7 років без відповідей. Чого бракує для розслідувань подій 2 травня 2014 в Одесі?

1. Що сталося 2 травня 2014 року в Одесі?

Після закінчення протестів на Майдані в Києві одеські групи Антимайдану були критично налаштовані до новоствореної центральної влади та закликали до федералізації України, тоді як прихильники Майдану обставали проти цього.

Напруженість в Одесі посилилася після 19 лютого 2014 року, коли група «прихильників єдності» та місцеві журналісти були атаковані організованими нападниками перед будівлею Одеської обласної державної адміністрації. Однак протягом березня та квітня 2014 року дві супротивні групи щотижня проводили мітинги в Одесі без значного насильства.

2 травня 2014 року приблизно 300 добре організованих «прихильників федералізації» напали на ходу близько 2 000 «прихильників єдності», серед яких були місцеві жителі та чимало футбольних уболівальників, які приїхали з Харкова на футбольний матч, що мав відбутися ввечері того дня, і які були відомі своєю принциповою позицією щодо підтримки єдності України. Сутички між цими двома групами спалахнули в центрі міста і тривали кілька годин. Обидві групи використовували вогнепальну зброю, в результаті чого було застрелено шестеро осіб (четверо «прихильників федералізації» і двоє «прихильників єдності»). Ми були на місці подій і стали свідками того, як групи «прихильників федералізації» почали кидати каміння і «коктейлі Молотова» в учасників маршу на підтримку єдності України. Ситуація вийшла з-під контролю, коли міліція не змогла ефективно відреагувати на насильство з обох сторін попри завчасні попередження про високу ймовірність такого розвитку подій.

Більші за кількістю групи «прихильників єдності» змусили «прихильників федералізації» тікати: одні шукали укриття нагорі торгового центру, розташованого неподалеку від місця сутичок, інші побігли до наметового містечка, яке вони влаштували на площі Куликове поле. Коли велика група «прихильників єдності» вирушила до Куликова поля, демонструючи агресивну поведінку, міліція не відреагувала, не стримала агресивний натовп і не створила безпечні умови на площі.

Прибувши на площу, «прихильники єдності» зруйнували наметове містечко «прихильників федералізації», які забарикадувалися в Будинку профспілок. Співробітники нашої Місії бачили, як обидві сторони кидали каміння і «коктейлі Молотова», чули звуки пострілів з обох боків, а потім побачили пожежу в Будинку профспілок. Пожежники Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) з великим запізненням відреагували на численні дзвінки очевидців по допомогу, в тому числі одного з наших колег. На момент їхнього прибуття, приблизно через сорок п’ять хвилин після першого дзвінка, загинули сорок дві людини (34 чоловіки, сім жінок і неповнолітній). До прибуття аварійно-рятувальних служб ми спостерігали, як деякі «прихильники єдності» допомагали застряглим у пастці опонентам рятуватись із палаючої будівлі. Однак деякі з врятованих із будівлі потім були сильно побиті натовпом.

2. Які результати й поточний стан розслідувань?

Тільки одній людині було висунуто обвинувачення в умисному вбивстві. Цей представник «прихильників за єдність» обвинувачується в тому, що під час сутичок у центрі міста застрелив із вогнепальної зброї «прихильника федералізації». Ймовірного стрілка швидко ідентифікували й заарештували 18 травня 2014 року, проте суттєвого прогресу в справі досягнуто не було через численні відводи суддів, зриви судових засідань прихильниками обвинуваченого і довготривале - більше 18 місяців - доопрацювання обвинувального акту після його повернення стороні обвинувачення. За останні два роки системні проблеми у судовій владі, зокрема нестача суддів та брак фінансування судів, а також обмеження, пов’язані з COVID-19, ще більше сповільнили судовий розгляд.

Поліція не встановила осіб, відповідальних за вбивства інших п’яти чоловіків під час сутичок у центрі міста. Замість того, щоб зосередитися на встановленні осіб, безпосередньо відповідальних за вбивства, поліція сконцентрувала зусилля на кримінальному переслідуванні «прихильників федералізації» за їхню участь у сутичках. Найпомітнішою кримінальною справою, що свідчить про упередженість та необ’єктивність досудових розслідувань та судових проваджень, є справа проти 19 обвинувачених в участі в заворушеннях у центрі міста, які, як стверджується, належали до «прихильників федералізації». У вересні 2017 року суд виправдав 19 обвинувачених чоловіків і у вироку підкреслив неефективність розслідування, упередженість і політичну вмотивованість судового переслідування «прихильників федералізації». Нещодавно Миколаївський апеляційний фактично призупинив розгляд апеляційної скарги на вирок, яку подала сторона обвинувачення, у зв’язку з розшуком деяких обвинувачених, які систематично не з’являлися на засідання.

