Виступ Координатора надзвичайної допомоги ООН Тома Флетчера на спільній презентації Плану гуманітарного реагування та Регіонального плану реагування на потреби біженців

[ЗГІДНО З ВИСТУПОМ]

Коли ви дивитеся ці відео і відвідуєте громади, як ми це робили останніми днями, ви розумієте, що головною проблемою є не цифри, про які ми сьогодні говоримо. Головним є те, що за цими цифрами — людські життя. І саме це має значення і надихає нас працювати краще. 

І я хочу запевнити тих, хто потерпає від обстрілів, тих, хто намагається відбудувати життя, тих, хто намагається просто продовжувати жити в цих умовах, всіх тих, хто має великі гуманітарні потреби, — і я кажу це від імені всіх агенцій ООН: ми з вами. Ми з вами сьогодні, і ми залишатимемось поряд з вами.

Посли, колеги, друзі!

Дякую вам за те, що ви зараз з нами на презентації нашого плану 2025 року. Безумовно, це важливий і складний час для народу України, оскільки ми наближаємося до третьої річниці від початку повномасштабної війни. 

Також дякую Вам, пані Верещук, за Ваші слова і за справжнє виняткове та особливе партнерство, яке сформувалось у нас тут з органами державної влади, задля задоволення потреб, з якими стикаються українці.

І, як Ви сказали, є небезпека того, що такі кризи, як ця, такої інтенсивності, жорстокості та тривалості, можуть виснажити нас. Зрозуміло, що український народ виснажений. Але міжнародна спільнота не має жодних виправдань, щоб говорити про втому. Ми не можемо допустити, щоб неприйнятне стало звичним. Україна не втратила мужності. І ми, як гуманітарні працівники, не можемо зневірятися. 

Навпаки, наша солідарність з усіма, хто потребує нашої підтримки, має тільки посилюватися. Ми маємо невтомно працювати для поліпшення нашої гуманітарної допомоги і дослухатися, як ми це робили цього тижня, до вас. Слухати громади, які скажуть нам, чого вони потребують. 

Цифри говорять про невтішну ситуацію: у 2025 році, і це приголомшливо, 36 % людей  потребуватимуть гуманітарної підтримки, оскільки війна триває, і продовжує гинути  багато людей.

Саме тому, як ви вже чули, під час моєї першої поїздки в Україну в якості Координатора [надзвичайної допомоги] я вирішив поїхати на схід, де потреби найгостріші. 

Я відчув сумні наслідки, коли був у повністю зруйнованій медичній клініці в Запоріжжі, знаючи, що лише кілька тижнів тому там загинуло 11 людей, зокрема 4 медичних працівниць. 

Було дуже боляче бачити страждання на обличчях літніх евакуйованих людей, яких я зустрів у Павлограді, які втратили все і тепер мають все розпочинати з початку. 

Але є й надія. У підземній школі через дорогу від зруйнованої клініки в Запоріжжі, побудованій всього за шість місяців, батьки і вчителі, власне директорка школи, навчили мене українському слову “толока”. Це коли мешканці громади у складний час підтримують одне одного. 

Цього тижня я став свідком невпинної “толоки” по всій Україні. І я хочу сказати світу, що нам також потрібна “толока”. Ми маємо вчитися цьому в українського народу. 

Я також був поряд із лінією фронту біля Покровську, у Шевченковому та Куп'янську, де я побачив мужність гуманітарних співробітників, і майже всі вони українці, та рішучість родин, які залишаються там, щоб відновити свої домівки та своє життя. 

І моя особлива пошана гуманітарним працівникам в Україні. В Україні в цей складний і жахливий час багато героїв. І ваші гуманітарні співробітники поруч з цими героями. Їхня сміливість повертатися до лінії фронту, щоб допомогти тим, хто тікає від бойових дій, така сама сміливість, як я бачив.

Україна, як ви почуєте від мого друга і колеги Верховного комісара Філіппо [Ґранді], також потерпає від кризи переміщення. Оскільки бойові дії на лінії фронту продовжуються, все більше людей виїжджають у пошуках безпеки. Але багато людей також не може виїхати, і ми повинні підтримувати їх, де б вони не були і чого б не потребували. 

