Виступ Тома Флетчера Координатора надзвичайної допомоги ООН з нагоди Всесвітнього дня гуманітарної допомоги

Дякую, Стефане [Стефан Дюжаррік, Речник Генерального секретаря ООН], дякую за Ваші слова та за заяву Генерального секретаря на знак солідарності з гуманітарними працівниками в усьому світі. Для нас це важкий день. Це день скорботи, і я разом з вами віддаю шану гуманітарним працівникам, які щодня наражаються на надзвичайні ризики, ризики, з якими вони взагалі не повинні стикатися. Адже за трагічними цифрами, які щойно навів Стефан, стоять конкретні люди: наші колеги, наші друзі, родини. І вони – найкращі серед нас. 

І те, що ми спостерігаємо, — це не тимчасове зростання. Це ганьба. Це нормалізація насильства щодо нашої спільноти, і ми не можемо це прийняти. Ми цього не приймаємо. Ми не дозволимо, щоб це насильство, ці вбивства гуманітарних співробітників стали нормою. Тому сьогодні нам боляче. Ми вшановуємо пам’ять наших друзів і колег та підтверджуємо, що продовжимо цю місію. Місію, якій вони були віддані і якій зрештою віддали життя. Ми знову підтверджуємо свою відданість цій роботі на знак пошани до їхньої пам’яті.

Як зазначив Стефан, майже 1 000 гуманітарних працівників були вбиті, поранені або викрадені. І винними у такому насильстві щодо гуманітарних працівників є саме держави. Причиною цього є відчуття безкарності, відсутності відповідальності для тих, хто натиснув на спусковий гачок, хто віддав наказ, хто надав зброю та створив умови, за яких її можна було використати таким чином. Я працюю на цій посаді вже майже два роки і не можу пригадати справді результативні розслідування цього довгого переліку загибелі гуманітарних працівників, свідками яких ми стали.

Саме тому напередодні Всесвітнього дня гуманітарної допомоги я зараз в Україні. Останні два дні я провів у Херсоні, який нині є одним з епіцентрів небезпеки. Місто потерпає від масштабного застосування безпілотних літальних апаратів (БпЛА) у житлових районах. На жаль, це одне з тих місць, де по-справжньому відчувається ця антиутопія, яка може стати реальністю для багатьох із нас у майбутньому. Але для людей тут і в багатьох регіонах, де ми працюємо, від Сомалі до Судану, від Гази до Лівану, вона вже стала частиною повсякденного життя.

Як сказав Стефан, цей день започатковано на згадку про трагедію в готелі Canal 23 роки тому. Але сьогодні такі трагедії відбуваються щодня, і дедалі частіше вони пов’язані з небезпечним поєднанням технологічних інновацій і сучасних методів ведення війни. Від чого потерпають мирні мешканці та гуманітарні працівники.

Мене особливо це вразило, коли я чотири рази проїхав дорогою між Миколаєвом і Херсоном, яку українці називають «дорогою смерті». Поки не побачиш це на власні очі та не відчуєш сам, важко описати кілометри і кілометри доріг, вкритих захисними сітками, щоб хоча б частково захиститися від БпЛА. Важко передати й відчуття постійної загрози, коли в телефоні без упину лунають сигнали повітряної тривоги , а постійна присутність БпЛА спричиняє спільне для всіх відчуття тривоги.

Я ніде не бачив, а ви знаєте, що я працюю в дуже складних регіонах світу, щоб БпЛА настільки визначали, як щодня живуть і про що говорять люди. Усі, від дітей, яких я зустрічав в укриттях, до містян, гуманітарних працівників і моїх колег, можуть за звуком відрізнити FPV-дрон від дрона на оптоволокні, БпЛА середньої дальності дії чи баражуючого боєприпасу, які становлять серйозну загрозу в нашій роботі. Ця зброя стала тут частиною повсякденного життя і навіть розмов людей. І це справді лякає.

Я зустрів мирних мешканців, які втратили кінцівки внаслідок ударів FPV-дронів, які зараз скрізь. І найжахливіше те, що оператор такого дрона добре бачить, що саме він робить. Якщо кружляє дроном над людиною, яка продає овочі та фрукти на ринку, або над гуманітарним працівником, який доставляє продукти, то має можливість добре роздивитися їх, перш ніж завдати удару, який може вбити або скалічити людину на все життя.

Я відвідав лікарню, де медики розповіли мені, що близько 70 % їхніх пацієнтів мають вибухові травми внаслідок ударів БпЛА. 70 %. Через цю загрозу вони переміщують палати та операційні під землю, намагаючись убезпечити пацієнтів від ударів. Нам самим довелося бігти до укриття через одну з таких загроз. Я мав можливість потримати у руках дрон, який завдав значних пошкоджень херсонській лікарні. Він коштує близько 300 доларів США. Тож ми бачимо дедалі дешевші й доступніші засоби ураження.

