Історії гуманітарних працівників: Ольга продовжує допомагати херсонцям попри особисту трагедію

Минулого року гуманітарна працівниця з Херсона Ольга Карташова пережила непоправну втрату — її мама загинула від уламка снаряда. Попри це, Ольга продовжує допомагати людям у своєму місті — так, як її вчили батьки: підтримувати інших за будь-яких обставин. 

«Моє рішення стати гуманітарною працівницею — це багато в чому завдяки моїй мамі», — говорить Ольга. «Вона власним прикладом показала, наскільки важливо допомагати людям». 

Її мама працювала проректоркою Херсонського державного аграрного університету і була відома своєю підтримкою студентів і колег. 

«Навіть після того, як вона залишила пост — вона ніколи не відмовляє тим, хто потребує допомоги». 

До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Ольга працювала доценткою кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету.  

«Війна змінила все», — каже вона. 

Шлях у гуманітарну сферу 

Сьогодні Ольга працює в місцевій громадській організації «Десяте квітня», допомагаючи мирним жителям виживати у прифронтовому Херсоні — місті, яке щодня перебуває під обстрілами. 

Як фахівчиня з моніторингу та забезпечення якості, вона відвідує громади, що постраждали від бойових дій, спілкується з мешканцями, щоб зрозуміти їхні потреби, і допомагає їм отримати доступ до гуманітарної допомоги. 

Вона співпрацює з місцевою владою, громадськими організаціями та волонтерами, щоб люди знали, де і як отримати необхідну підтримку та послуги захисту. 

Організація надає юридичні консультації, психологічну підтримку, допомогу постраждалим від гендерно зумовленого насильства, послуги із захисту дітей, а також соціальну підтримку для літніх людей і людей з інвалідністю. 

«Люди звертаються до нас тоді, коли вже не можуть вирішити свої проблеми самостійно або через державні установи», — пояснює Ольга. 

Особиста втрата 

Робота в Херсоні — це постійний ризик. Атаки дронів та артилерійські обстріли відбуваються регулярно, і гуманітарні працівники змушені суворо дотримуватися правил безпеки. 

«На жаль, гуманітарний статус не захищає від обстрілів», — каже Ольга. 

Вона відчула це на собі найболючішим чином. 

Вранці 24 листопада 2025 року Ольга разом із мамою йшли на роботу. 

«Я казала мамі, що їй потрібно менше працювати і більше берегти себе», — згадує Ольга. «А вона відповіла: «Не можу, доню. Я відповідаю за людей»». 

За мить позаду них пролунав вибух. 

«Один з уламків вразив серце моєї мами. Вона загинула миттєво», — каже Ольга. 

Сама Ольга також була поранена. 

«Я стікала кров’ю, але навіть не відчувала цього. Потім було ще два удари. Я лежала на землі і намагалася зрозуміти, що робити — рятувати маму, викликати швидку, телефонувати в поліцію. Все відбувалося ніби автоматично, нереально». 

Пізніше її доправили до лікарні. 

«Дуже важко було сказати про це батькові і 95-річній бабусі», — додає вона. 

Турбота про інших 

Турбота про родину та підтримка колег допомогли Ользі поступово впоратися з втратою. 

«Ми всі гуманітарні працівники. Ми знаємо, як бути поруч із людьми», — говорить вона. 

Попри ризики, вона жодного разу не замислювалася про те, щоб поїхати. 

«Хтось має залишатися й підтримувати людей, які тут лишаються — особливо найуразливіших», — каже Ольга. «Навіть від’їзд одного гуманітарного працівника створює прогалину в допомозі». 

Тому вона продовжує свою роботу — поруч із людьми, допомагаючи їм отримати необхідну підтримку. 

Для багатьох людей у Херсоні гуманітарна допомога — це не просто підтримка, це можливість вижити. 

Минуло понад чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії — і понад 12 років від початку війни Росії проти України у 2014 році — а криза й досі спричиняє масштабні страждання по всій країні: тисячі загиблих, мільйони людей були змушені залишити свої домівки, значна частина інфраструктури зруйнована. 

У 2026 році 10,8 мільйона людей потребують гуманітарної допомоги. Для підтримки 4,1 мільйона з них необхідно 2,31 мільярда доларів США в рамках Плану гуманітарних потреб і реагування.