Ресурс замість руїн: як Харків вчиться видобувати матеріали з власних руйнувань

Станом на 1 серпня 2026 року їх накопичилося понад 202,9 тисячі тонн – орієнтовно стільки матеріалу, скільки міститься у двадцяти багатоповерхових будинках.

Ще рік тому Іванна Назаренко не працювала у сфері управління відходами. Сьогодні вона бачить у цій горі не лише наслідок війни, а сировину.

Іванна очолює відділ управління проєктами розвитку, комунікацій та міжнародного співробітництва комунального підприємства «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради. Підхід, який змінив її погляд на цю гору матеріалу, називається urban mining – міський видобуток.

Єдиний майданчик

За оцінкою міського голови Ігоря Терехова, серед великих українських міст Харків має найвищий ступінь руйнувань. У липні 2026 року він повідомив, що в місті пошкоджено близько 13 тисяч об’єктів, з них близько 10 тисяч – житлові будинки. Близько 4 тисяч будинків уже відновлено. Обстріли тривають і обсяг відходів від руйнувань зростає щомісяця.

Комплекс, яким управляє підприємство Іванни – єдиний у Харкові майданчик, офіційно визначений міською владою для приймання та обробки таких відходів. Саме сюди звозять те, що залишається після влучань.

«Понад 200 тисяч тонн – це не просто цифра. Це величезний виклик, який водночас відкрив можливості», – говорить Іванна. «Ми почали ставити собі питання: як зробити так, щоб ці відходи не накопичувалися, а ставали цінним ресурсом, який працюватиме на відновлення міста та не завдаватиме шкоди довкіллю?»

Побачити ресурс там, де раніше бачили сміття

Відповідь Іванна почала шукати у пілотній ініціативі ЮНІДО з міського видобутку, що тривала з липня 2025 до липня 2026 року в межах проєкту «Зелене відновлення промисловості шляхом розвитку на рівні громад в Україні». Ініціатива охопила 50 громад Сумської, Чернігівської та Харківської областей, і мета в неї була одна – змінити ставлення до відходів від руйнувань: від сприйняття їх як сміття до розуміння як ресурсу для відновлення.

Сам підхід ґрунтується на простій ідеї: матеріали, що вже перебувають у міському середовищі – у будівлях, інфраструктурі, покриттях, – після належного сортування та обробки можуть повертатися в економічний обіг замість того, щоб ставати відходами. Місто в цій логіці – не звалище, а родовище.

«Спочатку це була абсолютно нова для мене сфера», – згадує Іванна. «Але що більше я занурювалася в навчання, знайомилася з міжнародним і національним досвідом та бачила, як такі підходи працюють в інших муніципалітетах, то більше розуміла: це не просто цікава концепція, а реальний інструмент для відновлення українських міст».

Гайдельберг, Штутгарт, Бородянка

Ініціатива не обмежувалася вебінарами. Іванна пройшла відбір і стала однією з п’ятьох представників й представниць громад Сумщини, Чернігівщини та Харківщини, які поїхали на навчальний візит до Німеччини.

У листопаді 2025 року вони працювали в Гайдельберзі, Геппінгені та Штутгарті. Дивилися, як колишні військові містечка та промислові зони перетворюють на нові житлові квартали за принципами циркулярності. Як будівлі отримують «матеріальні паспорти» – опис того, з чого будинок складається і що з нього можна буде дістати, коли його розбиратимуть. Як працюють дробарки й сортувальні лінії.

Найсильніше враження справило не окреме рішення, а те, що всі вони складалися в один ланцюг – від демонтажу та сортування до переробки й повернення матеріалу в будівництво. Міський видобуток перестав бути концепцією і став послідовністю операцій, кожну з яких можна побачити на власні очі.

У лютому 2026 року Іванна з колегами поїхали до Бородянки на Київщині – подивитися, як подібні підходи працюють уже в українських умовах: із українським законодавством, українськими бюджетами та досвідом відбудови після руйнувань.

«Ми знайомилися з людьми, які вже реалізували подібні рішення, вивчали реальні кейси, спілкувалися з експертами та будували партнерства», – каже Іванна. «Багато з цих знайомств продовжуються й сьогодні та вже переросли у професійну співпрацю, яка допомагає розвивати тему міського видобутку в Харкові».

Дев’ять тисяч тонн

На майданчику матеріал спершу сортують – вилучають метал, деревину та пластик. Мінеральну частину подрібнюють. Приблизно половину того, що виходить, становить подрібнений бетон, ще близько 15 відсотків – метал.

Станом на 1 серпня 2026 року підприємство переробило понад 9,1 тисячі тонн. Ще близько 193,8 тисячі тонн чекають своєї черги: за нинішньої потужності – близько 3 780 тонн на місяць – на це знадобилося б понад чотири роки безперервної роботи.

