їхні свідчення дозволили встановити практику застосування катувань та жорстокого поводження як для отримання військової інформації чи свідчень для трибуналів на окупованій території, так і для щоденного залякування та приниження військовополонених. Військовополонені з проукраїнськими татуюваннями, артилеристи, танкісти, снайпери і сапери, а також військовослужбовці, які брали участь у бойових діях на сході України до 2022 року, зазнавали більшого ризику піддатися найжорстокішим формам катувань або жорстокого поводження.

Найпоширенішими формами катувань були побиття руками (зазвичай у тактичних рукавичках), кийками або киянками, удари ногами по різних частинах тіла, проте без ударів по голові та інших життєво важливих ділянок тіла. Також застосовувалися ураження електричним струмом, за допомогою шокерів та так званого «ТАПіку» - польового військового телефону ТА-57. Чоловік, якого катували у виправній колонії біля Оленівки у будівлі ДІЗО, розповів УВКПЛ про те, як члени пов’язаних з Російською Федерацією озброєних груп «... прикріпили дроти до моїх геніталій і носа і били мене струмом. Вони просто розважалися і їх не цікавили мої відповіді на їхні запитання».

Інші поширені форми катувань включали завдання ножових поранень, удушення, цькування собаками, поранення з травматичної зброї, погрози зброєю або імітація страти, поміщення в металеву шафу без доступу повітря, тривале перебуванням у незручній позі, підвішування за руки або ноги (догори ногами), опіки шкіри сигаретами чи запальничками, залишення на морозі, погрози сексуальним насильством, поєднанні з діями, такими як роздягання, а також скручування або ламання суглобів чи кісток.

У кількох поодиноких випадках УВКПЛ задокументувало інші форми катувань, як-от гасіння запаленої сигарети в ніздрі жертви, накладення резинового джгута, аби заподіяти біль і змусити жертву боятися втратити кінцівку через порушення кровообігу, а також сексуальне насильство, таке як підтягування жертви чоловічої статі за мотузку, прив’язану навколо його геніталій.

УВКПЛ відзначило, що в деяких місцях інтернування військовополонені піддавалися катуванням переважно під час допитів, втім як в інших місцях військовополонені піддавалися катуванням систематично. Найбільш поширеними прикладами були так звані «процедури прийому» (російською – приёмка), які включали тривалі побиття, залякування, цькування собаками, застосування електрошокеру, роздягання та перебування у незручній позі тіла протягом тривалого часу, і застосовувались після прибуття військовополонених до місця інтернування. УВКПЛ отримало свідчення про поширення цієї практики по відношенню до військовополонених та цивільних ув’язнених з України у слідчих ізоляторах Російської Федерації та про застосування такої практики службовцями Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації. УВКПЛ також задокументувало таку саму практику жорстокого поводження в слідчому ізоляторі у Донецьку і отримало скарги на таку практику у виправній колонії біля Оленівки, що мала місце там в квітні 2022 року. Свідки розповіли УВКПЛ про смерть щонайменше одного військовополоненого під час такої «процедури прийому» у виправній колонії біля Оленівки в середині квітня 2022 року. Окремо від цього інциденту, інші військовополонені та цивільні ув’язнені повідомили про вісім таких вбивств в тій же установі в квітні 2022 року; УВКПЛ працює над перевіркою цих тверджень. У цих місцях інтернування військовополонені також піддавалися щоденним актам жорсткого поводження. Військовополонені розповіли УВКПЛ, наприклад, як вони були змушені залишатися в незручних положеннях – навпочіпки або «на розтяжці» (спираючись головою о стіну з широко розставленими руками і ногами) – до 90 хвилин під час щоденних обшуків їхніх камер або бараків. Деяких били, як тільки вони ворушились, або без будь-якої на те причини.

Незважаючи на те, що винуватці під час епізодів катувань зазвичай не завдавали ударів по життєво важливим ділянкам тіла, УВКПЛ задокументувало три випадки, коли жертви загинули після застосування до них такого насильства. УВКПЛ також отримало повідомлення про ще десятки випадків, які очікують на підтвердження.

Охоронці в декількох місцях позбавлення волі також використовували принизливі практики – наприклад, змушували військовополонених співати російські патріотичні або дитячі пісні або вигукувати гасла, і били їх, якщо вони відмовлялися це робити або робили помилки. УВКПЛ неодноразово розповідали про специфічний вид катування, так званий «паровозик», який був поширений в одному слідчому ізоляторі. Так, військовополонених змушували вишикуватись один за одним, нагнутись та спертись один на одного, імітуючи потяг з вагонами, а охоронці били їх, коли «паровозик» проходив повз.

УВКПЛ опитало 20 жінок-військовополонених після їх звільнення з місць інтернування у закладах поблизу Оленівки та у Донецьку, та у Російській Федерації.

Декілька жінок в слідчих ізоляторах в РФ і в Донецькій області розповіли УВКПЛ, що на допитах їх били, катували струмом і погрожували сексуальним насильством. Більш того, деякі жінки-військовополонені були змушені роздягатися і перебігати голими з однієї кімнати в іншу, щоб прийняти душ або при «процедурі прийому», в присутності охоронців чоловічої статті. Цих жінок часто змушували ходити коридорами в незручному положенні, нахиляючись майже додолу, а охоронці при цьому били їх кийками.