Я зустрічався з родинами, які намагаються продовжувати жити попри всі ці виклики: сплять під землею, навчаються онлайн, і відчайдушно день за днем борються за виживання. Вони не здаються. Вони продовжують жити попри всі труднощі. Сьогодні вранці я познайомився із Сергієм. Це надзвичайна людина і справжній гуманітарний працівник. Він доставляє гарячі обіди для місцевої гуманітарної організації. Внаслідок удару БпЛА він втратив ногу. У лікарні він просив пришити її назад. Після лікування уже за кілька тижнів він повернувся до роботи та почав координувати команди, які доставляють їжу людям. 

Я побачив лікарів, які працюють цілодобово в умовах надзвичайної небезпеки. Волонтерів, які евакуюють людей із громад поблизу лінії фронту. Учора ми були лише за кілометр від лінії фронту, і, як це часто буває, найбільше для допомоги роблять самі мирні мешканці та місцеві організації, на які ми значною мірою покладаємося. Я ще раз віддаю належне їхній мужності попри ці виклики як тут, так і в інших країнах світу.

Тут особливо гостро відчувається цей антиутопічний світ зон смерті та дронів-камікадзе, які дедалі частіше стають смертельною зброєю для дедалі більшої кількості людей, без належної відповідальності за її застосування [...]. 

Складається враження, що не лише той, хто вбиває, фізично все далі від своєї жертви, а й відповідальність та справедливість все далі від постраждалого. Водночас технології змінюються буквально щотижня, а БпЛА стають дедалі складнішими та досконалішими. 

Однак є те, що не змінюється і не повинно змінюватися щотижня, — це міжнародне гуманітарне право. Воно покликане захищати нас, захищати мирних мешканців від будь-яких видів зброї, якими б технологічно досконалими вони не були. Саме тому необхідні розслідування. Необхідне притягнення винних до відповідальності. Необхідно, щоб міжнародна спільнота забезпечувала дотримання норм міжнародного гуманітарного права.

І, звичайно, це стосується не лише України. Я на власні очі бачив, як ударні дрони змінюють характер війни в усьому світі. Кілька тижнів тому в Сомалі жінки розповідали мені, що тікають не від голоду чи насильства, а від БпЛА, які їх переслідують, оскільки люди дедалі більше експериментують із дешевшими й доступнішими технологіями. Від Судану до Колумбії, від Гази до Лівану через ці недорогі ударні дрони, що дають змогу вбивати людей на дедалі більшій відстані, наслідки війни відчуваються все далі. Лише за перші п’ять місяців цього року в Судані загинула тисяча мирних мешканців.

Ці цифри не є сталими, вони продовжують зростати. Зростає й кількість загиблих дітей.

Тому необхідно, щоб держави забезпечували дотримання норм міжнародного гуманітарного права. Необхідно, щоб компанії, які виробляють і постачають таку зброю, розуміли вимоги міжнародного гуманітарного права, усвідомлювали, як застосовується ця зброя, а також розуміли свої обов’язки та відповідальність. Інакше, я боюся, що кількість постраждалих від застосування цієї зброї й надалі зростатиме, і наступного року ми знову зберемося тут, щоб оприлюднити чергову трагічну статистику.

Проте самого лише занепокоєння з боку держав-членів ООН недостатньо. Нам потрібні дії вже зараз.

І, звичайно, БпЛА можуть і допомагати в гуманітарній діяльності. Вони можуть доставляти вакцини до громад, куди ми інакше не змогли б дістатися. Кілька тижнів тому я був у Венесуелі після землетрусу й бачив, як дрони використовують для пошуку людей під завалами. Тож ці технології можуть використовуватися і на благо. Проте значна частина того застосування, що ми спостерігаємо сьогодні, є негуманною та безвідповідальною.

Ми повинні забезпечити, щоб в умовах, коли світова економіка дедалі більше переходить на воєнні рейки, застосування цієї зброї регулювалося належним чином. Ми також маємо подбати про те, щоб технології не випереджали людяність і щоб технологічний розвиток не випереджав механізми відповідальності.

Тож завершую тим, із чого почав. Я хочу віддати належне нашим надзвичайним колегам-гуманітарним працівникам у всьому світі, які продовжують виконувати цю роботу. Місцевим організаціям, неурядовим організаціям, гуманітарним установам ООН та місцевим партнерам, які й надалі мужньо виконують цю роботу, шукають нові підходи, попри всі виклики та небезпеку.

Коли під удар потрапляє один із нас, це удар по всій гуманітарній спільноті.

Для ЗМІ:

У Нью-Йорку: Ірі Канеко (Eri Kaneko), kaneko@un.org, +1 917 208 8910
У Женеві Geneva: Єнс Лерке (Jens Laerke), laerke@un.org, +41 79 472 9750