Брифінг Оснат Лубрані, Гуманітарної координаторки ООН, щодо гуманітарного впливу чотирьох місяців війни

/переклад виступу/

Вітаю усіх, хто слідкує за нами тут, на телебаченні чи в Інтернеті. Вдячна за можливість пояснити, як ми працювали, аби полегшити страждання мільйонів людей в Україні протягом останніх чотирьох місяців.

Впродовж цього часу Україна була в епіцентрі світової уваги. На жаль, не з хорошої причини. З початку війни Росії проти України життя кожної окремої жінки, чоловіка і особливо дитини в цій країні було розірвано: їхні близькі – убиті, поранені та травмовані, родини – розлучені, тисячі будинків – розбомблені. Рівень людських страждань неможливо пояснити словами. Втім, цифри можуть дати краще уявлення про це:

• Майже 16 мільйонів людей в Україні сьогодні потребують гуманітарної допомоги — води, їжі, медичних послуг, даху над головою, захисту. І це ті цифри, які Організація Об’єднаних Націй разом із нашими гуманітарними партнерами наразі переглядає.
• Понад 6 мільйонів людей все ще залишаються внутрішньо переміщеними особами. Близько 5 мільйонів змогли повернутися, але ніхто точно не знає, чи вони не будуть змушені полишити свій дім знову.
• Більше 5,3 мільйонів людей стали біженцями в інших країнах, і я впевнена, що більшість із них навіть не уявляли, через що їм доведеться пройти.
• І що навіть гірше: скільки життів уже забрала ця війна? Моя колега Матильда з Моніторингової місії ООН з прав людини тут, в Україні, може надати вам більше деталей. Але ми знаємо, що кількість убитих становить майже 5 000 мирних жителів і понад 5 000 поранених – це лише частина страшної реальності.
• Говорячи про цифри щодо пошкоджених лікарень, шкіл, будинків — вони також не є точними, оскільки ми наразі не змогли перевірити всі отримані звіти.

Але це, мабуть, не нова інформація для українців, які сьогодні мене чують.

• Вона не нова для мами 4-місячного немовляти, яку я зустріла під час евакуації з Маріуполя та Азовсталі, та яка розповіла мені, як вона місяцями виживала без сонячного світла, як важко було прогодувати себе, як у неї та інших людей не було достатньо питної води.
• Вона не нова для донеччан, які, особливо протягом останнього місяця, щодня спостерігали як їх місто бомбардують, руйнують школи та лікарні та були змушені годинами перебувати в укритті. Вони знають, що таке жити без проточної води, яка з'являється лише на пару годин у день, приблизно тричі на тиждень.
• Вона не нова для херсонців, особливо тих, хто відчайдушно прагне покинути місто та опинитися в безпеці деінде, але їм неодноразово заважали це зробити. Багато з них загинули, у спробах вирушити на захід України.
• Вона не нова для людей майже по всій Луганщині, а не лише у Сєвєродонецьку та Лисичанську, звідки всі ми бачили фотографії руйнувань, спричинених зіткненнями між сторонами цього жахливого конфлікту.
• Я не з України… але моє серце розривається, коли я бачу ці руйнації та страждання. Коли я була у Маріуполі у травні, я не могла повірити, що бачу це все на власні очі. Я пам’ятаю, яким було місто, під час моїх багатьох минулих візитів, і моє серце знову розривається. Я відчула те саме в Харкові, та в районах поблизу Києва, таких як Буча, Ірпінь та інші. І я підкреслила, що я не з України, тому навіть не можу уявити, як боляче багатьом із вас бачити понівечені будинки, зруйновані міста.

Ми докладаємо всіх зусиль, щоб підтримати людей, чиє життя перервала ця війна. Але Російська Федерація та український уряд мають зробити більше, щоб захистити людей у цій країні та зробити нашу роботу можливою.

• З 24 лютого ООН та гуманітарні партнери надали рятівну допомогу майже 9 мільйонам людей, у ​​кожному регіоні України.
• Близько 2 мільйонів осіб отримали грошову допомогу і можуть самостійно вирішити як задовольнити свої основні потреби. Мої колеги можуть розповісти вам більше про надану допомогу.
• Ми – це понад 300 організацій, які працюють тут у відповідь на кризу, майже 200 з них – національні НУО.
• І це лише доповнення до неймовірної роботи, яку проводять тисячі й тисячі волонтерів тут, у країні, щоб підтримати людей. Українці реагують першими, і вони дійсно підтримують один одного. Я також маю подякувати приватному сектору та місцевим організаціям, які не лише підтримали нашу роботу, але й безпосередньо надали допомогу там, де це було потрібно.
• Але я б також хотіла підкреслити те, що нам не вдалось зробити – через небезпеку та перешкоди, які заважали ООН та неурядовим організаціям зробити більше.
• Ми не змогли доставити гуманітарний вантаж чи отримати доступ до Херсона. Не змогли доставити гуманітарну допомогу чи дістатися до Маріуполя. Нам не вдалося надати допомогу у жодній формі, навіть не вдалось досягти домовленості сторін про безпечний проїзд мирних жителів із Сєвєродонецька, щоб вони могли рухатися в обраному напрямку.
• Доступ до непідконтрольних Уряду територій надзвичайно складний, якщо не сказати неможливий.
• Сторони цього конфлікту відверто ігнорують свої зобов'язання за міжнародним гуманітарним правом і правом прав людини.

Сторони несуть відповідальність за кожне порушення відповідно до міжнародного гуманітарного права та права прав людини. Тож на завершення я закликаю сторони виконувати свої зобов’язання та захищати цивільне населення, яке вже й так сильно постраждало внаслідок війни, захищати цивільну інфраструктуру, яка є життєво важливою для народу цієї країни, почати рішуче та термінове сприяння безпечному та безперешкодному доступу гуманітарного персоналу у всі регіони, міста, містечка, та села, де люди потребують допомоги, і дозволити мирним жителям покинути ці території, якщо вони цього захочуть. Зі свого боку ми готові діяти. Сторони повинні бути готовими теж.

Переглянути брифінг можна тут.

За додатковою інформацією можна звертатися до:

Савіано Абреу, УКГС ООН: +380 504 223 943, deabreuisidoro@un.org 

Надія Кизицька, Офіс Координаторки системи ООН в Україні, +380 50 900 22 97, nadiia.kyzytska@un.org