«Один пан приходив на роздачу їжі на Майдан з Дарниці пішки». Як живуть бездомні люди під час карантину

Голова Спільноти Святого Егідія у Києві Юрій Ліфансе розповідає про те, з якими складнощами стикаються українські бездомні люди під час карантину.

Cтаття була опублікована на nv.ua 7 грудня 2020 року.

Цієї весни під час локдауну в Україні побільшало бездомних людей. Через закриття малих підприємств, скорочення робочих місць та закриття громадського транспорту на вулиці опинилися ті, хто до цього мав нестабільну роботу з низькою зарплатою й орендував ліжко-місце у хостелі. Як виживали бездомні люди під час карантину, розповідає голова Спільноти Святого Егідія у Києві Юрій Ліфансе.

До Дня прав людини, який відзначають 10 грудня, НВ разом з Моніторинговою Місією ООН з прав людини в Україні публікує серію історій про те, як пандемія непропорційно впливає на людей в уразливих ситуаціях і чому важливо ставити права людини в центр реагування на кризу COVID-19.

Спільнота Святого Егідія — християнська громада, яка була заснована у 1968 році, за ініціативою італійського політика Андреа Ріккарді. З роками Спільнота розрослася до великої мережі громад у понад 70 країнах світу. Члени Спільноти Святого Егідія фокусуються на допомозі нужденним: людям у складних життєвих обставинах, як-от малозабезпечені верстви населення, мігранти, діти, позбавлені опіки або піклування, люди з інвалідністю. Один із ключових напрямків діяльності — допомога бездомним людям.

У Києві Спільнота Святого Егідія працює з 1991 року. Її голова — Юрій Ліфансе, викладач італійської мови. Він каже: все почалося із його знайомства з людьми, яких на той момент можна було би назвати «альтернативними».

«Це були італійці зі Спільноти, які розповіли нам, як все працює, тож ми вирішили заснувати таку ж ініціативу в Києві», — згадує він. Всі, хто доєднується до спільноти, роблять це на волонтерських засадах. В Україні таких людей — близько півтисячі. В Києві — більше двохсот.

Репортерка НВ Саша Горчинська зустрілася із Юрієм Ліфансе у центрі Києва, на Майдані Незалежності, у один із суботніх ранків. В цей час волонтери Спільноти Святого Егідія роздають їжу та гарячий чай для бездомних людей.

У інтерв'ю НВ Ліфансе розповідає про те, з якими складнощами стикаються українські бездомні люди під час карантину, чому чимало людей опинилося на вулиці під час локдауну на весні та пояснює, як кожен з нас може допомогти таким особам.

— Розкажіть, як організована роздача їжі для бездомних людей?

— У Києві є п’ять точок роздач у різних районах. Ми готуємо і роздаємо близько 700 порцій їжі на тиждень. Що ж до меню, то тут у нас конкуренція між днями і групами — кожна група волонтерів вигадує своє меню. Нам пощастило, бо по суботах один друг надсилає нам з кейтерингу гарячу їжу. Але крім того завжди у нас є паніні — бутерброди з ковбасою, гарячий чай. Зараз також роздаємо маски, бо карантин.

— Наскільки мені відомо, Спільнота Святого Егідія — не єдина організація, яка допомагає бездомним людям. Хто ще цим займається?

— Так, загалом це десь близько десяти організацій у Києві. Також є подібні спільноти й у інших містах України.

Юрій Ліфансе займається соціальною роботою та допомагає бездомним людям вже майже 30 років

Взагалі ж, допомогти бездомним людям може кожен з нас. Якщо ви побачили таку людину і хочете їй допомогти, перше, що треба зробити — поговорити з нею. Привітатися, запитати її ім'я, запропонувати, наприклад, гарячого чаю. І далі зрозуміти, що саме ви можете зробити.

— З якими викликами стикнулися під час локдауну бездомні люди?

— Коронавірус — ще один привід для біди і для бідності. Тому що той, хто отримував мало, став отримувати ще менше. А хто мав нестабільну роботу, втратив її. Період локдауну був просто жахливим. Закрилося все, Майдан Незалежності був пустий — тут були тільки поліцейські та бездомні. Це було страшно.

Тоді ж я вперше побачив людей, які не просто голодні — вони ще й страждали від спраги. Тому що банально навіть громадські вбиральні, й ті позакривалися. Доступу до води фактично не було. Ми знайшли карту бюветів — їх всього близько 12 на п’ятимільйонне місто.

