День батька в Україні

День батька відзначається в Україні та більшості країн світу у третю неділю червня.  У цей день ми хочемо ще раз звернути вашу увагу на важливість залучення батька до виховання та піклування про дітей, а також до рівномірного розподілу домашніх обов’язків. 

Чи знаєте ви, що 80% татусів у старшому віці жалкують про те, що проводили зі своїми дітьми занадто мало часу? 

Дмитро Кулеба: "У мене двоє дітей, і це подвійне щастя і подвійна відповідальність. Я включився у виховання обох одразу після їхнього народження. І вважаю, що так і має бути. В моїй родині батько завжди допомагав у критичних ситуаціях. Водночас, не думаю, що у батька якась особлива роль у вихованні дітей. Вона, насправді, така самісінька, як і мамина: захищати, підтримувати і допомагати. Просто коли до процесу залучені обидвоє батьків, то в обох є час і на виховання дітей і на саморозвиток. Ми з дружиною ділимо обов'язки, аби час був у нас обидвох. Щодо вибору дітьми майбутнього життєвого шляху, я своїх час від часу питаю, ким вони хочуть стати. Пояснюю їм зміст професій і наслідки того чи іншого вибору. Власне, вчити робити вибір, захищати, допомагати – це, у моєму розумінні, і є відповідальним батьківством. Тож усім українським татам я хочу побажати бути поруч зі своїми дітьми. Ви їм потрібні."

Андрій Пятов: "Інвестуючи в дитину сьогодні свою увагу, час і ресурси, ви виховуєте наше майбутнє. Те майбутнє, до якого ми всі прагнемо і хочемо, щоб воно було набагато крутіше, яскравіше у всіх аспектах в порівнянні з нашим. І якщо ми будемо лояльніше ставитися до своїх дітей, допомагати їм, вкладати в них душу і фінанси, то сподіваюся, що наше майбутнє, майбутнє наших дітей, онуків, правнуків буде поліпшуватися і ставати світлішим."

Святослав Юраш: "Надихаючим прикладом батьківства для мене є власний тато, який взяв "декретну" відпустку з двома моїми молодшими братами. На це була певна причина, бо батько був професором, а мати - у бізнесі. Щодо мене, то я щиро бажав власного батьківства і морально, та й практично був готовий до того, бо вже практикував змінювати підгузки, вночі вставати, коли допомагав дбати про своїх братів. Це не нове випробування для мене. І я знаю, що тяжкий період минає і починається чудо. Дитина пізнає цій світ, і ти є для неї поводирем. Це феноменальне відчуття, коли ти можеш пояснювати і разом з тим будувати систему цінностей і поглядів, щоб допомогти цій дитині бути якомога кращою для світу навколо нас."

Іван Крулько: "Я вдячний Богу і дружині за те, що в мене двоє дівчаток. Ритм роботи маю дуже активний, тому вдома я не так багато, як хотілося б. Але коли є, то організовую спільні заняття із дітьми. Наприклад, ми готуємо втрьох щось смачненьке. Діти дуже люблять пасту з соусом карбонара і це наша коронна страва, якою ми приємно дивуємо маму. Я стараюся не нав'язувати донькам своїх поглядів чи бажань. Наші спільні заняття мають приносити їм задоволення теж. Вже з'ясував для себе, що перегляд футболу, який я дуже люблю – це не їхнє точно. Вони знають, що тато любить футбол, ставляться до цього терпимо, але участі не беруть. А от на рибалку зі мною їздити дуже люблять. Зі старшою разом граємо в теніс. Молодша дивиться і теж вже хоче, тож будемо і її тепер долучати. Ми приглядаємося до того, що донькам подобається, до чого є хист, і стараємося це розвивати. Треба чути своїх дітей, дивитися які в них є якості і підтримувати їх. Тому, коли прийде час обирати майбутнє, силоміць ми ні до чого змушувати доньок не будемо. Якщо почують наші поради – добре. Якщо захочуть по-своєму робити – ми підтримаємо. Так, придивлятися до здібностей дитини варто, але потім відпускати – давати їй можливість себе реалізувати. Тоді вона буде щасливою в житті. Для мене любити дітей означає віддавати їм усе, що можеш віддати і передати. Чути їх, вміти заспокоїти, знаходити правильні слова в моменти, коли їм важко. В кожної дитини ж своє життя і свої переживання. А татам я хочу побажати бути поряд і бачити як ростуть їхні діти. Настане ж момент, коли виростуть. І дуже хочеться, щоби тоді вони з великою приємністю згадували час, який малими провели зі своїм татом."

