Коли насильство спрямоване проти того, ким ти є: ЛГБТКІ+ люди, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною, на тимчасово окупованих територіях України

Навіть через роки після описаних подій дехто продовжує долати травму, страх і довготривалі наслідки того, що сталося з ними під час окупації.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), охоплює зґвалтування, погрози зґвалтуванням, сексуальні тортури, примусове оголення, сексуальне приниження та інші форми сексуального насильства, вчинені в умовах збройного конфлікту, окупації або утримання під вартою. Як наголошується у Щорічній доповіді Генерального секретаря ООН щодо СНПК, у 2025 році «ЛГБТКІ+ особи перебували під особливо високим ризиком сексуального насильства, особливо в місцях несвободи».

«Люди, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не є однорідною групою. Їхній досвід, потреби та життєві обставини різняться, тому необхідні підходи, орієнтовані на постраждалих, які забезпечують кожній людині гідне та чуйне ставлення. Різноманітні прояви сексуального насильства потребують індивідуальних рішень, а мережі постраждалих і надалі відіграють важливу роль у захисті їхніх прав та інтересів», — зазначив Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш у своїй Доповіді про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, за 2025 рік.

Історії, представлені в цій статті, показують, як СНПК може перетинатися з дискримінацією за ознакою фактичної або сприйнятої сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та самовираження, а також статевих характеристик (SOGIESC), створюючи додаткові перешкоди для безпеки, відновлення та доступу до правосуддя. Спільно з українською правозахисною організацією «Прожектор» Організація Об’єднаних Націй ділиться задокументованими свідченнями людей, які пережили це на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України. Імена та деякі деталі було змінено для захисту приватності та безпеки постраждалих.

Попри те, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, у світі залишається значною мірою прихованим і недостатньо задокументованим, Організація Об’єднаних Націй зафіксувала випадки, які торкнулися жінок, чоловіків, дівчат, хлопців та людей різних гендерних ідентичностей у контексті повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зокрема в місцях несвободи та на окупованих територіях.

«У цих свідченнях ми бачимо не окремі випадки, а повторювані закономірності. Незалежно від періоду окупації чи історії конкретної людини, простежуються схожі практики: незаконне затримання, катування, сексуальне насильство, приниження та спроби зламати людину через страх. Ці історії нагадують нам, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, може використовуватися не лише проти окремих людей, а й для залякування громад та встановлення контролю над цивільним населенням», — зазначив керівник правозахисної організації «Прожектор» Віталій Матвєєв.

Правозахисні організації та механізми моніторингу ООН документували, що ЛГБТКІ+ люди можуть зазнавати підвищених ризиків під час збройних конфліктів та окупації. Досвід Олени та Андрія демонструє, як сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, може поєднуватися з дискримінацією за ознакою фактичної або сприйнятої сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та самовираження, а також статевих характеристик (SOGIESC), створюючи додаткові бар’єри для безпеки, відновлення, доступу до правосуддя та підтримки.

«Я покажу тобі, що чоловіки набагато кращі»

За два місяці до звільнення Херсона Олену (ім’я змінено), молоду лесбійку, затримали російські військові, коли вона працювала продавчинею в магазині. Під час обшуку в її помешканні вони знайшли український прапор і райдужний прапор ЛГБТКІ+. Дізнавшись про її сексуальну орієнтацію, військові силоміць забрали її, затримали та почали вимагати інформацію про інших представників ЛГБТКІ+ спільноти в місті.

Коли Олена відмовилася співпрацювати, її побили та почали погрожувати сексуальним насильством. За її свідченнями, один із військових сказав: «Я покажу тобі, що чоловіки набагато кращі», коли вона була зв’язана та не могла рухатися. Згодом на неї неодноразово тиснули, вимагаючи надати інформацію про ЛГБТКІ+ людей у тимчасово окупованому Херсоні.

Знущання тривали і під час наступних затримань. Олену змушували бути свідком принижень інших затриманих. Вона також пережила те, що описує як масову страту, під час якої більшість утримуваних осіб було вбито. До сьогодні вона не зверталася до правоохоронних органів із заявою про ці злочини.

«Якщо ми ще раз зустрінемося, я тебе зґвалтую»

У травні 2022 року Андрій (ім’я змінено), представник ЛГБТКІ+ спільноти, який проживав у тимчасово окупованому Херсоні, повертався додому з роботи, коли його зупинили троє російських військовослужбовців. Те, що почалося як звичайна перевірка документів, швидко переросло в сексуалізоване насильство.

За його свідченнями, один із військових силоміць торкався його під одягом без згоди та погрожував зґвалтуванням, сказавши: «Якщо ми ще раз зустрінемося, я тебе зґвалтую».

Хоча цей епізод тривав лише кілька хвилин, його наслідки залишилися надовго. Як цивільна людина, яка жила в умовах окупації, Андрій не мав реальної можливості ані чинити опір, ані звернутися по захист. Його історія демонструє страх і вразливість, з якими стикалися багато ЛГБТКІ+ людей на тимчасово окупованих територіях.

