Про доступність, ізоляцію та людей, які роблять Чернівецьку область інклюзивною.

Валентина Добридіна – представниця Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Чернівецькій обласній Державній адміністрації, очільниця ГО “Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю “Лідер”.

Моя історія громадської діяльності почалась понад 20 років тому, коли я сама отримала травму та опинилася в кріслі колісному.

Я зрозуміла, що навіть не знайома з людьми на візках та не бачила їх на вулиці чи в магазинах, крім тих, які жебракують та просять милостиню під церквою.

Вже тоді, будучи в лікарні, я дала собі слово, що буду захищати права людей з інвалідністю, робити їх видимими для суспільства, боротися за їхні права.

20 років тому було дуже мало організацій, для людей із інвалідністю. Більшість із активностей були розважальними, концерти, або спортивні події. Тоді я познайомилась із іншими молодими людьми з інвалідністю, з Чернівецької області і ми вирішили створити свою громадську організацію. На початку було непросто: у нас були ідеї та майже не було підтримки. Першою моєю командою стала моя сім’я.

В суспільстві існує багато стереотипів, що жінки з інвалідністю не можуть ні народжувати, ні створювати сім’ї. Щоб боротися із цими стереотипами, ми організовували події, говорили про права людини. Деяких людей треба було навіть переконувати, що вони є повноцінною частиною соціуму, працювати із внутрішніми бар’єрами, повертати людям упевненість.

Доступність міста – це про почуття гідності у людей з інвалідністю. Раніше, дуже часто на зустрічах держслужбовцями мені говорили: “Навіщо ви прийшли? Ми б виїхали до вас, спустились, приїхали!” Я намагаюсь змінити їх погляд і наголосити, що я самостійна і хочу сама заїхати по зручному пандусу в адміністративну та будь-яку іншу будівлю.

Громадська організація “Лідер”, яку я очолюю, є членом Національної Асамблеї людей з інвалідністю України (НАІУ), яка співпрацює з проєктом ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні».

В рамках нашої співпраці, ми вчились проводити аудити доступності та проводили мобілізацію жінок з інвалідністю для адвокації своїх прав. У громаді проводили семінари з представницями та представиками громадськості та влади.

Зараз наша організація почала проводити аудити доступності самостійно, давати рекомендації та слідкувати за їх виконанням.

Переробляти та робити доступними вже готові, або старі будівлі доволі складно. Щоб дійсно щось змінити потрібно бажання та воля керівництва цих закладів. Ми досі проводимо обстеження будинків, навчальних закладів, лікарень, адміністративних будівель. Я радію, що в нашій області, нам часто йдуть назустріч та роблять необхідну реноваційну роботу.

Внаслідок пандемії COVID 19 ситуація з ізоляцією погіршилась для осіб з інвалідністю. Якщо раніше ми могли бачитись із друзями та близькими, виїжджати в місто, подорожувати, то зараз це стало складніше.

Звісно, всі наші активності, як громадської організації, переводимо в онлайн, але ефект від особистого спілкування зовсім інший.

Захворіти на ковід людині на візку, яка більшість часу проводить сидячи – це дуже сильне навантаження на і без того слабкі легені. Багато моїх знайомих, посилюють свою ізоляцію і вже другий рік, майже не виходять з дому. Також чимало людей з інвалідністю відчувають страх потрапити в лікарню, адже не всі відділення облаштовані належним чином. Люди на візках, часто потребують окремих облаштованих палат та спеціально навченого персоналу, інклюзивних туалетних кімнат, яких просто немає. Минулого року, зрозумівши цю потребу, ми провели семінар на тему «Як правильно надавати супровід та допомогу для жінки з інвалідністю в медичних закладах».

Через малу кількість універсальних багатофункціональних гінекологічних крісел, мамографів, жінки з інвалідністю не можуть пройти якісне обстеження у гінеколога. Несвоєчасна діагностика призводить до таких захворювань як: онкологія шийки матки, грудей та інших захворювань, що призводять до ускладнень та загрожують життю. Крім того, відсутність доступних для жінок з порушеннями опорно-рухового апарату туалетів в закладах охорони здоров’я також не сприяють їх відвідуванню. Тішить те, що останнім часом в закладах охорони здоров’я з’являється адаптоване медичне та діагностичне обладнання. Наприклад, в Чернівецькій області в минулому році було реконструйовано та побудовано п’ять приймальних відділень в лікарнях, які є сучасними та доступними для всіх категорій громадян.

Маю відзначити, що коли почався процес вакцинації, зі мною неодноразово контактували різні амбулаторії та Департамент охорони здоров’я Чернівецької обласної державної адміністрації, пропонували різні варіанти, щоб зібрати осіб з інвалідністю для вакцинації. Проблем доступності вакцинації для людей з інвалідністю в нашій області не було, проблема була тільки в тому, що не всі готові вакцинуватись. Ми намагаємось максимально поширювати позитивну інформацію про вакцинацію, але упередження в нашому суспільстві досі дуже сильні.

В усіх цих ситуаціях є прямий зв’язок між відсутністю доступності та поглибленням проблеми вимушеної ізоляції.

Мене надихає, що в Чернівецькій області є чимало жінок-лідерок, які працюють пліч-о-пліч і якими я надихаюсь. Це Марія Нікітіна, Олена Бебешко, Любов Свіріденко. Всі вони керівниці громадських організацій, радниці, дехто з них були, або балотувались в депутатки міської ради та є жінками з інвалідністю. Звісно, сесійні зали, ще недоступні для нас, адже вони знаходяться на другому поверсі, але це стає ще одою задачею в нашій роботі, в напрямку доступності та інклюзивності.

Матеріал створений в рамках проєкту ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні», який фінансується Міністерством закордонних справ Канади