Василь Вірастюк: "Підгузки дитині змінити - це для мене абсолютно не проблема, я навіть Інні показував перший раз, вона трохи забула, а у мене після Адама, Олега досить практики."

Тарас Степаненко: "У нас є такий ритуал - я спочатку годую молодшого сина, а потім старші вибирають книжку і я їм читаю. У них, звичайно, є кілька улюблених, але взагалі вибір великий, читати вони люблять."

Олександр Педан: "Я вважаю, що чоловіки, які не приділяють часу родині, дітям, дружині, посилаючись на те, що у них багато роботи, використовують цю причину як відмовку. Щодо мене, то за останні п'ять років я став набагато більше уваги приділяти своїй сім'ї, зокрема доньці. Коли їй було дев'ять років, я зрозумів: ще трохи — і вона перестане ходити зі мною за руку, ще трохи — і вона може віддалитися настільки, що я не встигну з нею потоваришувати і згодом не зможу витягнути з неї ні слова, а стосунки з нею стануть абсолютно формальними. Коли народився син (йому 1,4 року - станом на липень 2018 року), це стало стимулом бути з рідними ще більше. Тож моє ставлення змінилося. Гуляючи з сином на дитячих майданчиках, я помічаю тренд: тата вже перестають бути батьками вихідного дня. Це стосується українців та іноземців. Хоча, як на мене, тата-іноземці з дітьми на руках виглядають органічніше. Справа в тому, що вони намагаються якомога більше часу проводити зі своїми дітьми, тому в них кращий контакт. Тата вихідного дня видно здалеку по великих переляканих очах, тремтячих руках, незадоволеному виразу обличчя. Діти їх не слухаються, а вони самі не знають, як до власних дітей знайти підхід: як зацікавити, розвеселити, пояснити будь-що. Я не маю права їм радити, проте чим раніше вони зрозуміють, що варто частіше спілкуватися з дітьми, тим швидше знайдуть з ними спільну мову і будуть отримувати лише задоволення від спільних прогулянок."

Володимир Цабаль: "Відповідальне батьківство - це віддавати свій час дитині. Це вміти спілкуватись і слухати. Це ставити інтереси дитини вище своїх і відповідно вчиняти."

Денис Малюська: "У мене четверо дітей, і чим їх більше, тим простіше. Діти зараз самі одне одному допомагають повним ходом. Головне – це давати їм можливість проявити самостійність. Наприклад, мої люблять разом експериментувати на кухні. Та так, що потім не раз доводилося всю кухню відмивати і купувати новий посуд. Але результат же є! Тепер їх можна спокійно залишати вдома і вони приготують собі такі страви, що нам і не снилися. Ми з дружиною одразу ділили обов'язки по догляду за дітьми. Батьки наші не кияни, тож допомогти з малечею ніхто не міг. Дружина завжди працювала і в декрет майже ніколи не виходила. Тому ми обоє давали і продовжуємо давати собі раду. Так, траплялося, що з якоюсь дитиною хтось більше часу проводив. Коли Уляна, наша донька, хворіла маленькою, то більше я сидів із нею. З кожною дитиною було по-різному, але є речі, якими займаюся традиційно я. Наприклад, готую сніданки і бутерброди в школу, перевіряю домашні завдання і допомагаю зі шкільними предметами, стримую, коли надто вже бешкетують. Для мене бути відповідальним татом означає тримати себе в руках. Коли у вас четверо дітей і всі дуже активні, то це дуже важливо. Мої дітлахи вчаться тільки на прикладі і їх неможливо щось примусити, якщо я сам цього не роблю. Тому треба не давати волю емоціям, завжди лишатися спокійним та врівноваженим. Зараз нашій найстаршій 13 років і вона вже обирає для себе майбутню професію. Я пояснюю їй ризики і наслідки, пов'язані з її вибором. Але ні до чого не змушую. Вона сама вибирає предмети, на яких зосередитися, і на які додаткові заняття ходити. Я взагалі хочу порадити татам давати дітям більше самостійності, бо вони прекрасно справляються і дбають одне про одного. З четвертою дитиною набагато простіше, ніж із першою. З кожною наступною наша залученість зменшувалася. А ще не заважайте дітям експериментувати. Так, мої багато натворили, коли вчилися готувати, зате зараз прекрасно дають собі раду вдома і без нас."