В колонії біля Оленівки жінки-військовополонені не зазнавали фізичного насильства. Втім, вони постійно зазнавали психологічних мучень, коли чули крики чоловіків-військовополонених, яких катували або піддавали жорстокому поводженню в сусідніх камерах. Такі епізоди катувань тривали годинами в будь-який час доби. Одна військовополонена сказала УВКПЛ: «Я досі не витримую звуку клейкої стрічки. Охоронці використовували її, щоб знерухомити своїх жертв і почати їх катувати».

Жінки також страждали від жахливих умов утримання. Їх тримали в переповнених камерах, а прогулянки за межами камер дозволялись в рідкісних випадках. До 30 осіб могли утримуватись у шестимісній камері. Їм бракувало постільної білизни та предметів гігієни, а також вони страждали від постійних проблем з травленням та надзвичайної втрати ваги через погану якість та малу кількість їжі та води.

Право на справедливий судовий розгляд

Щодо права на справедливий суд УВКПЛ задокументувало численні випадки допитів українських військовополонених із застосуванням примусу, а свідчення та зізнання, отримані в процесі катувань, потім використовувались в суді. Один український військовополонений, якого допитували в Донецьку, повідомив УВКПЛ: «Я пройшов шлях від свідка до підозрюваного, а потім до підсудного упродовж хвилини. В якийсь момент він [слідчий] запитав мене: Хто стріляв по цивільних будинках у Маріуполі? Я відповів: Росіяни стріляли. Потім він сказав: О, ти рухаєшся не в тому напрямку. Одразу двоє чоловіків у масках увірвалися в кімнату і затягли мене в туалет, щоб побити». Він пережив три такі сесії катувань того дня. Під час наступних сесій його також били шокером.

УВКПЛ також поспілкувалося з іноземними громадянами з лав Збройних сил України, яких обвинувачували у злочинах у Донецьку. Вони описали УВКПЛ, як їх катували, аби отримати зізнання, відмовляли в доступі до адвоката за власним вибором, і що їх судили упереджені судді.

Жодного з військовополонених, з якими розмовляло УВКПЛ, не відвідували будь-які спостерігачі з дотримання прав людини або інші незалежні спостерігачі – ні міжнародні, ні національні – під час утримання у полоні Російською Федерацією. Відсутність доступу незалежних спостерігачів до місць інтернування значно підвищує ризики жорстокого поводження з військовополоненими та позбавляє їх захисту.

Відповідальність за порушення

УВКПЛ не відомо про будь-які розслідування ймовірних порушень проти військовополонених, розпочатих органами влади Російської Федерації, які призвели до судового переслідування винних. Декілька колишніх військовополонених повідомили, що під час їх перебування в лікарні прокурори або військова поліція ставили до них питання стосовно ознак побоїв на їхніх тілах, але вони не знали, чи призвело це до початку розслідувань.

Поводження з військовополоненими, утримуваними Україною

Поводження під час взяття в полон та евакуації

УВКПЛ задокументувало випадки катувань та жорстокого поводження, переважно одразу після взяття в полон, під час перших допитів або переміщення до транзитних таборів та місць інтернування. У багатьох випадках військовополонені (з числа Збройних сил Російської Федерації та пов’язаних з нею озброєних груп) скаржилися на фізичне насильство по відношенню до них, наприклад, на удари кулаками в обличчя, удари кулаками і ногами по тулубу одразу після потрапляння в полон, а також, під час перших допитів представниками Збройних сил України. У кількох випадках українські правоохоронці, або військовослужбовці, які охороняли військовополонених, завдали ножових поранень або били їх струмом із використанням «ТАПіку». Один з військовополонених згадував: «Найбільше ми боялися військового телефону. Відчуття було жахливим. Все твоє тіло завмирало, а потім ти падав на бік». В іншому випадку полонений повідомив УВКПЛ, що українські військовослужбовці, які його захопили в полон, не давали йому спати, прив’язали до якоїсь опори і били по голові якимось твердим предметом упродовж ночі. Кілька військовополонених розповіли, що співробітники Служби безпеки України били їх кулаками та прикладом автомату перед допитом, часто на камеру.

Багато військовополонених повідомляли про погані та часто принизливі умови їхньої евакуації до транзитних таборів та місць інтернування. Їх, часто роздягнутих, трамбували у вантажівки або мінівени, із зв’язаними за спиною руками. У деяких випадках це фільмувалось і потім оприлюднювалось в мережі Інтернет. Приниження військовополонених та виставляння на цікавість публіки заборонені МГП. Побиття під час евакуації відбувалися в багатьох задокументованих випадках, і вчинялися як військовослужбовцями, які охороняли військовополонених, так і представниками Збройних сил України на блокпостах під час перевезення військовополонених. Один з російських військовополонених розповів УВКПЛ: «Дорогою з пункту евакуації в транзитний табір машина зупинялася на 7-8 блокпостах, і на кожному з них українські військовослужбовці, які нас супроводжували, пропонували військовим на блокпості можливість побити нас [військовополонених]. Дехто погоджувався і завдавав удари кулаками».

