Від розмінування до результатів: переосмислення протимінної діяльності в Україні

Україні потрібен не лише план розмінування. Їй потрібна стратегія управління земельними ресурсами, орієнтована на результат і заснована на даних протимінної діяльності, де безпека людей є головною метою. Технічні завдання та рішення щодо планування мають визначатися насамперед очікуваними результатами: зниженням ризиків, захистом населення, відновленням енергопостачання, поверненням земель до сільськогосподарського використання, безпечним поверненням людей додому, доступом до води, відновленням культурного життя, економічної діяльності, довкілля та стабільності громад. 

У деяких випадках повне розмінування буде необхідним. В інших більш доцільними можуть бути часткове повернення земель до використання, створення коридорів доступу, обмеження землекористування, компенсаційні механізми, надання альтернативних земельних ділянок, зміна призначення територій або довгострокове управління залишковими ризиками. 

Французька «Червона зона» (Zone Rouge) демонструє, що держави можуть захищати людей за допомогою класифікації територій, регулювання їхнього використання, обмеження доступу, пріоритетного розмінування та постійної системи реагування, а не намагаючись вилучити кожен вибухонебезпечний предмет з кожного гектара землі. Сьогодні Україні потрібен такий самий прагматичний підхід, адаптований до умов активної війни та пріоритетів відновлення. 

Мета полягає не в тому, щоб створити систему, спрямовану на повне усунення всіх загроз, а в тому, щоб ухвалювати обґрунтовані рішення щодо використання земель, які зменшують вразливість населення та забезпечують прийнятний рівень залишкового ризику. 

Безпрецедентний масштаб забруднення територій

Україна стикається з безпрецедентним за своїми масштабами викликом: значні території країни потенційно забруднені мінами, нерозірваними боєприпасами та іншими вибухонебезпечними предметами. Водночас території, які вважаються потенційно забрудненими, не завжди є фактично забрудненими, а підтверджене забруднення не завжди означає необхідність повного розмінування.

Тому надзвичайно важливо розрізняти території, які лише підозрюються як забруднені, території з підтвердженим забрудненням та ділянки, що дійсно становлять небезпеку. Таке розмежування є ключовим для ефективного відновлення та раціонального використання ресурсів.

Прецедент «Червоної зони»: коли держави обирають класифікацію замість суцільного розмінування

Після Першої світової війни Франція створила так звану «Червону зону» (Zone Rouge) — території, які зазнали настільки масштабних руйнувань, що їхнє звичне використання стало неможливим. Землі були класифіковані залежно від рівня пошкоджень та їхнього майбутнього призначення: частину територій закрили для використання, частину заліснили, а деякі поступово повернули до цивільного життя.

Франція не ставилася до всіх забруднених територій однаково.

Важливість підходу «Червоної зони» полягає не лише в тому, що держава визначила небезпечні території. Головне — Франція визнала, що різні землі потребують різних сценаріїв майбутнього. Одні території після відповідних заходів повернули людям, інші перетворили на ліси або меморіальні простори, а деякі залишили під обмеженнями, оскільки їхнє повноцінне використання було нереалістичним. При цьому країна продовжувала управляти залишковими ризиками через систему попереджень, повідомлень та спеціалізованого реагування, а не намагалася вилучити кожен вибухонебезпечний предмет з кожного гектара землі.

Сьогодні Україна стикається з подібними викликами на частині своїх територій: окопні системи, мінні поля, насичення територій боєприпасами внаслідок інтенсивних артилерійських обстрілів та зруйновані населені пункти. Хоча контекст відрізняється, позиційний і виснажливий характер бойових дій на окремих ділянках фронту робить цей досвід особливо актуальним.

Тому ключове питання полягає не лише в наявних спроможностях для розмінування, а й у тому, як класифікувати території, визначати черговість дій та планувати їхнє майбутнє використання: що необхідно розмінувати, де достатньо контролю доступу, які території можуть отримати нове призначення, а де потрібні компенсаційні механізми.

Протимінна діяльність має змістити фокус із показників виконаних робіт на досягнення конкретних результатів для людей: безпеки, доступу до послуг, можливостей для відновлення джерел доходу та сталого відновлення громад.