Руслан Колбаса: "Моїй доньці нещодавно виповнилося 15. Це цікавий вік, бо в неї тепер інші вимоги, забаганки і плани. Зараз їй особливо важливо, щоб ми її чули і підтримували. Тож треба не забороняти, а розумно скеровувати. Вона має сама приймати рішення, дослухатися до самої себе. Буває, схвалиш її вибір, вона пробує і сама робить висновок, що це не її. У нас вже декілька таких досвідів було. Це її період проб і помилок, підготовка до дорослого життя. Мої батьки давали мені право нести відповідальність за своє життя і так само я виховую свою доньку. Можу їй пояснити наслідки того чи іншого рішення, але категорично нічого не вимагаю. Нехай сама побачить всі мінуси та плюси. Її майбутнє – в її руках. Але я завжди поряд і підтримаю її. У мене непроста робота, тому часу з нею проводжу не так багато, як хотілося би. Але стараюся надолужувати на вихідних й організувати нам спільні пригоди. Для мене дуже важливо, щоб донька усім зі мною ділилася. І зверталася не тільки, коли сталася якась халепа, але й зі своїми простими щоденними питаннями. Переконаний, що підтримка тата потрібна протягом всього життя і на всіх етапах. І коли новонароджене немовля відчуває батькове тепло в нього на руках, і коли робить свої перші кроки, і коли вибирає майбутню професію. Щасливе дитинство – це не просто декілька слів. Як тато, я маю приймати рішення в інтересах дитини. Дбати, щоб в сім'ї було взаєморозуміння. Кожен має право на самовираження – від наймолодшого до найстаршого. Малюк має право сказати «ні» і що він хоче. І я бажаю батькам чути цей голос і дозволяти йому проявлятися. А ще – будьте захисниками своїх дітей. Вони мають відчувати, що на вас можна покластися. Маючи таку опору, вони впевненіше формують своє майбутнє і йдуть по життю."

Тимур Хромаєв: "Мені здається, що батьки мають бути берегами одної річки. У дітей своє життя, але вони знають, що в будь-який момент на березі знайдуть опору. Я сам ріс у сім'ї, де всі багато працювали, з татом ми мало часу проводили разом. Мені здається, то був час емоційного голоду і вимог до дітей. Якщо хлопчик, значить маєш бути бійцем. Зараз все по-іншому, ті часи минули. Тож, замість того, щоби вказувати чи щось вимагати від дітей, треба прислухатися до них, якими би маленькими вони не були. У мене донька і син, і з кожною дитиною ми маємо свої заняття. У них десять років різниці у віці, тому з молодшим можна собі дозволити більше грайливості та безтурботності. Але дивлюся на старшу і розумію: ніби виросла дитина, але залишилася із таким же серйозним виразом обличчя в 16, як і в рік була. Задумлива, зі своїми принципами. З нею в цей період особливо важливо не лізти зі своїм батьківським баченням, а дати той простір, за який вона так бореться. Нехай робить те, що відчуває за потрібне, вчиться поступово нести відповідальність за своє життя. Ми підтримаємо. Коли народився син, доглядати за ним було легше. Рутина не така нова. А раз в рутині все вже знаєш, то можна більше займатися усякими приємними речами. Так би мовити, наверстати те, що недоотримав, як батько, з першою. Якщо з донькою трохи недограв, то намагаюся зробити це з сином. Старша на це не ображається і не ревнує. Більше того, вона проявляє більше ніжності і ласки до брата, ніж до нас. А татам бажаю прислухатися до своїх дітей. Діти – це повноцінні члени сім'ї і суспільства, скільки би їм не було років. Будьте мудрими. Мудрість ця, звісно, приходить поступово. По мірі того, як ми все більше чуємо своїх дітей і підтримуємо їхні інтереси до життя, до близьких, до самих себе. Батьки теж є джерелом знань і цінностей. Але, перш за все, вони самі мають досліджувати світ. І знати, що в них є опора, яка завжди підтримає. Є до кого звернутися за порадою, коли це потрібно."

