Наодинці далеко не зайдеш: дисципліна координації діяльності ООН у країні, що живе в умовах війни

У чому полягає робота Координатора ООН?

Коли мене запитують, чим насправді займається Координатор системи ООН і Гуманітарний координатор, я відповідаю, що ця робота має дві основні складові.

Перша - представляти Генерального секретаря ООН перед органами влади України та українським суспільством загалом. Координатори є представниками Генерального секретаря, його очима й вухами на місцях.

Друга - координація: допомагати більш ніж 20 агенціям ООН, які працюють в Україні, рухатися в одному напрямку. Моя команда і я не керуємо установами ООН і не впроваджуємо їхні проєкти. Наше завдання сприяти тому, щоб система ООН діяла як єдине ціле, підтримуючи національні пріоритети та людей, які найбільше потребують допомоги.

Координація звучить бюрократично. Але це не так. Є африканське прислів’я, до якого я часто повертаюся: «Якщо хочеш бігти швидко - біжи сам. Якщо хочеш зайти далеко - йдіть разом». Воно в одному реченні передає логіку цієї роботи, а водночас і її головний парадокс. Великі, добре забезпечені ресурсами організації часто схильні діяти самостійно, переконані, що так буде швидше.

Колеги не раз прямо говорили мені, що координаційні зустрічі лише сповільнюють їхню роботу. І вони мають рацію. Але досвід показує, що самостійно рідко вдається досягти того масштабу результатів, який справді потрібен і якого ми прагнемо.

Чи відрізняється координація роботи ООН у країні, що живе в умовах війни?

Україна має сильні державні інституції, які, попри війну, продовжують працювати та надавати життєво важливі послуги. Так буває далеко не в кожній країні, охопленій війною, і в багатьох аспектах саме це полегшує роботу ООН в Україні.

Майже 3 000 людей працюють у системі ООН в Україні, і три чверті з них українці. Це люди, які знають мову, історію та країну значно краще, ніж будь-які міжнародні експерти.

Разом із ними працюють міжнародні фахівці з гуманітарної допомоги та розвитку, які привозять із собою досвід і практики, напрацьовані в різних країнах світу.

Разом українські та міжнародні працівники ООН досягли результатів, які я неодноразово бачив на власні очі, коли подорожую країною: грошова, матеріальна та сервісна підтримка людей, які залишаються поблизу лінії фронту; допомога з евакуацією; швидке реагування після обстрілів; а також більш цільова підтримка людей, які найбільше ризикують залишитися поза увагою.

Ми також підтримуємо органи влади на всіх рівнях та допомагаємо забезпечувати безперервне надання та вдосконалення базових послуг, зокрема у сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та енергетики.

Що ускладнює цю роботу?

Викликів також не бракує. Почну з незручного факту: цю війну розпочала держава, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН і має право вето, хоча саме цей орган покликаний запобігати війнам і припиняти їх.

Під час зустрічей із молодими українцями мене неодноразово прямо запитували, що зробила ООН із 2014 року, щоб запобігти цій війні або зупинити її. Це справедливе запитання, і я не маю на нього повністю задовільної відповіді.

Одна з реалій роботи міжнародних державних службовців ООН полягає в тому, що наші дії визначаються колективними рішеннями держав-членів, ухваленими Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки. Це означає, що коли Координатори системи ООН публічно говорять про задокументовані порушення, закликають до миру й справедливості та стають на бік жертв конфліктів і воєн, вони мають діяти в межах мандатів, погоджених державами-членами. У той час як держави-члени обговорюють реформу Організації Об'єднаних Націй, я сподіваюся, що вони посилять її спроможність відстоювати принципи Статуту ООН і забезпечувати більш ефективну відповідальність за порушення міжнародного права.