Україна як наступний етап трансформації протимінної діяльності

Протимінна діяльність пройшла кілька етапів розвитку: від військового розмінування до гуманітарного підходу, а згодом — до систем, заснованих на стандартах, і реагування на сучасні вибухонебезпечні загрози. Україна може стати наступним етапом цієї трансформації.

Штучний інтелект, безпілотники, роботизовані системи, цифрове картографування та високоточні GPS-технології вже сьогодні використовуються в операційній діяльності. Масштаб забруднення територій та нагальність потреб створюють для України унікальну можливість інтегрувати ці інструменти на системному рівні.

Безпілотники здатні картографувати території за лічені хвилини. Штучний інтелект допомагає виявляти закономірності забруднення. Сенсори та роботизовані системи зменшують ризики для персоналу. У поєднанні ці технології дозволяють швидше визначати пріоритети та ухвалювати безпечніші рішення.

Україна не винаходить ці інструменти, але поєднує їх у спосіб, який може змінити глобальні підходи до протимінної діяльності. 

Протимінна діяльність як основа відновлення

Протимінну діяльність часто оцінюють за кількістю очищених гектарів або знешкоджених вибухонебезпечних предметів. Проте її справжня мета полягає у створенні умов для відновлення сільського господарства, інфраструктури, освіти, інвестицій та безпечного повернення людей.

Без розмінування відбудова сповільнюється. Без відбудови відновлення країни зупиняється.

Масштаби забруднення територій в Україні мають значення не лише для самої країни. Як один із провідних світових виробників продовольства, Україна відіграє важливу роль у глобальній продовольчій безпеці. Тому наслідки мінного забруднення впливають на постачання продовольства та ціни далеко за межами Європи.

У цьому контексті протимінна діяльність в Україні є не лише політикою відновлення, а й внеском у глобальну стабільність.

Фінансування заради результату, а не лише діяльності

Протимінна діяльність потребує значних ресурсів, однак її ефективність залежить від того, як саме вони розподіляються. У деяких випадках вартість очищення території може перевищувати її потенційну економічну цінність.

Це не заперечує необхідності розмінування, але вимагає ухвалення рішень на основі даних та очікуваних результатів.

Нові фінансові механізми, які поєднують державне фінансування, гарантії та інструменти фінансування розвитку, можуть допомогти значно розширити вплив протимінної діяльності порівняно з традиційними грантовими програмами.

Успіх має вимірюватися не лише виконаними роботами, а й результатами для людей: безпечним поверненням додому, відновленням послуг, зменшенням ризиків та відновленням громад.

Принцип «Червоної зони»: не всі території однакові

Головний урок французької «Червоної зони» (Zone Rouge) полягає в тому, що не всі забруднені території повинні обов’язково повернутися до свого попереднього використання. Частина земель може залишатися під обмеженнями, частина — використовуватися в контрольованому режимі або отримати нове призначення.

Ключове значення має класифікація територій на основі ризиків, наявних доказів та їхнього майбутнього використання.

Україні потрібен диференційований підхід до управління такими територіями: в одних випадках необхідне повне розмінування, в інших — контрольоване використання земель, а там, де це доцільно, — компенсаційні механізми або обмеження доступу.

Залишковий ризик є частиною довгострокового управління безпекою, а не ознакою невдачі програм розмінування. 

Визначення результатів, а не лише очищення територій

Протимінна діяльність повинна створювати умови для:

• безпечного повернення населення;
• відновлення інфраструктури;
• відновлення сільськогосподарського та промислового виробництва;
• забезпечення доступу до основних послуг;
• відновлення довкілля;
• повернення громад до нормального життя.

Досягнення різних результатів потребує різного рівня очищення територій. У деяких випадках необхідне повне розмінування, тоді як в інших достатньо цільових заходів, створення коридорів доступу або часткового повернення земель до використання.

Динамічна модель класифікації територій для України

Практичним інструментом для реалізації такого підходу може стати система класифікації територій залежно від рівня ризику та можливостей їхнього використання:

• червоні зони — території з довгостроковими обмеженнями або забороною використання, де повернення до звичайного використання є нереалістичним;
• помаранчеві зони — території з керованим рівнем ризику, де можливе умовне або часткове використання;
• зелені зони — території, де після оцінки не виявлено ознак забруднення;
• білі зони — території, щодо яких немає підстав підозрювати забруднення;
• сині зони — об’єкти критичної інфраструктури та коридори громадського користування, які потребують пріоритетного розмінування;

Це не карта відмови від окремих територій. Це система чесної оцінки ризиків і ухвалення обґрунтованих рішень щодо використання земель. 

