БІЛЬШЕ, НІЖ БЕЗПЕКА: Як учні одного ліцею на Миколаївщині вчились онлайн, і що зміниться з появою укриття в їхній школі

“Дивилася, чи є тривога”, — каже вона. Якщо повітряної тривоги немає, Марія відкривала ноутбук і чекала на посилання на онлайн-конференцію для уроку. Якщо лунав сигнал повітряної тривоги, заняття скасовувалось, а матеріал надсилався учням на самостійне опрацювання.

Так живуть і навчаються сотні тисяч українських дітей під час війни.

Марія та Кирило вчаться у Калинівському ліцеї на Миколаївщині. Майже половину свого шкільного життя вони провели не за партами, а перед екранами ноутбуків і телефонів. Спочатку дистанційне навчання принесла пандемія COVID-19. Коли діти тільки-но почали повертатися у класи, в лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії. Перші тижні після вторгнення навчання фактично зупинилося.

“Ми були повністю відключені від друзів, від вчителів, взагалі від усього,” — згадує Марія. — “Два-три тижні взагалі не було ніяких уроків”.

Пізніше школи поступово відновили роботу онлайн. Але дистанційне навчання під час війни виявилося зовсім не таким, як під час пандемії.

У середньому навчальний день Марії складався із шести-семи онлайн-уроків. Розклад постійно змінювався через перебої зі світлом і повітряні тривоги.

Для Кирила війна принесла ще одне випробування: його родина евакуювалася до Чехії. Там він одночасно відвідував місцеву школу і залишався учнем рідного ліцею. “Виконував домашні завдання і контрольні, які задавали і в чеській, і в українській школі. Було важко,” — зізнається Кирило.

Кирило і Марія визнають: дистанційне навчання має свої переваги. Можна вчитися з будь-якого місця у світі, легше знайти інформацію в інтернеті або скористатися штучним інтелектом для пояснення складних тем. Однак за цією зручністю приховуються серйозні ризики. Багато учнів звикли до умов, де легше уникнути активної участі в уроці, скористатися інтернетом або штучним інтелектом для виконання завдань. Після кількох років такого формату діти побоюються, що повернення до класу може виявити прогалини у знаннях і негативно позначитися на успішності. 

Тим не менш, Кирило зізнається: “Очне навчання буде набагато краще. Коли я навчався очно, то отримував більше знань, ніж на дистанційці”. 

Онлайн-формат змінив не лише якість освіти, а й дитинство як таке: замість біганини в шкільних коридорах — ігри в телефонах, замість спільних перерв – відеодзвінки.  “Я тримаю зв’язок з друзями, як можу,” — каже Марія, — “але такого близького спілкування немає”. Кирило до війни займався футболом, та після вторгнення секцію закрили, і тренування припинилися. “Так я закинув футбол”, — зітхає він.

Війна впливає на цілі родини: раніше діти йшли до школи, а батьки мали змогу працювати чи займатись іншими справами. Тепер багато дорослих, переважно матерів, залишаються вдома, щоб контролювати навчання дітей і реагувати на постійні зміни розкладу.

Попри все, підлітки продовжують будувати плани на майбутнє. Марія мріє стати журналісткою: “Хочу їздити по різних куточках України, слухати і брати інтерв’ю у людей”, — каже вона. Кирило планує вступити до коледжу та вивчати електротехніку та електромеханіку, продовжуючи справу свого батька.

У травні цього року в ліцеї Марії та Кирила ЮНОПС за фінансування Данії побудувало нове протирадіаційне укриття. Воно дозволить дітям повернутися до повноцінного очного навчання вже у вересні. Тепер, якщо під час уроків лунатиме тривога, діти та персонал спускатимуться в безпечний простір, а навчальний процес не перериватиметься.

“Нам буде легше, тому що ми зможемо бачити клас і вчителя наживо, а не просто дивитися в екран”, — каже Марія.

Будівництво укриття в Калинівському ліцеї завершилося саме напередодні літа. Серед перших подій, які воно прийняло, — це останні дзвоники і випускні. Вперше за 4 роки з початку повномасштабного вторгнення, випускні вечори пройшли у традиційному форматі — з танцями, частуванням і живим спілкуванням. 

Для цілого покоління українських школярів, чиє дитинство минуло між пандемією та війною, повернення у класи означає більше, ніж повернення до навчання. Це повернення до друзів, до спільних спогадів, — врешті решт, до звичайного життя.

Про проєкт

Побудова укриттів — це лише частина проєкту «Відновлення громад та соціальної інфраструктури», що його впроваджує ЮНОПС за фінансування Уряду Данії. Після оцінки потреб та збитків, проведеної у тісній співпраці з місцевими органами влади міста Миколаїв та прилеглої області, проєкт працює над задоволенням нагальних потреб і створенням умов для відновлення місцевих громад.

Діяльність проєкту включає ремонт багатоквартирних житлових будинків та відновлення їхніх околиць, реконструкцію та будівництво підземних укриттів у школах, а також стабілізацію будівлі ліцею ім. Аркаса у центрі Миколаєва, відомого навчального закладу та об’єкта культурної спадщини, пошкодженого ракетним ударом.