На жаль, сьогодні ми спостерігаємо, як серед держав-членів у всьому світі слабшає віра в те, що глобальні проблеми потрібно вирішувати спільно. Багато конфліктів і війн, як і виклики, пов'язані, наприклад, зі зміною клімату чи економічними потрясіннями, не зупиняються на державних кордонах. Проте ми живемо в час, коли прагнення діяти самостійно національно й односторонньо дедалі частіше переважає бажання діяти разом. Це непокоїть мене не лише через майбутнє ООН як інституції, а й через те, що може прийти їй на зміну, якщо вона перестане існувати.

Ще одним викликом є нестача фінансових ресурсів. Скорочення фінансування гуманітарної діяльності та програм розвитку створює серйозний тиск на всю систему, і наслідки цього виходять далеко за межі бюджетних показників.

Коли ресурсів бракує, кожна організація змушена докладати більше зусиль, щоб зберегти власні програми. Багато установ ООН повністю залежать від проєктного фінансування і часто не мають іншого вибору, окрім як скорочувати свою діяльність або навіть припиняти її, коли фінансування вичерпується. Саме цей тиск ускладнює координацію, але водночас робить її ще важливішою: що обмеженішими стають ресурси, то більш усвідомлено ми маємо працювати разом, а не віддалятися один від одного.

Як ми будуємо союзи та партнерства

Розмови із зовнішніми партнерами ООН мають передусім стосуватися питань, які справді є важливими та актуальними для всіх сторін, і де краще взаєморозуміння та узгодженість дій можуть забезпечити більший результат, особливо для людей, які ризикують залишитися поза увагою.

Для мене завжди особливо цінно, коли після зустрічі партнер каже, що раніше не замислювався над якоюсь із тем, які я порушив. Це означає, що розмова справді мала сенс.

В Україні, як і будь-де у світі, партнерські відносини мають виходити за межі співпраці лише з традиційними донорами ООН. Деякі посли країн Східної Європи, Близького Сходу та Африки активно залучені до роботи в Україні й діляться цінним баченням того, куди рухається країна.

Відносини, які поступово вибудовуються на основі довіри та спільних інтересів, зрештою відкривають шлях до змістовної співпраці, зокрема й до фінансової підтримки.

Після війни

Як і кожен українець, моя команда і я з нетерпінням чекаємо дня, коли замовкнуть гармати. Водночас ми глибоко усвідомлюємо свою відповідальність і прагнемо підтримати Україну в один із найвизначальніших етапів її історії - відновленні, відбудові та формуванні її майбутнього.

Наша команда має справді потужну експертизу, зокрема у сферах протимінної діяльності, протидії сексуальному насильству, пов’язаному з війною, та планування відновлення. Офіс Координатора системи ООН також має доступ до ширших спроможностей усієї системи ООН як в Україні, так і за її межами, і може об’єднувати цей потенціал, а також створювати майданчики для необхідного діалогу.

Саме аналітична робота, здатність об’єднувати людей і організації та сприяти діалогу є тим, що сьогодні потрібне найбільше. І хоча знаходити простір для планування «дня після» надзвичайно складно, коли Київ зазнає безперервних масованих обстрілів, ця робота вже триває.

Українцям…

Моє незмінне послання до українців, зокрема й до тих, хто живе на тимчасово окупованих Росією територіях, полягає в тому, що все, що відбувається з Україною з 2014 року, включно з повномасштабним вторгненням, яке триває з лютого 2022 року, а також задокументованими ООН випадками сексуального насильства, пов’язаного з війною, жертвами серед цивільного населення, порушеннями прав людини та масовим внутрішнім переміщенням, є неправильним і суперечить самому Статуту ООН.

Наша команда з прав людини документує ці події саме тому, що відповідальність і справедливість неможливі без доказів.

У своїх заявах і публічних виступах я послідовно відображаю заклики Генерального секретаря ООН до негайного, безумовного припинення вогню. Водночас ми й надалі рішуче продовжуватимемо гуманітарну діяльність і підтримку відновлення, яка вже триває по всій Україні.

І коли гармати нарешті замовкнуть, ми також будемо поруч, щоб підтримати Україну на наступному етапі її шляху.