У Павлограді я побачив, наскільки важливою є підтримка гуманітарних партнерів для людей, які залишили свої домівки на лінії фронту під обстрілами, не знаючи, куди їхати далі, часто без документів, без нічого. У транзитних центрах для евакуйованих людей ми та наші партнери забезпечуємо їх речами першої необхідності, ковдрами, їжею, підтримкою з відновленням необхідних документів, забезпечуємо гігієнічними засобами, надаємо правничу допомогу, консультації, що робити далі. І, як я неодноразово бачив, також надаємо цю людську підтримку — обійняти людину, показати, що ми поряд, що вони не самі.

Також важливо зазначити, що ми повинні пам’ятати про долю людей на окупованих територіях, де дуже великі потреби і ситуація ще більше ускладнюється через відсутність гуманітарного доступу. Ми маємо допомогти змінити це. 

Ми продовжуватимемо наполягати на розширенні доступу для надання підтримки всім людям, які її потребують, ким би вони не були і де б не знаходились.

І не забуваймо, що також постраждали громади на заході України, і навіть тут, у Києві, де, як ми самі стали свідками, вони мають рятуватися в укриттях.

Через постійні удари по об’єктах енергетичної системи, житлових будинках, цивільній інфраструктурі не працює багато лікарень, зменшився доступ до засобів до існування і товарів першої необхідності, люди залишилися без тепла і водопостачання в найхолодніші місяці року. Дітям також складно навчатися у ці вирішальні місяці і роки для їхньої освіти. Це може мати руйнівний вплив на майбутнє цілого покоління. 

Отже війна далеко від завершення, та її глибші наслідки тривають.

Але для реагування на це в Україні сформувалися надзвичайні гуманітарні спроможності. 600 гуманітарних партнерів невтомно надають критично важливу допомогу мільйонам людей. Понад 70 % з них — це українські організації. Цього тижня я мав честь зустрітися з багатьма з них, які роблять все можливе, щоб надати підтримку і врятувати людей поблизу лінії фронту і по всій країні. Я вірю, що коли замовкнуть гармати і закінчиться війна, завдяки їм Україна перейде від залучення зовнішньої гуманітарної допомогу до її надання іншим країнам у світі.

Як гуманітарні працівники, ми зобов'язуємося бути з народом України стільки, скільки буде потрібно. 

Ми також усвідомлюємо, що міжнародне співтовариство має збільшити інвестиції у відновлення та розвиток, щоб допомогти громадам відновитися і задовольнити довгострокові потреби.

Поки триває війна, наші партнери повинні мати можливість надавати невідкладну допомогу і врятувати життя людей. 

Для цього їм потрібна підтримка міжнародної спільноти. 

План, який ми сьогодні презентуємо, є “двигуном” для цього, і там потрібно забезпечити його “паливом”. Цього року ми просимо 2,6 мільярда доларів США для допомоги 6 мільйонам людей по всій Україні, щоб задовольнити їхні основні потреби у харчових продуктах, медичному обслуговуванні та коштах. Це врятує життя. 

Крім цього, як ми почуємо від Філіппо [Ґранді], знадобиться підтримка для тих, хто виїжджає з України до сусідніх країн.

Зрештою, ми повинні подвоїти зусилля, щоб покласти край цій війні, щоб народ міг будувати своє майбутнє, де є безпека, справедливість та можливості. 

Тому дозвольте мені ще раз вас запевнити: ви не самі, ми поряд, і ми з вами.

Дякую вам!

--

Вступний коментар під час пресбрифінгу перед представленням Плану гуманітарних потреб і реагування в Україні 2025 року та Регіонального плану реагування на потреби біженців з України

Доброго дня всім, і дякую вам за те, що ви тут, перед представленням нашого Плану дій на 2025 рік. Це наш план підтримки українського народу в наступному році. Як зазначено в плані, потреби дуже значні, і що ми повинні бути поряд з українським народом, коли він потерпає від наслідки руйнівної війни. 

На відміну від мого друга і колеги [Верховного комісара ООН у справах біженців] Філіппо [Ґранді] це моя перша поїздка до України в якості [заступника Генерального секретаря ООН]. І для мене було важливо відвідати райони поблизу лінії фронту, щоб побачити справжній вплив війни на мешканців українських громад, які тікають від бойових дій. Тож я побував у Запоріжжі, Дніпрі, Павлограді, Покровську, Шевченковому, Куп'янську, Харкові, і зараз я завершую майже тижневе перебування в Україні тут, у Києві.