Поводження в місцях інтернування

УВКПЛ задокументувало випадки жорстокого поводження з військовополоненими у виправній колонії в Дніпропетровській області, а також у кількох слідчих ізоляторах, у тому числі під час так званого «вітального побиття», а також під час подальшого інтернування. Таке поводження застосовувалось як інструмент підтримання дисципліни. Охоронці змушували військовополонених упродовж кількох годин стояти на колінах, били їх палицями, якщо вони рухалися, або застосовували електрошокери. В одному випадку військовополонений розповів УВКПЛ про те, що його душили шматком тканини, притуленим до рота і носа, під час допиту правоохоронцями.

УВКПЛ також отримало твердження про поширену практику інтернування військовополонених у неофіційних місцях позбавлення волі, таких як підвали гауптвахт або військових штабів.

УВКПЛ визнає заходи, які вживаються Урядом України для забезпечення прав військовополонених на спілкування зі своїми близькими, зокрема, надання їм можливості зателефонувати на додачу до надсилання листів, як того вимагає Третя Женевська конвенція. Втім, УВКПЛ продовжує отримувати інформацію про те, що деякі військовополонені не змогли зв’язатися зі своїми близькими або не можуть підтримувати регулярний контакт з ними.

Право на справедливий судовий розгляд

УВКПЛ занепокоєне через те, що Україна продовжує переслідувати в судовому порядку українських громадян за членство в озброєних групах. УВКПЛ нагадує, що в міжнародних збройних конфліктах військовополонені захищені імунітетом комбатанта і не можуть піддаватись судовому переслідуванню лише за участь у бойових діях.

В ході судових проваджень щодо цих військовополонених, УВКПЛ задокументувало тенденцію надання обвинуваченим неналежної або несвоєчасної правової допомоги. Один з військовополонених, справа якого розглядалась в українському суді, сказав УВКПЛ: «Я вперше побачив свого адвоката під час судового засідання в режимі відеоконференції, не маючи можливості навіть обговорити справу наодинці». УВКПЛ також задокументувало тенденцію проведення прискорених проваджень, де обвинувальні вироки були ухвалені наступного або того ж дня, що й проведення підготовчого засідання. Під час допиту прокурори часто намагалися тиснути на військовополонених, щоб вони визнали себе винними, стверджуючи, що це єдиний спосіб потрапити на «обмін».

Відповідальність за порушення

УВКПЛ глибоко стурбоване достовірними твердженнями про свавільні страти осіб hors de combat, та про кілька випадків катувань, що, за твердженнями, були вчинені представниками Збройних сил України. Хоча Уряд України відкрив кримінальні провадження з розслідування принаймні двох таких випадків, ми ще не бачили прогресу у цих справах. УВКПЛ закликає владу провести ретельне розслідування всіх таких тверджень про порушення, незалежно від приналежності ймовірних винуватців, і притягнути винних до відповідальності.

Висновок

За майже дев’ять місяців інтенсивного конфлікту з початку збройного нападу Росії на Україну в лютому 2022 року обидві сторони захопили у полон велику кількість 

військовополонених. Важливо відзначити, що фундаментальний обов’язок держави полягає в тому, щоб завжди гуманно поводитись з усіма військовополоненими, які перебувають у її владі: з моменту їх взяття в полон і до звільнення та репатріації. І Україна, і Російська Федерація є учасницями Третьої Женевської конвенції, яка встановлює вимоги щодо поводження з військовополоненими.

Сторони мали достатню можливість забезпечити, щоб їхні заходи з тримання під вартою/інтернування військовополонених повністю відповідали їхнім зобов’язанням за міжнародним правом, зокрема Третій Женевській конвенції. Заходи із позбавлення волі є реальністю збройного конфлікту, і сторони конфлікту повинні виділяти відповідні та необхідні ресурси для виконання цих зобов’язань. Інші держави, зокрема ті, що надають підтримку воюючим сторонам, мають зобов’язання за загальною статтею 1 Женевських конвенцій забезпечити дотримання МГП сторонами конфлікту.

УВКПЛ наголошує, що заборона катувань і жорстокого поводження є абсолютною, навіть – а скоріше, особливо – під час збройного конфлікту. Запобігання катуванням починається з того, що незалежні спостерігачі мають доступ до осіб, позбавлених волі. Російська Федерація повинна на регулярній основі дозволити повний і безперешкодний доступ до військовополонених в місцях їх інтернування, включно з дозволом на проведення конфіденційних бесід з військовополоненими. УВКПЛ повторює свій заклик до влади Російської Федерації здійснити це якнайшвидше.

Відповідальність також є складовою для припинення та попередження подальших порушень. Обидві сторони збройного конфлікту мають чіткі зобов’язання розслідувати і розпочинати судові провадження щодо всіх повідомлень про порушення МГП щодо військовополонених, яких вони тримають у полоні, незалежно від їх приналежності або приналежності винуватців. Обидві сторони мають це робити справедливо, без затримок та неупереджено.