Роман Грищук:  "Наступає момент, коли відчуваєш, що хочеш дитину, хочеш бути татом. Моє батьківство – це мій власний шлях і для мене важливо пройти його повноцінно. Не розумію, як можна включатися у виховання на якомусь етапі. Я знав, що буду одразу це робити. Моєму сину менше року і я був поряд з ним із перших хвилин життя. Від моменту, коли він іще був у мами в животі і ми слухали його сердечко. Під час пологів я першим взяв його на руки. Точніше, другим після акушера. Мені пощастило, бо більше половини життя сина припало на карантин. Тож я міг максимально приділити йому увагу. Зараз, коли ми всі вже повернулися у звичний робочий ритм, часу стало менше. Я вранці з ним гуляю і ввечері ми разом, якщо встигну до того, як наш малюк засне. Вихідні ми повністю разом. Було багато разів й таке, що я залишався з ним на цілий день сам. Дружина просто залишала молоко. Я можу сина і погодувати, і покупати, і підгузки поміняти. Є речі, які в дружини краще виходять. Але я все це теж можу робити. А от, наприклад, підстригти нігті нашому малюку дружина довіряє тільки мені. Думаю, що догляду за малюками і вихованню треба вчитися. Особливо, якщо це ваша перша дитина. Але, чесно, мені бракує часу на посібники. Теоретичної бази, як такої, не маю. Усе більше на емоціях, на відчуттях що правильно і неправильно. Дружина багато читає і щось трошки мені розказує. Для мене бути відповідальним татом означає ставити інтереси дитини на перше місце. Я підтримаю будь-який вибір сина по життю. Чим дитина молодша, тим більша вага батьків. Але з віком син зможе брати все більше відповідальності за свої вчинки і поступово починати приймати рішення самостійно. Моя порада для татів проста – любіть своїх дітей. Але мова не тільки про матеріальне забезпечення. Цього недостатньо. Ваша увага до дитини та її потреб важливіша за фінанси."

Тарас Тополя: "Бути батьком щодня - це означає любити своїх дітей. Коли ти любиш дітей, коли ставиш їх на рівні з собою і розумієш, що вони продовжать тебе, то і виховуєш їх відповідно. Тоді кожен твій рух, кожен твій вчинок продиктований любов'ю до них. А вже все інше – деталі. Те, як ми прокидаємося, вчимося, гуляємо, робимо зарядку, чистимо зуби чи щось інше – це нюанси. Нюанси, які починаються з любові. Наприклад, ми щовечора читаємо синам книжки. Вони засинають під українські казки, під наші з Оленою пісні. Вже звикли усі вчотирьох щовечора вкладатися на одну канапу і там читати. Діти так з нами і засинають. Потім ми розносимо їх по їхніх ліжках і повертаємося до своїх справ. Той момент, що вони засинають з нами, для них є дуже важливим. І перед сном ми постійно кажемо їм, які ми раді, що вони у нас є, що ми дуже їх чекали, як сильно любимо їх, що вони наше щастя. Ми хочемо вкласти в їхню підсвідомість – вони бажані діти, що б не сталося, ми будемо поруч."

Олександр Елькін: "Донька – мій головний учитель по життю. Попри те, що їй чотири роки, я ставлюся до неї як до дорослої людини, поважаю її бажання, точку зору, хоча це не завжди буває легко, вчуся домовлятися. З одного боку, вона неймовірно на мене схожа зовні, а з іншого – принципово не така, як і всі діти її покоління. Який у неї контакт із гаджетами, як по-іншому вона тримає фокус уваги, скільки в ній внутрішньої свободи! Я тільки мрію про одне: не зашкодити їй, не змінити напрям її життя, напрям, який вона сама обиратиме. Це в принципі завдання батьківства: не намагатися нав'язати своє бачення, свої захоплення, а також зробити все, щоб дитина змогла сама знайти відповіді на всі свої питання."

Павло Матюша: "Ми з дружиною все збираємося написати книжку про виховання дітей. Задумали давно і хотіли назвати її "Як подорожувати з двома дітьми і при цьому отримувати задоволення". Потім назва змінилася на "Як подорожувати з трьома дітьми і отримувати задоволення". Ну а зараз у нас вже їх четверо. Не можу сказати, що нам з ними завжди легко. Це було би неправдою. Діти приносять і радість, і часом мороку. Але коли радість, то це чиста радість. А чотири радості – це круто. Якби не діти, то, мабуть, ніколи би не побачила світ моя книга «Вієчка». Я щовечора читав дітям казки на ніч, а потім почав вигадувати їх сам. За ці роки розказав стільки, що пора вже було щось і опублікувати. Мої діти першими заслухали, схвалили «Вієчку», а далі вона вже пішла в світ. Це книжка про відкритість, толерантність, про прийняття іншого. Ті цінності, які я хочу передати дітям. Краса світу в його різноманітті, а не в однаковості. І цьому я вчив їх і буду продовжувати це робити. Водночас, де би мої діти не опинилися – Нью-Йорку, Лондоні чи Гонконгу, вони мають пам'ятати, що вони українці. І я відчуваю, що в цьому моя задача теж. Головне у вихованні – правильний підхід. Не нав'язувати, а роз'яснювати дітям, підштовхувати їх у правильне русло. Думаю, що це золота стратегія. У нас, дорослих, є свої вподобання, а в дітей свої. Тож розподіляємо з дружиною так, щоби всі робили те, що їм більше до вподоби. Наприклад, спорт і математика я взяв на себе. Мама любить дивитися з ними розвиваючі передачі та займатися українською. Якщо є якісь речі, які нікому не хочеться робити, то можемо розкинути на пальцях. Але догляд за дітьми не втомлює. Їхнє дитинство швидко минає, тому я розумію, що всі ці спільні моменти треба проживати з ними максимально саме зараз. Татам варто нагадувати, що дитина – це джерело радості, а не клопіт. З нею можна стільки всього цікавого робити і проживати! Тут важливо не тиснути на неї і не компенсувати свої дитячі комплекси, а чути її потреби і дати можливість розкритися. Такий підхід дасть краще порозуміння і тісніший зв'язок між вами і дитиною на десятки років вперед."

