Від Лаосу до України: застереження радника ООН із протимінної діяльності щодо майбутніх наслідків касетних боєприпасів

З нагоди Третьої оглядової конференції Конвенції про касетні боєприпаси у В’єнтьяні, Лаоська Народно-Демократична Республіка, ми поспілкувалися з Полом Геслопом, старшим радником із протимінної діяльності Офісу Координатора системи ООН в Україні.

Він ділиться своїм досвідом і поглядом на касетні боєприпаси - зброю, яку свого часу створювали для ураження великих танкових формувань часів Холодної війни, а сьогодні вона змінюється та застосовується по-новому безпосередньо на лінії фронту в Україні.

Застереження з В’єнтьяна

Цього тижня я перебуваю у В’єнтьяні на Третій оглядовій конференції Конвенції про касетні боєприпаси, також відомої як Конвенція Осло. Її ухвалили в Осло, Норвегія, а понад 16 років тому відкрили для підписання. Конвенція об’єднала країни навколо заборони використання, накопичення, виробництва та передачі касетних боєприпасів.

Кожні п’ять років держави-учасниці зустрічаються, щоб оцінити досягнутий прогрес, сприяти ширшому приєднанню до Конвенції та визначити подальші кроки. Сьогодні її ратифікували понад 100 країн.

Я приїхав сюди, щоб розповісти про те, що ми бачимо в Україні. Водночас Лаос - це далеко не просто місце проведення цієї конференції. Ймовірно, це країна, яка найбільше у світі постраждала від забруднення вибухонебезпечними залишками війни у В’єтнамі. Україна вже рухається до того, щоб стати однією з найбільш забруднених вибухонебезпечними предметами країн світу. Якщо не вжити необхідних заходів, з часом масштаби цього забруднення можуть навіть перевищити рівень Лаосу. Важливо усвідомити можливі наслідки ще до того, як це станеться.

Що таке касетні боєприпаси

Касетні боєприпаси - це окремий вид озброєння. Їх можуть застосовувати за допомогою артилерії, реактивних систем залпового вогню або авіації. Контейнер запускають або скидають, і на заданій висоті чи відстані він розкривається, вивільняючи численні суббоєприпаси. За визначенням Конвенції, касетний боєприпас містить кілька таких суббоєприпасів, зазвичай вісім або більше.

Суббоєприпаси можуть мати різне призначення. Одні є протипіхотними та призначені для ураження людей уламками. Інші - протитанкові: вони використовують кумулятивний заряд, щоб пробити відносно тонку верхню броню техніки та вивести з ладу екіпаж, двигун або системи озброєння. Деякі також містять запалювальні компоненти, призначені для займання складів боєприпасів або пального.

Такі боєприпаси можуть бути ефективними проти військових цілей, однак вони становлять надзвичайно високу небезпеку. У разі застосування проти цивільного населення їхня дія є невибірковою.

Зброя, що уражає великі площі

За своєю суттю касетні боєприпаси - це зброя, призначена для ураження цілей на значній площі. Один контейнер, скинутий з літака, може накрити територію розміром з одне-два футбольні поля. А батарея реактивних систем залпового вогню здатна охопити площу в один квадратний кілометр - понад мільйон квадратних метрів.

До широкого поширення високоточних боєприпасів касетну зброю розробляли насамперед для знищення великих скупчень радянських танків і піхоти або сил країн Варшавського договору в разі їхнього наступу на Західну Європу. Саме для такого масштабу бойових дій її і створювали.

Починаючи з Фолклендської війни 1980-х років, касетні боєприпаси застосовували майже в усіх великих збройних конфліктах між державами, зокрема в Афганістані, Іраку, Лівані у 2006 році та у значних масштабах в Україні. Про їхнє застосування також повідомлялося в інших сучасних збройних конфліктах.

Довгострокова загроза вибухонебезпечних залишків війни

Головна проблема касетних боєприпасів - високий рівень відмови суббоєприпасів. Якщо контейнер містить 100 суббоєприпасів і 10–20% із них не вибухають, після лише одного удару на землі можуть залишитися від 10 до 20 вибухонебезпечних предметів. Вони можуть зберігати свою небезпеку десятиліттями.

Таку зброю зазвичай застосовують у динамічних бойових умовах проти рухомих цілей, зокрема колон чи броньованих патрулів, але її також можуть використовувати проти стаціонарних оборонних позицій або портових зон. Місця її застосування часто документуються недостатньо. Територія, яка сьогодні є полем бою, завтра може знову стати сільськогосподарським угіддям. А в місті місцем, де розташовані школа, медичний пункт, лікарня, дитячий майданчик або житловий квартал.

Саме тоді й починається довгострокова небезпека. Цивільні часто повертаються невдовзі після того, як бойові дії віддаляються. Багато суббоєприпасів фактично можуть спрацьовувати від дій самої людини. Їхні механізми взведення можуть залежати, наприклад, від обертання або опору парашута, однак після цього вони залишаються надзвичайно чутливими до зовнішнього впливу. Тому боєприпас може здаватися безпечним, хоча навіть незначного руху може бути достатньо для його детонації.