Коли насильство та дискримінація перетинаються

Історії Олени та Андрія демонструють, як сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, може поєднуватися з дискримінацією щодо ЛГБТКІ+ людей. Окрім насильства та примусу, пов’язаних з окупацією, постраждалі можуть зазнавати погроз і жорстокого поводження через свою фактичну або сприйняту сексуальну орієнтацію, що ще більше поглиблює травму та посилює стигматизацію.

Для багатьох людей наслідки не обмежуються самими порушеннями. Фізичні травми, психологічні наслідки, страх і суспільна стигма можуть переслідувати роками. Водночас побоювання помсти, розголошення особистої інформації або необхідності знову переживати травматичний досвід часто стають причиною того, що постраждалі не звертаються по допомогу та не шукають справедливості.

Постраждалі мають бути у центрі уваги

«Відновлення для кожної людини виглядає по-різному. Хтось готовий говорити про пережите, а комусь потрібен час. Наше завдання — не тиснути на постраждалих, а створювати умови, в яких вони почуватимуться в безпеці, будуть почутими та зможуть отримати підтримку. Доступ до психологічної допомоги, медичних послуг, правової підтримки та соціальних сервісів може бути не менш важливим, ніж саме прагнення до правосуддя», — зазначив керівник організації «Проектор» Віталій Матвєєв.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, залишається одним із найтяжчих і водночас найменш задокументованих наслідків війни. Воно часто спричиняє довготривалі фізичні, психологічні, соціальні та економічні наслідки для постраждалих, їхніх родин і громад. Реагування на такі злочини потребує не лише притягнення винних до відповідальності. Люди, які пережили СНПК, повинні мати доступ до комплексної підтримки, зокрема медичної допомоги, психосоціальних послуг, правової допомоги та захисту.

Водночас важливо посилювати спроможність установ і фахівців виявляти, документувати, розслідувати та належним чином реагувати на випадки СНПК, щоб до кожної людини ставилися з гідністю, а її права були захищені. Забезпечення такого підходу для всіх постраждалих потребує цілеспрямованих і послідовних зусиль з боку всіх залучених сторін.

«Кілька мешканців притулку для ЛГБТКІ+ внутрішньо переміщених осіб розповіли нам, що пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, під час окупації, але не повідомили про ці злочини. Вони боялися, що звернення по допомогу або розголос можуть наражати їх на подальше насильство, дискримінацію та стигматизацію. Жодна людина не повинна стояти перед вибором між пошуком справедливості та власною безпекою. Ми маємо забезпечити, щоб усі послуги були безпечними, інклюзивними та доступними для кожного, незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, гендерного самовираження чи статевих характеристик», — наголосила старша радниця з гендерних питань, пов’язаного з конфліктом, Аналі Пеппер.

У міру того як Україна продовжує шлях до справедливості та відновлення, підходи, орієнтовані на потреби постраждалих, мають залишатися в центрі цих зусиль. Люди, які пережили СНПК, не є однорідною групою, а їхній досвід, ризики та потреби у відновленні можуть суттєво відрізнятися. В Україні заходи реагування та запобігання дедалі більше враховують потреби різних груп постраждалих, зокрема чоловіків, які пережили СНПК у місцях несвободи. Такий самий підхід має застосовуватися і до ЛГБТКІ+ людей, які можуть стикатися з додатковими перешкодами під час повідомлення про злочини, отримання послуг чи доступу до правосуддя через стигму, дискримінацію або страх повторного насильства.

У час, коли права ЛГБТКІ+ людей у багатьох країнах світу опиняються під дедалі більшим тиском, важливо нагадувати, що міжнародні стандарти у сфері прав людини гарантують рівний захист і доступ до правосуддя для всіх постраждалих. Для того щоб підходи, орієнтовані на потреби постраждалих, справді охоплювали кожну людину, необхідні системна робота, довгострокові інвестиції та сильна національна відповідальність. Побудова інклюзивних, доступних і чутливих до різноманітних потреб систем є важливою не лише для відновлення та забезпечення відповідальності в Україні, а й для того, щоб жодна людина, яка пережила сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не залишилася осторонь.

***

Віталій Матвєєв — український адвокат, медіаюрист, співзасновник і керівник громадської організації «Прожектор». Організація об’єднує юристів, правозахисників і медіафахівців для сприяння доступу до правосуддя, документування порушень прав людини та захисту прав постраждалих. «Прожектор» працює над захистом прав вразливих груп населення, зокрема ЛГБТКІ+ людей, а також адвокатує демократичні правові реформи. Окрім діяльності в межах організації, Віталій є представником при Офісі Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) з питань розслідування та притягнення до відповідальності за злочини, пов’язані з гендерно зумовленим насильством.

Аналі Пеппер — старша радниця з гендерних питань в Офісі Координатора системи ООН в Україні. Ця посада передбачена Резолюцією Ради Безпеки ООН 2467 (2019) і покликана забезпечувати консультування керівництва ООН щодо реалізації положень резолюцій Ради Безпеки, пов’язаних із сексуальним насильством, зумовленим конфліктом. У цій ролі Аналі координує спільний портфель ООН із запобігання та реагування на сексуальне насильство, пов’язане з війною, в Україні, а також тісно співпрацює з Офісом Спеціальної представниці Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту.