Прес-реліз

Чому неактивність на робочому ринку – більша проблема, ніж безробіття?

19 серпня 2021

Джемал Ходжіч, старший технічний радник Міжнародної організації праці в Украні

Напевне для більшості читачів стане відкриттям, що неактивність на українському ринку праці є значно більшою проблемою, ніж безробіття.

Для початку варто розібратися у термінології. Не всі люди, які не є працевлаштованими, є безробітними. Насправді, на ринку праці є значна категорія людей, що не є шукачами роботи, й відтак вважаються Міжнародною організацією праці не безробітними, а саме неактивними.  Відповідно до визначень нашої організації, людина, щоб вважатися безробітною, має підпадати під три критерії: не мати роботи; перебувати у пошуках роботи; бути готовим вийти на роботу протягом двох тижнів з моменту надходження пропозиції. При цьому, у медіа та офіційних звітах зазвичай апелюють саме до статистики безробіття, а величезна кількість неактивних громадян, що перебувають поза компетенцією усіх служб, просто випадає з поля зору, тому цілком ймовірно, що про таку категорію людей ви дізаєтеся вперше.

В Україні неактивними на ринку праці є близько 10 мільйонів людей віком від 15 до 70 років, за статистикою обстеження робочої сили 2019 року. Погодьтеся, число вражаюче, і навіть якщо відняти від нього близько 4 мільйонів людей, що є пенсіонерами залишиться близько 6-х мільйонів людей віком від 15 до 59, що не є шукачами роботи. Певна частина з них - студенти, і лише близько 1% не шукають її через стан здоров’я. Якщо для порівняння ми візьмемо статистику обстеження робочої сили щодо  безробітних, їх у країні налічується «лише» 1,5 млн (500 тисяч – за даними Державної служби зайнятості). Відчуваєте різницю? Й, оскільки проблема неактивності не спливає на поверхню, вона, власне, не вирішується.

Якщо порівняти статистику безробіття серез чоловіків та жінок в Україні, то доведеться здивувати вас знову, адже жінок у цій категорії виявиться менше. Чому? Та тому, що саме жінки найбільше залучені до домашньої праці і догляду за дітьми та старшими людьми. А отже, саме вони, як ви вже здогадались, складають вагому частину «невидимої когорти» неактивних громадян. Понад три з половиною  мільйона жінок від 15 до 59 є неактивними – а це, на хвилиночку, більша половина неактивних громадян у країні.

Давайте тепер розберемось, кому власне ця неактивність шкодить – державі, громадянам, а може і працедавцям? Відповідь тут – усім, оскільки держава недоотримує значну частину доходу в бюджет, яку б генерували ці громадяни будучи працевлаштованими. До того ж, багатьом із цих громадян держава виплачує соціальну допомогу. Роботодавці у багатьох галузях відчувають нестачу робочої сили, й цю нішу цілком могли би заповнити саме люди із неактивного пулу. Величезна частина неактивних громадян хотіли би працювати, проте не можуть цього зробити через об’єктивні бар’єри. Приміром, чиїсь трудові навички стали неактуальними – матерів, що вийшли через три роки з декрету, чи працівників, що мали вузьку спеціалізацію, яка більше не є затребуваною на ринку праці. Хтось просто зневірився знайти роботу після років безплідих пошуків. А комусь, приміром, просто немає чим добиратися у сусіднє село на роботу. Та, мабуть, найбільший внесок в неактивність вносить саме «традиційне» розуміння ролі жінки у сім’ї та суспільстві, що передбачає лише домашню працю та догляд за дітьми. Всі ці люди врешті-решт потрапляють на узбіччя трудового ринку.

Як вирішити проблему неактивності? Важливо розуміти, що тут немає єдиного уніфікованого рішення, яке би вирішило відразу проблему на всіх рівнях. Проте, я вважаю, є цілком очевидні кроки, які можна здійснити. По-перше, необхідна політична воля і бажання з боку держави виявити таких громадян. Далі слід провести комунікаційні кампанії, спрямовані окремо на певну групу та проінформувати неактивних громадян про те, що держава готова допомогти їм у пошуках роботи. Звичайно, відразу буде неможливо допомогти усім, проте слід пріоретизувати окремі групи громадян, яким буде надавитися допомога у першу чергу. Проблема комплексна, потребує залучення багатьох сторін – освітніх закладів, громадських організацій, місцевих органів влади – які б разом могли розробити певний ряд заходів, щоб допомогти людям увійти на робочий ринок. Міжнародна організація праці має технічну експертизу, щоб надавати підтримку Україні на кожному із цих етапів.

Також держава могла би заохочувати людей, що мають неактивний статус, реєструватися у Державній службі зайнятості, що у свою чергу, допомагала би громадянам складати план пошуку роботи, визначати які трудові навички людини потребують вдосконалення, проводити тренінги для підвищення кваліфікації тощо.

Наведу приклад, як проблема неактивності та безробіття була вирішена у моїй рідній Боснії та Герцоговини на місцевому рівні у одній із громад. Муніципалітет продав велике пустуюче приміщення, що було зруйноване ще під час війни у Боснії, під завод одному місцевому роботодавцю всього за 0,5 євро, але з обов’язковою умовою: працевлаштувати не менше 500 людей з місцевої громади. Оскільки для роботи на заводі не було достатньо кваліфікованої робочої сили, місцева державна служба зайнятості запропонувала роботодавцю свої послуги у пошуку людей та розробці програми навчання з місцевою середньою школою, щоб працівники здобули необхідні навички. Служба зайнятості також запропонувала усім зареєстрованим безробітним перекваліфікацію та можливості працевлаштування. У підсумку роботодавець найняв 740 осіб. Оскільки багато із працевлаштованих людей не мали де залишити дітей, роботодавець побудував дитячий садок на території заводу і взяв на себе його оплату для працівників із малими дітьми.

Я працюю в Україні вже четвертий рік, і хочу зазначити, що проблема неактивності громадян – проблема не унікальна саме для України. На рівні країн Євросоюзу та Балканського регіону вона також постає досить гостро. Проте, розвинені країни не роблять вигляд, що цієї проблеми немає, навпаки - вони постійно таргетують пріорітетні для них групи неактивних громадян та допомагають їм із працевлаштуванням. Примітно, що часто саме підприємці стають зацікавленою стороною, що хоче привабити більше робочої сили у тих сферах, де її не вистачає, й певні активності для заохочення потенційних працівників фінансують саме вони.  Тут варто додати, що для допомоги у працевлаштуванні неактивних громадян країна не повинна обов’язково бути багатою – зовсім ні. Просто, цю проблему слід ідентифікувати й почати робити послідовні кроки до її вирішення у партнерстві між  урядом, державними службами зайнятості, соціальними та медичними закладами, закладами освіти,  роботодавцями та організаціями громадянського суспільства. І чим раніше, тим краще.

Оригінал опубліковано у ФАКТАХ ICTV: https://fakty.com.ua/ua/opinion/shho-take-neaktyvnist-na-robochomu-rynku-ta-chym-vona-vidriznyayetsya-vid-bezrobittya/
Для медіа-запитів звертайтесь до Олени Лаби, спеціалістки з комунікацій Міжнародної організації праці: laba@ilo.org +380634058520

Чому неактивність на робочому ринку – більша проблема, ніж безробіття?

Olena Laba

Олена Лаба

МОП
Спеціалістка з комунікацій

Агенції ООН, долучені до цієї ініціативи

МОП
Міжнародна організація праці

Цілі, які ми підтримуємо завдяки цій ініціативі