Фермер, який обробляє поле, може лише трохи зрушити кумулятивний суббоєприпас і цього буде достатньо, щоб він здетонував. Боєприпас, створений для пробиття броні танка, здатний пробити трактор і смертельно уразити людину, яка ним керує. А дитина, яка підніме осколковий суббоєприпас, фактично може тримати в руках бойову гранату.

Технічно такий боєприпас може не відповідати визначенню міни, що спрацьовує від дій людини. Однак наслідки можуть бути такими самими. Саме тому касетні боєприпаси розглядаються міжнародним гуманітарним правом як зброя невибіркової дії.

Від Лаосу до України

Саме ця проблема привела мене до В’єнтьяна. Камбоджа, Лаос і В’єтнам уже десятиліттями живуть із наслідками забруднення територій касетними боєприпасами. Їхній досвід містить важливі уроки, які Україні варто враховувати вже зараз, поки війна триває.

Сьогодні багато територій України, де застосовували касетні боєприпаси, залишаються зонами бойових дій або військовими позиціями, доступ цивільних до яких обмежений. Справжній масштаб проблеми стане очевидним після припинення вогню або укладення мирної угоди, коли люди почнуть повертатися на землі, де вони могли не бути роками.

Саме тоді невибірковий характер цієї зброї становитиме особливу загрозу для цивільного населення і насамперед для дітей.

Небезпечна еволюція

Найбільше мене непокоїть те, як швидко змінюються ці технології.

Раніше застосування касетних боєприпасів потребувало відносно складних систем доставки, доступних переважно державам. Тому їх використання здебільшого обмежувалося традиційними збройними конфліктами між державами. Сьогодні ситуація стрімко змінюється.

В Україні ми бачимо нестандартні суббоєприпаси, виготовлені за допомогою 3D-друку, які доставляють дронами. Поєднання дешевого децентралізованого виробництва та широкодоступних засобів доставки значно спрощує можливість застосування такої зброї. Кількість таких боєприпасів і площа забруднених ними територій зростають щодня.

Це наближає таку зброю до здатності завдавати ураження у масових масштабах, її навіть можна розглядати як зброю масового ураження. У будь-якому разі наслідки для цивільного населення дедалі більше набувають невибіркового характеру.

Протягом останніх шести місяців ми спостерігаємо зміщення від застосування на полі бою та поблизу лінії фронту до повідомлень про використання доставлених дронами та надрукованих на 3D-принтерах суббоєприпасів у цивільних районах. Спочатку про такі випадки повідомляли на сході України, але зараз ця тенденція поширюється далі на захід.

Взимку контролювати цю загрозу стає ще складніше. Засипаний снігом суббоєприпас стає невидимим, але залишається смертельно небезпечним для людини, яка може на нього наступити, або автомобіля, який може на нього наїхати. Навесні, коли сніг тане, на поверхні знову з’являється велика кількість таких небезпечних предметів.

Важливість даних

Ці наслідки не є неминучими. Але щоб не допустити ще масштабнішої проблеми, потрібні точні та надійні дані.

Якщо місця ударів, кількість застосованих боєприпасів, погодні умови, стан ґрунту та його тип не фіксуються належним чином, розмінування стає повільнішим, дорожчим і небезпечнішим. Натомість точні дані дають змогу краще визначати забруднені території та значно ефективніше планувати й проводити роботи з очищення.

Без такої інформації громади можуть жити поруч із цією небезпекою на роки довше, ніж це було б необхідно.

Погляд у майбутнє

Навіщо представнику ООН брати участь в оглядовій конференції у В’єнтьяні?

Одна з причин - продемонструвати, що Організація Об’єднаних Націй бачить реальну цінність Конвенції про касетні боєприпаси. Майже напевно вона вже допомогла врятувати тисячі цивільних від загибелі та важких травм, обмеживши застосування зброї, яка за своєю природою має невибіркову дію.

Але передусім я тут, щоб застерегти від самозаспокоєння.

Світ пам’ятає про небезпеку наземних мін, але часто забуває, наскільки тісно з цією проблемою пов’язані касетні боєприпаси. На практиці суббоєприпас може спрацювати від дій самої людини, навіть якщо технічно він не відповідає визначенню наземної міни.

Якщо вже зараз не реагувати на зміни у технологіях, системах доставки та тактиці застосування цієї зброї, першими ціну заплатять цивільні в Україні. Згодом ця загроза може поширитися й далі, якщо інші учасники збройних конфліктів як державні, так і недержавні перейматимуть цей досвід і використовуватимуть подібні методи.

Мій головний пріоритет у В’єнтьяні й після конференції зробити так, щоб уроки В’єтнаму, Камбоджі та Лаосу були враховані в Україні до того, як ми зіткнемося з такими ж довгостроковими наслідками, а не після.