Володимир Ар'єв: "Відповідальне батьківство - це не тільки місити разом на кухні тісто, а й розуміти з якого тіста зліплена твоя дитина. Особливо, коли вона виходить з дитячого віку. Спільні дії та інтереси сприяють довірі, а значить дитина краще дослухатиметься до порад досвідчених батьків."

Ярослав Юрчишин: "У мене троє дітей, і з кожною наступною дитиною стає все цікавіше. Наприклад, казки на ніч тепер читаємо не тільки ми з дружиною дітям. До цього долучаються старші. Вони читають те, що самі чули, але вже додають щось своє. Так з'являються нові казки. Кожна дитина – це окремий Всесвіт, і коли вони взаємодіють між собою, то народжується щось кардинально інше. Зі мною діти більше грають у футбол, лазять по деревах чи будують там хатку. Є якісь речі, якими опікується більше дружина. Тоді треба брати в неї інструкцію й питати що до чого. Але взагалі в нашій сім'ї немає ніякого поділу на жіночу чи чоловічу роботу. Ми можемо замінити одне одного в будь-якій справі. Чи то похід до лікаря, чи приготування вечері. Є фірмові страви, які готую тільки я. Наприклад, запечену картоплю по-гуцульськи. Діти в цьому процесі залюбки допомагають. Наша найстарша вже задумується над тим, ким стати. Я включаюся в обговорення, але не накидаю свій вибір. Пам'ятаю як зараз, коли наша сусідка сказала про свою 2-річну доньку, що та буде акушеркою, бо це хороша робота. Ми з дружиною тоді перезирнулися і зрозуміли, що ми зовсім інші батьки. Бо не знали й не знаємо ким буде наша дитина. Просто готові підтримати будь-який її вибір. Ми живемо в час, коли можна пробувати, кидати і починати щось інше. Тому стараємося виховувати в наших дітей правильне ставлення до таких спроб і помилок. Помилка – це не щось важке чи надзвичайне. Це просто урок, який треба засвоїти, зробити висновки і надалі робити вже по-іншому.Думаю, що роль тата – це підтримувати, брати участь, бути опорою, і не лише в складних ситуаціях. Бути надійним другом і партнером, гарантом затишку і спокою. Діти мають тобі довіряти, не боятися приходити за порадою чи просто поговорити. Не скажу, що роль батька критично відрізняється від ролі матері. В обох має бути беззастережна любов до дітей. Мова не про якесь потурання, але про розуміння, що діти – це найдорожче, що в нас є. Це наш головний життєвий проєкт. Це особистості, в яких є часточка нас самих. Тож я хочу побажати татам берегти час із дітьми. Ми часто спішимо за кар'єрою, успіхами й досягненнями, тим самим відбираючи час від тих, хто нас потребує і любить. Перш за все варто приділяти увагу найближчим – дітям, сім'ї, родині. Це ті, на кого по замовчуванню у нас має бути час."

__________________________________________________________________________________________________________________

Фотопроєкт проходить в рамках проєкту "Щастя у 4 руки", який реалізується спільно UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення та Міністерством соціальної політики України з 2015 року. Мета проєкту - подолання стереотипів стосовно нерівномірного розподілу домашніх обов'язків на користь спільного виконання домашніх справ та піклування про дітей. Проєкт також підкреслює важливість участі татусів у догляді за дитиною та необхідності впровадження відпусток по догляду за дитиною саме для тат.