Від війни до нового початку: як разові гранти допомагають людям відновити життя та бізнес

Ці гранти дозволили їм не лише відкрити власний бізнес або пройти професійне навчання, але й створити робочі місця для інших людей, які були змушені покинути свої домівки.

У багатьох назва міста Маріуполь викликає нестерпні образи руйнування та захоплення стійкістю його мешканцями. Для Тетяни  – це дім, який вона була змушена покинути, коли повномасштабне російське вторгнення перевернуло її життя з ніг на голову. Тепер, майже через три роки й за тисячу кілометрів від дому, Тетяна плекає частинку серця Маріуполя на заході України.

Після початку повномасштабної війни Тетяна виїхала з Маріуполя з маленькою донькою спочатку до Дніпра, а згодом до Івано-Франківська. Вона залишила своїх батьків, кар’єру керівника відділення банку та таке знайоме їй життя в колись жвавому місті на березі Азовського моря. Але Тетяна привезла із собою дух міста, який зараз живе в «DUSHA» - затишному кафе, яке вона відкрила в Івано-Франківську завдяки грантовій підтримці Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Стіни кав’ярні прикрашені символікою Маріуполя, а девіз «Душа – у кожній чашці» запрошує гостей відчути тепло та гостинність рідного міста. 

Кафе швидко стало успішним, і Тетяни вирішила розширити бізнес. Вона відкрила другий заклад і найняла двох працівників, у тому числі ще одну жінку-ВПО з Одеської області. Тетяна прагне вдосконалювати свої навички та зараз навчається на кулінарних курсах у Франції, що сприятиме процвітанню її кафе. Вона вважає, що бізнес приносить їй не лише фінансову стабільність, а й допомагає знайти місце в новій громаді.

«Ми пропонуємо каву, десерти та сендвічі, а також душевні розмови з нашими клієнтами, і ця робота також допомогла мені відчути себе частиною моєї нової спільноти. Мені подобається вкладати частинку душі у все, що я роблю, і люди це відчувають», – каже Тетяна.

Від переміщення до підприємництва

У 2022-2023 роках УВКБ ООН надало 34 бізнес-гранти та 22 гранти на професійне навчання для підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні, щоб вони могли відновити своє життя, досягти фінансової стабільності та стати самозабезпеченими. Програму реалізували у чотирьох західних областях України - Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Рівненській. Відповідно до результатів опитування 56 осіб, які отримали цю допомогу, станом на кінець 2024 року 38 з них мають бізнес, який продовжує працювати. Крім того, ці підприємства допомогли створити робочі місця ще для 28 осіб, багато з яких також були зазнали переміщення через війну.

Один з таких бізнесів – студія краси «Petite Rêve» (Маленька мрія), яку відкрила Ольга, яка виїхала до Івано-Франківська з окупованого Мелітополя Запорізької області. Зараз у закладі працює сім жінок, частина з яких також внутрішньо переміщені. Завдяки гранту від УВКБ ООН Ольга розширила свою підприємницьку ініціативу від скромних послуг манікюру до студії краси, яка пропонує перукарські послуги, моделювання брів тощо. Вона також допомагає своїй громаді, безкоштовно навчаючи місцевих і переміщених жінок техніці манікюру.

«Бізнес-грант УВКБ ООН дав мені поштовх. Звичайно, мені довелося інвестувати ще і власні кошти, але грант покрив приблизно 70 відсотків того, що мені було потрібно для відкриття власного бізнесу. Напевно, я б не наважився на щось настільки велике та масштабне, якби не ці грантові кошти. Тепер я також можу викладати основи надання послуг краси іншим жінкам, щоб допомогти їм оволодіти новими навичками. Я роблю усе, що можу, і дуже хочу, щоб у них все вийшло», – поділилася Ольга.

Допомагаючи людям повернутися і залишитися

Для іншої одержувачки бізнес-гранту Олени шлях до власного процвітаючого бізнесу пролягав через вимушений від’їзд із Запоріжжя, шестимісячного перебування в Італії як біженки, повернення в Україну та переїзду до Івано-Франківська. Зіштовхнувшись із багатьма труднощами, вона вирішила нарешті здійснити свою мрію – відкрити спортивний клуб «Pride». Грант УВКБ ООН дозволив Олені розширити бізнес, і тепер клуб пропонує заняття з тайського боксу, гімнастики, карате, пілатесу та стретчингу для дітей та дорослих.

«Я сама хореограф, а мій чоловік тренер з тайського боксу. В Італії ми зрозуміли, що не зможемо знайти роботу в нашій сфері, і я відчула, що таке життя не для мене. Ми вирішили повернутися і почати будувати щось самостійно. Наш клуб – це не лише спорт, а й можливості для спілкування між ВПО та місцевими», – зазначила Олена.