Перші вторинні матеріали вже працюють: ними облаштовують під’їзні шляхи та елементи благоустрою. Наступне завдання – довести їх до будівництва.

Щоб це стало можливим, підприємство звернулося до лабораторій українських університетів і разом із ними перевірило, як поводиться відсів – дрібна фракція, що лишається після дроблення, – у складі нових будівельних матеріалів. Робили це фактично на тому, що було: мінімальна матеріально-технічна база, власне обладнання і команда, готова пробувати.

Паралельно в Харкові з’явилося бачення того, як має працювати управління не лише відходами від руйнувань, а й відходами будівництва та знесення, – з дорожньою картою та зрозумілим порядком взаємодії між усіма, кого це стосується.

Що стримує

Попри перші результати, масштабувати переробку заважає те, чого підприємство не може вирішити самотужки. В Україні досі немає технічних регламентів і стандартів для вторинної сировини, а її сертифікація не врегульована – тобто матеріал можна подрібнити, але важко офіційно підтвердити його придатність для будівництва. Щоб забрати матеріал із пошкодженого об’єкта, потрібна згода власника. А стимулів застосовувати вторинні матеріали у будівництві майже немає.

Окремий виклик – сама війна. Сортувати матеріал безпосередньо на місцях демонтажу заважають повітряні тривоги та ризик повторних ударів. А частину техніки регулярно доводиться відволікати на розбір завалів після нових атак на Харків – тих самих завалів, які згодом приїдуть на цей майданчик.

Як ідея потрапила у плани міста

Одним із результатів ініціативи став план дій із міського видобутку для Харкова – з конкретними кроками щодо переробки та повторного використання відходів від руйнувань. Усього таких планів розробили п’ять, для громад трьох областей.

Напрацьоване не залишилося в межах плану. У березні 2026 року міський видобуток увійшов до проєкту Стратегії розвитку Харківської міської територіальної громади – документа, за яким місто планує своє майбутнє. Стратегія ще готується, її ухвалення очікують у 2027 році. Тему також враховано у стратегічній екологічній оцінці громади, а наступний крок – місцевий план управління відходами.

Для Іванни це найвагоміший результат: поняття, з яким вона познайомилася рік тому, стало частиною того, як місто планує своє відновлення.

Тим часом команда веде переговори з європейськими компаніями про технології та спільні проєкти.

Погляд у майбутнє

Іванна переконана, що потенціал підходу значно ширший за роботу з наслідками війни.

«Urban Mining – це не лише про відходи від руйнувань. У перспективі цей підхід має охопити й аварійний та застарілий житловий фонд. Це дасть можливість зберігати природні ресурси, повторно використовувати матеріали та будувати сучасну модель циркулярної економіки, яка стане важливою складовою відновлення наших міст після війни».

Такий погляд змінює саме визначення відбудови. Ідеться не про заміну зруйнованого новим, а про збереження цінності матеріалів, які вже існують у місті, скорочення видобутку первинної сировини та зменшення навантаження на довкілля.

«Участь у цьому проєкті стала не просто новим професійним досвідом. Вона змінила моє бачення того, як навіть найбільші виклики можна перетворювати на можливості для розвитку, якщо поруч є команда однодумців, готовність навчатися та бажання впроваджувати нові рішення».

На харківському майданчику досі лежить 193,8 тисячі тонн. Але це вже не лише наслідок руйнувань – це матеріал, у якому місто вчиться бачити власний ресурс.

Довідково:

Пілотна ініціатива «Міський видобуток для сталого відновлення: нарощування спроможності у Сумській, Чернігівській та Харківській областях» тривала з липня 2025 до липня 2026 року та охопила 50 громад. У межах ініціативи було розроблено п’ять муніципальних планів дій із міського видобутку – для Попівки та Глухова в Сумській області, Прилук у Чернігівській області, а також Мерефи та Харкова в Харківській області.

У межах проєкту було визначено та розроблено 34 потенційні пілотні ініціативи як зелені рішення на рівні громад. Сім із них було відібрано для реалізації, зокрема ініціативу з міського видобутку. Разом ці сім пілотних ініціатив, що реалізуються в межах проєкту «Зелене відновлення промисловості шляхом розвитку на рівні громад в Україні», охоплюють широкий спектр пріоритетів відновлення громад, зокрема енергоефективне муніципальне планування, рішення циркулярної економіки для промислових відходів, міський видобуток, очищення стічних вод, інтегроване управління водними та енергетичними ресурсами, міжмуніципальні рішення у сфері біогазу та відновлюваної енергетики, а також стале управління водними ресурсами.

Проєкт є частиною Програми ЮНІДО із зеленого відновлення промисловості України (2024-2028) та реалізується Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) та у партнерстві з Міністерством економіки та довкілля України.