Незважаючи на проведення розслідування обставин пожежі, не було встановлено, хто її спричинив, і жодних обвинувачень проти прихильників тієї або іншої групи не було висунуто. Натомість, розслідування зосередилося на ролі міліції у створенні безпечних умов для людей та запобіганні насильству (що почалося в центрі міста), а також на ролі працівників і посадовців ДСНС, які не змогли належним чином відреагувати на екстрені виклики та направити на місце подій бригади пожежників. Жодне з судових проваджень стосовно ролі працівників міліції або співробітників ДСНС не було завершене. Уповільнення судових розглядів через COVID-19 призвело до подальших затримок у цих провадженнях.

3. Оскільки минуло багато часу, а в Україні чимало інших нагальних проблем, чому важливо продовжувати ці розслідування?

Жертви заслуговують на справедливість. Щодо будь-якого злочину має здійснюватись кримінальне переслідування, а винуватці мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від їхніх політичних переконань.

Україна є учасницею регіональних і міжнародних договорів у галузі прав людини, відповідно до яких вона зобов’язана встановити всіх осіб, винних у загибелі 48 людей у контексті насильства 2 травня 2014 року, а також здійснювати їх кримінальне переслідування та притягти до відповідальності. Органи державної влади також мусять забезпечити рівний та ефективний доступ усіх жертв та їхніх сімей до правосуддя та адекватного, ефективного, швидкого відшкодування заподіяної шкоди.

Коли влада не розслідує порушення прав людини, люди змушені шукати справедливості іншими шляхами. Європейський суд з прав людини у недавніх рішеннях щодо протестів на Майдані встановив, що Україна порушила свої зобов’язання щодо розслідування і кримінального переслідування тих порушень прав людини. Суд наказав державі виплатити жертвам компенсації. Такі висновки негативно позначаються на міжнародній репутації України.

Переслідування винних і компенсація шкоди також допомагають запобігти повторенню насильства. Нарешті, історична правда, встановлена під час кримінальних проваджень, може стати міцною основою для зусиль із примирення.

4. Наскільки незалежними, прозорими та справедливими є кримінальні провадження?

Наш моніторинг судових проваджень стосовно подій 2 травня 2014 року дозволив виявити проблеми у кримінальних справах щодо учасників сутичок.

Сам суд встановив, що розслідування у справі 19 «прихильників федералізації» було упередженим. Слідчі органи сконцентрували свою увагу на діях «прихильників федералізації» під час сутичок і не розслідували порушення, вчинені «прихильниками єдності».

Ми також спостерігали відсутність безпеки суддів та інших правників, які зазнавали погроз і нападів з боку «прихильників єдності», які намагалися вплинути на їхні рішення або діяльність в кримінальних справах, пов’язаних з подіями 2 травня. Для того, щоб «прихильники федералізації», які постали перед судом за вчинення громадських заворушень у центрі міста, залишалися під вартою, «прихильники єдності» намагалися змусити суддів прийняти відповідні рішення. Наприклад, 27 листопада 2015 року суд першої інстанції дозволив звільнити з-під варти під заставу п’ятьох обвинувачених «прихильників федералізації». Після агресивних вимог «прихильників єдності» прокуратура оскаржила рішення судді про звільнення під заставу, хоча на той час законодавство не дозволяло це зробити. Через три дні близько 50 осіб заблокували суддю апеляційного суду в його кабінеті, не даючи йому вийти, аж допоки він не відкрив апеляційне провадження за скаргою. При цьому поліція не зробила нічого для розблокування кабінету судді і просто спостерігала за подіями. Того ж дня «прихильники єдності» також не дозволяли суддям суду першої інстанції, які раніше ухвалили рішення про звільнення обвинувачених під заставу, залишити судову залу допоки вони не підпишуть заяви про відставку, які, однак, вони відкликали наступного дня. У справі «прихильника єдності», якого обвинувачували у вбивстві «прихильника федералізації», інші члени руху на підтримку єдності України зривали засідання і словесно ображали суддів для припинення справи проти нього. Поліція так само не забезпечила безпеку у залах судових засідань і не розслідувала втручання у здійснення правосуддя.

«Прихильники єдності» також погрожували вбити адвоката, який захищав «прихильників федералізації». Пізніше під час сутичок з «прихильниками єдності» біля суду адвокату зламали палець. Попри те, що деякі з цих інцидентів сталися за присутності поліції, були зафіксовані на камеру або порушники були впізнані потерпілими або свідками нападів, відповідні розслідування просто залишалися відкритими без будь-якого відчутного прогресу. Зрозуміло, що безкарність за такі напади позначилася на відчутті безпеки суддів та адвокатів, що негативно позначалось на їх незалежності.