Моніторингова Місія ООН з прав людини в Україні повідомляла, що через карантин особи, які проживають у ситуації бездомності, втратили свій і так обмежений доступ до притулку, їжі, води, засобів гігієни та джерел доходу. У багатьох випадках закриття залізничних та автобусних станцій залишило людей, які живуть у ситуації бездомності, без притулку та доступу до води для пиття та гігієнічних цілей, що вкрай необхідно під час пандемії. Закриття пунктів збору вторинної сировини, які служили джерелом доходу для багатьох бездомних людей по всій країні, закриття ринків навесні та призупинення будівництва та роботи багатьох малих підприємств позбавили бездомних людей однієї з небагатьох можливостей заробити на хліб чи просити їжу.

— Чи були ті, хто опинився на вулиці саме через локдаун?

— Так. Це люди, які працювали на простих роботах — на будівництві, або були вантажниками — лише аби знайти собі копійку на день і заплатити за ніч у хостелі. Під час локдауну вони всі опинилися на вулиці, де не було ані їжі, ані води — нічого.

Зараз ці люди так само страждають, адже сьогодні, до прикладу, складніше облаштуватися у лікарні. Всі некритичні випадки відправляють додому. Тобто якщо у мене, умовно кажучи, температура 38, я собі просто відлежався дома, одужав і зі мною нічого не сталося. Для людей, у яких немає дому, це — просто жах.

Найважливіша проблема тут — отримати позитивний тест на коронавірус. Тобто якщо є тест, який підтверджує коронавірусну інфекцію, тоді вас можуть забрати до лікарні й там пролікувати. А якщо тесту немає — навряд.

Тож складнощі у тому, щоб зробити цей тест і отримати результат. Але це стосується не лише бездомних людей.

— Я знаю також, що через тимчасове закриття громадського транспорту, міжобласного і залізничного сполучення багато хто втратив можливість доїхати додому в регіони та села. А ті, хто мали хоча би якусь роботу в Києві, були позбавлені можливості туди дістатися.

— Так. Для бідних людей це стало викликом. Адже навіть якщо тобі телефонують і кажуть, що на іншому кінці міста є робота, ти не можеш туди дістатися.

Волонтери на Майдані Незалежності роздають бездомним людям гарячий чай та їжу

До того ж, коли в Києві призупинили роботу громадського транспорту, для нас це також стало проблемою, адже наші волонтери не могли приїздити на роздачу їжі. Тому ми стали організовувати такі роздачі у себе під будинком у різних районах.

Був один пан, який приходив до нас на Майдан Незалежності на роздачу їжі з Дарниці — йшов пішки півтори години. Були люди, які приходили з Оболоні. Це було дуже важко.

— Чи змогли ті люди, які опинилися на вулиці через локдаун, встати на ноги після зняття жорстких обмежень?

— Люди працюють на простих, нестабільних тимчасових роботах, що не дає їм змоги орендувати постійне житло. І це — проблема ринку праці. В той момент, коли такі люди залишилися без роботи, на роздачу приходили чоловіки — прості роботяги, які втратили роботу. Проте потім вони зникли. Іноді навіть заходять і передають нам якийсь батон [для роздачі їжі на вулиці] на знак подяки.

— А як щодо засобів індивідуального захисту? Чи забезпечуєте ними бездомних людей?

— Напочатку, коли одна маска коштувала 30−40 грн, а треба було роздавати їх по 700, це було складно. Нам допомагали друзі, які купували або шили маски самостійно, щоб підтримати людей. Маска була для людини свого роду дозволом, адже без неї не можна було заходити до магазину або аптеки.

Наші волонтери також жорстко дотримуються карантинних норм. Ми готуємо і роздаємо їжу тільки в масках, у рукавичках, регулярно миємо руки, постійно обробляємо їх дезінфектором. Все для того, щоби захистити наших друзів.

Ще важливий момент — із впровадженням карантину нам доводилося також переповідати людям новини, пояснювати, що відбувається. Тобто приїздиш у п’ятницю на вокзал, наприклад, і кажеш людям: «Вам необхідно швиденько їхати додому, бо в неділю поїзди перестають ходити». Інакше у них не було би цієї інформації.

Були люди, які питали, що воно [карантин, коронавірус] таке. Тож ми роздрукували багато листівок, аби хоч якось пояснити, що сталося. Уявіть: людина спала собі у підвалі, зранку виходить на вулицю, бачить пусте місто і не розуміє, що відбувається.

Під час локдауну навесні бездомні люди не мали змоги самоізолюватися та залишилися практично у порожньому місті, не маючи навіть доступу до громадських вбиралень та до води

— Ви співпрацюєте з міською владою Києва?

— Вже на початку квітня 2020-го мер Києва Віталій Кличко коментував ситуацію з бездомними людьми. Це було очевидно, що вони опинилися у великій біді. Також у перших числах квітня відкрили пункти прийому вторсировини, де бездомні люди могли би заробити хоч якісь гроші.

Уже восени, після місцевих виборів, у КМДА відбулося дві наради з представниками волонтерських організацій саме з приводу проблем бездомних людей. Для мене це було здивуванням. Я думаю, це — початок діалогу. Це той діалог, до якого спонукають міжнародні організації. У тому числі й Міжнародна місія ООН [з прав людини].

Дійсно, Місія виступала за встановлення такого діалогу, щоб забезпечити участь тих, хто захищає права бездомних людей у формуванні заходів реагування, та задля кращої співпраці у наданні послуг бездомним людям. За інформацією Місії, соціальні послуги для бездомних людей надаються на території України нерівномірно, оскільки вони залежать від доброї волі та фінансування місцевими органами влади. У шести областях України немає притулків для бездомних людей, що фінансуються місцевою владою. В одній він працює лише взимку. У чотирьох областях комунальні притулки для бездомних осіб не приймали нових людей через карантин, а в трьох областях бездомні особи мали обмежений доступ до медичних послуг для проходження обов’язкового медичного огляду, який притулки вимагають як умову прийому. В одній області комунальний притулок приймає лише бездомних чоловіків, у результаті чого жінки позбавлені доступу до притулку.

— Чи є якісь хороші ініціативи, які з’явилися саме завдяки пандемії?

— Пандемія допомогла нам віднайти трохи добра. Люди були вражені тим, що сталося. Такого раніше ніхто не переживав. А тому всі почали об'єднуватися довкола якихось маленьких проектів, але завдяки цьому вдалося реалізувати дуже великі речі.

Якщо зазвичай ми роздаємо 700 порцій їжі на тиждень, то під час локдауну був тиждень, коли ми роздали 3 тис. порцій повноцінних комплексних обідів.

Ми готувалися до жорсткого локдауну, коли нам можуть взагалі не дозволити виходити з дому, а тому організували точки роздачі під своїми будинками. І ці точки залишилися досі. Наприклад, на Оболоні, на Солом’янці вони є — завдяки тому, що сусіди об'єдналися задля того, щоб годувати людей на вулиці.

Якщо говорити про бездомних людей, то між ними і містом не просто соціальна дистанція. Це — стіна. Ми ж проти соціальної дистанції. Так, потрібно зберігати фізичну дистанцію, щоб не передати вірус. Але у соціумі ми повинні підтримувати і захищати один одного. Це — єдиний шлях вижити. Особливо у складні часи.

Моніторингова Місія ООН з прав людини в Україні закликає державу та місцеві органи влади гарантувати ефективний доступ бездомних жінок і чоловіків до медичного тестування й належної медичної допомоги, а також інформації про пандемію та шляхи попередження захворювання; забезпечити бездомним жінкам і чоловікам у всіх регіонах України доступ до притулків, чистої води та засобів гігієни, продуктів харчування та засобів до існування, а також убезпечити їх від насильства та жорстокого поводження, у тому числі шляхом забезпечення ефективного розслідування фізичних нападів на бездомних людей.

— Назвіть одну річ, змінивши яку, можна суттєво змінити ситуацію з бездомними людьми в Києві?

— Якщо говорити про найближчу перспективу, то це — поява пунктів обігріву в кожному районі, які би працювали 24 години і 7 днів на тиждень. Зараз у Києві їх — нуль. Але їх потрібно відкривати на зиму. Це допоможе не тільки самим безхатченкам, а і всім іншим. До прикладу, якщо бездомні люди перестануть ночувати у закинутих будівлях, де вони зазвичай гріються біля відкритого вогню, у Києві буде менше пожеж.

Важливо зрозуміти, що бездомні люди — необмежені у правах. Єдина їхня відмінність від нас у тому, що в них немає дому. Але у них є право на життя, право на їжу, на здоров’я. І ці права не можуть залежати від того, у якому соціальному статусі знаходиться людина. І розуміння цього — єдиний шлях до розбудови України.

 

 

Агенції ООН, долучені до цієї ініціативи
УВКПЛ
Моніторингова місія ООН з прав людини