За словами Лілії Шутяк: «Онлайн дав можливість студентам бути більш включеними в роботу»

Лілія Шутяк вже понад десять років викладає на кафедрі журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Співпрацює із культурними проєктами та з багатьма ЗМІ, та активно долучилася до подолання викликів COVID-19 у сфері освіти, пропонуючи інноваційні рішення.

Так сталось, що наприкінці лютого – початку березня 2020 року перший хворий на COVID 19 в Україні був зареєстрований в Чернівцях. Українські та міжнародні медіа рясно висвітлювали протікання його хвороби, згодом під його будинком влаштували прес-конференцію, пересічні громадяни та офіційні влада панікували, треба було швидко реагувати. Словник медіа трансформувався: від нагнітання інформації вони перейшли до пояснювальної журналістики.

Тоді я вирішила долучитись до збільшення обізнаності про пандемію та розвінчання фейків в ЗМІ, якими просто червонів інтернет.

У часи локдауну, я внесла у свій курс «Інтернет-журналістика» та дві нові теми, пов’язані з фактчекінгом. Крім того, за цей період 3-4 рази проводила майстер-класи для студентів нашого університету й позауніверситетської авдиторії про боротьбу з фейками про ковід. Тема виявилася дуже актуальною й потрібною, щоб орієнтуватися та правильно реагувати на кричущі заголовки.

Чернівці – одне з перших міст, яке опинилось в червоній зоні, тому наш університет, а з ним і студенти з викладачами, також стали першими, з навчальних закладів, які мали адаптуватись до нових викликів, які пов’язані з пандемією COVID-19.

Освітяни почали думати, як побудувати ефективну комунікацію, щоб студенти та студентки онлайн отримували якість освіти не гіршу, ніж в аудиторіях. То був непростий час, адже традиційний навчальний процес став неможливий через карантинні обмеження.

Інша сторона цього питання – це необхідність опановувати нові технології і платформи для спілкування. Ми обирали серед кількох варіантів та зупинились на тому, який буде найбезпечніший для приватності даних студентства та викладацького складу.

Багато хто нарікає на онлайн навчання, але, на мою думку, онлайн дав можливість студентам/кам бути більш включеними в роботу. Також приємним моментом стала вища відвідуваність в онлайні. Якщо говорити про цифри, то це майже 90, а іноді і 100% відвідуваність занять.

З’явилась нова мова, наприклад «підняття руки» за допомогою кнопки чи «+» в чаті, замість звичного спілкування в аудиторії. Але це давало змогу освітянам робити пари більш інтерактивними, щоб відчувати включеність аудиторії.

Звісно, для деяких викладачів та викладачоок стало викликом організовувати роботу в онлайні, це не пов’язано із віком, це пов’язано зі звичками. З часом ми зрозуміли, що цей карантин із нами надовго і ми маємо адаптуватись, щоб залишатись в професії. Ми допомагали одна-одній, ділилися гайдами, посиланнями на онлайн курси та корисними платформами. Це згуртувало нас.

Думаю, що багато жінок, як і я зіштовхнулись із збільшенням домашніх обов’язків, пов’язаних із готуванням і прибиранням. Якщо раніше можна було частіше харчуватися поза домом, то тепер довелося суттєво розширити свої знання в кулінарії. Коли сім’я весь час перебуває вдома, то і готувати треба більше. Іноді це впливало на мій робочий день і спричиняло певний дискомфорт у плануванні свого часу. Звісно зараз ми намагаємось розподілити обов’язки рівномірно, я б сказала, що ми впорались. Можу тільки уявити, скільки сімей не дійшли згоди з цього питання і всі домашні обов’язки лягли на жінок в родині.

Зараз, коли ми на порозі нової хвилі карантинних заходів, нам нескладно буде адаптуватися, адже всі процеси налагоджені, викладачі та студенти прокачали свої навички підготовки лекцій, семінарів та презентацій, засвоїли нові технології.

Ми впораємось.

Інтерв’ю опубліковане в рамках проєкту ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні» за фінансування Уряду Канади.