Шість років після вбивств в Україні: правосуддя залишається примарним

Під час протестів на Майдані в Україні у січні-лютому 2014 року були вбиті або померли насильницькою смертю вісімдесят три протестувальники, тринадцять правоохоронців, один журналіст і один перехожий. Шість років потому, через слабкість системи правосуддя розслідування та судове переслідування винних у цьому не змогли суттєво просунутися.

Сьогодні центральна площа Києва, Майдан Незалежності, є типовим жвавим центром тримільйонного міста. Але шість років вона була забарикадована, наповнена протестувальниками вдень і вночі, оповита густим димом і пролитою кров’ю.

Масові протести, що спалахнули у країні проти тодішнього Президента Віктора Януковича та його уряду, були у розпалі у січні-лютому 2014 року. Внутрішні війська і підрозділи міліції особливого призначення були направлені для розгону протестувальників.

Святослав був поранений 20 лютого, у найбільш смертоносний день протестів на Майдані, коли були вбиті 49 протестувальників і четверо правоохоронців. Зламаний стілець, який він використовував як щит, не захистив його від куль, що пролітали повз. «Мене було поранено близько дев’ятої ранку. До того часу люди навколо мене вже були вбиті. Одне тіло лежало поруч, а ще одне - далі по дорозі. Я бачив поруч з собою чоловіка, у якого з живота бив фонтан крові».

Уникнення правосуддя

Спеціальний департамент Генеральної прокуратури, який очолював розслідування, встановив, з якого автомата було випущено кулю, вилучену з плеча Святослава. Зброя

належала працівнику загону міліції особливого призначення, одному з п’яти, яких було затримано за обвинуваченням у вбивстві 48 та пораненні 80 протестувальників 20 лютого.

Євгенія Закревська, адвокатка, яка представляє інтереси протестувальників та їхніх родин каже, що провадження щодо цього жахливого епізоду були напрочуд ефективними. «Перший обвинувальний акт був готовий восени 2014 року, з переконливими доказами».

Сім’ї жертв та їхні адвокати сподівалися побачити вирок у 2020 році. Замість вироку, однак, п’ятеро обвинувачених були звільнені наприкінці грудня 2019 року в рамках процесу одночасного звільнення затриманих осіб за погодженням між Урядом України та самопроголошеною «Донецькою народною республікою» і самопроголошеною «Луганською народною республікою».

В той час, як двоє з них повернулися до Києва, троє залишаються на волі. Як зазначає Управління ООН з прав людини, такий стан речей підриває право жертв на правосуддя.

«Лишається мало надії на їхнє заочне судове переслідування», - каже Матільда Богнер, Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Вона відмітила, що Уряд нe спромігся заочно притягти до відповідальності інших співробітників міліції особливого призначення, яким вдалося втекти з країни ще у 2014 році.

Голодування заради правосуддя

У листопаді 2019 року в рамках процесу реформ в Україні Генеральна прокуратура була позбавлена функції слідства. Усі справи, що перебували у її провадженні, перейшли до новоствореного Державного бюро розслідувань, включно зі справами щодо Майдану.

Коли стало очевидно, що законодавчі прогалини не дозволять «старим» слідчим продовжити їхню роботу в новоствореному Бюро, Закревська оголосила голодування. Її відчайдушний крок, гнівний протест сімей, громадянського суспільства і міжнародної спільноти нарешті призвели до змін. Парламент змінив закон, дозволивши перевести слідчих із Генеральної прокуратури до Державного бюро розслідувань за спрощеною процедурою.

«Хоча ми досі бачимо паузу в розслідуваннях, нам вдалося зберегти інституційну пам’ять. Я продовжу займатися цими справами стільки, скільки стане сил», - підсумовує Закревська.

Чи свідчитимуть співробітники поліції проти своїх начальників?

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні веде моніторинг вищезгаданих розслідувань і судових процесів із 2014 року, регулярно публікуючи звіти про досягнутий у них прогрес. У 2019 році, до п’ятої річниці протестів на Майдані, Місія опублікувала інформаційну довідку щодо відповідальності за скоєні злочини.

В інформаційній довідці висвітлені також і перешкоди на шляху до ефективного розслідування і кримінального переслідування винуватців. «Низка високопосадовців МВС, підозрюваних у зловживанні владою і службовими повноваженнями з метою організації вбивств протестувальників на Майдані, зберегли свої посади. Ми вважаємо, що через це їхні підлеглі не хочуть свідчити про можливу причетність міліції до цих вбивств», - зазначила Богнер.

Сергій Горбатюк, колишній керівник Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, розділяє цей висновок: «Розслідування базуються на свідченнях. Чи будуть у поліції підлеглі свідчити проти своїх начальників?».

Багато справ, що стосуються вбивств і насильницьких смертей під час протестів на Майдані, застрягли в судах. Судді перевантажені. «В одній справі слухання були такими короткими та відбувалися настільки нечасто, що зачитування самого лише обвинувального акту тривало півтора роки», - каже Горбатюк.

«Немає хороших або поганих жертв»

В той час як у розслідуваннях убивств протестувальників намітився принаймні обмежений прогрес, зрушень у розслідуванні вбивств правоохоронців – нема.

На початку квітня 2018 року органи влади заарештували протестувальника за вбивство двох співробітників міліції 20 лютого 2014 року. Деякі народні депутати різко розкритикували цей арешт, звинувативши слідчих у переслідуванні протестувальників. На хвилі цього невдоволення тодішній заступник Генерального прокурора втрутилася у справу, зняла обвинувачення у вбивстві, забезпечивши звільнення вищезгаданого протестувальника.

Як зазначає Місія ООН, свою роль у стримуванні цих розслідувань зіграв і закон, прийнятий невдовзі після протестів на Майдані, що гарантує учасникам протестів недоторканність від кримінального переслідування, зокрема за вбивство правоохоронців.

Місія рекомендувала, щоб Верховна Рада скасувала цей закон для забезпечення судового переслідування за всі вбивства.

«Ми повинні пам’ятати, що немає хороших або поганих жертв. Всі мають право на правду і справедливість», - каже Богнер. «Важливо привернути увагу до всіх убивств, бо встановлення істини й забезпечення справедливості для всіх є важливим елементом примирення.»