Напади на родичів також посилили відчуття страху і безкарності. Групи «прихильників єдності» нападали на родичів жертв пожежі в Будинку профспілок під час пам’ятних заходів у 2014-2016 роках. Ці напади, так само як і нездатністю поліції створити безпечні умови проведення пам’ятних заходів і розслідувати такі інциденти, створюють враження, що «прихильники федералізації» менш захищені, ніж інші в Одесі. Відсутність відчуття безпеки, відчутного прогресу та запиту громадськості на справедливість в цих справах призвело до того, що родичі жертв втратили надію та зацікавленість брати участь в судових засіданнях, що в багатьох випадках було єдиним рушійним чинником досягнення певного прогресу на шляху до справедливості.

5. Чому немає прогресу в судових провадженнях, пов’язаних з подіями 2 травня 2014 року?

Судові процеси не рухаються вперед, переважно через брак політичної волі. Аргументи про складність справи або труднощі із залученням потерпілих до участі в судових засіданнях не можуть слугувати виправданням через сім років після тих подій. Брак безпеки для суддів також знеохочує їх розглядати такі справи. Про це свідчить справа проти 19 «прихильників федералізації», яка блукала між усіма чотирма районними судами Одеси, поки її нарешті не передали до суду за межами Одеси, через три роки після завершення розслідування. Аналогічно у період з червня 2015 року по січень 2017 року справа проти одного «прихильника єдності» передавалася між усіма чотирма районними судами Одеси, що додатково затримало судовий розгляд більш ніж на півтора року.

6. Як можна притягнути до відповідальності втікачів?

Кілька осіб, щодо яких здійснюються кримінальні провадження у зв’язку з подіями 2 травня, змогли втекти за кордон, у Крим, Україна, окупований Російською Федерацією, або на територію, яка контролюється самопроголошеними «республіками» на сході України. Вони залишаються поза досяжністю українського правосуддя. Серед них – високопосадовці міліції та ДСНС, а також «прихильники федералізації». У жовтні 2014 року Верховна Рада України запровадила процедуру спеціального (заочного) досудового розслідування та судового розгляду (in absentia), яка дає змогу переслідувати втікачів за їхньої відсутності.

Однак згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, особи, засуджені in absentia, не мають права на повторний судовий розгляд справи у випадку їх повернення, що вимагається міжнародними стандартами прав людини. Тому країни, куди вони втікають, можуть правомірно відмовитись екстрадувати їх в Україну. Якщо в Кримінальний процесуальний кодекс не будуть внесені зміни для вирішення даної проблеми, всі зусилля, докладені для притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні прав людини в Україні, будуть марними, оскільки вироки, ухвалені заочно, швидше за все не будуть виконані.

7. Чи можна сподіватися на який-небудь прогрес?

Для уникнення подальших затримок судових розглядів у справах стосовно подій 2 травня, суди повинні надати їм пріоритетний статус. Для суддів та сторін провадження, зокрема прокурорів, адвокатів та родичів жертв, необхідно створити достатній рівень безпеки, в тому числі в залах судових засідань, щоб судові процеси відбувалися ефективно. Для забезпечення прозорості та неупередженості розслідувань, що тривають, Офісу Генерального прокурора слід розглянути питання про передачу цих справ з Одеси в Київ.

До того ж, відсутність прогресу в апеляційному провадженні у справі проти 19 «прихильників федералізації» за останні три роки через нездатність суду і поліції забезпечити присутність обвинувачених, змушує замислитись, чи вдасться бодай коли-небудь з’ясувати, хто був винен у сутичках, які обірвали 48 життів.

Сім років по тому може здатися, що перешкоди нездоланні, і не варто чекати ніяких подальших результатів. Але прогрес можливий. Приміром, торік ми стали свідками значних зрушень у розслідуванні подій на Майдані в Києві, зокрема, були встановленні особи, які зараз обвинувачуються у зв’язку із вбивствами протестувальників і загибеллю людини під час пожежі в офісі Партії регіонів. Крім того, історія рясніє прикладами кримінальних переслідувань навіть через десятиліття після тяжких порушень прав людини. Судові розгляди in absentia також можливі. Хоча каральний аспект таких проваджень може ставитись під сумнів, вони можуть допомогти відновити справедливість по відношенню до жертв, забезпечити можливість отримати компенсацію, сприяти примиренню, встановленню історичної правди, та запобігти майбутнім злочинам.

Зрештою, для забезпечення справедливості в цих справах необхідна політична воля. Сьома річниця є приводом для влади здійснити рішучі кроки вперед у питаннях притягнення до відповідальності за події 2 травня 2014 року і продемонструвати, що верховенство права в Україні є керівним принципом, а не упередженою системою, що залежить від політичних позицій.

Суди повинні розглядати ці справи першочергово, щоб продемонструвати, що відповідальність настане незалежно від належності ймовірних порушників до тих або інших рухів. Верховна Рада України також повинна внести зміни до Кримінального процесуального кодексу для уможливлення заочного судового розгляду справ втікачів з повним дотриманням їхнього права на повторний судовий розгляд, що дозволить здійснити їх екстрадицію в майбутньому.

Усі жертви заслуговують на справедливість, а Україна заслуговує на верховенство права.