І на сході України я зауважив кілька речей. Я побачив важливість для нашої роботи цього дуже тісного, особливого партнерства з органами державної влади для забезпечення шляхів доставлення гуманітарної допомоги. Я бачив наше неймовірне партнерство з українськими неурядовими організаціями. Саме вони є рушійною силою гуманітарної роботи тут.

І висловлюю свою пошану гуманітарним співробітникам, з якими я зустрічався по всій країні. Вони є героями цієї роботи. Вони перетворили Україну на країну з надзвичайними гуманітарними спроможностями. Я також віддаю належне представниками місцевих громад, з якими я познайомився під час своїх поїздок. 

І я згадую директорку підземної школи у Дніпропетровській області, яка навчила мене українському слову “толока”. Це коли громада гуртується у час лиха, підтримує одне одного. І це те, що відбувається тут, в Україні, навіть коли ми наближаємося до третьої річниці цього етапу війни. І це те, про що ми зараз просимо міжнародну спільноту. 

Український народ продемонстрував неймовірну мужність протягом цих років, і ми, своєю чергою, повинні продемонструвати справжню, щиру, сталу міжнародну підтримку. Підтримку від щирого серця. І коли я кажу “сталу”, я маю на увазі, що ми будемо поряд з українським народом стільки, скільки буде потрібно, щоб задовольнити ці потреби і підтримати його в цей момент. 

Тепер, наші плани, і я закликаю вас ознайомитися з планом, наші плани, безумовно, практичні. Конкретні. Вони сформовані для забезпечення ефективності, з урахуванням пріоритетів, роботи з нашими місцевими партнерами для визначення конкретних потреб українців і реагування на ці потреби. 

Як ви побачите, ми просимо світ виділити 2,6 мільярда доларів США для цієї кампанії, щоб ми могли допомогти 6 мільйонам людей. І мій друг і колега, Верховний комісар, розповість більше про роботу, яку ми проводимо для вимушених переселенців і біженців в рамках іншого плану.

Ви знаєте, що ми ситуація з фінансуванням ускладнюється у всьому світі. Я намагаюся залучити 47 мільярдів доларів, ми намагаємось залучити 47 мільярдів доларів для гуманітарної спільноти для підтримки 190 мільйонів людей у всьому світі. І ми робимо це в умовах, коли гуманітарні організації не отримують необхідного фінансування, перевантажені і, у багатьох регіонах світу, буквально потерпають від атак і обстрілів. Минулий рік був роком найбільших втрат серед гуманітарних співробітників за всю історію гуманітарного руху.

Але ми залишаємося вірними своїй місії, своїй меті. Ми залишатимемося і надаватимемо допомогу тим, хто її найбільше потребує, в усьому світі, і, звичайно, в тому числі, тут, в Україні. Спроможності тут неймовірно потужні. Український неурядовий рух, українське громадянське суспільство розбудовує справжню, довготривалу експертизу та досвід надання підтримки на передовій гуманітарних зусиль.

І я впевнений, що настане час, коли Україна перейде від залучення зовнішньої гуманітарної допомоги до надання гуманітарної підтримки по всьому світу. Але спочатку у нас є ці нагальні пріоритети, що викладені у цьому плані. Це наша дорожня карта для надання допомоги, яку, як наші партнери сказали нам, вони потребують.

Щоб виконати цю роботу, щоб врятувати життя,  а це й є нашою метою, нам потрібне фінансування цього плану, і це наш заклик сьогодні до наших міжнародних партнерів. Нам потрібен мир, і тому ми підтримуємо зусилля, спрямовані на досягнення справедливого миру. І дозвольте мені запевнити, що ми залишатимемося тут стільки, скільки буде потрібно. Дякую вам!

Контакти для ЗМІ:

У Нью-Йорку: Ірі Канеко (Eri Kaneko), kaneko@un.org, +1 917 208 8910

У Києві: Єнс Лерке (Jens Laerke), laerke@un.org, +41 79 472 9750