Дані, обстеження та розумна пріоритезація

Ефективна протимінна діяльність вимагає чіткого розмежування між територіями, які лише підозрюються як забруднені, територіями з підтвердженим забрудненням та ділянками, що не потребують жодного втручання.

Системи обстеження повинні забезпечувати можливість скасування підозри щодо забруднення, зменшення меж небезпечних територій, проведення розмінування або запровадження заходів контролю — залежно від наявних доказів.

Штучний інтелект, супутникові дані та безпілотники можуть значно покращити процес визначення пріоритетів, однак їхні результати мають підтверджуватися польовими даними та професійною експертною оцінкою.

Правильний метод для правильного рівня ризику

Різні інструменти забезпечують різний рівень впевненості щодо наявності та масштабу загроз.

Дистанційне зондування та штучний інтелект дозволяють проводити масштабний первинний аналіз територій. Дані з безпілотників допомагають оцінювати стан місцевості. Нетехнічне обстеження збирає інформацію від місцевих жителів та інших джерел. Технічне обстеження уточнює межі небезпечних ділянок. Ручне розмінування забезпечує найвищий рівень впевненості, але водночас є найдорожчим методом.

Вибір інструментів має визначатися не стандартною послідовністю технічних процедур, а тим рівнем впевненості, який необхідний для майбутнього використання конкретної території.

Сільськогосподарські землі: різні території — різні рішення

Сільськогосподарські землі включають присадибні ділянки, під’їзні шляхи, сади, маршрути для сільськогосподарської техніки та віддалені земельні наділи. Усі вони мають різне призначення та не повинні розглядатися як єдина категорія.

У деяких випадках повне розмінування буде виправданим. В інших кращих результатів можна досягти завдяки компенсаційним механізмам, обміну земельними ділянками, встановленню огорож, маркуванню небезпечних зон або зміні призначення території.

Під час ухвалення рішень визначальними мають бути не лише економічні показники. Не менш важливими критеріями є суспільна користь та безпека людей.

Інфраструктура насамперед: швидше відновлення завдяки цільовому розмінуванню

У багатьох випадках відновлення інфраструктури приносить суспільству швидший і відчутніший результат, ніж розмінування великих сільськогосподарських територій.

Цільове розмінування може значно швидше відновити доступ до електроенергії, водопостачання, шкіл, медичних закладів, транспортних маршрутів та шляхів для екстреного реагування, ніж повне очищення великих територій.

Саме тому часткове або пріоритетне розмінування окремих об’єктів може прискорити відновлення та принести користь більшій кількості людей. 

Зменшення вразливості, а не лише усунення загроз

Рівень ризику визначається не лише наявністю загрози, а й ступенем вразливості людей до неї. Люди стикаються з ризиками під час повсякденної діяльності — ведення сільського господарства, пересування дорогами, заготівлі дров або повернення до своїх домівок.

Тому зменшення вразливості населення може бути не менш важливим, ніж безпосереднє усунення загроз. У випадках, коли ризик неможливо знизити іншим шляхом, можуть бути необхідними обмеження доступу до територій та довгострокові заходи контролю, доповнені компенсаційними механізмами та альтернативними рішеннями для населення. 

Стимули, управління та рішення на основі доказів

Системи протимінної діяльності повинні уникати підходів, які заохочують оцінювати успіх виключно за кількістю очищених гектарів, а не за реальним зниженням ризиків для населення.

Оператори повинні мати можливість ставити під сумнів недостатньо обґрунтовані завдання, а донори — підтримувати визначення пріоритетів на основі доказів та потреб. Системи збору й аналізу даних мають допомагати ухвалювати рішення, але не замінювати професійний досвід і експертне судження.

Посилення систем управління та узгодження стимулів із реальними результатами щодо зниження ризиків є необхідною умовою для того, щоб ресурси спрямовувалися туди, де вони забезпечують найбільший внесок у безпеку людей та відновлення громад.